Сектор безпеки України

ОСНОВНІ ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ. КІНЕЦЬ БЕРЕЗНЯ 2017 – АНАЛІТИКА ЦДАКР

За оцінкою ЦДАКР наприкінці березня ц.р. відзначається суттєве погіршення внутрішньої та зовнішньої обстановки довкола України, що характеризується такими аспектами:

За оцінкою ЦДАКР наприкінці березня ц.р. відзначається суттєве погіршення внутрішньої та зовнішньої обстановки довкола України, що характеризується такими аспектами:

–                     Український політикум демонструє перманентну нездатність до пошуку консенсусу щодо реалізації радикальних реформ через небажання зламати олігархічні механізми функціонування політико-економічної системи України. Це посилює соціальну напругу і фрустраційні настрої у суспільстві, невдоволеному трирічними результатами реформ, що створює сприятливі умови для Росії, котра намагається спровокувати внутрішній вибух в Україні для демонтажу постреволюційної влади і реваншу проросійських сил.

–                     Росія, фактично, розпочала «повзучу анексію» ОРДЛО, паралельно здійснюючи інтенсивні дестабілізуючі акції гібридного характеру для провокування внутрішньої руйнації України.

–                     Цілий ряд подій (провокація Росії довкола участі в «Євробаченні» Самойлової, вбивство колишнього депутата Держдуми РФ Д.Вороненкова в Києві, пожежа на артскладах в Балаклеї, постійні, явно зрежисовані «протестні» провокації в Києві та інших містах України, загострення у зоні російсько-українського конфлікту, визнання паспортів «ДНР/ЛНР», захоплення українських підприємств на окупованій території, інформаційні атаки, спрямовані на поширення депресивних та безнадійних настроїв) свідчать про початок чергової активної фази гібридної війни Росії проти України.

–                     На цьому тлі відсутність адекватної реакції з боку міжнародного співтовариства на відверте порушення Росією Мінських домовленостей (насамперед, захоплення українських підприємств на окупованій території та інші кроки «повзучої анексії» ОРДЛО) суттєво підвищує ризик подальшого загострення українсько-російського конфлікту – в тому числі, й на стратегічному рівні.

–                     Розвиток регіональної обстановки вказує на високу ймовірність подальшого напруження ситуації (дестабілізація в Білорусі, Росії, посилення проросійських сил у Молдові, продовження кризи у відносинах між Туреччиною та ЄС). Це вимагає від України розробки нової парадигми регіональної політики, метою якої має стати чітке окреслення власних інтересів та використання будь-якої нагоди для посилення власних позицій, враховуючи головну загрозу для України з боку Росії.

Виходячи з цього, експерти ЦДАКР прогнозують в найближчий час високу ймовірність реалізації Росією подальших кроків на внутрішню дестабілізацію України з паралельним здійсненням заходів щодо загострення ситуації в зоні конфлікту. Крім того, Кремль буде зосереджений на «повзучій анексії» ОРДЛО, що означатиме остаточне руйнування Мінських домовленостей.

В цих умовах окрім нагальних заходів з реалізації внутрішніх реформ, українська влада має вже в найближчій перспективі запропонувати Заходу своє бачення врегулювання конфлікту з Росією (від військових варіантів до нового формату мирних переговорів). Лише перехоплення ініціативи від Москви і спрямування врегулювання конфлікту за вигідним для України сценарієм зможе мінімізувати негативні наслідки від агресивних кроків Москви на Донбасі та допоможе уникнути стратегічної поразки у протистоянні з кремлівським режимом.

