Сектор безпеки України

Ключові виклики та ризики для України. Кінець квітня 2016 року – аналітика ЦДАКР

Друга половина квітня ц.р., незважаючи на продовження Росією війни низької інтенсивності на сході України, характеризувалася відносною стабільністю ситуації як всередині України, так і довкола держави. Це, по суті, стало віддзеркаленням декількох подій та тенденцій.

Друга половина квітня ц.р., незважаючи на продовження Росією війни низької інтенсивності на сході України, характеризувалася відносною стабільністю ситуації як всередині України, так і довкола держави. Це, по суті, стало віддзеркаленням декількох подій та тенденцій.

По-перше, в Україні завершилася внутрішня політична криза та почав працювати новий уряд.

По-друге, з’явилися додаткові ознаки того, що діалог Заходу з Росією набирає обертів та тлі зацікавленості сторін заморозити збройне протистояння Росії та України, причому Захід демонструє певну готовність до компромісів за рахунок України. Отже, квітневі тенденції довкола України формують нові виклики, формуючи негативний для Української Держави процес.

Це яскраво підтверджується останніми подіями на міжнародній арені, зокрема, візитом заступника державного секретаря США з питань Європи та Євразії Вікторії Нуланд до України (27 квітня). У ході візиту постало життєво важливе для України питання: наскільки посланниця адміністрації США вимагатиме у київської влади наважитися на вибори на окупованих територіях? Досить цікаво, що під час зустрічі пані Нуланд з представниками парламентських фракцій вона висловилася фактично про вимогу Держдепу США щодо необхідності внесення змін до Конституції стосовно «особливого» статусу для окупованих територій. У зв’язку з означеним чимало фахівців у галузі безпеки почали вголос говорити про те, що Захід нав’язує офіційному Києву виконання умов сформованої в лютому 2015 року гібридної «капітуляції». Така позиція Заходу та подальший тиск на владу України стають загрозливими для державності, а також створюють прецедент відвертої залежності України від її партнерів.

Варто звернути увагу, що процесу поступового замороження конфлікту за московським сценарієм не зашкодили такі негативні явища як невдалий авіаційний наліт ПКС ЗС РФ в Сирії (обстріл 27 квітня призвів до чисельних людських жертв серед мирного населення в Алеппо) та офшорний скандал довкола президента України Петра Порошенка. Це, серед іншого, дає підстави казати про налаштування сторін до виходу з найнижчої точки протистояння, в тому числі, за рахунок України.

Також важливо на цьому тлі відзначити стійку тенденцію до відколу окупованої на Донбасі території – це вже фактично відбулося на ментальному рівні, – це є наслідком активної антиукраїнської політики Кремля.

У згаданому контексті важливими є оцінки можливостей проведення безпечних місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу офіційним представником України Романом Безсмертним. Він наполягає, що це є можливим «не раніше, ніж за 3-5 років». Тобто, якщо справді враховувати українські інтереси. Ментальний розкол підкреслюють й окремі опитування в Україні, зокрема, Центру Разумкова (Дослідження проводилось соціологічною службою Центру Разумкова з 25 по 30 березня 2016 року. Було опитано 2018 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками.). А саме, згідно з опитуванням, 42,3% українців не підтримують амністію учасників сепаратистських рухів, які не вчинили тяжких злочинів. А 45,9% опитаних проти економічних відносин з окупованими регіонами.

Цей розкол свідомо та безперервно закріплює Кремль. Зокрема, російські силові структури безпідставно затримують громадян України та демонструють щодо них негуманне ставлення (офіційне повідомлення МЗС України, яке серед іншого, рекомендує громадянам України ретельно зважувати на всі «за» і «проти» поїздок до Росії).

Отже, слід констатувати, що один з напрямків путінської стратегії пов’язаний зі створенням ментальних перешкод та відсіченням української нації від штучно утворюваної російсько-радянської ідентичності.

Підтвердженням стратегії на знищення України є й рішення від 26 квітня про визнання Меджлісу кримськотатарського народу екстремістською організацією і заборону його діяльності в РФ з боку так званого суду в Криму. Показово, що ще 18 квітня Міністерство юстиції Росії внесло Меджліс кримськотатарського народу в перелік громадських об’єднань, діяльність яких припинена у зв’язку зі здійсненням ними екстремістської діяльності.

Крім того, Росія на цей час виявилася найбільш ментально закритою країною. А саме, мешканці РФ значно гірше інших громадян з опитаних країн ставляться до міжнаціональних шлюбів, іммігрантів і біженців із Сирії. Росіяни підтримують військову операцію в Сирії, але не хочуть приймати біженців з цієї країни (це результати опитування GlobeScan на замовлення BBC; опитування проводилося в 21 країні світу).

До означеного слід додати, що в Росії до кінця 2016 року планують запустити автоматизовану систему контролю над ЗМІ, що ще більш сприятиме штучній консервації російського народу та створюватиме додаткові можливості щодо маніпуляцій громадською думкою в РФ.

Як передбачається, ментальний розкол з Україною може стати одним із відчутних подразників на майбутнє, включаючи збереження прихованої конфліктної зони на декілька десятиліть.

