Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини грудня 2017 року.
Головні ризики воєнного характеру
Протягом другої половини грудня обстановка в зоні україно-російського конфлікту характеризувалась певним загостренням. Зокрема, відмічалось збільшення інтенсивності обстрілів НЗФ позицій українських підрозділів і населених пунктів на підконтрольній Україні території, включно із застосуванням ними важких озброєнь, серед яких – РСЗВ БМ-21 «Град», 82-мм та 120-мм міномети, 122-мм гармати Д-30/30А.
Найбільш інтенсивно вогневі удари наносилися противником по позиціях українських військ в районі н.п. Трьохізбенка, Кримське, Кряківка, Троїцьке, Попасна, Новоолександрівка, Луганське, Лозове, Новолуганське, Травневе, Зайцеве, Авдіївка, Дослідне, шахта «Бутівка», Кам’янка, Мар’їнка, Березове, Водяне, Павлопіль, Лебединське, Широкино.
Також противник продовжував активно вести розвідку бойових порядків сил АТО із застосуванням БПЛА для нанесення вогневих ударів. Крім того, в зазначений період відмічалась різка активізація рейдових груп піхоти противника і ДРГ (як «змішаних» – місцеві бойовики і російські найманці, так і штатних ДРГ спецназу ГРУ ГШ ЗС РФ).
Загальне ускладнення обстановки в зоні україно-російського конфлікту в зазначений період відмічали й в СММ ОБСЄ. Зокрема, перший заступник голови місії Александр Хуг зазначив, що з початку конфлікту сторони віддалилися від його розв’язання більше, ніж будь-коли. «Ми бачимо, що насильства стає все більше, а мінських домовленостей дотримуються все менше. На жаль, після трьох з половиною років поки ми віддалилися від вирішення конфлікту більше, ніж будь-коли. Йому не видно кінця в осяжному майбутньому», – сказав Александр Хуг.
Кремлівський демарш в СЦКК
За оцінкою ЦДАКР, основною причиною загострення обстановки в зоні україно-російського конфлікту в другій половині грудня стало прийняття Кремлем рішення вкотре підняти ставки в своїй агресії проти України. Інструментом для цього став демарш щодо виведення своїх офіцерів зі Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК).
Вдатися до застосування цього важелю гібридного тиску на Україну саме в цей період Кремль змусив несприятливий для нього розвиток обстановки довкола України, зокрема, наближення голосування за вкрай невигідний для нього закон «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях», а також позитивні сигнали з-за океану щодо постачання Україні озброєнь.
Напередодні виходу російських офіцерів з СЦКК, який відбувся 18 грудня, на підконтрольних Кремлю російських та «республіканських» інформаційних ресурсах здійснювався інформаційний супровід такого рішення шляхом інформаційних вкидів у вигляді коментарів «експертів», представників т.зв. ДНР/ЛНР та російських чиновників. Їх метою був шантаж та залякування України наслідками прийнятого в Кремлі рішення, при цьому основними меседжами Кремля стали такі:
– винною у виході російської сторони з СЦКК є виключно Україна, зокрема, її неконструктивна позиція щодо російських офіцерів, внаслідок якої останні не могли нормально працювати;
– вихід російської сторони з СЦКК суттєво загострить ситуацію на Донбасі, зокрема, призведе до розгортання широкомасштабних бойових дій. При цьому винною у цьому буде не тільки Україна, а також й Захід, який підтримує та озброює Україну;
– Україна не зможе справитись з тими проблемами, які Росія створюватиме їй на Донбасі після залишення СЦКК її офіцерами. Як результат, їй необхідно буде домовлятись напряму з т.зв. ДНР/ЛНР.
Загалом, за оцінкою ЦДАКР, вивід своїх офіцерів з СЦКК здійснювався Кремлем з тим щоб змусити Київ вести прямий діалог з його донецькими та луганськими маріонетками. Також це був елемент шантажу Берліна та Парижа, які під страхом ескалації бойових дій на сході України повинні були б змусити українське керівництво активізуватись в питанні виконання ним політичної частини мінських домовленостей. Справді, питання збереження нинішнього статус-кво на Донбасі є доволі чутливим для європейських столиць. Однак сподівання Кремля, що підвищення ставок в зоні конфлікту змусить західних партнерів України заламувати руки Банковій у питанні виконання політичної частини Мінську виявились наївними. Лідери Франції та Німеччини висловили безкомпромісну позицію, закликавши у спільній заяві Росію повернути своїх офіцерів до складу СЦКК. З «нормандцями» солідаризувалась і Варшава. А спеціальний представник США в Україні Курт Волкер взагалі назвав такий крок Москви «ганьбою». З огляду на це, в Раді Федерації вже заговорили про повернення російських офіцерів до СЦКК.
