Коментарі експертів

Олексій КУРОП`ЯТНИК: «ЕСКАЛАЦІЯ ЯДЕРНОГО ПРОТИСТОЯННЯ США ТА РОСІЇ У КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО- УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ»

В дослідженні здійснена спроба визначити вплив російсько-української війни на відносини двох наддержав у сфері ядерного протистояння, динаміку їх подальшого розвитку, та сформулювати рекомендації уряду України.

В дослідженні здійснена спроба визначити вплив російсько-української війни на відносини двох наддержав у сфері ядерного протистояння, динаміку їх подальшого розвитку, та сформулювати рекомендації уряду України.

Окрему подяку за підтримку та внесок автор висловлює Валентину Бадраку, директору Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння.

Список скорочень:

–         РВСП РФ – Ракетні війська стратегічного призначення РФ

–         МБРК – міжконтинентальний балістичний ракетний комплекс

–         МБР – міжконтинентальна балістична ракета

–         КР – крилата ракета

–         СЯО – стратегічні ядерні озброєння

–         РВСП – ракетні війська стратегічного призначення РФ

–         ТЯЗ – тактична ядерна зброя

–         РСМД – ракети середньої та малої дальності (від 500 до 5 тис. км)

–         Договір СНО-3 – Договор між США та РФ про стратегічні наступальні озброєння від 2010 року

–         ЄвроПРО США – 4- й позиційний район ПРО США (European Phased Adaptive Approach (EPAA)

–         ЗРК ППО – зенітно-ракетний комплекс протиповітряної оборони

–         ЗРК ПРО – протиракетний комплекс

–         ОТРК – оперативно-тактичний ракетний комплекс (до 500 км)

–         ВО – воєнний округ (РФ)

–         Стратегія НБ – Стратегія національної безпеки (РФ)

–         КП – командний пункти

–         СП – Сухопутні війська

I. Загальні зауваження:

Відносини США та Росії в останні 25 років стабільно характеризуються домінуванням військового аспекту, зокрема, підтриманням балансу ракетно-ядерного та звичайного озброєння. При цьому військове протистояння відбувалося паралельно з співробітництвом в сфері ліквідації та контролю над озброєннями, реалізацією програми «Мегатони на мегавати», співробітництвом в сфері космосу, а також інвестиціями США в енергетику РФ та торгівлею в окремих секторах. Починаючи з 2011 року, коли через низку факторів (сирійська криза, Європейське ПРО, справа Сноудена, протести на Болотній площі) сторони призупинили співробітництво у військовій та політичній сферах, військове протистояння почало стрімко зростати, двостороннє економічне співробітництво знов стало маргінальними із тенденцією з 2014 року до подальшого згортання на фоні введення економічних санкцій через агресію РФ в Україні та анексію Криму.

Перехід до ядерного шантажу з боку РФ в контексі війни із Україною виник не на пустому місці, а став черговим етапом зміни парадигми мислення лідерів Кремля, які шукають політичних гарантій від Заходу для свого права творити свавілля у внутрішній політиці РФ та в країнах «сфери впливу» на пострадянському просторі. Захід цього права не визнає, відтак існує висока вірогідність затягування нинішнього воєнного протистояння, в тому числі ядерного, на десятиріччя.

Україна після Майдану 2014 року опинилася у цілком новій геополітичній та військово-політичній ситуації, коли попередні уявлення про шляхи забезпечення воєнної безпеки вже не працюють, а нові ще не напрацьовані. Ситуація погіршується тим, що країна має високі ризики опинитися в зоні ядерного протистояння НАТО-РФ в умовах помітного посилення конфронтації в сфері звичайних озброєнь на наших кордонах. В дослідженні зроблена спроба оцінити як реальність ядерної загрози, так і нові опції, які вона відкриває для нашої країни, та опрацювати відповідні рекомендації для керівництва держави в цих умовах. 

II. Актуальність дослідження:

З квітня 2015 року на тлі заяви Президента В.Путіна про готовність РВСП РФ нанести удар у разі втручання Заходу в ситуацію в Криму на початку 2014 року, західні політики та експерти розпочали дискусію про зростання російської ядерної загрози. Це відбувається на фоні значної активності ЗС РФ на східних кордонах НАТО, декларації намірів наростити свій ядерний потенціал та рівень його боєготовності, тестові пуски стратегічних ракет та польоти стратегічних бомбардувальників, масштабні маневри та навчання військ на кордонах з НАТО з  імітацією застосування тактичної ядерної зброї (Калінінград). В ході прямих конфіденційних контактів відставних військових РФ та НАТО в Берліні росіяни, з санкції керівництва РФ, пригрозили застосувати тактичну ядерну зброю у разі прямого боєзіткнення ЗС РФ із ЗС країн НАТО в рамках російсько-української війни та в деяких інших випадках[1].

Вперше за багато років збройний конфлікт між РФ та НАТО став реальною небезпекою. Агресія РФ проти України не лише підірвала післявоєнний порядок в Європі, але і знов поставила на порядок денний НАТО питання ядерного стримування.

–         В серпні 2014 р. В.Путін заявив в одному з інтерв’ю: «Наши партнеры, независимо от ситуации в их странах или их внешней политики, должны всегда иметь в виду, что с Россией лучше не связываться. Я напомню, что Россия является одной из крупнейших ядерных держав. Это не просто слова, это реальность, и, более того, мы укрепляем наш потенциал ядерного сдерживания».

–         В документальному фільмі «Крым. Путь на Родину» в квітні 2015 року на запитання журналістки щодо підвищення боєготовності РВСП РФ на початку 2014 року Путін відповів: «Мы думали об этом». За кордоном цю фразу розцінили як однозначне підтвердження ескалації ядерного протистояння.

–         Тему почали розвивати деякі російські посадові особи, які публічно вимагали внести у Воєнну доктрину РФ авантюрні доповнення про можливість застосування тактичної ядерної зброї у локальних конфліктах в якості «превентивного удару» для «деескалації конфлікту». Щоправда, нова редакція ВД РФ від грудня 2014 року не містить цих новацій.

Подібна концепція десятки років дебатувалася в НАТО і була остаточно відкинута на рубежі 70-80 років як суіцідальна. Їй на заміну прийшла концепція «повітряно-наземних операцій», яка передбачає нанесення високоточних неядерних авіаракетних ударів по другому ешелону військ, що наступають. Після завершення «холодної війни» технічні засоби реалізації цієї концепції були вивезені із Європі в США. СРСР також завжди відкидав будь-які концепції повномасштабного ядерного конфлікту і розглядав тільки можливість застосування ТЯЗ.

Варто відзначити, що зростання військового протистояння РФ-США крім заяв має і матеріальні ознаки:

–         Війна РФ-Грузія 2008 року не тільки надала поштовх для модернізації звичайних ЗС РФ, але і стала початком модернізації ядерного арсеналу РФ: з`явилися ракети із більшою кількістю боєголовок, введено нове покоління ядерних субмарин, випробувано нові крилаті ракети великої дальності.

