Сектор безпеки України

ОСНОВНІ ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ. СЕРЕДИНА ЖОВТНЯ 2017 РОКУ – АНАЛІТИКА ЦДАКР

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини жовтня 2017 року.

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини жовтня 2017 року.

Головні ризики воєнного характеру

Ситуація в зоні російсько-українського конфлікту в першій половині жовтня характеризувалась як стабільно напружена. В першій половині зазначеного періоду відзначалось деяке зниження інтенсивності вогневих ударів НЗФ по позиціях українських військ. Разом з тим, противник збільшив, в основному в темний час доби, інтенсивність застосування важкого озброєння (включно із РСЗВ). Також відмічались активне проведення ним розвідки бойових порядків сил АТО із застосуванням БПЛА та робота декількох маневрених груп РЕР ЗС РФ.

Слід також зазначити, що у цей період на тимчасово окупованих територіях під керівництвом командування 8-ї загальновійськової армії ПдВО ЗС РФ, в т.з. «1 АК ДНР» і «2 АК ЛНР» були проведені багатоступеневі КШН на місцевості, під час яких відпрацьовувалися питання ведення наступальних дій із форсуванням водних перешкод, що свідчить про виключно наступальний характер бойової підготовки частин і підрозділів зазначених т.зв. «армійських корпусів».

В другій половині зазначеного періоду інтенсивність обстрілів сил АТО з боку НЗФ збільшилась. Найбільш інтенсивно противник обстрілював позиції українських підрозділів в районі н.п. Кримське, Новотошківське, Піски, Авдіївка, шахта «Бутівка», Лебединське, Павлопіль, Мар’їнка, Новотроїцьке, Водяне та Широкино.

Традиційно україно-російська війна не обмежується бойовими діями на сході країни. Разом із військовими провокаціями на Донбасі, Росія продовжує здійснювати подібні кроки і на дипломатичному фронті. Не досягнувши мети своїми попередніми «миротворчими» ініціативами щодо Донбасу і не переконавши світову спільноту у щирості своїх намірів, Росія вирішила застосувати свій запасний (насправді основний) механізм досягнення зовнішньополітичних цілей: максимальне перешкоджання ухваленню будь-яких рішень, які не відповідають її інтересам. Так, Кремль устами заступника МЗС РФ Григорія Карасіна заявив, що «Російська Федерація не згідна на розміщення миротворців на всій території окупованого Донбасу і вздовж державного кордону адже, це, на його думку, означає перегляд мінських угод». За оцінками ЦДАКР, така заява може свідчити про те, що РФ перемальовує назад свою голубу каску в колір хакі, а всі подальші миротворчі ініціативи України та її партнерів надалі будуть зустрічати сильний опір Москви, яка не готова позбутись свого силового контролю над тимчасово окупованими територіями України.

Виклики для України на міжнародній арені

Досить насиченою перша половина жовтня була й у плані викликів і загроз для національної безпеки України на міжнародній арені. При чому виходили вони як зі сходу, де їх традиційно очікують, так і з заходу, зокрема, від тих, кого Україна вважає своїми партнерами. В таких умовах все більшої актуальності для нашої держави набувають слова англійського дипломата ХІХ ст. про те, що у Великобританії не має вічних союзників чи постійних ворогів, а є вічні і постійні інтереси і що обов’язок держави – захищати ці інтереси.

Все більшої динаміки і форм набуває протистояння України зі своїми сусідами щодо прийнятого в Україні Закону «Про освіту». Найбільш обуреною з приводу прийняття даного закону залишається Угорщина, яка пообіцяла блокувати в Європейському союзі всі євроінтеграційні ініціативи стосовно України, а також пригрозила санкціями ЄС через цей закон і переглядом Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом.

Звинувачуючи Україну в обмеженні прав угорської меншини в Україні і намагаючись надати цьому питанню якнайбільшого міжнародного розголосу, угорська сторона, в той же час, не дуже охоче йде на прямий контакт з українською стороною – з тим щоб обговорити дане питання і тим самим зняти напруженість у відносинах між державами. Прикладом такого демаршу з боку Угорщини є відмова її парламентаріїв від запрошення їхніх українських колег обговорювати положення закону України «Про освіту».

