На саміті у Брюсселі 20 – 21 жовтня обговорили дані європейських розвідок про те, як РФ таємно фінансує крайні праві та ліві партії ЄС. «Росія не натхненник популізму в Європі, але вітає його і підтримує ультраправі сили з проросійськими настроями. Кремль вважає цих союзників корисними задля скасування антиросійських економічних санкцій ЄС і відмови від підтримки України», – цитує британська Financial Times члена Європейської ради з міжнародних відносин Фредріка Весло. Кремль все заперечує, але відомо, до прикладу, що в 2014 році французька ультраправа партія «Національний фронт» отримала 9 млн. євро від російського банку.
Роком пізніше Європарламент позбавив недоторканності представника угорської ультраправої партії «Йоббік» Белу Ковача. Його запідозрили в шпигунстві проти інститутів ЄС на користь Росії. Про співпрацю між Кремлем і радикальними партіями в ЄС POLUKR.net розпитав автора книги «Друзі Путіна», що описує цю співпрацю, керівника Лабораторії аналізу особистості Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння Дмитра Козлова.
– Розкажіть, як відбувається співпраця крайніх правих у ЄС із Кремлем?
– Кремль співпрацює з різними радикальними силами в Європі, щоб розколоти єдність Євросоюзу. Ця робота проводиться як частина зовнішньополітичної діяльності Кремля на рівні адміністрації президента РФ. Там визначають політичні сили в країнах ЄС, з якими можна працювати, обирають шляхи співпраці, виділяють гроші. Деяка співпраця – пряма, інша – опосередкована через російське лобі, приватні структури, благодійні фонди. Москва працює з усіма. Політична орієнтація не має особливого значення – це можуть бути крайні ліві, як у випадку грецької «Сірізи», чи крайні праві, як у випадку угорського «Йоббіка». Можуть бути навіть поважні право-центристи як колишній італійський прем’єр Сильвіо Берлусконі чи екс-президент Франції Ніколя Саркозі.
Завдання Москви розвалити співпрацю між США і ЄС, роздробити Євросоюз, вбити клини між Європою і НАТО. Проте саме погіршення відносин між Європою і Америкою, Європою і НАТО – Москві наразі найгірше вдається. Глобальна ціль Москви – це відновлення Європи не доялтинської епохи, але ХІХ століття.
– У чому зацікавленість радикальних європейських сил у співпраці з Росією?
– Інтереси в кожної партії різні. Крім меркантильного зацікавлення, існує також термін «корисні ідіоти». Це ідейні люди, які діють щиро, але їх цинічно використовують в інтересах Кремля. Серед правих радикалів таких завжди було вдосталь. РФ стала іконою антиамериканізму, антилібералізму, консервативних цінностей і якогось альтернативного проекту для сьогоднішньої Європи, яку всі ці сили дуже ненавидять і зневажають.
– Наскільки великий вплив цих радикальних сил у Європарламенті. Туди вони наче частіше потрапляють через низьку явку в країнах ЄС на таких виборах…
– Праві радикали навіть пафосно кажуть, що йдуть в Європарламент, щоб зруйнувати ЄС. У них разом зараз близько 70 місць із 751, але їх вплив від виборів до виборів зростає. Наразі їх чисельність замала для створення загрози, але буквально за кілька років може бути достатньо, бо їх чисельність зростає в геометричній прогресії.
Справа не лише в Кремлі. Москва старається цьому процесу сприяти, але радше користає з ситуації. Причина росту популярності правих в кризі з мігрантами в ЄС і спричинений нею ріст національних відцентрових тенденцій. Популярність правих зростатиме, якщо країни, які визначають порядок денний Євросоюзу, в першу чергу Німеччина, не дадуть проекту ЄС нового дихання. Євросоюз, яким він був досі, вичерпав себе. Єдиний вихід, щоб ЄС реформувався. Європейські політики розуміють цей виклик і протягом певного часу вже працюють над його вирішенням. Може, незабаром побачимо новий Євросоюз.
– Як може виглядати нова об’єднана Європа?
– Це, мабуть, буде продовження централізації, бо досі ЄС був дивним утворенням, яке коливалося між об’єднанням країн і федеративною наддержавою. Через невизначеність він відчував труднощі. Мабуть, це буде рух у конфедеративному напрямку, в процесі якого деякі країни покинуть ЄС за зразком Великої Британії.
– Хто може піти британським шляхом?
– Можливо, деякі країни Східної Європи, в яких помітні сильні націоналістичні позиції. Це може бути Угорщина, Польща, країни Балтії, які зараз безуспішно будують ідеї свого альтернативного союзу в Східній Європі, як альтернативу до західноєвропейського проекту ЄС. Можливо, в новому Євросоюзі будуть країни, з яких він починався. Країни, з якими зараз багато проблем, які потребують великих ресурсів, можливо, теж покинуть його. Хто сам, а кого викинуть. Може бути така фрагментація ЄС. Але радше вірогідне збереження Євросоюзу в оновленому, централізованішому вигляді.