Втім не варто очікувати легких перемовин. Більш того, в ЦДАКР вважають, що Кремль спробує вичавити максимум з даної ситуації і продовжить тиснути на Київ щодо формування ним відповідної законодавчої бази, передбаченої мінськими угодами. Відтак певне застереження викликає відтермінування в останній момент голосування за законопроект про реінтеграцію Донбасу.
В той же час, ЦДАКР наголошує на тому, що на період демаршу Росії в СЦКК основним завданням української сторони має бути забезпечення максимальної прозорості існуючих механізмів контролю та спостереження за дотриманням режиму «тиші» на лінії розмежування.
Основні виклики всередині держави
Самодискредитація «МіхоМайдану»
Внутріполітична ситуація в державі в другій половині грудня, як і в першій частині місяця пройшла під акомпанемент вуличних протестів організованих лідером «Руху нових сил» Михеїлом Саакашвілі. Цього разу їх кульмінацією стало проведення вже третього за ліком «Маршу за імпічмент», в рамках якого відбувся відверто незрозумілий штурм його учасниками Жовтневого Палацу. Інцидент відбувся після того, як Міхеїл Саакашвілі у виступі заявив про намір створити в ньому штаб громадського контролю.
Під час штурму між мітингувальниками, яких за попередніми даними поліції, було близько двох тисяч осіб і правоохоронцями, які перешкоджали активістам захопити будівлю, застосовуючи проти них вогнегасники і сльозогінний газ, почалися сутички. Коментуючи ті події начальник ГУ Нацполіції в Києві Андрій Крищенко зазначив, що якби учасники акції не заспокоїлись і намагались би прорватись, ним було б віддано наказ на застосування проти них більш серйозних спеціальних засобів.
Інцидент зі штурмом Жовтневого палацу не залишився без уваги західних партнерів України і отримав від них відповідну оцінку. Посли Канади і Великої Британії в Україні Роман Ващук і Джудіт Гоф засудили спробу активістів «Руху нових сил» зайти в приміщення Жовтневого палацу в Києві назвавши її «зловживанням правом на мирний протест».
Не зміг не скористатись таким подарунком й очільник Кремля, який під час своєї прес-конференції з журналістами, ефективно використав тему «МіхоМайдану» для наочної демонстрації власному електорату того, що чекає Росію, якщо до влади в ній прийде опозиція.
На думку ЦДАКР, проведений в другій половині грудня «Марш за імпічмент» авантюра з захопленням Жовтневого палацу є досить показовими не тільки в контексті оцінки ролі Міхеїла Саакашвілі в політичному житті країни на сучасному етапі, але й в контексті діяльності інших політичних сил, які активно виступають за зміну теперішнього статус-кво в українській політиці.
«Рух нових сил» та подібні до них показово-опозиційні політичні організації та рухи (якщо вони не є частиною п’ятої колони Кремля) нерідко приймають рішення, які мають ситуативний характер і спрямовані виключно на отримання тимчасових політичних дивідендів, без врахування можливих наслідків не тільки для держави, а й для них самих.
Невелика кількість прихильників вуличних акцій, метою яких є зміна діючого в країні політичного режиму, говорить про відносно низький рівень підтримки українським суспільством даної ідеї та її генераторів. Це можна пояснити не стільки високим рівнем довіри українців до діючої влади, скільки усвідомлення ними наслідків, до яких може призвести негайне бажання бачити серед керівництва держави нові (чи нові-старі) обличчя і хто насправді буде основним бенефіціаром таких змін.
В той же час ЦДАКР наголошує на тому, що нездорова тяга окремих політичних сил до активізації антиурядових настроїв суспільства воюючої держави під виглядом різних міні-майданів, якнайкраще відповідає власне інтересам Кремля. Їхня, а також діяльність в країні російської п’ятої колони, поряд із загостреннями обстановки на фронті, створює для кремлівських спроб знищити українську державність справжній синергетичний ефект.
Шпигун, вийди геть!