 

Головні ризики воєнного характеру

Оголошення РНБО про тимчасове припинення транспортного сполучення з ОРДЛО викликало суттєве загострення ситуації в зоні збройного конфлікту між Україною та Росією на Донбасі. Якщо протягом двох перших тижнів березня у боях з російськими окупаційними військами загинуло 15 українських військовослужбовців, то протягом другої половини березня кількість загиблих українських воїнів подвоїлась, перевищивши 30 військових. Кількість обстрілів, насамперед, з заборонених Мінськими домовленостями озброєнь, досягла найвищих рівнів – 100 і більше за добу. Така інтенсивність обстрілів з боку російських військ відзначається, як правило, під час підготовки Росією нового етапу гібридної війни проти України. Саме під час таких загострень Росія проводить або перегрупування стратегічних сил поблизу кордонів з Україною, або готує нові «пропозиції» для шантажу учасників переговорів з врегулювання конфлікту, або одночасно запускає ще кілька напрямків дестабілізації обстановки України в рамках загального плану та задуму щодо руйнування Української Держави.

Нинішнє загострення на фронті співпало з відкритим запуском Кремлем сценарію «придністровізації» так званих «ДНР/ЛНР». Захоплення українських підприємств на окупованих територіях, визнання «паспортів ДНР/ЛНР» в Росії, введення в обіг на окупованій території рубля, визнання дипломів про освіту, – всі ці кроки свідчать про початок нового етапу дій Росії стосовно ОРДЛО – вже відкрито поза будь-якими положеннями міжнародного права та Мінських домовленостей. В російських ЗМІ одночасно з’явились заяви політиків та експертів щодо необхідності визнання «ДНР/ЛНР» і надання їм міжнародного статусу.

З одного боку, Кремль зацікавлений у збереженні тліючого збройного конфлікту всередині України. В той же час, через протидію міжнародної спільноти та стійкість України щодо недопущення реалізації російського сценарію зі «вштовхування» «ДНР/ЛНР» до української політико-економічної системи, плани Кремля зазнали фіаско. В цих умовах Путін, очевидно, запустив сценарій «повзучої анексії» окупованих територій, час від часу адаптуючи форму «анексії» під реакцію України та світової спільноти.

17 березня цього року в Лівадійському палаці в Ялті пройшло перше засідання так званого інтеграційного комітету «Росія-Донбас» за участі ватажків бойовиків «ДНР/ЛНР». На засіданні було «проголошено однозначний курс на інтеграцію» ОРДЛО в РФ, запропоновано «спецпроект співпраці Москви з Донецьком і Луганськом у всіх сферах – соціально-економічній, культурній, гуманітарній тощо». Також було озвучено ідею створення на окупованих українських територіях Донбасу так званого «Россрегиона». При цьому, ватажки «ДНР/ЛНР» заявили про перехід на російське законодавство і наміри провести в «республіках» референдуми про приєднання до Росії. Очевидно, що всі ці кроки здійснюються за командою з Кремля і можуть свідчити про відкритий вихід Росії з Мінських домовленостей.

Такий розвиток подій, а також відсутність будь-якої реакції з боку міжнародного співтовариства суттєво підвищує ризик подальшого загострення українсько-російського конфлікту – в тому числі, й на стратегічному рівні. На цей час ініціатива повністю належить російській стороні, яка не пов’язує себе жодними зобов’язаннями і може здійснювати будь-які агресивні дії проти України як на ділянці фронту на Донбасі, так і на будь-якому іншому напрямку, а також на території держави. Більше того, комбінація гібридних методів дестабілізації ситуації (провокування масових протестів, інформаційні атаки, показові вбивства на вулицях великих українських міст, диверсії на елементах інфраструктури державної ваги тощо) з постійним загостреннями ситуації на фронті для забезпечення максимальних втрат українських військ створює необхідну вибухову суміш для запуску механізму внутрішньої руйнації України.

В цих умовах, пасивність української влади щодо вироблення нової стратегії дій в умовах трансформації конфлікту з Росією («повзуча анексія Донбасу» та фактичний вихід Росії з Мінських домовленостей) є неприпустимою. Українська влада має запропонувати Заходу нові варіанти дій широкого спектру – від військових до нового формату мирних переговорів. Подальше повторення мантри про «необхідність виконання Мінську» в умовах, коли Мінські домовленості вже не мають жодної сили та значення, може призвести до непередбачуваних наслідків для України.