– Чому в національних парламентах країн ЄС праві радикали набирають з року в рік дедалі більше мандатів?
– Насправді, праві схильні до шаленого популізму. Це можна помітити по українських ультраправих. Вони використовують крайні ліві ідеї теж, якщо потрібно. Крім спільної для Європи ісламофобії та проблем з мігрантами, всі проблеми соціально-економічного характеру піднімаються на щит політичної боротьби. Населення країн ЄС, яке бачить що центристські партії, які правлять в більшості країн від часу створення Євросоюзу, не справляється з викликами. Тож у людей складається враження, що ці політики винуваті в теперішній кризі, а єдиною альтернативою можуть бути крайні праві. Або як у випадку Греції та Іспанії – крайні ліві сили.
– У своїй книзі ви пишете, що, попри риторику крайніх правих і лівих в ЄС, ці сили не йдуть на реальну співпрацю з Кремлем, бо РФ не може запропонувати їм досить грошей і реальної альтернативи. Тому з їх сторони лише риторика…
– Радикальні сили в Європі близькі до Кремля через спільну платформу. Вона базується на тому, що їм чужа будь-яка ідеологія, крім меркантильності. Вони, мов флюгер, обертаються туди, звідки йдуть більші фінансові потоки і сильніша політична підтримка. Якщо на це буде політична воля в США, то ультраправі в ЄС ніколи не підуть на реальну співпрацю з Росією. Бачимо вакуум влади у США. По-перше, адміністрація Обами була схильною до самоізоляції в Європі, відходу від активної ролі Америки в міжнародній політиці. Через теперішні вибори у США утворився ще більший вакуум. Нова адміністрація у Вашингтоні прийде з Нового року. Вона буде визначати новий вектор. Якщо Білий дім захоче продовжувати роботу, то буде підтримувати покровительство над Європою. Тоді крайні праві ЄС в сторону Кремля точно не розвернуться.
– Що можуть зробити Штати у Євросоюзі? Які у них інструменти впливу?
– Штати проводять закулісну гру, яка направлена на те, щоб реальні дії радикалів були прозахідними за суттю, попри їх популістську, проросійську риторику. Цю роботу США проводять успішно. Не раз бачили, як начебто проросійські політики в Угорщині чи Італії струшують повітря голосними заявами на підтримку РФ, а потім тихо голосують за продовження санкцій проти неї. Десь в цьому руслі має йти американська політика. Другим напрямком має бути пожвавлення НАТО, надання йому другого дихання.
– Що можуть зробити лідери ЄС, щоб краще тримати під контролем крайні праві та ліві сили в Євросоюзі?
– Можливо, правлячі еліти в ЄС будуть вимушені перейняти частину правового порядку денного, частину їх риторики. Хай напоказ, але серед поважних центристських сил в ЄС уже помітні кроки відходу від мультикультуралізму до більш національно-орієнтованої політики. Бачимо періодично закриття мечетей, заборону паранджі… Центристські сили рухаються вправо, але завдяки цьому забирають в ультраправих частину голосів, тримаючи таким чином радикалів у певній резервації, не впускають їх у велику політику.
– Чи країни Південної Європи, як то Греція, Кіпр, Сербія, більш схильні до крайніх поглядів і популізму?
– Без сумніву, існують вагомі регіональні відмінності. Для балканських країн колишньої Югославії характерний етнічний націоналізм. Ультраправі ідеї популярні там в силу недавнього минулого.
Для Греції та Іспанії характерна призабута для решти Європи ліва ідеологія. У Греції десятиліттями, з часу падіння хунти «чорних полковників» у 1974 році, триває постійне чергування ультраправих і ультралівих урядів. В Іспанії в 1936-1939 роках відбулася кривава громадянська війна, в результаті якої встановився фашистський режим, який діяв до 1975 року. Після цього стався відкат до лівої ідеї, яка зараз дуже популярна там.
– Як щодо країн Центральної Європи, як то Австрія, Чехія, Угорщина, Польща. Чи є щось, що їх об’єднує в питанні радикальних правих ідей?
– Варто розділяти країни колишнього соцтабору і Австрію. В Чехії, Угорщині та Польщі велика корупційна складова цих рухів. Там Кремль часто працює через напівкримінальні корумповані структури, користується сумнівними бізнес-схемами. В Австрії окрема ситуація. Ще недавно, 10-15 років тому, ультраправі там практичного прорвалися до влади. Але там діють законодавчі механізми, які не допускають цю ідеологію до управління державою. Навіть, якщо вона популярна і може демократично прийти до влади. Це пов’язано зі спогадами про нацизм, який в Австрії переміг демократично.