 

–         Країни НАТО стурбовані тим що РФ почала розглядати можливість застосування в бойових діях ТЯЗ. Зокрема, проти Польщі через розміщення та її території елементів ПРО США: у 2009 році під час щорічних військових навчань «Захід» ЗС РФ почали імітувати ядерний удар по Польщі. З початку російсько-української війни Кремль почав проводити військові навчання із елементами озброєнь, здатними нести ТЯЗ (РС Іскандер, Ту-22М).[2]

–         В грудні 2014 року РФ припинила дію програми Нанна-Лугара 1991 року[3], яка сприяла надійному збереженню та скороченню ядерного арсеналу та ядерних субмарин РФ на суму 20 млрд.дол.. Одночасно з цим РФ оголосила про свій вихід із щорічного саміту РФ-США по ядерній безпеці.

–         Після анексії Криму вперше за кілька десятирічь зросла загроза військового конфлікту НАТО із Росією. В НАТО вважають, що РФ знизила запобіжники ядерного конфлікту із сусідніми країнами, а члени НАТО в Східній Європі всерйоз вірять в можливість збройного, зокрема, ядерного конфлікту із РФ.

–         Демонстрація в останній час своїх ядерних можливостей вказує на бажання РФ попередити НАТО про невтручання в конфлікт в Україні та залякати неядерні країни щодо можливого вступу в НАТО (Швеція, Фінляндія)

Військове протистояння США та РФ мало з початку 90-х років певну динаміку до послаблення, російсько-українська війна припала на період,

–         коли договір про СНО-3 2010 року закріпив тенденцію до зниження загального рівня СЯО, хоча питання про початок аналогічного процесу щодо ТЯЗ лише  планувалося розпочати,

–         коли між США та РФ намітилося певне співробітництво у воєнній сфері (Афганістан, боротьбі із тероризмом та морським піратством, Іранська та  Корейська ядерні програми).

Водночас, вже за 3-4 роки до російська-української війни почали проявлятися ознаки відновлення протистояння в сфері безпеки та оборони:

–         Плани США розмістити елементи національного ПРО в Європі на фоні виходу в 2002 році США із договору про ПРО, початок роботи по створенню проекту Швидкого (моментального) глобального удару, розширення НАТО на Схід були сприйняті в РФ як спроби порушити баланс у військовій сфері.

–         З іншого боку, політика РФ щодо підтримки режиму Б.Асада в Сирії, розвитку програми мирного атому в Ірані, шантаж щодо постачання енергоносіїв в Європу, війна РФ-Грузія 2008 та РФ-Україна 2014 рр. спонукали США переглянути окремі позиції своєї політики щодо РФ.  

Рсійсько-українська війна стала лише етапом  до загострення ракетно-ядерного протистояння. Процес розпочався в 2012 році, коли В.Путін вирішив, що домогтися статусу «рівноправного партнера» російська політична еліта може не шляхом співробітництва із СШАНАТО, а тільки шляхом конфронтації, і що військово-політична ситуація у світі та на тлі фінансової кризи Заходу є сприятливою для зміни курсу. Тепер на вищому рівні ведеться дискусія у стилі двостороннього залякування та погроз, значно посилилося військове протистояння в сфері звичайних озброєнь. На рівні експертів ведеться дискусія щодо можливості обміну «обмеженими ядерними ударами» між СШАНАТО та Росією на фоні суттєвої ерозії окремих базових двосторонніх угод щодо обмеження ядерних арсеналів кількісно та якісно, а можливості відновлення політики «розрядки» проглядаються у дуже віддаленій перспективі.

Україна, як неядерна держава, змушена чітко визначити своє місце в нинішній конфронтації в сфері безпеки та оборони, справжні мотиви та наміри сторін, реальний розклад сил та перспективи його зміни, можливі сценарії розвитку відносин між СШАНАТО та РФ, власні національні інтереси, умови та межі їх досягнення, має відповідним чином скорегувати національну політику в сфері безпеки та оборони.

III. Яким насправді є баланс ядерних сил США-РФ:

Попри досягнутий паритет, роль і місце сил стратегічного ядерного стримування в оборонних доктринах обох супердержав залишається і буде залишатися принаймні до 2050 року пріоритетним. Після 2000 року Адміністрація США почала шукати шляхи зменшення своєї залежності в сфері стратегічного стримування від суто ядерних сил, однак нині можна констатувати, що ця тенденція не закріпилася.

Обидві супердержави шукають шляхи як модернізації своїх ядерних сил, так і можливості їх практичного застосування, що відбивається особливо помітно в змінах концептуальних підходів.

Якщо на кінець епохи «холодної  війни» колишній СРСР мав перевагу над США та НАТО у звичайних озброєннях та приблизний паритет сил в ядерних озброєннях, то зараз картина зовсім інша. США та НАТО зробили ставку на розвиток звичайних озброєнь, оскільки ядерні сили виявилося вкрай складно або практично неможливо використовувати в бойових умовах локальних війн, відтак ЗС СШАНАТО мають тут суттєву перевагу, а їх ядерні сили стримування виконують другорядну роль.

Росія, навпаки, після тривалого занепаду звичайних озброєнь, основний акцент в розбудові ЗС зробила на модернізації ядерних сил, розвиток яких став національним пріоритетом. З 2000 року Росія відкинула доктрину СРСР відмови від першого ядерного удару та почала розробляти концепцію «деескалаційних» превентивних ядерних ударів: погрожувати або здійснювати обмежені тактичні ядерні удари в ході звичайного військового конфлікту з метою його припинення на російських умовах. Таким чином, хоча звичайні сили РФ значно поступаються США та НАТО, ядерні сили РФ продовжують становити паритетну загрозу.

  1. Стратегічні ядерні МБР великого радіусу дії (СЯО):

За оцінками експертів з обох сторін, стратегічні ядерні сили СШАНАТО та РФ перебувають в балансі, обидві сторони підкреслюють необхідність його подальшого підтримання та контролю через існуючі ефективні верифікаційні механізми, незважаючи на російсько-українську війну. Баланс сил враховується прискіпливо по

–         усім трьом групам боєголовок: на бойовому чергуванні, в складах, в черзі на утилізацію.

–         усім групам носіїв: МБР великого радіусу дії наземного (шахтного та мобільного) базування, МБР та крилаті ракети середнього радіусу дії морського (надводні кораблі) та повітряного базування (на стратегічні бомбардувальники).

США та РФ все ще мають значні надлишкові ядерні потужності, а процес їх скорочення рухається дуже повільно, наразі в рамках Договору про СНО-3 2010 року до ліміту 1.550 боєголовок до лютого 2018 року.  Крім того, вказані данні не охоплюють всі ядерні боєзаряди (зокрема, ті, що на складах та в черзі на утилізацію). Станом на 1 березня 2015 року ситуація наступна:

            – РФ має усього 7.500 боєголовок,з яких 4.500 перебувають на військових складах, 1.582 боєголовки на чергуванні на 515 стратегічних пускових установках (ПУ), а решта (1.418) очікує на утилізацію.

            – США мають 7.100 боєголовок, 4.760 перебувають на військових складах, 1.597 боєголовок на чергуванні (+15) на 785 ПУ (+270),  решта (743) очікує на утилізацію.

Ситуація щодо стратегічних ПУ на користь США при ліміті обмежень по Договору СНО-3 – 700 ПУ:

            – РФ має  515 ПУ, що на 185 ПУ менше ліміту згідно Договору СНО-3.

            – США мають 785 ПУ – на 270 більше ніж у РФ та на 85 більше ліміту.