Ще одною топ-новиною другої половини грудня стало затримання контррозвідкою СБУ російського шпигуна, який працював в Кабінеті міністрів України. Ним виявився заступник голови протокольної служби уряду і перекладач прем’єр-міністра Володимира Гройсмана Станіслав Єжов.
Правоохоронці встановили, що чиновник був завербований російськими спецслужбами під час тривалого закордонного відрядження в США, де він працював радником посольства України у Вашингтоні. За їхньою інформацією, чиновник за завданням російських кураторів збирав за допомогою спеціального обладнання інформацію про діяльність урядових структур. Крім того він напевне передавав їм інформацію про результати зустрічей українського прем’єра зі своїми закордонними колегами, на яких він був присутній особисто.
За оцінкою ЦДАКР в цьому затриманні показовими є ряд моментів. По-перше, випадок з Єжовим показав, що вищі ешелони української влади потребують тотальної перевірки на предмет виявлення і знешкодження російської агентури. По-друге, сам факт виявлення агента такого рівня, а також заяви СБУ про те, що Єжова «вели» ще з весни 2017 р., а після того, як його викрили – навіть використовували для дезінформації російських кураторів, є з одного боку свідченням ефективно проведеної роботи українських спецслужб, а з іншого – своєрідним «привітом» Кремлю та всій його агентурі в Україні. По-третє, незважаючи на затримання російського агента, окремі факти його біографії, які з’явились в ЗМІ вже після його затримання, ставлять ряд запитань до осіб, які відповідальні за перевірку і допуск осіб до роботи в вищих ешелонах української влади. Так, відповідно до свідчень знайомих з Єжовим осіб, між його колегами навіть ходили жарти, що Єжов – агент ФСБ. Він відкрито висловлював свої антиукраїнські погляди та прихильність до «Великої Російської імперії», що викликало здивування навіть за часів Януковича. Більш того, з декларації Єжова стало відомо, що його дружина Юлія Мірошнікова є громадянкою Росії. Незважаючи на все вищезазначене, Єжов пройшов перевірку служби контррозвідки, як і будь-який інший державний службовець. Тому цілком природно виникає запитання: пропуск на державну службу кадра з такими білими плямами в своїй біографії – це звичайна халатність чи свідомий саботаж?
Продовження українського антикорупційного трилеру
Ніяк не втихає війна всіх проти всіх серед українських флагманів боротьби з корупцією. ЦДАКР вже попереджав про можливі негативні наслідки цього процесу як для формування української державності, так і для іміджу країни на міжнародній арені. Зокрема, про те, що провал антикорупційних реформ поставить Україну, і насамперед її вище державне керівництво у незручне положення перед західними партнерами, для яких проведення реформ, зокрема, що стосується боротьби з корупцією, є одним з визначальних аспектів підтримання нормального діалогу з нашою державою.
Першим «китайським попередженням» ЄС для нашої влади стала прийнята в листопаді підсумкова декларація саміту Східного партнерства, в якій, зокрема, йшлося про те, що ЄС надаватиме фінансову підтримку Україні лише за умови здійснення нею конкретних реформ, й насамперед у сфері боротьби з корупцією.
Другим таким попередженням для української влади за останній місяць стала заява посла Франції в Україні Ізабель Дюмон стосовно т.зв. «справи Пімахової і агентів НАБУ» (розслідування факту існування в Департаменті міграційної служби масштабної схеми оформлення за хабарі громадянства іноземцям за фальшивими документами).
Як відомо, 29 листопада 2017 р. в ДМС заявили, що був затриманий агент НАБУ за підозрою в спробі дати хабар першому заступнику глави відомства Діні Пімаховій. НАБУ назвало ці звинувачення такими, що не відповідають дійсності і у відповідь заявило, що чиновник сама неодноразово озвучувала вимогу про отримання «заохочення»: спочатку за позитивне вирішення питання про надання іноземцю громадянства України, а згодом – за надання дозволу на проживання на території України. Більш того, НАБУ звинуватило ГПУ і СБУ в тому, що їх співробітники навмисно перешкодили проведенню спецоперації, спрямованої на виявлення в ДМС «учасників ОЗУ». В свою чергу, керівник САП Назар Холодницький поскаржився, що прокурори вже не зможуть довести цю справу його до кінця, оскільки через зрив спільної операції САП і НАБУ зі збору доказів обвинувачення не зможе повноцінно наполягти на своїй позиції в суді.