– Як щодо Італії? Італійський екс-прем’єр Сильвіо Берлусконі співпрацював з Путіним, але з його відходом від влади італійсько-російська дружба завершилася…
– Це була співпраця на персональному рівні. Берлусконі був ідейно близьким до Путіна. Так само чеський президент Мілош Земан, угорський прем’єр Віктор Орбан чи прем’єр Чорногорії Міло Джуканович. Це досить кримінальні політики-бізнесмени, які ідейно близькі Кремля. Їх об’єднують спільні цінності, вони говорять зрозумілою одне для одного мовою. Було б дивно, якщо б вони не порозумілись. Але щира співпраця між ними не можлива. Ці політики визнають дарвіністський підхід, який не передбачає спільних ідеалів, на яких збудована єдина Європа та євроатлантична співдружність.
– А який вплив Москви на французький «Національний фронт»? Наскільки між ними тісні зв’язки?
– Москва – один із основних спонсорів «Національного фронту», але далеко не єдиний. Москва з ними співпрацює, але так само веде роботу з поважними право-центристами у Франції і радше робить ставку на реванш на наступних президентських виборах Ніколя Саркозі. Він має шанси перемогти на відміну від лідера «Національного фронту» Марін Ле Пен. Із року в рік націоналісти здобувають дедалі більше голосів, але протягом найближчих років говорити про їх прихід до влади у Франції зарано.
– Чи може суттєво змінитися політика Франції щодо України і Росії у разі перемоги Саркозі на французьких президентських виборах у квітні 2017 року?
– У такому випадку певні рухи Парижа в сторону Москви можливі, але це будуть радше рухи демонстративного характеру. Радикального перегляду ставлення не буде, якщо, по-перше, – збережеться консенсус європейських еліт щодо спільного європейського майбутнього. По-друге, – якщо буде конструктивна позиція нової адміністрації в США, яка до того часу вже «устаканиться» і почне діяти.
– Чи був вплив РФ на британську «Партію незалежності» в історії з «брекситом»?
– Звісно, певний вплив був. Росія працює з цією партією, а також з сепаратистами в Шотландії та Північній Ірландії.
– Чи можна говорити про вплив Росії на ситуацію в Голландії під час референдуму щодо Угоди про асоціацію з Україною, який призвів до того, що кінцева ратифікації угоди відкладена?
– Цей референдум відбувся за млявої явки і демонструє нерозуміння голландцями того, за що вони голосували, яке питання підіймалося. Тут можна говорити не про успіх Москви, а про наші недопрацювання. Ми не змогли ефективно пояснити голландцям, що таке Угода про асоціацію з Україною, чому її варто схвалити, та чому вона не несе жодної загрози для жителів Нідерландів.
– Чи задіяні «друзі Путіна» в Польщі, в історії з «підігріванням» історичних тем, із темою Волині та псуванням польсько-українських відносин?
– Із Польщею відбувається використання корисних ідіотів. Політсили націоналістичного спрямування в Польщі підіграють Москві самі того не бажаючи, самі того не знаючи. Але пряма чи свідома співпраця між ними навряд чи можлива, бо польська націоналістична ідея надзвичайно ворожа до Кремля.
– Які найбільші ризики для України від співпраці між крайніми правими і Росією?
– Це загроза неофіційного визнання Криму, тобто що ЄС визнає де-факто анексію, а також можливе зняття чи послаблення європейських санкції проти Росії. Робота на відцентрові тенденції в ЄС і на роздроблення Європи дуже нагадує роботу Кремля в Україні, яка направлена на фрагментацію країни. Москва старається мати справу з меншими, слабшими сегментами, якими легше маніпулювати.
Варто також придивлятися до роботи наших ультраправих, до їхньої можливої співпраці з Кремлем. Це цілком реальна загроза, яка може бути підкріплена неоднозначним результати наших економічних реформ. Або навпаки зможемо показати Євросоюзу, що підтримка України не була пустою затією.
– Чи можемо говорити про вплив Москви на українські ультраправі сили?
– Без сумніву, така співпраця можлива. Впевнений, зв’язки існують, але частіше, як і у випадку з європейськими ультраправими, ці зв’язки можуть бути настільки замасковані, що самі ультраправі поняття не мають, з ким працюють, від кого отримують гроші, хто за цим стоїть. Пам’ятаєте історії про зв’язки «Партії Регіонів» з партією «Свобода», коли цю політсилу фінансували «регіонали» як пугало для власного виборця, для залякування свого електорату. Схожі схеми можуть і зараз застосовувати.
– Що має робити Україна як держава і громадянське суспільство, щоб протистояти?
– Насправді, українське громадянське суспільство проявляє себе достатньо зважено і не схильне до правого радикалізму. Власне, головне, що можуть робити українці – не піддаватися на провокації. Не дивлячись на всю російську пропаганду за останні три роки, бачимо, що українське суспільство досі досить толерантне і помірковане. Це найкраще щеплення від таких провокацій.
Розмовляв Ігор Тимоць
http://www.polukr.net/uk/blog/2016/10/27721/