США мають перевагу по ПУ у всій ядерній триаді: стратегічні бомбардувальники, шахтні наземні ПУ та ядерні субмарини. Зокрема, тенденція до збереження більшої кількості носіїв при зменшенні боєголовок на кожній з них, т.зв. «low attraction target approach» (тактика зниження привабливості об’єкту як цілі для ураження) практикується США в рамках концепції «удару у відповідь». Певна перевага США тут компенсується тим, що після розвалу СРСР Америка наполегливо зменшувала загрозу ядерного конфлікту і посилювала заходи взаємної довіри. Більше того, в 2013 року Адміністрація Б.Обами пропонувала скоротити до 2018 року за Договором СНО на третину більше боєголовок (до ліміту 1.000), але республіканці та Кремль не підтримали цю ініціативу.

Для виконання умов Договору СНО-3 США мають знищити порожні  пускові шахти наземного базуванні, зняти ядерне спорядження з бомбардувальників B-52H, зменшити кількість ПУ на своїх стратегічних ядерних субмаринах із 24 до 20, починаючи з 2015 року.

Але диспаритет на користь США залишиться і після лютого 2018 року, коли умови Договору будуть виконані: РФ планує залишити менше ніж 500 стратегічних ПУ та компенсувати це більшою кількістю шахтних та мобільних ПУ наземного базування для своїх МБР. Менша кількість ПУ вимагає більшу кількість боєголовок на кожній МБР, зокрема, РК Сармат, що в свою чергу робить ці занадто важка та не мобільна МРБ пріоритетними цілями для превентивного удару.

Важливо мати на увазі, що попри розгортання РФ цілої низки програм модернізації РВСП, які можна трактувати як відновлення гонки стратегічних озброєнь, США не виказують при цьому жодної стурбованості. Причина у тому, що ці програми модернізації відбуваються після тривалого часу занепаду внаслідок розвалу СРСР. Результати російської модернізації все одно не змінять американської переваги:

–         у засобах доставки: у США 794 МБР та КР трьох видів базування із максимум 3 боєголовками, а у РФ тільки 528 з тенденцією до зменшення,

–         баланс засобів доставки «морського-наземного базування» також на користь США (2/3 проти 1/3),

–         у разі кризи Договору про СНО-3 США здатні поставити на свої МБР до 1000 боєголовок зі складів, а у РФ, при паритеті кількості боєголовок, просто не вистачить МБР, щоб туди додати ще боєголовок.

–         в умовах економічних санкцій та без ВПК України Росія просто фінансово та технічно нездатна наздогнати США в цій сфері.

На думку експертів США, російська модернізація СЯО у задумі містить в собі низку вад, а саме:

–         На початок 2020-х років РФ, як очікується, завершить свої програми модернізації, можливо крім нового бомбардувальника. Саме в той момент США розпочне свою фазу модернізації, створить нову ядерну субмарину на заміну класу «Ohio», новий ударний стратегічний бомбардувальник і, можливо нові крилаті ракети, нові МБР морського базування або модернізує існуючі МБР  класу «Minuteman III» як більш бюджетний варіант. В такий спосіб США знов будуть домінувати в СЯО.

–         Важка шахтна МБР Сармат із 10-15 боєголовками стане з 2018 року наступником МБР Воєвода розробки 60-х років, термін експлуатації якої спливає, хоча проблеми із допоміжними програмами та значні витрати можуть уповільнити реалізацію цих планів.

–         На відміну від Росії, США практикує дуже економний варіант своєї модернізації, яка передбачає «термін життя» МБР втричі довший від російської.

Висновок: Якщо Росія і погрожує «деескалаційним» ядерним ударом по країнам НАТО та США, то це явно не у сфері СЯО, де існує кількісний паритет та де американці мають певну тактичну перевагу. Тут обидві сторони тримаються чітких правил поведінки та процедур взаємної перевірки, відтак сюрпризів очікувати не варто.

  1. Проект «моментальний глобальний удар» (InstantPrompt Global Strike)

Проект «Prompt Global Strike» (PGS) виник на початку каденції Дж.Буша молодшого для нанесення протягом 1 години по будь-якій точці світу, по окремих критично важливих цілях високоточного неядерного удару з території континентального США або з мобільних платформ морського, повітряного або космічного базування. Ідею запропонувало МО США (Дональд Рамсфельд) після того, як без успіху шукало шляхи використати ТЯЗ для проведення в 2001-2002 рр. ударів проти талібів в Афганістані в гірському важкодоступному районі Тора-Бора. Вже тоді з`ясувалося, що ядерна зброя, навіть тактична, має один великий недолік – її неможливо використовувати на практиці навіть у вигляді міні-зарядів. За оцінками американських експертів, у разі успіху проект PGS зможе частково замінити СЯО США для удару по 30% цілей. Проект PGS мав доповнювати вже створені на той час Сили швидкого реагування США (Rapid-Response Forces), зокрема: передові сили (Forward Deployed Forces), експедиційну групу ВПС (Air Expeditionary Groups), групи авіаносців.

Проект передбачав розгляд різних варіантів запуску боєзарядів: з підводних човнів та наземних установок, за допомогою крилатих ракет або надзвукових установок (Advanced Hypersonic Weapon), кінетичної зброї з платформ на космічній орбіті. Адміністрація Дж.Буша пізніше відмовилася від проекту через побоювання спровокувати РФ на зворотній ядерний удар, оскільки PGS не надає супротивнику шанс розрізнити який саме тип боєголовки має носій – звичайний чи ядерний. Адміністрація Обами проект відновила, Конгрес поставився до проекту спочатку скептично та з середини 2000 років суттєво обмежив виділеня фондів, що призвело до відмови від варіанту повітряного базування. Проте вже на 2014 фінансовий рік було виділено $65.4 млн, на 2015 –  $95. 6 млн, а на 2016 планується $78.8 млн.

Однак в США ще й досі не визначилися щодо найбільш перспективного варіанту реалізації проекту. В 2010 році перевагу віддавали запуску боєголовок з модифікованої МБР Мінітмен, однак не без конфузу: 8 квітня 2010 року було підписано Договір СНО-3, а вже  11 квітня 2010 Міністр оборони США Роберт Гейтс заявив про наявність у США засобів «раптового глобального ударі», хоча Договір СНО-3 не робить різниці між ядерними та неядерними МБР і накладає додаткове скорочення на ці засоби доставки боєголовок до 2018 року. Відтак, в 2011 році США заявили про інший варіант – надзвуковий планер, однак і його було відкинуто. В січні 2012 року Пентагон заявив, що планує використовувати в якості платформи для запуску надзвукової зброї підводний човен, однак роботу на цьому напрямку знов було відкладено через ризик спровокувати ядерний інцидент із РФ. В лютому 2014 року ВМФ США започаткували дворічний тестовий проект по вивченню технологічних варіантів розвитку надзвукової зброї середнього радіусу дії на базі підводного човна на суму $5 млн. Таким чином, ясності поки немає який тип доставки буде використовуватися.