За словами французького дипломата, в ЄС «особливо уважно стежать» за тим, як розвивається ситуація з розслідуванням по ДМС і якщо підозри європейців підтвердяться, це буде мати дуже важливе значення з точки зору безвізового режиму.
Сигнал французького дипломата українській владі є більш ніж однозначним, адже безвізовий режим з ЄС є чи не найбільшим здобутком України на шляху євроінтеграції в постмайданий період. І у разі, якщо українська влада не проявить політичну волю для вирішення даної проблеми, і безвізовий режим буде дійсно призупинено чи скасовано, – це буде серйозним іміджевим ударом не тільки по ній, але й по державі, яка замість зближення з Заходом буде відкинута у відносинах з ним на декілька кроків назад.
Очевидно, що перспектива такого розвитку подій вже почала вимальовуватись в гарячих головах українських антикорупційників. На такий висновок наводять слова генпрокурора Юрія Луценка, який, зокрема, зазначив, що публічне зведення ним рахунків з керівником САП було помилкою.
Чи ці слова є дійсно усвідомленням ситуації до якої призвели особисті амбіції та інтереси учасників війни серед антикорупційних органів, чи їм про це хтось натякнув (не виключено, що таке «вітання» Генпрокурору особисто привіз з Вашингтону керівник САП) – не відомо, однак сам факт публічного визнання недопустимості того, чим протягом останнього часу займаються українські антикорупціонери, є хоч і невеликим, але позитивним моментом. Після цього хотілося б побачити перехід від слів, тим більше запізнілих, до конкретних і результативних дій у війні проти корупції, а не проти одне одного.
Виклики та ризики на міжнародній арені
США: Росія – джерело нестабільності, Україну – озброїти
Друга половина грудня характеризувалась позитивними тенденціями в питанні підтримки України з боку її західних партнерів та засудження дій Росії як країни-агресора.
Для початку слід відмітити прийняту в США нову стратегію з нацбезпеки, в якій Росія визнана одним з джерел нестабільності в Євразії. «Поєднання російських амбіцій і зростаючих військових можливостей РФ створює нестабільність у Євразії, де росте ризик конфлікту в зв’язку з російськими невірними оцінками обстановки», – зазначено в документі.
В Стратегії також йдеться про те, що завдяки «своїм вторгненням до Грузії та України Росія продемонструвала готовність порушувати суверенітет держав регіону та продовжує залякувати своїх сусідів загрозливою поведінкою, такою як демонстрація ядерного потенціалу і розгортання наступальних можливостей».
Прийняття зазначеного документу, в якому Росія фігурує виключно в якості дестабілізуючого чинника глобальної безпеки, має важливе значення з огляду на те, що знімає багато запитань і спекуляцій на тему ставлення адміністрації Дональда Трампа до країни-агресора. Для України ж нова американська Стратегія нацбезпеки має важливе значення, оскільки є однією з основ діяльності США щодо глобального стримування та протидії Росії, елементом якої є надання політичної, фінансової та військової підтримки нашій державі, як форпосту такої протидії.
Демонстрацією послідовності США у своєму ставленні до країни-агресора є й заява Білого дому про те, що Росія та її маріонетки є джерелом насильства на сході України. При цьому в ньому закликали Росію припинити атаки на сході України, вивести свої сили і важкі озброєння з суверенної території України.
За такої позиції Білого дому, затвердження Дональдом Трампом експортної ліцензії для України на придбання певних видів легкого озброєння та стрілецької зброї у американських виробників, виглядає цілком логічним рішенням. Дана ліцензія передбачає дозвіл на експорт до України снайперських системи M107A1, боєприпасів та пов’язаних з ними спорядження загальною вартістю 41,5 млн. дол. США.
Пізніше стало відомо, що Президент США має намір оголосити про схвалення ним й плану продажу Україні протитанкових ракет. Як зазначив американський телеканал ABC News з посиланням на джерела в Держдепартаменті США, загальна вартість оборонного пакету складе 47 млн. дол. США. Він включатиме 210 ракет і 35 пускових установок, серед яких можуть бути й системи Javelin.
У Кремлі ж вважають, що схвалення США ліцензій на продаж летальної зброї Україні призведе до кровопролиття на Донбасі. «Напевно, це зайвий раз підігріє і без того гарячі голови націоналістів, які прагнуть тільки до того, щоб знову перейти до силового методу врегулювання на Донбасі, абсолютно безперспективного, і знову розв’язати кровопролиття», – сказав речник російського президента Дмитро Пєсков.