В той же час провідні угорські політичні сили навпаки роблять все для того, щоб якнайсильніше загострити протистояння у двосторонніх відносинах. Так, МЗС Угорщини повідомило українських дипломатів про те, що в Будапешті планується до проведення акція під назвою «Самовизначення для Закарпаття», за організацією якої, до речі, стоять депутати праворадикальної партії «Йоббік». При цьому слід зазначити, що це вже не перша така акція в контексті т.зв. «мовного питання». Нещодавно у Будапешті біля посольства України вже відбувся мітинг зі смолоскипами на захист угорців Закарпаття. Тоді організатором виступило молодіжне крило правлячої в країні партії (прем’єр-міністра Віктора Орбана) «Фідес».

Окрім вищезазначених кроків Угорщина намагається залучити на свій бій й інші незадоволені українським законом країни і виступити з ними проти України єдиним фронтом. Про це свідчить нещодавня зустріч МЗС Угорщини Петера Сіярто з румунським колегою Теодором Мелешкану, під час якої була зроблена заява про те, що Угорщина і Румунія об’єднають зусилля з метою домогтися змін в українському законі про освіту. Першим результатом такого антиукраїнського угорсько-румунського союзу можна вважати їхнє нещодавнє голосування в ПАРЄ, яке відбулось за підсумками термінових дебатів щодо нового українського закону.    

За оцінками ЦДАКР такі дії угорської політичної та державної еліти свідчать про те, що Угорщина не зацікавлена йти на конструктивний діалог з Україною для пошуку виходу з ситуації, що склалась, а навпаки свідомо нагнітає ситуацію. Що насправді стоїть за такою поведінкою Угорщини сказати з упевненістю на сьогодні не має можливості. Це може бути й намагання отримати максимальні політичні дивіденди в інтересах майбутніх виборів в країні, мобілізація патріотично налаштованого населення країни, зокрема, тих, хто вірить в ідеологію т.зв. «64 регіонів» (в інтересах тих же таки виборів), вплив Кремля, для якого угорсько-українське протистояння лише на руку, – найбільші вірогідно, що все разом у комплексі.

В будь-якому випадку, перед українською дипломатією стоїть нелегке і в той же час дуже відповідальне завдання – відстояти інтереси держави. Важливість успіху в даному питанні важко переоцінити, адже, у разі успіху це може бути ще одною передумовою для формування української суб’єктності на міжнародній арені. Також це буде чіткий сигнал своїм сусідам, що в яких би умовах не знаходилась Україна, вона готова відстоювати свої національні інтереси.

В той же час ЦДАКР звертає увагу на те, що в контексті «мовного протистояння» велика відповідальність на сьогодні покладається й на українські правоохоронні органи та спецслужби, адже, з підвищенням напруженості міждержавних угорсько-українських відносин, зростає й загроза провокацій на території Закарпатської області, зокрема, в місцях компактного проживання угорської меншини.

Підливає масла у вогонь «мовного протистояння» й позиція Парламентської асамблеї Ради Європи, яка 12 жовтня ухвалила рішення, в якому доволі жорстко засудила те, що Закон «Про освіту», зокрема, його «мовна стаття», була прийнята без консультацій з представниками національних меншин. Також Асамблея звернулася до України з проханням врахувати всі без винятку рекомендації Венеціанської комісії, а також внести відповідні зміни до закону про освіту.

Більш того, на думку ЦДАКР, події, які сьогодні відбуваються в одному з двох головних статутних органів Раді Європи, не можуть не викликати певного занепокоєння в української сторони. Поряд з, м’яко кажучи, не зовсім об’єктивним розглядом українського закону «Про освіту», в ній допускаються й відверті антиукраїнські провокації, які при цьому не отримують жодного засудження з боку її членів. 

