На щастя, до сьогодні Збройні сили України зберігали нейтралітет та не втягувалися у розв’язання внутрішньополітичних конфлікту. Всередині українського війська досі спостерігається досить високий рівень свідомості та внутрішньої відповідальності. Однак протягом двох останніх днів ситуація різко змінилася, з’явилися ознаки можливого втягування військових у протистояння. У зв’язку з цим варто висловити експертну позицію щодо ймовірного сценарію такого втягування.
Понад усе, хотів би наголосити: що участь підрозділів ЗСУ безпосередньо у силовому протистоянні з неозброєними громадянами, що висловлюють протест проти дій влади, можлива лише за умов введення надзвичайного стану чи воєнного стану. Важливо, що й глава військового відомства свого часу підкреслив: участь ЗСУ у внутрішньополітичному конфлікті згідно зі статтями 17 та 37 Конституції України «у внутрішньополітичній боротьбі повністю виключено». Водночас, станом на 20 лютого 2014 року посилилися ризики втягування ЗС України до силового сценарію врегулювання кризи. Хоча передислокацію повітрянодесантних підрозділів задля охорони важливих об’єктів та, зокрема арсеналів ЗСУ, можна було б виправдати, хотів би звернути увагу на сумнівну інтерпретацію керівництвом Міноборони такого наказу. А саме – у зв’язку з «початком антитерористичної операції». Тим більше, що СБУ зазначила лише про «підготовку до антитерористичної операції». Гадаю, керівництву військового відомства та Генеральному штабу цілком зрозуміло, що десятки тисяч українців не можуть бути «терористами» та «екстремістами». Хочу наголосити: у створених умовах особливо небезпечним суміжним фактором вважаю те, що трактування ситуації як боротьбу з тероризмом створює реальну небезпеку для введення на територію України іноземних, зокрема, російських армійських спецпідрозділів. Крім того, варто нагадати, що серед підрозділів ЗСУ саме повітрянодесантні є єдиними, що мають наступальну, атакуючу функцію. Отже, використання наступальних підрозділів для охорони об’єктів є щонайменше невдалим рішенням Міноборони. Хоча об’єкти зі зброєю та набоями в ситуації, коли маже уся країна охоплена полум’ям та впритул наблизилася до громадянської війни, цілком потрібне (хоча б для стримування активізації кримінальних структур, що можуть озброюватися під гаслом захисту демократії).
Зрозуміло, на тлі суперечливого інформаційного контенту на військову тематику та появи відвертих інсинуацій як всередині України, так і за її межами ЦДАКР розглядає ситуацію передусім як складову інформаційно-психологічної операції третьої сторони, спрямованої на подальше розшарування українського суспільства за регіональними, соціальними та іншими чинниками. При цьому край небезпечним виглядає відверто штучна обробка громадської думки в Росії. Той факт, що 45% російських громадян (дослідження Левада-центру) вважають, що «Майдан» фінансується західними спецслужбами доводить не стільки про суттєве викривлення інформації, скільки про формування платформи для силового втручання. Намагання російської сторони займатися «промиванням мозку» зафіксовано й в Україні – певна частина населення (серед них військові та члени їх сімей) знаходиться під впливом російських ЗМІ, – також слугує додатковим негативним фактором наявного конфлікту. Але, й додатковим аргументом для військових – щодо невтручання у процес врегулювання кризи.
Як громадянин України, колишній офіцер та експерт у військових питаннях, я переконаний: військо гіпотетичний наказ застосувати силу прямої вражаючої дії проти неозброєних громадян переважно проігнорує. Ані призначення нового начальника Генерального штабу ЗСУ, ані гіпотетичний наказ військового міністра рішучого значення не матиме. Однак, мені також відомо, що певна частина офіцерів ЗСУ негативно відноситься до народного опору владі і потенційно готова виконати будь-які накази.
У зв’язку з цим вважаю за необхідне попередити офіцерів Збройних сил України: кожен врешті решт нестиме персональну відповідальність за свої дії!
Панове офіцери, будь ласка, не вимикайте власну свідомість, пам’ятайте про таке.