Не краще складається ситуація і щодо результатів випробувань дослідницьких зразків. 18 листопада 2011 вперше в США було успішно випробувано перший зразок Просунутої надзвукової зброї (Advanced Hypersonic Weapon (AHW) в рамках проекту PGS. Ракета була запушена з ПУ на Гаваях і через 30 хвилин вразила ціль за 3700 км на полігоні атолу Кваялейн. В прототипі устрою були використані технології, розроблені в Національній лабораторії Сандія,  а сам устрій рухався по небалістичній низькій траекторії. Друге, на цей раз невдале випробування надзвукової зброї відбулося 25 серпня 2014 року на пусковому комплексі Кодіак на Алясці.

Однак незважаючи на ці невдачі, керівництво РФ віднесло проект американської PGS до найбільших загроз для своєї національної безпеки і почало дещо хаотично та не дуже вдало шукати засоби протидії. Так, в грудні 2010 року російські експерти повідомили, що перспективний ЗРК ППО С-500 буде здатним знешкоджувати надзвукову зброю. В грудні 2012 року командувач РВСП РФ Сергій Каракаєв пригрозив, що РФ вже здатна створити високоточну МБР (очевидно, МБР Сармат, яка йде на заміну МРБ-36М2 Воєвода), яка вражає цілі із звичайними боєголовками по всьому світу (тобто, фактично створить аналог американської PGS) у разі, якщо США не припинить надалі просувати проект надзвукової зброї. 11 грудня 2013 року віце-прем’єр РФ Д.Рогозін під час виступу в Держдумі попередив, що РФ застосує ядерну зброю, якщо на країну буде здійснено напад, маючи на увазі спроби США створити високоточну надзвукову зброю на базі МБР великого радіусу дії. Д.Рогозін додав що Російський фонд перспективних досліджень створить військову відповідь на американську стратегію PGS, який начебто вже розглянув 60 проектів і навіть виділив 8 з них як пріоритетних. 10 вересня 2014 року Д.Рогозін знов пригрозив, що РФ надасть відповідь США на спробу створити надзвукову зброю із звичайними боєголовками шляхом  модернізації РВСП наземного та морського базування, розвитку систем ППО та ПРО.

Висновок: військово-політичне керівництво РФ, принаймні публічно, серйозно стурбоване перспективами створення в США нового типу високоточної надзвукової зброї із звичайними боєголовками, яка не підпадає (крім окремих носіїв – МБР великого радіусу дії в рамках Договору про СНО-3) під міжнародні обмеження. Однак США таку зброю ще не створили і невідомо коли вона буде створена взагалі та чи вистачить у США коштів на її створення з огляду на її значну вартість. Відтак, погрози РФ застосувати ядерну зброю хоча і лунали в останній час в контексті PGS, експерти не сприйняли їх серйозно, оскільки поки що йдеться про ядерну відповідь на фантомні загрози для РФ.

  1. Ракети середньої та малої дальності (РСМД):

Ракети цієї категорії є відмінними тим, що тут йдеться про європейських союзників по НАТО та Росію. Північну Америку ці ракети не досягають. Договір про заборону балістичних та КР середньої дальності (1000-5000 км) та малої (500-1000 км) наземного та морського та на підводних човнах базування (крім КР повітряного та надводного базування) був підписаний між СРСР та США в 1987 році став успіхом в Європі, але він не створив паритету загроз. Спроба СРСР в 1962 році створити паритет загроз шляхом розміщення такої зброї на Кубі виявилася невладою, інша спроба в середині 80-х років комплексів РСД «Піонер» на Чукотці для обстрілу території континентального США також успіху не мали. Більше того, для сторін передбачені різні умови виконання умов договору: СРСР ліквідував ракети цього класу взагалі, а США тільки вивезли свої ракети з Європи на власну територію без зобов’язання їх ліквідувати.

В процесі реалізації Договору про РСМД, СРСР ліквідував вдвічі більше ракет, ніж США (1846:846), та втричі більше ПУ (825:289). Ліквідовані ракети були здатні нести вчетверо більше ядерних боєголовок, ніж американські (3154:846). США, зі свого боку ліквідували за договором більше крилатих ракет  BGM-109G «Томахок» (443:80), однак це не вплинуло на баланс сил, оскільки США зберегли значну кількість аналогічних крилатих ракет морського (надводні кораблі) та повітряного базування (ALCM-B) з аналогічними характеристиками, які не підпали під договір. Образа за несправедливі умови договору з США довго крає серця керівників та військових РФ, які з середини 2000-х років почали виступати за вихід із Договору про ліквідацію РСМД, однак поки що утримуються від цього кроку, оскільки знайшли інші рішення:

–         РФ почала створювати МБР великого радіусу дії, яка здатна виконувати задачі РСМД, що не заборонено договором про РСМД:

США вірять у те, що нова стратегічна МБР «Ярс» (РС-26) шахтного та мобільного базування декілька разів випробовувалася як середнього радіусу дії. При цьому РФ відмовляється від переговорів із США на цю тему. Експерти висловлюють думку, що в такий спосіб ракету випробовували на здатність долати ПРО супротивника, оскільки полігон Сари-Шаган саме на цьому і спеціалізується, однак це не знімає питання про заборонені можливості ракети і 17 січня 2015 року США поінформували своїх союзників про свою стурбованість.

–         РФ почала створювати ОТРК, який здатен працювати як РСМД (з реальним радіусом дії більше 500 км), що заборонено Договором, але це складно довести як порушення:

ОТРК «Іскандер» є модифікацією ОТКР «Ока» (SS-23 за класифікацією НАТО) із дальністю стрільби 450-470 км, яку технічно можливо збільшити за рахунок використання нової крилатої ракети П-500 (випробувана в 2007 р.), що збільшить радіус стрільби до 600-700 км. Вказана ракета має дальність 500 км і була успішно випробувана на дальність 360 км, проте вона вона створена як модифікація протикорабельної крилатої ракети C-10 «Гранат» (SS N-21 «SAMPSON» за класифікацією НАТО) із дальністю 2600 км, які у 1989 році були зняті з озброєння на виконання умов Договору про РСМД. Відтак прямих доказів у порушення РФ умов договору немає, існують лише підозри, однак попередня  поведінки РФ вказує, що Кремль наврядчи піде на прямий обман США.

–         РФ почала створювати КР РСМД надводного базування, які не підпадають під заборону Договору про РСМД :

У вересні 2014 року РФ заявила про намір ввести у бойовий склад Каспійської флотилії РФ дев`ять малих ракетних кораблів проекту 21631 «Буян-М» класу «ріка-море», які мають на озброєнні РК «Калібр» з 8 ракетами у вертикальних ПУ. Три таких корабля вже в строю, решта увійде до складу флоту до 2018 року. РК «Калібр» може використовувати звичайні крилаті ракети із дальністю стрільби до 300 км, але на Каспії немає цілей для такої зброї. Крім того, в Новоросійську планується озброїти до 2016 року модернізовані дизельні підводні човни «Варшавянка» новими крилатими ракетами із дальністю 1500 км (торпедного старту)[4], що автоматично підпадає під Договір про СНО-3, але для надводного базуванні КР обмежень немає, відтак «Буяни-М» можуть бути озброєні цими неназваними крилатими ракетами , які одним залпом зможуть зруйнувати до 70 цілей. Однак «можуть» не значить, що так воно і є в реальності.