Роздратування Кремля з даного приводу – цілком зрозуміле і прогнозоване. Там розуміють, що підняття ставок шляхом шантажу і провокацій не досягли успіху і замість того, щоб сідати з Росією за стіл переговорів за спиною України, США продовжують демонструвати послідовну політику її всебічної підтримки.
За оцінкою ЦДАКР, затвердження американським президентом першого комерційного продажу американської летальної оборонної зброї Україні, має більше політичне значення, аніж військове, і є демонстрацією послідовності США в підтримці України, чого відверто не вистачало за президентства Барака Обами. Поряд з цим надання Україні летального озброєння, серед якого, ймовірно, будуть і протитанкові ракетні комплекси Javelin, хоча і не змінить кардинально розклад сил на Донбасі, однак слугуватиме своєрідним запобіжником від прийняття в Кремлі рішення про розширення своєї військової авантюри на решту території України.
В той же час ЦДАКР звертає увагу на те, що усвідомлюючи високу ціну подальшого посилення військової агресії проти України, в Кремлі, очевидно, все більше уваги приділятимуть використанню власне невійськових важелів в боротьбі проти нашої держави, зокрема, проросійських політичних сил, корумпованих політиків і чиновників, а також криміналітету. З огляду на це в ЦДАКР наголошують на необхідності консолідації влади та тих політичних сил, що стоять на державницьких позиціях, в інтересах продовження реформування держави, особливо, що стосується боротьби з корупцією та посилення її обороноздатності.
Окрім військової допомоги Україні з боку США, слід також згадати і про подібне рішення з боку Туреччини, а саме: підписання українсько-турецької угоди щодо надання українській армії допомоги в розмірі 3 млн. дол. США. Такий договір підписується вже другий рік поспіль. В цілому передбачено п’ять таких угод, які передбачають пряму фінансову допомогу Україні на закупівлю ОВТ.
Важливість даної угоди полягає не тільки в отриманні додаткових фінансових ресурсів на переозброєння ЗСУ сучасним ОВТ (найбільш ймовірно турецького виробництва), але й з точки зору демонстрації Туреччиною своєї позиції щодо України та україно-російського конфлікту.
Антиросійська міжнародна синергія
Окрім допомоги з боку США та Туреччини, друга половина грудня ознаменувалась для України й іншими позитивними новинами в контексті протистояння з агресором.
Зокрема, на засіданні 72-ї сесії Генеральної асамблеї ООН 19 грудня було ухвалено оновлену резолюцію «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь (Україна)» – «за» проголосували 70 країн.
В даному акті ГА ООН вкотре засудила тимчасову окупацію Росією Кримського півострова та не визнала спроби його анексії державою-окупантом. Також нова резолюція містить чіткі формулювання щодо статусу АР Крим та міста Севастополь як частини території України.
Прийняття даної резолюції є черговим підтвердженням рішучої позиції міжнародної спільноти щодо підтримки територіальної цілісності України, яка була вперше зафіксована у резолюції ООН від 2014 р. та розвинута у резолюції від 2016 р. Крім того, це є чітким сигналом Кремлю, що питання Криму не закрите, як би йому того не хотілось і що міжнародна спільнота уважно слідкує за його діями на анексованому ним півострові.
Слід також зазначити, що проти резолюції виступили 26 країн, серед яких Росія та всі її сателіти по ОДКБ. З огляду на це, ЦДАКР вважає здоцільним вкотре згадати про нещодавні миротворчі ініціативи Білорусі щодо Донбасу і наголосити на непослідовності Мінська у його ставленні до України і послідовності у відстоюванні інтересів Кремля. Досить чітку оцінку діям білоруської сторони в ООН в черговий раз надала перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко. «Якщо Білорусь як майданчик для переговорів в Мінському форматі претендує на нейтральний статус і певну миротворчу місію у врегулюванні ситуації на Донбасі, вона не повинна підігравати Кремлю, в тому числі, і при голосуванні в Генеральній асамблеї ООН. Вважаю такі голосування Білорусі – саме в контексті її претензій на миротворчу місію – некоректними», – зазначила вона.