Головні ризики військового характеру

Ситуація у зоні російсько-українського конфлікту залишається напруженою та нестабільною. Вона спрямована, як і раніше, на виснаження української армії та на нанесення уражень живій силі. Водночас, набирають актуальності й суміжні завдання. А саме, перевірка готовності та бойового потенціалу сил оборони України, а також створення ситуації, коли переведення у практичну площину питання запровадження миротворчої місії неможливе.

Нові завдання пов’язані із вивченням поточної ситуації у сфері модернізації українського війська. Останнім часом Росія вимушена все більше враховувати цей фактор – через суттєве збільшення навчань та більш активне переозброєння ЗСУ.

Важливою подією у цій галузі варто вважати презентацію на полігоні в Київській області нових і модернізованих зразків озброєнь (27 квітня) Так, під час навчань артилерія продемонструвала здатність діяти у взаємодії з безпілотними літальними апаратами. Було продемонстровано ефективне застосування протитанкових ракетних комплексів «Стугна» та «Корсар», а також потужних самохідних артилерійських установок «Піон».

Той факт, що ОПК України розроблено сучасні протитанкові ракетні комплекси, міномети різних калібрів, високоточний артилерійський снаряд, а на завершальній стадії перебувають роботи зі створення сучасних комплексів управління, модернізації систем залпового вогню, крім того, у березні були успішно проведені перші випробування вітчизняного високоточного снаряду «Вільха» до системи залпового вогню «Смерч», стало значним подразником для Кремля та все більше ставить під сумнів можливість масштабної воєнної операції проти України.

Виклики для України на міжнародній арені

Головним питанням на міжнародній арені довкола України є можливість продовження санкцій. На жаль, воно перетворюється дедалі на надзвичайно болюче питання для країн Заходу, що підсилюється роз’єднаністю всередині ЄС та загальною бюрократичною слабкістю НАТО. Поглиблюється бажання деяких країн зняти санкції через небажання подальших економічних збитків. Але головну проблему вдало висловила голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко: «ЄЄ і США заплуталися: у них немає спільної стратегії, як дотиснути Путіна, щоб він виконав Мінськ-2». 

Одним із компромісів, який у квітні нав’язувався Україні, стала ідея миротворчої місії під прапором ОБСЄ. Цікаво, що переважна більшість експертів, що висловилися з цього питання, оцінили ідею скептично. Дійсно, будь-які намагання покласти відповідальність на ОБСЄ є грою, яка вигідна і Путіну і європейцям, але не Україні. По-перше, ОБСЄ вже засвідчило свою нездатність бути ефективним посередником в цій ситуації. По-друге, військова місія ОБСЄ, по суті, навряд чи може впоратися з покладеними завданнями врегулювання конфлікту. І досвід ОБСЄ, і самі її традиції не дозволяють цього зробити. ОБСЄ під час моніторингової місії на Донбасі грала скоріше деструктивну роль ніж позитивну. Такі загравання з даною організацією вигідні європейцям передусім тому, що в такий спосіб вони готові «заговорити» проблему, остаточно заморозити конфлікт. Європа фактично погоджується з тим, що це буде на користь Кремля і знає, що компроміси з боку України будуть набагато більші, ніж можна очікувати. Таким чином, Європа відновить економічне співробітництво з РФ, а війну, яка точиться на сході України, просто «законсервують». Серед іншого, такі підходи демонструють, що Захід має слабких політиків і слабкі політичні позиції на зовнішній арені. Захід не готовий до тих ризиків, які нав’язує сьогодні Кремль. Тому Захід буде намагатись «закрити» українську проблему будь-яким чином, для того щоб спокійніше перейти до вирішення своїх власних питань.

Крім того, варто позначити, що місія можлива за головної умови – потрібна тиша, відсутність бойових дій і обстрілів. Вийти ж на етап, коли це буде забезпечено, поки не вдається через дії Кремля. Використовуючи ОБСЄ, Путін в будь-який момент, припустимо, в начебто «стабілізованій» ситуації, зможе зламати гру і «розконсервувати» збройний конфлікт. Він і прагне того, щоб мати законсервований конфлікт, щоб в потрібний момент переводити його в гарячу фазу. За таких умов Україна залишатиметься на роки вразливою мішенню. Більше того, існує ще один «нюанс», про який забувають вести мову – це Крим. Консервація конфлікту в такий спосіб, який нав’язує Путін, і погодження Заходу на умови Кремля фактично відкладають питання Криму на дуже великий, або навіть невизначений термін. Для України це є абсолютно неприйнятним. 

З позитивних моментів квітня можна пригадати лише сталу позицію США. Росія не виконує Мінські угоди на відміну від України, – це вагомий для Києва меседж Держдепартаменту США (28 квітня). Так, США визнають, що російські війська продовжують знаходитись в Донбасі. США підкреслюють, що не побачили значного прогресу у виконанні «Мінська» з боку РФ і бойовиків.