–         РФ почала готуватися до використання крилаті РСМБ повітряного базування з використанням нестратегічного бомбардувальника ТУ-22М3:

Вказаний бомбардувальник не підпадає під обмеження договору СНО-3. В 1990-ті роки ВАО «Туполев» та ГосМКБ «Радуга» вже опрацьовували використання модернізованого бомбардувальника Ту-22М3 для повітряного запуску ракети-носія «Скіф», створеного для виводу на орбіту космічних апаратів із стартовою масою 17 т. з висоти 12 км при швидкості польоту 1800 кмгодину. Іншим можливим варіантом платформи є використання бойового літака Міг-31 (цей літак також не підпадає під СНО-3) з авіаційним ракетним комплексом «Ішим» (невдала розробки РФ-Казахстан 2005-2007 рр. ).

Висновок: Хоч якими б гіпотетичними не виглядали вказані варіанти оминання Договору про РСМД 1987 року з боку РФ, тим не менш 27 лютого 2015 року глава Пентагону Ештон Картер в Конгресі США звинуватив РФ в порушенні умов договору і пригрозив діями у відповідь. РФ з цим не погоджується і висуває зустрічні звинувачення у тому, що США незаконно створюють балістичні ракети великої  дальності в якості мішеней для випробування свого ПРО, які легко можна переробити в РСД. Таким чином, обидві сторони підозрюють одна одну в таємній спробі оминути Договір РСМД 1987 року, але це гра із нульовим результатом.

Однак тут важливе інше: арсенал крилатих РСМД є стратегічною зброєю, розвиток якої здатен суттєво змінити баланс ядерних сил. Хоча в 2013 році країни НАТО опрацьовували в ході військових навчань Steadfast Jazz в Польщі та країнах Балтії із залученням більше 6.000 вояків (при символічному залученні США), в тому числі, варіанти обміну локальними ядерними ударами із РФ. Пентагон дійшов висновку, що прийнятним  варіантом є зворотний удар високоточною неядерною зброєю, оскільки ескалація ядерного конфлікту призводить тільки до гарантованого взаємного знищення[5]. Схожої думки тримаються і в РФ.

Варто додати, що РФ вважає Договір застарілим через те, що низка третіх країн, як Китай, Північна Корея, Індія, Пакистан, Іран, Ізраїль мають ядерну зброю, але не є участинками Договору. Проте спокійна реакція США щодо перспектив модернізації СЯО Росії пояснюється слабкістю економіки РФ,  її нездатністю забезпечити стабільний паритет. Відтак, поточні загрози керівництва РФ навряд чи мають на увазі сценарій обміну ядерними ударами балістичними та крилатими РСМД в Європі, В.Путін вірогідно мав на увазі якийсь інший сценарій застосування ядерної зброї.

  1. Тактична ядерна зброя (ТЯЗ):

Особливістю тактичної ядерної зброї є те, що, з одного боку, ані ядерні боєзапаси, ані засоби їх доставки сторонами не підраховувалися і не контролювалися двосторонніми договорами (основна увага приділялася сторонами СЯО), а з іншого боку, сам клас зброї з часом став мало чим відрізнятися від стратегічної. Наразі немає чітких критеріїв розмежування двох класів зброї: за потужністю, за точністю ураження, за здатністю вражати «стратегічні цілі», за радіусом дії носіїв – все це дуже умовно. Фактично, одна і та сама зброя може бути одночасно в двох класах, однак умови контролю для них суттєво різні, і це становить проблему: більшість одиниць стратегічної ядерної зброї цілком здатні сьогодні виконувати тактичні завдання, і навпаки, за рахунок підвищеноя точності тактична зброя цілком здатна виконувати стратегічні завдання (наприклад, бомбардувальна стратегічна авіація США та РФ). Фактично, різниця полягає лише у характеристиках цілі, яку треба зруйнувати, а не в потужності або дальності.

На кінець «холодної війни» було створено тисячі одиниць ТЯЗ, але потім обидві сторони їх добровільно суттєво скоротили. На відміну від стратегічного, тактичний арсенал не привертає публічної уваги, тут не ведуться переговори по контролю, оскільки він не становить прямої загрози для безпеки континентальних США. При цьому РФ, яка  мала близько 15 000 – 25 000 таких зарядів (точних даних немає) на початок 90-х років ліквідовувала ТЯЗ із швидкістю до  2 000 боєзарядів на рік. США скоротили свій арсенал ТЯЗ з 1988 по 1994 рік на 75% (більше ніж РФ), ліквідували два з 4 складів такої зброї на власній території, станом на 2000 рік з 125 до 10, розташованих в 7 країнах ЄС. В 2000 роках Дж.Буш-молодший ліквідував ще 4 бази з ТЯЗ – у Греції та на базі Рамштайн в Німеччині. Тим не менш, попри скорочення, збереження в Європі американської ТЯЗ забезпечує для США переваги, що викликає невдоволення з боку РФ:

–         Ядерна зброя продовжує відігравати для США роль інструменту стримування Росії, як засіб неминучої відповіді на російський ядерний удар по США та союзникам в Європі боку Росії. Це є симетричний підхід до воєнної концепції превентивний ядерний удар РФ: американські стратеги також вважають його кращім, ніж довга та коштовна війна за визволення європейських союзників по НАТО від Росії.

–         Нинішнє розміщення американської ТЯЗ в Європі, а саме на 6 базах в 5 країна-союзницях по НАТО, які мають статус неядерних держав (Бельгія, Німеччина, Туреччина, Італія, Нидерланди), по завершенні «холодної війни» не сприймається як нормальна ситуація. Більше того, у випадку кризи ВПС США планують використовувати для удару тільки половину із цих 180 авіабомб, а решту мають застосувати ВПС неядерних країн НАТО, де розташована ця зброя, що вважається прямим порушенням режиму нерозповсюдження.

Після розвалу СРСР сторони трималися різних філософій застосування ТЯЗ:  в 1999 році керівництво РФ зробило ставку на модернізацію та розвиток ТЯЗ, оскільки у звичайних силах НАТО отримало і утримує донині значну перевагу. У РФ в 2009 році дискутувалася  можливість застосування ТЯЗ у регіональних конфліктах та у конфліктах на своїх кордонах, в тому числі для превентивного удару – якраз нинішній випадок в Україні. Однак у останніх версіях Стратегії НБ РФ 2010 та 2014 рр. така опція звужена до ситуації, критичної для самого існування РФ. Питання в тому чи буде керівництво РФ притримуватися духу власної оборонної доктрини.

Зовсім іншу філософію має Захід: Європа, особливо Великобританія, сприймає ТЯЗ як неважливу, в 2009 році Німеччина навіть ставила питання (нереалізоване) про повний її вивід з території Європи. США вважає ТЯЗ страховкою на випадок непередбачуваної поведінки РФ в Європі. При цьому американська ТЯЗ в Європі має  ще одну важливу функцію «скрепи» – об`єднання НАТО навколо США, важливість якої наразі суттєво посилилася. Різниця концепцій застосування із РФ полягає у тому, що  Адміністрація Б.Обами виключила можливість застосування ТЯЗ у регіональному конфлікті, особливо із неядерною державою.