 

Виклики для України на міжнародній арені

ЦДАКР відзначає посилення тенденцій щодо переформатування світового порядку в напрямку руйнування існуючих глобальних балансів та зв’язків. Рушійною силою цих процесів є не тільки Росія, яка намагається створити умови для перетворення сучасного світу на «ансамбль великих націй», що вирішуватиме долі інших країн, – нова адміністрація США та розбалансований Євросоюз також сприяють цим процесам.

Одним з ключових епізодів розвитку ситуації на міжнародній арені стала зустріч президента США Дональда Трампа і канцлера ФРН Ангели Меркель. До останнього часу саме протилежність підходів Вашингтону та Берліну до вирішення ключових проблем світу, вважалась найбільшим викликом майбутньому розвитку Євроатлантичного простору. Погляди Д.Трампа на міжнародні відносини є часто антагоністичними принципам, які вважаються у ФРН основою власної поведінки на міжнародній арені – опора на НАТО і ЄС на противагу принципу «Америка – перш за все». Трамп постійно висловлює сумніви щодо доцільності існування ЄС, вважаючи їх «інструментом» ФРН, а також вважає НАТО «застарілою організацією».

Під час особистої зустрічі з Меркель, президент США підтвердив свої антипатії до НАТО, заявивши, що Німеччина заборгувала США значні суми за забезпечення безпеки в рамках Альянсу (американські ЗМІ повідомили про суму $375 млрд). На що канцлер спромоглася лише пообіцяти, що до 2024 року витрати ФРН на оборону зростуть з нинішніх 1,2% до потрібних 2% ВВП.

Стосовно українсько-російської війни, і канцлер ФРН, і президент США не зробили жодних рішучих кроків, які б могли сигналізувати про бажання наблизити завершення конфлікту та відновлення територіальної цілісності України. Зокрема, і Меркель, і Трамп повторили звичні слова про підтримку Мінського процесу, продемонструвавши небажання визнати фактичний провал Мінських домовленостей і продовження реалізацію Росією цинічного сценарію з руйнації України як з використанням військових методів, вбиваючи українців та окупуючи українську територію, так і з застосуванням гібридних інструментів, які, в основному, спрямовані на знищення України зсередини. Президент США не виявив інтересу до входження у переговорний процес з врегулювання українсько-російської війни, а канцлер ФРН знову повторила, що «Мінську немає альтернативи», ігноруючи реальний розвиток подій на Донбасі.

Між тим, Росія користується пасивністю Заходу і цілеспрямовано продовжує агресивні дії проти України, ігноруючи будь-які норми міжнародного права та, власне, Мінські домовленості. Кризу Мінського процесу засвідчив представник України в Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі, другий президент України Леонід Кучма, який закликав негайно провести зустріч лідерів «Нормандської четвірки» для чіткого визначення подальших кроків з врегулювання українсько-російського конфлікту. «Я взагалі вважаю, що сьогодні на 100% назріло питання, необхідна зустріч «Нормандської четвірки». Хочу підкреслити: не на рівні мінського процесу (Тристоронньої контактної групи), не на рівні міністрів закордонних справ питання не рухаються, тому потрібно їм (лідерам країн ) зібратися і сказати публічно, чого нам очікувати», – сказав Кучма.

Натомість, прес-секретар президента РФ Дмітрій Пєсков заявив, що «не бачить перспектив просування мінських домовленостей». «Ситуація поки не багата позитивними зрушеннями», – сказав він, відповідаючи на питання про перспективи нового саміту «нормандської четвірки». «Принаймні нам невідомо про перспективи, які могли б допомогти забезпечити просування вперед», – повідомив Пєсков, підтверджуючи попередні прогнози ЦДАКР щодо курсу Росії на шантаж Заходу дестабілізацією ситуації на Донбасі, вимагаючи від ФРН та Франції натиснути на Київ з метою реалізації російського сценарію на окупованих територіях.  