Так, президент Чеської республіки Мілош Земан, виступаючи перед делегацією ПАРЄ, знову запропонував змиритися з російською анексією Криму, зазначивши, що необхідно «запобігти європейській війні», яка нібито почнеться, якщо Україна не припинить спроби відновити свою територіальну цілісність. Після такої заяви, слово мали депутати з Франції, Вірменії, Великої Британії та Сербії, але жоден з них не порушив цю тему, обираючи інші питання для чеського президента. Більш того, кілька виступаючих у своїх зверненнях згадали про «мудрість» Земана. Так само з компліментами на його адресу виступив головуючий у ПАРЄ Роджер Гейл, який закривав засідання.

Досить цікавим є й те, що ПАРЄ переважною більшістю голосів затвердила рішення, яке має на меті зняття політичних санкцій з Росії і повернення її до даного органу. Примітно, що дану норму підтримала переважна більшість депутатів ПАРЄ, а всі запропоновані Україною поправки провалилися, причому голоси розділилися у пропорції 60 на 30. Причиною такого неоднозначного рішення за словами голови української делегації в ПАРЄ Володимира Ар’єва є те, що, скоріш за все, без російських членських внесків, постане питання щодо власне спроможності діяльності Ради Європи як такої. Зокрема, він зазначив, що на зустрічі з групою Європейської народної партії Генсек РЄ Турб’єрн Ягланд переконував депутатів зробити кроки для повернення Росії до асамблеї, адже, після відмови Москви робити членські внески перед організацією постали два виходи – зберегти цінності або зберегти власне Раду Європи.

Вищезазначене наводить на певні висновки. По-перше, що стосується власне заяви чеського президента, зокрема, чи була вона його особистою ініціативою, чи це його попросили сказати в Кремлі, – в оцінці даного факту насправді не має вирішального значення. Важливим, насправді, є те, що слова чеського президента досить красиво і вчасно лягають у загальну канву спроб Кремля легалізувати анексію українського півострова. Окрім таких публічних заяв, важливим елементом політики РФ в даному питанні є залучення до торгівельно-економічної діяльності в анексованому Криму іноземних компаній, а також організація візитів на півострів іноземців (переважно європейців) і бажано під виглядом різноманітних делегацій. Що стосується останнього, то прикладом цього можна вважати нещодавній візит до Криму 11 норвежців, який російські ЗМІ представили як «велику делегацію норвезьких бізнесменів, політиків і громадських діячів» (насправді – декілька путінофілів та пенсіонерів).

Така поведінка Кремля може свідчити про те, що на сьогодні в питані легалізації Криму він змінив свою тактику. Якщо раніше подібні заяви з боку чеського президента лунали не так голосно, а візити іноземців та діяльність іноземних компаній в Криму проходили, як правило, у напівпідпільному форматі, то сьогодні це все відбувається відкрито і з максимальною публічною огласкою. За оцінками ЦДАКР, така політика Кремля в даному напрямку найімовірніше буде продовжуватись і тому в Україні має бути вироблений чіткий алгоритм дій у відповідь, який полягатиме у відкритому офіційному засудженні та протидії будь-яким спробам легалізації Росією анексії Криму та відповідних діях українських правоохоронних органів.  

По-друге, і розгляд мовного питання, і ситуація довкола заяви Мілоша Земана щодо Криму, і голосування за зняття політичних санкцій проти РФ в ПАРЄ, свідчать, що даний орган для України поступово перетворюється на майданчик для дипломатичних боїв і що на сьогодні нашій державі прийдеться досить запекло відстоювати власні інтереси не лише у протистоянні з країною-агресором, але й зі своїми партнерами. Особливо важкими вони будуть, якщо російський шантаж грошима Ради Європи все-таки вдасться і вона повернеться до ПАРЄ. При цьому тоді це буде удар не лише по Україні, але й по власне Європі, адже, Кремлю таким чином вдасться показати, що насправді європейську єдність, європейські цінності та принципи можна купити за декілька десятків мільйонів євро.

Окрім дипломатичного тиску РФ продовжує вести проти України й терористичну діяльність, одним з проявів якої є викрадення громадян України для подальшого їх використання у шантажі української сторони.