США наразі мають 760 одиниць ТЯЗ, з яких 260 розміщено в Європі. РФ має від 1000 до 6000 боєголовок тактичної ядерної зброї (за іншими оцінками – 3800), точні дані відсутні, однак баланс беззаперечно на користь РФ. Загально прийняті наступні оцінки тактичного ядерного арсеналу РФ: 170 боєголовок на ракетах у Сухопутних військах, 430 боєголовок на ЗРК ППО, 730 боєголовок у ВПС, 700 боєголовок морського базування. За іншими оцінками -1000 боєголовок, зокрема: до 210 боєголовок в СВ, до 166 боєголовок на ЗРК ППО, 334 боєголовок у ВПС, 330 боєголовок морського базування.

Наразі в США немає єдиної точки зору щодо способу реагування на наявний диспаритет в ТЯЗ: окремі експерти вважають, що проблеми взагалі не існує, інші вважають за потрібне збільшити чисельність власної ТЯЗ з огляду на агресію РФ проти України, є думки, що США мають стимулювати РФ зменшити їх чисельність та що РФ та США мають посилити співпрацю з метю її надійного зберігання та ліквідаціїскорочення. Крім того, після 2001 року США знизили роль своїх ядерних сил стримування з урахуванням зростання ролі ПРО та нетрадиційних засобів ураження, і тільки після 2012 р. Президент Обама відновив увагу до СЯО США в контексті фінансування їх модернізації після 2020 року.

Конгрес та Адміністрація  США за останні роки вели  себе щодо ТЯЗ доволі непослідовно і переважно ігнорували проблему. На початку 2000 років Конгрес висловив стурбованість щодо цього арсеналу, переважно в плані необхідності його скорочення та охорони російського арсенала від розкрадання, і навіть виділив 5 млн.дол. для того, щоб ці арсенали нарешті підрахувати, однак в подальшому про проблему у Вашингтоні просто забули. В 2009 році була знов проявлена стурбованість диспаритетом і тим, що РФ робить ставку саме на тактичну ядерну зброю у звичайному конфлікті, однак знов без результату. В 2009-2010 рр. при написанні останньої Стратегічної Концепції НАТО вивчалося питання доцільності вивезення з Європи ТЯЗ США, але було вирішено, що НАТО є ядерним оборонним альянсом, який покладається на комбінацію ядерних та звичайних озброєнь для стримування РФ в Європі. При цьому США розглядають свою тактичну ядерну зброю переважно в контексті захисту європейських союзників по НАТО, а не для самооборони від РФ. Американські тактичні ядерні бомби B-61, єдиний тип ядерної зброї США в Європі, наразі модернізуються під нові стандарти безпеки зберігання.

Якщо раніше в НАТО велись дебати щодо доцільності більш радикально оновити цю зброю, враховуючи, що РФ може розцінити такий крок як підготовку до агресії, то з початком російської агресії в Україні зараз з`явився інший підхід:

–         Роль американської ТЯЗ як стримуючого фактору значно посилилася,

–         ТЯЗ слід розглядати разом із стратегічною зброєю США,

–         Посилився фактор ядерної зброї Великої Британії та Франції.

Важливо підкреслити, що США продовжує мати спроможності для застосування ТЯЗ в Європі, хоча ресурс засобів доставки американської тактичної зброї в Європі (Tornado, F-15, F-16) добігає кінця:  Eurofighter не пристосований до ядерної зброї, а новітній F-35 вважається, зокрема в Німеччині, занадто дорогим для закупок та експлуатації. Однак засоби доставки завжди була в НАТО питанням технічним, а не політичним. Декілька років тому США заявляли, що сучасна авіація США може виконувати місії по застосуванню ТЯЗ в Європі у разі, якщо союзники не мають засобів доставки (не хочуть підтримувати старі та закупати нові літаки). Однак в нинішніх умовах російської ядерної загрози питання засобів доставки є другорядним.

Наразі Росія йде шляхом створення концептуальний новацій щодо спектру застосування ядерних сил за межі оборонної війни. З початком війни з Україною РФ заявила про готовність їх застосувати в рамках стратегії упереджувального удару проти Заходу. Зокрема, Росія  заявила про право розмістити ТЯЗ в Калінінграді та в Криму, що підняло рівень загрози ядерного конфлікту СШАНАТО із РФ на небачений після «холодної війни» рівень. Як наслідок, у Вашингтоні не виключають, що США можуть несподівано опинитися у ситуації ядерного протистояння із РФ через ескалацію конфлікту в Україні або в країні-члені НАТО.

Висновок: В.Путін та члени його «команди», погрожуючи США та НАТО в Європі застосуванням ядерної зброї в контексті російсько-української війни, скоріш за все мав саме тактичну ядерну зброю. При цьому США та НАТО не надавало В.Путіну жодних приводів бачити загрозу саме в ядерних озброєннях. Відтак, В.Путін вдався до погроз на адресу НАТО використати ТЯЗ у разі застосування НАТО в Україні своїх звичайних озброєнь. Однак де саме і проти кого саме – залишається тільки здогадуватися, відтак, реалістичність цих погроз ставиться експертами під серйозний сумнів. Навіть станом на березень 2015 року в США не вірять у ймовірність застосування РФ своєї ТЯЗ проти НАТО, оскільки наразі немає прямого воєнного конфлікту РФ-НАТО, а вказана зброя передбачає удари в першу чергу по КП, аеродромам НАТО в Європі та тилам наступаючих військ.

Напередодні ескалації поведінка НАТО в сфері ТЯЗ мала тенденцію до послаблення будь-яких занепокоєнь росіян. Після 1991 року США завжди послідовно пропонували скоротити ТЯЗ в Європі паралельно із російськими озброєннями. Однак такий паралельний підхід кожного разу виявлявся невдалим: РФ вимагає, щоб спочатку США вивели всю свою зброю з Європи на територію континентальних США, оскільки російська тактична ядерна зброя вся знаходиться на території РФ. Нинішня ескалація напруги в сфері ТЯЗ вірогідно призведе до зміни позиції США на більш жорстку.

  1. Відкрите питання про російську ТЯЗ в Криму:

В середині грудня 2014 року з`явилися чутки про розміщення в Криму російської ядерної зброї.

–         Це стало приводом для того, щоб низка конгресменів США виступила проти подальшого скорочення ядерних арсеналів США-РФ в рамках Договору СНО-3 2010 року.

–         Командувач НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав (Philip Breedlove) заявив про переміщення ОТРК Іскандер РФ, здатного нести ядерну зброю, до Криму, хоча і визнав, що НАТО достовірно не знає про переміщення на півострів боєкомплекту із ядерними боєголовками.

–         МЗС РФ заявило про те, що вказані вище дії є реакцією на переміщення американських бойових літаків, здатних нести тактичну ядерну зброю, до країн Балтії. Міністр С.Лавров аргументував позицію тим, що РФ вільний пересувати по своїй території, включаючи Крим, ядерну зброю як йому заманеться. (26 квітня 2015 року РФ спростувала цю позицію)

Таким чином, тематика ТЯЗ в контексті протистояння Росії та СШАНАТО вже стала частиною кризи відносин РФ-Україна-Захід. Провідні експерти США в сфері ядерного озброєння ще на початку 2015 року вказали на слабку вірогідність того, що РФ розмістила ОТРК Іскандер із ядерними боєзарядами в анексованому Криму.