На тлі глобальних тенденцій переформатування світового порядку з новою силою проявляються регіональні аспекти нестабільності, які за певних умов можуть загрожувати Україні. Так, зростає напруженість у Білорусі, в якій президент О.Лукашенко намагається придушити зародки протестних рухів, що виникли після ухвалення так званого «Закону про дармоїдство». Незважаючи на те, що сам Лукашенко та його пропагандистська машина звинувачує у підбурюванні білорусів на виступи проти влади Захід, Польщу, Литву та Україну, аналіз реальних аспектів розвитку ситуації свідчить про високу ймовірність використання саме Росією протестів проти білоруського керівництва у своїх цілях. Зокрема – для тиску на Лукашенка з метою недопущення його дрейфу до ЄС та України на фоні торгівельних та енергетичних конфліктів з РФ. Слід відзначити, що інформаційно-психологічна антизахідна та антиукраїнська істерія, яка була розгорнута в державних білоруських ЗМІ (за оцінками ЦДАКР – з прямої подачі білоруських спецслужб, які знаходяться під повним контролем ФСБ РФ), підтверджує таку версію оцінки ситуації.

На цьому фоні, досить ефективною виглядає позиція та дії української сторони, яка, з одного боку, жорстко реагувала на провокації (МЗС України та СБУ звернулись з вимогою до РБ надати додаткову інформацію про явно сфабриковані повідомлення про начебто прорив автомобіля через білоруських кордон з боку України, а також підготовку білоруських бойовиків в таборах на території України), а з іншого – тримала ситуацію під контролем, демонструючи сильну позицію у відносинах з сусідом (президент України провів телефонну розмову з Лукашенком, після чого тон повідомлень білоруських ЗМІ стосовно «українського сліду» у протестах в Білорусі суттєво пом’якшав). Суттєвим фактором, який зміцнив становище Києва на білоруському напрямку, стала перша поставка 27 березня іранської нафти для Білорусі через Одеський порт. Початок поставок іранської нафти для Білорусі, окрім свідчення про успіх України у відносинах з Мінськом, демонструє реальну глибину конфлікту між Москвою та Мінськом, що вказує на високу ймовірність подальших кроків Кремля з тиску на Лукашенка і, як наслідок – подальшу дестабілізацію ситуації в РБ.

Так само адекватно виглядає реакція України на заяви офіційного Будапешта про необхідність створення угорської автономії в Закарпатті та представлення угорців у регіональних органах влади та національному парламенті України. Віце-прем’єр Угорщини Жолт Шем’єн, зокрема, заявив, що «…виживання угорців, що мешкають за кордоном, залежить від того, чи зможуть вони досягти успіху, рухаючись в напрямку досягнення автономії». За його словами, важливо, щоб інтереси угорців за кордоном були представлені і на місцевому рівні, і на рівні національного парламенту. У зв’язку з цим, МЗС України викликало посла Угорщини в Україні, продемонструвавши, що Київ уважно стежить за кроками Будапешту в чутливих з точки зору сепаратизму регіонах і не допустить розвитку неконтрольованих процесів, що можуть призвести до наслідків, подібних до ситуації на Донбасі.

Загалом, розвиток регіональної обстановки підтверджує оцінки ЦДАКР щодо високої ймовірності подальшого напруження ситуації (варто згадати обстановку в Молдові, Росії, продовження кризи у відносинах між Туреччиною та ЄС), що вимагає від України вироблення цілком нової парадигми регіональної політики, метою якої має стати чітке окреслення власних інтересів та використання будь-якої нагоди для посилення власних позицій, враховуючи головну загрозу для України – агресивний російський імперіалізм.

 

Виклики у площині економіки

Ситуація в економіці залишається нестабільною. Зволікання з реалізацією радикальних реформ та небажання остаточно зруйнувати існуючі олігархічні моделі функціонування економіки, формує надзвичайно крихкий баланс в економічній системі України, який не сприяє залученню інвестицій та перешкоджає модернізації промисловості.

Рішення РНБО щодо тимчасового припинення з 15 березня переміщення вантажів з непідконтрольних територій Донбасу, яке цілком вкладається в логіку протидії збройній агресії Росії, викликало ряд подій, які поставили під сумнів прогнози щодо позитивних тенденцій розвитку української економіки у 2017 році. Зокрема, відразу після оголошення блокади ОРДЛО, Рада директорів Міжнародного валютного фонду виключила з порядку денного питання стосовно виділення Україні наступного траншу $1 млрд. Представники МВФ та уряду України пояснили це необхідністю оцінки наслідків блокади на Донбасі на макропоказники української економіки.