Ще одним з найважливіших чинників стає підготовка НАТО та України до саміту у липні поточного року. Заступник генсека НАТО Александр Вершбоу, який 13–14 квітня перебував в Україні, так висловися з цього приводу: «Акцент буде зроблено на тому, як Україна і НАТО можуть працювати разом, щоб сприяти повній імплементації реформ, які Україна сама поставила на порядок денний, особливо в реформі сектору оборони і безпеки». Хоча такий підхід у вислові демонструє гнучкість дипломата, стає зрозумілим довготривале незадоволення даною ділянкою співпраці.

Між іншим, Захід вказує на стурбованість подальшою мілітаризацією Криму та можливістю появи на півострові ядерної зброї. Цей чинник, можна прогнозувати, буде подразником у перемовинах Заходу з РФ, відсторонюючи питання повернення Криму Україні.

Росія залишає за собою вирішувати, наскільки використовувати Крим як потенційний плацдарм та постійно діючу військову базу. Показовий епізод: 26 квітня Північний флот РФ перекинув до анексованого Криму близько десятка палубних винищувачів та штурмовиків для проведення нових військових навчань – для відпрацювань в окупованому Криму техніки пілотування палубних літаків (прес-служба Чорноморського флоту РФ: до Криму прибуло близько десятка палубних винищувачів Су-33 та штурмовиків Су-25УТГ).

У свою чергу, США розмістять у Туреччині поблизу кордону з Сирією реактивні системи залпового вогню HIMARS, про що заявив глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу. Перша ракетна система прибуде до південно-східної Туреччини вже у травні цього року.

Такі обміни перекиданням озброєнь, військової техніки та підрозділами будуть підтримувати напруження між Росією та Заходом, що цілком відповідає намірам та стратегії верхівки Росії, в тому числі, й відносно власного народу.

Виклики у площині економіки

Анексія та окупація Росією території України створює в умах західної еліти de facto вето на інтеграційні процеси України. Саме така відвертість пролунала у неформальних спілкуваннях західних чиновників у галузі безпеки з українськими експертами. Це стосується у першу чергу політичної сфери, але без політичної інтеграції рівень взаємної довіри залишатиметься низьким та унеможливлюватиме інтеграційні процеси в економіці.

Що ж до поточної ситуації, то квітень в економіці був відносно стабільним. Так курс гривні на міжбанку зміцнився до 25,19 грн/долар (27 квітня) та певним чином стабілізувався.

Інформацією, що заслуговує на увагу, стало певне зростання цін на нафту, що пов’язують зі зниженням видобутку в США (нафта Brent закріпилася на позначці близько $47). Однак непрямо це свідчить і про тенденцію розгортання діалогу Заходу з РФ, що містить додаткові ризики для України.

Основні виклики всередині держави

Квітень надав більше підстав сподіватися на активізацію оборонної реформи в Україні. Фахівці пов’язують це як із розв’язанням урядової кризи, так і з активною підготовкою до саміту НАТО в липні поточного року, куди запрошено президента України.

Серед подій, які варто згадати, є заява міністра оборони України Степана Полторака (24 квітня), що 40% керівного складу Міноборони не пройшли поліграф та будуть звільнені з відомства. Ще одна вагома заява керівника оборонного відомства стосується Сил спеціальних операцій Збройних сил України – вони будуть готові до виконання бойових задач до кінця року.

Декілька подій та відповідних заяв пов’язані із поточним переозброєнням. Так, відповідно до державного оборонного замовлення, цього року Збройні сили України отримають більше 6 тисяч одиниць озброєння і військової техніки та понад 2 млн. боєприпасів (речник Міноборони, 27 квітня). При цьому, Збройним силам України в 2016 році поставлено вже близько 300 одиниць озброєння і військової техніки та 58 тис. боєприпасів. В цілому, за даними ДК «Укроборонпром», за перший квартал 2016 року силові відомства отримали від концерну 501 одиницю відновленого та нового озброєння і техніки. Слід визнати, що поточне переозброєння ЗСУ та НГУ реалізується, хоча й не без проблемних питань. Одним з таких залишається наповнення спецфонду.

До того ж в абсолютних цифрах фінансування потреб оборони Україна залишається аутсайдером. Наприклад, ЗСУ отримали в 2015 році 3,6 млрд. дол., тоді як сусідня Польща – 10,5 млрд. дол.

Але існує й інший вимір реформування, про який варто зазначити. Так, в рамках Київського безпекового форуму «Формуючи євроатлантичну інтеграцію України» (13 – 14 квітня) пролунали три тези, на які варто звернути увагу. Перша: «Сфокусуйтесь на професіоналізації ЗСУ». Що означає: нинішній кількісний та якісний рівень створення професійної армії ще далекий від того, яким би міг пишатися кожний громадянин країни.  Друге послання стосувалося вкрай низького рівня парламентського контролю, в тому числі, в секторі безпеки. До ВРУ нині надіслано радника з метою посилення механізмів парламентського контролю. Нарешті, третє повідомлення має усвідомити кожний фахівець сектору безпеки України. А саме: так, Україна є важливим гравцем на міжнародній арені, але не слід перебільшувати геополітичне значення України. Це необхідно розуміти, в тому числі, у контексті очікувань.