Тут виділяються наступні моменти: носії російської тактичної ядерної зброї знаходяться в Криму завжди, після розвалу СРСР вони не виводилися з півострова. СРСР там тримав бойові кораблі, ЗРК ППО, бойову авіацію, артилерійські снаряди із ядерними боєголовками. Після розвалу СРСР боєголовки ТЯЗ вивезли, із засобів доставки залишилися ті, що входидять до складу ЧФ РФ, зокрема, крейсери, есмінці, фрегати, корвети та підводні човни, здатні нести тактичні ядерні крилаті ракети (SS-N-12, SS-N-22 за класифікацією НАТО) та торпеди. Однак ядерні боєзапаси до них зберігаються на центральних складах на території Росії, зокрема, на найближчому – Белгород-22. Після окупації півострову Росія почала швидко нарощувати свій військовий контингент на півострові, проводити модернізацію існуючих військових обїектів, завозити техніку, здасну використовувати тактичні ядерні заряди. Про розміщення в Криму стратегічної ядерної зброї мова взалагі не йде.

Сили ВМФ, здатні нести ядерну зброю:

ЧФ РФ в Севастополі включає у свій склад крейсери, есмінці, фрегати, корвети та підводні човни. Усі вони здітні нести тактичну ядерну зброю, зокрема крилаті ракети із ядерними боєголовками, торпеди. Однак ядерні боєзапаси для таких типів озброєння зберігаються на центральних складах в Росії, аде достовірні дані про їх переміщення в Крим наразі відсутні.

Бомбардувальники:

На початку 2014 року, а потім в березні 2015 року Кремль заявив, що 10 дальніх[6]  ракетоносців-бомбардувальників Ту-22М3 (Backfire), здатних нести крилаті ракети класу Х-22, Х-15 та авіабомби з ядерним озброєнням, будуть переміщені до Криму на авіабазу Гвардейскоє, щоправда, на тиждень на період навчань до 21 березня. На Заході експерти[7] вважають їх передислокацію  на постійній основі з військової точки зору нелогічним та безглуздим кроком через низку причин.  Ракетоносці-бомбардувальники Ту-22М3 розташовані в Росії в рамках на 4 діючих авіабазах:

–         База ВПС морської авіації Оленегорск на Кольському півострові для тактичної авіації,

–         База ВПС Шайковка, м. Кіров, Калужська область, Західний ВО, це самі ці Ту-22М3 перехоплюються авіацією НАТО над Балтикою в останні місяці

–         База ВПС Белава, Іркутська область, Центральний ВО,

–         База ВПС Алексєєвка, Монгохто, Хабаровська область, Східний ВО.

–         П’ята база ВПС в м. Новогород Західного ВО в стадії закриття.

 

З воєнної точки зору, для враження цілей в Європі немає потреби переміщувати середній бомбардувальник Ту-22М3 в Крим, бойовий радіус його дії з бази Шайковка повністю перекриває можливості бази Гвардейскоє, Крим, в Європі, хоча трохи додає в північній Африці та на Аравійському півострові. Однак таке переміщення створює значні ризики для вразливості авіабази на випадок упереджувального удару з боку НАТО через її близькість до кордону.     

ОТРК Іскандер-М:

Західні експерти ставлять під сумнів розміщення дивізіону ОТРК Іскандер-М в Криму, відомості про яке з`явилося в травні 2014 року у заяві генерала ГШ ЗСУ А.Розмазніна. Вважається, що насправді це були протикорабельні РК крилатих ракет берегової оборони Бастіон-П (K300P абo SSC-5), дуже схожі ззовні.

Вже в середині грудня 2014 року командувач РВСН РФ С.Каракаєв спростував інформацію про плани розміщення в Криму стратегічних ракет, однак ситуація щодо ОТРК Іскандер-М залишається неясною: РФ наразі проводить модернізацію РК Точка (SS-21) для ОТРК Іскандер-М як SS-26. Чотири із 10 бригад ОТРК Іскандер-М вже отримали їх на озброєння (усі в Західному ВО), а п’ята бригада мала їх отримати до кінця 2014 року. В поточному році модернізація торкнеться бригад в Центральному та Східному ВО. Дивізіон Іскандерів-М, найближчий до Криму, розташований поблизу Молкіно в Краснодарському краї. Відтак, розміщення дивізіону Іскандер-М в Криму вимагає зміни конфігурації розташування усієї мережі дивізіонів цього класу на території РФ, що малоймовірно в короткій перспективі.

ЗРК ППО С-300:

Російські ЗРК ППО С-300 здатні використовувати ракети із ядерними боєзарядами проти групових та надшвидких цілей і, як правило, мають такі спец ракети в штатному боєзапасі. Після анексії Криму українські ЗРК ППО С-300 були покинуті неушкодженими, РФ планує їх використати в інтегральній системі національної ППО. Однак на авіабазу Гвардєйскоє були ще у березні 2014 року передислоковані російські ЗРК ППО С-300. Наразі немає чіткої інформації про наявність ядерних боєзапасів в їх штатному боєкомплекті.

Висновок: інформація про тактичну ядерну зброю в анексованому Криму відбиває звичну проблему із ТЯЗ – більшість її носіїв є подвійного використання, відтак складно довести, що техніка використовує лише звичайні боєзаряди. Більше того, поведінка керівництва РФ в цьому питанні вказує на небажання порушувати існуючий ядерний баланс сил із НАТО, в тому числі в сфері ТЯЗ.

  1. Протиракетна оборона:

Із публічний заяв військово-політичного керівництва РФ випливає, що ПРО США в Європі стало серйозним викликом для СЯО РФ. Тут є два моменти:

–         ПРО США в Європі потенційно загрожує ефективності РВСП РФ у разі конфлікту із США (РФ всерйоз у це вірить і готується до нього)

–         ПРО США в Європі нейтралізує ефективність тактичних ядерний сил РФ на європейському ТВД, на які РФ все більше покладається.

Саме тому РФ з 2000 року шукає шляхи запобігти розгортанню в Європі ПРО США, навіть шантажем ядерного удару по країнам Європи, де елементи ПРО США планується розташувати. Кремль погрожував Польщі та Данії наведенням на ці неядерні країни своїх стратегічних МБР, але без особливого успіху. В контексті погроз РФ застосувати ядерну зброю через російсько-українську кризу питання розгортання ПРО США в Європі заслуговує на окремий розгляд.

Базовий Договір між США та СРСР про обмеження ПРО 1972 року мав на увазі національні системи, які обмежувалися двома позиційними районами по 100 протиракет (для прикриття столиці та району дислокації МБРК). Але основні засади Договору на початок 2000-х років зазнали  швидкої ерозії.

Спроби з боку США 1983, 1991 та 1999 рр. модернізувати національну ПРО не зруйнували Договір, оскільки всі ці зусилля та концепції мали більше теоретичний, ніж практичний характер. Однак ситуація суттєво змінилася в 2001 році, коли Президент Дж.Буш заявив, що національна ПРО буде захищати не тільки США, але ще її союзників, тобто, що вона буде міжнаціональною (станом на 2007 рік в зусиллях США брали участь вже 15 країн, на сьогодні – 24 країни, що межують із РФ та КНР). В червні 2002 року США офіційно вийшли із Договору ПРО 1972 року, хоча Договір про СНО-3 2010 року ув’язує обмеження ядерних сил із системами ПРО. В 2009 році США започаткували нову версію поетапного Європейського ПРО на базі Іджіс.