Так, ввечері 3 жовтня в Сумській обл. неподалік україно-російського кордону, представниками ФСБ РФ були викрадені два українські прикордонники. Пізніше в РФ їм було пред’явлене звинувачення за статтею «незаконний перетин кордону», яка передбачає позбавлення волі на термін до шести років.

По одній з версій викрадення прикордонників може бути відповіддю російських спецслужб на затримання в Херсонській області двох співробітників ФСБ, які 30 червня проникли в Україну і були затримані прикордонниками Херсонського загону спільно із військовослужбовцями ЗС України.

В будь-якому випадку, даний інцидент свідчить, що прикордонники, нажаль, стали черговими жертвами російського тероризму проти України, методи і територія якого, як показує останній випадок, постійно розширюються. Регулярне викрадення російськими спецслужбами українських громадян свідчить також і про те, що для Кремля це один з найдієвіших способів тиску на Україну. Тому, не виключено, що подібна практика Кремлем буде використовуватись і надалі, а відтак це потребує посилення відповідних заходів з боку держави (дуже доречним в даному випадку є введення Президентом в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні»), а також більш відповідального ставлення до питання власної безпеки з боку українських громадян.

Основні виклики всередині держави

На фоні вищезазначених загроз воєнного та дипломатичного характеру, вкрай важливим є політична та економічна стабільність всередині держави, а також продовження розпочатих глибоких та всеосяжних реформ, від яких сьогодні, багато в чому залежить й ефективність протидії російській агресії.

Позитивним кроком щодо останнього є, зокрема, підтримка Верховною Радою України у першому читанні законопроекту №7163 «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях».

З важливих положень документу слід виділити те, що:

  • застосування РФ збройної сили проти України є злочином як збройна агресія. Тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей визначаються сухопутна територія та її внутрішні води, де встановили контроль збройні сили РФ та її окупаційна адміністрація. Окупованими визнаються внутрішні морські води і територіальне море України, що прилягає до цієї території, а також повітряний простір над ними;
  • метою державної політики є звільнення цих територій, відновлення конституційного ладу, захист прав українців, які постраждали від російської агресії;
  • безпосереднє керівництво силами та засобами української армії, МВС, Нацполіції тощо із стримування і відсічі російської збройної агресії покладається на Об’єднаний оперативний штаб ЗС України;
  • органи військового управління, з’єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України можуть залучатися в мирний час, вони мають право застосовувати і використовувати зброю та бойову техніку для забезпечення суверенітету України.

Також слід зазначити, що законопроект був прийнятий з вилученням частини 1 статті 7, в якій йдеться про мінські домовленості (довкола якої було найбільше суперечок), а також без позиції щодо Криму, яка має бути узгоджена до другого читання.

За оцінкою ЦДАКР, схвалення даного законопроекту є однозначно позитивним рішенням в контексті державної політики щодо тимчасово-окупованих територій, а також протистояння російській агресії.

По-перше, у випадку його остаточного схвалення, він буде першим законодавчим актом, в якому ОРДЛО будуть визначені, як тимчасово окуповані території, а Росія – агресором.

По-друге, з прийняттям цього закону Україна на законодавчому рівні закріпляє свою позицію щодо тимчасово окупованих територій, знімає з себе будь-яку відповідальність за діяльність Росії на тимчасово окупованих територіях та зменшує поле для маніпуляцій довкола даного питання.

По-третє, даний законопроект усуває правові протиріччя, зокрема дозволяючи скасовувати режим АТО і передаючи управління в прифронтових районах від СБУ до Об’єднаного оперативного штабу Збройних Сил України. Більш того, відповідно до положень нового закону Збройні сили в мирний час мають право застосовувати і використовувати ОВТ для забезпечення суверенітету України. Зокрема, й того, яке вони можуть отримати в результаті військово-технічної допомоги з боку США.