В подальшому, в ЗМІ з’явилась неофіційна інформація, що відповідно до розрахунків Міністерства фінансів України, втрата 40 підприємств ОРДЛО спричинить втрату близько 2 млрд грн податків. Між тим, Мінфін офіційно оголосив, що підтверджує показники, опубліковані Національним банком України після встановлення РНБО блокади ОРДЛО. Зокрема, НБУ погіршив прогноз зростання ВВП на 2017 рік з 2,8% до 1,9% і покращив на 2018 рік – з 3% до 3,2%. Також, Нацбанк підтвердив прогноз інфляції на поточний рік на рівні 9,1% і на наступний – на  рівні 6%. У зв’язку з блокадою, оцінку дефіциту поточного рахунку платіжного балансу на 2017 рік погіршено з 3,5 млрд до 4,3 млрд доларів, а на наступний – з 3,4 млрд до 4,3 млрд доларів. НБУ також знизив прогноз міжнародних резервів України на кінець цього року з 21,3 млрд до 20,8 млрд доларів, а на кінець наступного – з 27,1 млрд до 25,9 млрд доларів. Як заявляє НБУ, вплив блокади на обмінний курс гривні буде обмеженим. Погіршення ситуації з платіжним балансом в першу чергу буде відображатися на обсягах чистої покупки валюти на ринку для поповнення резервів. Сам по собі ефект блокади сповільнить зростання ВВП на 1,3 процентних пункти, проте, цей негативний фактор буде частково компенсовано зростанням на 0,4 п.п. за рахунок більш сприятливої ситуації для українського експорту (металів, залізної руди, зернових) на зовнішніх ринках, ніж очікувалося раніше. Така ж часткова компенсація відбудеться, на думку Нацбанку, і в платіжному балансі, де негативний ефект від блокади в 1,8 млрд доларів буде пом’якшено позитивним від поліпшення зовнішньої кон’юнктури в 1 млрд доларів.

Фактично, мова йде про те, що, насправді, негативний ефект від транспортної блокади ОРДЛО (встановлення якої, насправді, є необхідним з точки зору забезпечення припинення фінансування так званих «ДНР/ЛНР») не матиме катастрофічних наслідків для економіки України. Більш того, у стратегічному плані, побудова системи компенсації промислових та енергетичних компонентів, які знаходяться на окупованій території, забезпечать більшу стійкість України у протистоянні з російським агресором.

В той же час, розмита, суперечлива позиція української влади стосовно окупованих територій, особливо, в період здійснення громадської блокади ОРДЛО, не дала можливості здійснити планові компенсаторні заходи щодо недопущення економічних втрат в результаті захоплення російськими маріонетками на Донбасі українських підприємств.

 

Основні виклики всередині держави

За оцінкою ЦДАКР головним внутрішнім викликом для України залишається неспроможність українського політикуму знайти консенсус щодо реалізації радикальних реформ з метою формування справедливих умов для подальшого розвитку Української нації. З одного боку, влада, яка намагається стабілізувати ситуацію та сформувати достатнє підґрунтя для переобрання на чергових президентських та парламентських виборах, не може відмовитись від ставки на олігархічні механізми функціонування політико-економічної системи України. А це й є головною перешкодою для реформування Української Держави, яка до останнього часу існувала під повним контролем олігархів.