Ще одним важливим дипломатичним майданчиком боротьби з агресором є Парламентська асамблея Ради Європи. На відміну від попередніх разів, коли з нього приходили, в основному, тривожні новини щодо намагання керівництва Ради Європи повернути російську делегацію до складу організації, в середині грудня в ПАРЄ ухвалили жорстку декларацію проти намірів Росії. Зокрема, делегації 20 країн-членів РЄ підписали в Парламентській асамблеї «жорстку декларацію» про необхідність захистити її «цінності і авторитет» на тлі постійних спроб повернути представників РФ в цю структуру. Підписанти також заявили, що безумовне поновлення делегації РФ в правах повністю зруйнує авторитет ПАРЄ і викличе ефект доміно в організації, тому закликають зупинити цей сценарій.
В ЦДАКР зазначають, що дана декларація не знімає повністю загрози повернення РФ до складу ПАРЄ, однак демонструє що зробити їй це буде досить складно. Очевидним також є те, що на даному етапі в організації здоровий глузд, тобто відданість її ідеологічній основі – демократії і цінностям, взяв гору над номінальною присутністю в ній країни-агресора, для якого порушення прав людини є невід’ємною складовою і одною з запорук існування діючого в ній режиму.
Така солідарність європейських країн в питанні протидії Росії відмічалась і в рамках ЄС, зокрема, в питанні продовження дії економічних санкцій проти агресора ще на півроку. Більш того, як заявив президент Європейської ради Дональд Туск, вперше лідери Євросоюзу прийняли рішення про продовження санкцій проти РФ без суперечок і додаткових аргументів.
Кремль відреагував на такий «подарунок» до нового року від ЄС словами підгодованого ним колишнього канцлера ФРН Герхарда Шрьодера, який зазначив, що «виступає за покрокову відміну санкцій, а не за те, щоб весь час роздумувати про їх посилення». Однак така заява німецького глави ради директорів «Роснєфті» скоріше виглядає намаганням зробити хорошу міну за поганої гри, адже насправді відповісти ні йому, ні Росії на такі дії Заходу просто нічим.
Путін і журналісти: старі пісні про головне
Цьогорічна прес-конференція президента РФ Володимира Путіна, яка відбулася 14 грудня, відрізнялась від його попередніх щорічних зустрічей з журналістами. Вона пройшла в досить спокійній атмосфері, без гострих заяв і являлась насправді стартом його передвиборчої кампанії – а відтак більшість того, що він говорив, адресувалось його електорату. Основними меседжами Кремля були такі: альтернативи Путіну немає, тому голосувати треба тільки за нього; Майдан – це передумова до краху держави, – подивіться на Україну; у Росії на сьогодні вистачає проблем, однак армія – найсильніша в світі.
Традиційно особливе місце в зустрічах очільника Кремля з пресою було відведене Україні. Так, отримавши нагоду висловитись на тему нашої держави, він вкотре нагадав, що російської армії на Донбасі немає і висловив упевненість, що, якщо бойовики т.з. ДНР/ЛНР складуть зброю, то українські націоналісти на Донбасі влаштують різанину «гіршу, ніж в Сребрениці». Також Путін наголосив на неефективності мінського формату для врегулювання ситуації на Донбасі через неконструктивну позицію представників київської влади. Ще одні путінські тези були про те, що росіяни і українці – один народ і що Крим віддали Україні незаконно. Тобто російський президент вкотре повторив давно відомі кремлівські заготовки, які орієнтовані виключно на внутрішнього споживача. Відтак, не є дивним те, що прес-конференція Володимира Путіна не викликала ажіотажу в українських ЗМІ, які, очевидно, вже втратили інтерес до заїжджених фраз очільника Кремля, що не може не говорити про певну тенденцію у їх ставленні до його виступів.
Окремо слід відмітити, що питання щодо т.з. ДРН/ЛНР та Криму, зокрема, про наявні в них проблеми і перспективи їх вирішення, окремо практично не піднімались. На думку ЦДАКР, це може свідчити, що для мобілізації прокремлівського електорату тема Донбасу та Криму вже не спрацьовує. Навпаки, враховуючи складну економічну ситуацію в країні в Кремлі розуміють що на її фоні чергове перенесення акцентів на «Кримнаш» і «багатостраждальний народ Донбасу» може зіграти з ним злий жарт і забрати ще декілька відсотків від такого важливого для легітимності режиму рейтингу російського президента.