Також слід відмітити, що парламент проголосував й за законопроект №7164 «Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей», яким пропонується продовжити на рік особливий порядок самоврядування на Донбасі. Важливим тут є те, що після обговорення в комітеті з нацбезпеки до законопроекту внесли норму про те, що продовження на рік дії закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» набуде чинності тільки після виведення всіх незаконних збройних формувань із території України.

В той же час, ЦДАКР звертає увагу на те, під час голосування за дані законопроекти, ряд політичних сил, прикриваючись різними, й, зокрема, патріотичними мотивами, намагались всіляко перешкодити даному процесу і тим самим зірвати прийняття таких важливих для держави рішень. В даному випадку до блокувальників прийняття важливих для держави законопроектів природнім чином виникають два запитання: з якою метою вони це робили і в чиїх інтересах?   

До речі, секретар РНБО України, який в той день знаходився в сесійній залі, дав власну оцінку діям депутатів (зокрема, Надії Савченко, яка виривала в нього мікрофон), які блокували президію парламенту під час голосування за законопроекти щодо окупованих територій і визнання Росії агресором: «На превеликий жаль, російська агентура, яка працює в парламенті, блокуванням президії Верховної Ради зірвала засідання, і Верховна Рада не змогла схвалити закон, який визначав Росію країною-агресором. Блокування трибуни було свідомою провокацією. Жодні аргументи не працювали! Немає ніяких виправдань блокуванню сьогодні трибуни і зриву голосування за визнання Росії агресором».

Також важливість схвалення законопроектів №7163 та №7164 в контексті протидії російській агресії, можна визначити й за реакцією Кремля, а точніше, його «представника» в Україні – Віктора Медведчука.

«Проголосувавши за законопроект № 7163 і визнавши Росію агресором, ВР створює додаткові бар’єри для дипломатичного, політико-правового шляху вирішення конфлікту. Разом з іншими ініціативами влади, розколюючи Україну на частини («закон про декомунізацію», відмова від позаблокового статусу, запровадження курсу на членство в НАТО, «мовна стаття» закону про освіту, введення торгової, економічної, продовольчої блокади непідконтрольних територій), цей прийнятий ВР закон віддаляє, якщо не робить неможливим, повернення Донбасу в Україну та Україну на Донбас», – зазначив кум російського президента.

Також, за його словами, «голосування за «закони про реінтеграцію» є політичним, проведеним не без тиску «західних партнерів» і має за мету не дати зняти санкції з РФ, а по можливості посилити їх і зробити більш жорсткими. В той же час, нав’язуючи країні силовий шлях вирішення конфлікту, ВР пішла проти волі народу, який втомився від кровопролиття, конфронтації, насильства і хоче миру і стабільності».

Вищезазначене є, з одного боку, прикладом цілком типової, переповненої давно вже відомими шаблонами, реакції Кремля, а з іншого – розумінням того що, з прийняттям таких невигідних для нього законопроектів, гратись у непричетність до того, що відбулось і відбувається на сході України ставатиме для нього все важче. 

Також протягом першої половини жовтня, особлива увага була прикута до військового відомства України. Причина цьому – попередні висновки за результатами розслідування події на артскладах в Калинівці та виявлення факту корупції серед вищих чинів в Міністерстві оборони.  

Так, експерти військової прокуратури та комісія Міністерства оборони завершують роботу над з’ясуванням обставин вибуху на 48-му арсеналі в Калинівці. Відповідно до попередніх висновків експертів це була наземна диверсія, яка в результаті грубих порушень всіх правил зберігання, незважаючи на всі розпорядження декількох перевірок, привела до підриву половини снарядів на арсеналі. Що стосується причини вибуху, то за попередніми даними, нею стала диверсія на одному з відкритих майданчиків зберігання реактивних снарядів БМ-21 «Град».

Важливим в даній ситуації є те, що, як з’ясувалося під час засідання Комітету з питань національної безпеки та оборони про причини вибухів у Калинівці та ситуації з безпекою на українських військових складах, роботи з розмежування боєприпасів виконані на рівні 1%, а виділені державні кошти спрямовані на підвищення безпеки складів, Міністерство оборони не змогло освоїти через бюрократичні процедури.