Основний компонент ПРО США – протиракети наземного базування (Ground-Based Midcourse Defense (GBMD) має обмежені бойові можливості: вони були здатні збивати тільки моноблочні боєголовки і тільки балістичних ракет, що частково підтверджує їх спрямованість проти Ірану. Додатково Пентагон розгорнув програму морського ПРО Іджіс (Aegis), кількість яких з 24 кораблів в 2011 році мала сягнути 84, та посилити наземну компоненту в Європі. Вже в 2015 році майже 50% всієї системи ПРО має бути морського базування, тобто не на території США, а прямо під кордонами Росії, що може суттєво змінити баланс СЯО (якщо точка зору росіян на ПРО США правильна).

В березні 2013 року США оголосили про скасування четвертої фази Європейської ПРО для зняття занепокоєння РФ, однак без успіху. Уся система ПРО в Європі ще не повністю введена в дію, але так буде на завжди. Хоча головна мета ПРО – це захист США та їх європейських союзників від МБР Ірану, є і інша прихована мета – захистити європейських союзників по НАТО від інших агресорів, зокрема від РФ.

В Кремлі стурбовані тим, що в стратегічній перспективі ПРО США може звести нанівець російський стратегічний ядерний потенціал і радикально змінить баланс на користь Заходу. Роботи по розгортанню системи ПРО США велися з 2004 року під приводом загрози ракетного нападу з боку Ірану, що було сприйнято в Росії як омана. В 2007 році Росія спробувала своїми контрпропозиціями спонукати США відмовитися від ідеї розташування елементів ПРО в Європі (Чехія та Польща) або інтегрувати в цю систему РФ, однак без успіху, що призвело до ескалації гонки озброєнь в цьому секторі. В серпні 2007 року Росія поставила на бойове чергування під Москвою нові ЗРК ППОПРО С-300 «Тріумф», з 2011 року почали вводитися в експлуатацію нові станції раннього попередження про ракетний удар («Воронеж»).

Попри укладений між США та РФ договір СНО-3 в 2010 році, де зафіксований зв’язок між силами стратегічного ядерного стримування та ПРО, новим етапом гонки озброєнь в ПРО стало успішне випробування в червні 2014  нової системи наземного ПРО компанії Boeing для перехоплення МБР на маршевій ділянці польоту (самому вразливому). Успішно проведено випробування одного із компонентів нового комплексу ПРО США ТHAAD (Terminal High Altitude Area Defense), здатний вражати ракети середньої та молої дальності . Крім того, на базі ВМС Іспанії у м.Рота з 2014 року заступили на бойове чергування два есмінця США із системою Іджіс, в 2015 році очікується ще два кораблі. В Румунії та Польщі ведеться спорудження наземних комплексів ПРО. В свою чергу, з січня 2015 року РФ почала випробування нової системи ПРО концерну ППО “Алмаз-Антей”.

В контексті розгортання Європейського ПРО США (European Phased Adaptive Approach (EPAA) російське керівництва зазвичай веде себе обережно. Звертає на себе увагу суперечність ключових заяв РФ напередодні агресії проти України: В.Путін вирішив не визнавати наявність ракетних систем Іскандер-М в Калінінграді 19 грудня 2013 на прес-конференції, що явно суперечило заяві МО РФ в Західному ВО (військовому окрузі). Загроза розміщення таких систем як «адекватна» відповідь на рішення США 2009 року про розміщення елементів ПРО НАТО в Східній Європі і створює небезпеку для Польщі та країн Балтії: Іскандер-М в Калінінграді є прямою загрозою для ПУ ракет-перехоплювачів та радарної системи ПРО США в Реджіково (Redzikowo), Польща.

Етапи розміщення наземних компонентів ПРО в Східній Європі були оголошені заздалегідь: в Румунії – в 2015 та в Польщі – в 2018 рр. Ці елементи ПРО технічно безпорадні проти РВСП РФ, оскільки траєкторії російських МБР на бойовиму курсі до США проходять північніше, ближче до Ісландії та Шотландії. Крім того, потужність (кількість ракет) цього компоненту ПРО незначна. Проте особливістю системи Aegis є її здатність еволюціонувати і набувати додаткових спроможностей, у Москві про це знають.

Висновок: Складається враження, що сторони використовують власні міжнародні зобов`язання для прикриття зусиль по досягненню військової переваги в сфері стратегічних озброєнь, оскільки рівень взаємної довіри наразі наближається до нуля. Водночас погрози ядерного удару по НАТО з боку РФ слід розглядати не як посилення зусиль по недопущенню розгортання ПРО США в Європі, а як окремий новий напрямок вимог з використанням ядерного шантажу – «суверенітет на безкарні дії» в Україні та, можливо, ще в Молдові. При чому РФ це робить на випередження, без фактичного приводу для стурбованості з боку СШАНАТО. Такий підхід відбиває особливості нового мислення політичної еліти в Кремлі.

  1. 7.      Політичний вимір ядерного протистояння РФ-США

Очевидно, що Захід не провокував в політичній площині ядерний шантаж з боку РФ в контексті російсько-української війни. Щоправда, замість інтеграції в свою систему міжнародних оборонних та економічних структур, Захід спробував допомогти Росії створити власні політичні, економічні та соціальні інститути, які б наблизили РФ до Заходу у якісному плані:

–         Західні уряди підтримали програми демократизації ринкових практик,

–         До дефолту 1998 року бюджет РФ 6 років підтримувався за рахунок МВФ,

–         У економічному та інших блоках уряду РФ працювало багато західних радників,

–         Захід підтримував державну владу під час внутрішніх криз в Росії – збройного конфлікту Б.Єльцина із парламентом 1993 року, виборчої компанії 1996 року.

Однак нове керівництво РФ «розчарувало» Захід:

–         Після фінансової кризи 1998 року на хвилі зростання світових цін на нафту та газ РФ швидко потрапила у залежність від експорту енергоносіїв (непатріотична політика особистого збагачення чиновників).

–         Політична система РФ трансформувалася у засилля олігархів, потім – в авторитаризм Путіна.

–         Громадянське суспільство так і не укорінилося в РФ, демократія виявилася скомпрометованою в масах. Замість цього почали цінувати так звану «стабільність». Російські ліберали, щодо яких Захід мав певні надії, були успішно  маргіналізовані режимом Путіна.

–         Москва продовжує наполягати на великодержавному статусі.

Захід не прагнув ізолювати Росію, як це стверджує Кремль, він пропонував їй місце молодшого партнера США, ЄС та НАТО.

–         В 1991 році Росії дозволили зберегти за собою місце в РБ ООН.

–         В 1996 році прийняли до Ради Європи.

–         В 1998 році – до Групи вісім.

–         В 2002 році – створено Раду Росія-НАТО щодо військового співробітництва.

–         РФ встановила тісне співробітництво із ЄС, підсилене в 2003 році «концепцією 4-х просторів».

–         В 2012 році РФ прийняли до СОТ.

–         В політичному плані усі лідери РФ проводили приватні та неформальні зустрічі із лідерами США та країн Заходу.

Проте за 24 роки США та ЄС РФ відмовили Росії у статусі рівного партнера, замість цього запропонували статус регіонального гравця із послабленим впливом. Однак головне те, що РФ було відмовлено у праві