З іншого боку, соціальна напруга та фрустраційні настрої у суспільстві, невдоволеному трирічними результатами реформ після Революції Гідності, створюють надзвичайно небезпечну суміш, якою користуються як опозиційні партії (які постійно намагаються запустити процес позачергових виборів), так і Росія, котра безупинно намагається спровокувати внутрішній вибух в Україні для демонтажу постреволюційної влади і реваншу проросійських сил. Різка зміна стратегічної матриці російсько-українського конфлікту (фактичне руйнування Мінських домовленостей та курс Росії на «придністровізацію» ОРДЛО), робить питання внутрішньої дестабілізації України першочерговим для Кремля. Вбивство колишнього депутата Держдуми РФ Д.Вороненкова в Києві, пожежа на артскладах в Балаклеї, постійні, явно зрежисовані «протестні» провокації в Києві та інших містах України, загострення у зоні російсько-українського конфлікту, туманні економічні перспективи через блокаду ОРДЛО та чергове скасування траншу МВФ, інформаційні атаки, спрямовані на поширення депресивних та безнадійних настроїв, – все це вкрай негативно впливає на розвиток внутрішньої ситуації.

При цьому, питання позачергових виборів не зникає з українського інформаційного простору, стимулюючи політикум все активніше включатися у передвиборчі приготування. Зокрема, 16 березня об’єдналися націоналістичні сили «Всеукраїнське об’єднання «Свобода», «Національний корпус» та «Правий сектор», які підписали «Національний маніфест». Як заявив, лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок, «…це історичний момент. Ми не просто координуємося, а об’єднуємо свої зусилля. Завтра, коли влада буде належати українським націоналістам, ми реалізуємо цей маніфест».

Подібним шляхом планують діяти демократичні опозиційні сили. 25 березня лідер партії «Рух нових сил», Міхеїл Саакашвілі оголосив про початок об’єднання всіх антикорупційних та антиолігархічних сил України. Поки що йдеться про «Рух нових сил», партії «Хвиля», «Воля» та «Демократичний альянс». Крім того, переговори про приєднання до «антикорупційних сил» йдуть з партією «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. В той же час, експерти вказують, що однією з головних перешкод для широкого політичного об’єднання «антикорупційної опозиції» можуть стати амбіції політичних лідерів, кожен з яких буде намагатися контролювати розвиток ситуації, а не просто стати членом команди амбіційного Саакашвілі.

У свою чергу, фракція «БПП» у Верховній Раді оголосила про зміну керівництва. Про бажання голови фракції Ігоря Гриніва піти з посади оголосив 23 березня його заступник Сергій Березенко. За його словами, І.Гринів має намір сконцентруватися на роботі радника Президента України зі стратегічних питань. Кандидатура нового лідера фракції поки що не оголошувалась.

Додатковим джерелом політичної турбулентності може стати конфліктна ситуація довкола змін до закону про е-декларування. За словами, народного депутата Мустафи Наєма, якщо Президент Петро Порошенко підпише законопроект  зі змінами до закону про протидію корупції (Президент підписав закон 27.03.2017 року), якими встановлюється обов’язкове електронне декларування своїх доходів антикорупційними активістами та громадськими організаціями, це призведе до «війни з громадянським суспільством». «Підписання цього законопроекту без внесення невідкладних змін та гарантії його ухвалення в залі буде початком війни з громадянським суспільством. І якщо президент не почує, і ця війна буде розв’язана, звинувачувати в ній будуть особисто Петра Порошенка… Підпис Петра Порошенка під цим законом стане ще однією барикадою на шляху до другого терміну». З критикою цього законопроекту вже виказали посольства США, Великобританії, Канади, Єврокомісар з питань розширення Йоханес Хан, співголова Парламентської асамблеї EURONEST Ребекка Хармс.

На цьому фоні, посилення конфлікту між «БПП»-«Народним фронтом» та «Самопоміччю», а також активізація проросійських сил, в цілому, формує надзвичайно нестабільний політичний клімат, який, за подальшого наростання негативних факторів (які можуть посилюватися цілеспрямованими заходами Кремля), може призвести до чергової політичної (в тому числі, урядової) кризи.

Такий розвиток подій створює сприятливі умови для Росії з точки зору переносу основного акценту гібридних дій проти України на внутрішній вимір. У зв’язку з цим, ЦДАКР прогнозує на найближчий місяць високу ймовірність виникнення резонансних подій (на кшталт показових вбивств, техногенних катастроф, терористичних актів), інспірованих Москвою для розгойдування ситуації в Україні.