Тобто, в даному випадку можна говорити про те, що диверсія, яка мала місце в Калинівці, раніше в Балаклеї, а також на інших складах зберігання боєприпасів, була за великим рахунком наслідком тих системних проблем, які, на жаль, досі існують у військовому відомстві, особливе місце серед яких займають халатність і безвідповідальність (дуже не хочеться вірити в саботаж). Простими словами, тим, хто вчиняв диверсії на артскладах достатньо було лише «запалити сірник» – все для «феєрверку» зробили власне військові.

 Не встиг ще втихнути резонанс від подій в Калинівці, як українське військове відомство знову опинилось в центрі підвищеної уваги. Цього разу через корупційний скандал. 11 жовтня 2017 р. Детективи НАБУ під керівництвом САП провели обшуки і затримали заступника міністра оборони І.Павловського і директора департаменту держзакупівель і постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони В.Гулевича за підозрою у розтраті 149 млн гривень через схеми із закупівлями пального.

В сучасних умовах обидва випадки є вкрай негативними для національної безпеки України, адже, окрім того, що завдають їй великих матеріальних і фінансових збитків та підривають її обороноздатність, погіршують в такий складний для неї час імідж Української Армії, яка на сьогодні є одним зі стовпів української державності, дають черговий привід антиукраїнським силам для розхитування ситуації в державі, а також ставлять Україну у досить складне становище в контексті переговорів щодо отримання військово-технічної допомоги з боку США.

ЦДАКР вважає, що така ситуація довкола військового відомства воюючої країни є неприпустимою і закликає вище військово-політичне керівництво України вжити якнайшвидших і всіх необхідних заходів щодо ліквідації негативних наслідків зазначених подій та їх попередження в майбутньому.

Також ЦДАКР вкотре наголошує на необхідності вжиття державним керівництвом необхідних кроків щодо модернізації оборонної промисловості країни.

По-перше, необхідно удосконалити механізм формування і виконання державного оборонного замовлення (ДОЗ) і створити в державі конкурентні умови для оборонних підприємств всіх форм власності, а також належний захист інвестицій приватних та іноземних інвесторів. Почати потрібно з закріплення у відповідній постанові Уряду можливості для підприємств ОПК формувати прибуток у розмірі – 5% на придбані комплектуючі та 30% на виробництво ОВТ. Також повинна бути вирішена проблема грошових винагород при впровадженні розробок, технологій в серійне виробництво підприємствам-розробникам озброєнь, тобто, звичайна для світової практики виплата роялті. Крім того, необхідно змінити формат роботи військових представництв, які «концентруються не на контролі якості озброєнь, а на контролі вартості зразка», а також виключити узгодження розрахунково-калькуляційних матеріалів.

По-друге, необхідно надати оборонним підприємствам всіх форм власності рівні права на світовому ринку зброї, оскільки це дозволить приватним підприємствам не тільки отримувати валюту, але й створювати спільні виробництва та організовувати впуск в країну іноземних технологій.

По-третє, необхідно вдосконалити вітчизняну законодавчу базу щодо розробки і виготовлення ОВТ в Україні. Термінових змін потребує Закон України «Про ДОЗ». Для створення адекватних умов розвитку ОПК необхідно прийняття ще ряду законів, зокрема, «Про створення та виробництво боєприпасів, озброєння, військової і спеціальної техніки», «Про військово-технічне співробітництво України з іноземними державами», «Про державно-приватне партнерство» та «Про офсетні угоди».

В іншому випадку, більшість ОВТ, а також іншої продукції військового та подвійного призначення виробленої в Україні й, зокрема тої, яка була представлена на цьогорічній виставці «Зброя і Безпека», не дивлячись на численні заяви виробників та обіцянки керівництва українського ОПК, надалі залишатиметься в єдиному екземплярі, а в кращому випадку – у вигляді пробної партії. Українська ж армія надалі воюватиме знятою зі складів, пофарбованою і, в кращому випадку, відремонтованою, як сказав президент України, «зброєю 20-го століття».