Згідно з Основним Законом, дійсно ключова роль за умови надзвичайного стану відводиться армії. Але згідно зі Статтею 24 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»: «Введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, на свободу думки, совісті, релігії в розумінні цих прав і свобод, прийнятому в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права і законах України». А особливо хочу нагадати ще одну строку з Конституції (та ж Стаття 24): «Будь-які спроби використати введення надзвичайного стану для захоплення влади або зловживання нею тягнуть за собою відповідальність згідно з законом». Також і в Статі 30 того ж Закону нагадується, що «перевищення особами своїх повноважень, так само як і неправомірне застосування сили при виконанні обов’язків з охорони громадського порядку, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом».
Шановні брати, кому держава доручила тримати зброю в руках! Дійте в межах власної совісті та наявних Законів України. Пам’ятайте про вагомість психологічного аспекту у справі застосування воєнної сили! Людина зі зброєю, якій доручили виконати певне завдання, нерідко відчуває себе наділеною повноваженнями кимось, тобто, позбавленою особистої відповідальності за дії – через анонімність виконання наказу. Це притаманно переважній більшості людей, що довели й скандали і з американськими вояками у в’язниці Абу-Грейб в Іраку, та й зафіксовані численні епізоди ганебних дій представників того ж самого українського «Беркуту». Тому слід підкреслити: за злочинні дії, за застосування зброї проти неозброєних людей кожен відповідатиме за законом. Особисто!
Навіть за умов введення надзвичайного стану (а це, підкреслюю, виключна прерогатива парламенту) армійські підрозділи можуть бути використані виключно для блокування, патрулювання, роззброєння та інших функцій, що не передбачають пряме застосування зброї.
Не менш трагічними здатні стати події, коли підбурені провокаційними заявами військовослужбовці свідомо візьмуться за зброю. Як і у випадку введення надзвичайного стану Президентом, проблематичною виявиться інтерпретація способів виконання завдань.
Найважливішим чинником забезпечення безпеки прав та свобод громадян за умов введення надзвичайного стану може стати контроль Верховної Ради України. ЗСУ свого часу пройшли певний шлях розвитку державного інституту в умовах демократизації суспільства. Але рівень парламентського та громадського контролю ще не є таким, як, скажімо у розвинутих західноєвропейських країнах. Наприклад, самі по собі факти, що ЦДАКР в 2012 році проводив та оприлюднив дослідження щодо досить високого рівню корупції в оборонній сфері, а низка ЗМІ відверто про це вказувала у чисельних публікаціях, є позитивною ознакою громадського контролю. З іншого боку, жодне з резонансних повідомлень не було розглянуте правоохоронними органами, та й навіть на рівні профільного парламентського комітету. Фактично припинилася практика парламентських слухань, виїзних перевірок військових частин із залученням експертів, в тому числі, неурядових. За часів нової історії Української держави не проводилося жодного соціологічного опитування в ЗСУ незалежними структурами (соціологічними службами). Ці факти переконливо свідчать про необхідність досягнення більш високого рівню парламентського та громадського контролю по відношенню до ЗСУ. Та й по відношенню до усіх наявних в Україні військових формувань. І зробити це невідкладно, поки така можливість існує. Зокрема, створити, Тимчасову парламентську комісію за наглядом за діяльністю військових формувань під час кризи. В яку увійдуть парламентарії, незалежні експерти, правові фахівці. З метою запобігання зловживанням людей у погонах від час врегулювання конфлікту. А також налагодження більш пильного нагляду за ЗСУ в умовах внутрішньополітичної кризи.
І останнє. Для багатьох очевидне: використання Президентом України свого «останнього аргументу» – надзвичайного стану – крок, схожий із самознищенням. Водночас, є певний проміжок часу, коли відповідальність за розв’язання конфлікту покладатиметься на людей у погонах. Саме тому закликаю: думати власним розумом, звіряти наказ із власною совістю!
На жаль, Україна послаблена внутрішньополітичною кризою всередині. Багато хто жадає її, вважає легкою здобиччю ззовні. Єдиний шлях до збереження сили – посилення внутрішньої єдності, формування національної ідеї. І за таких умов край важливо зберегти «недоторканними» до внутрішньополітичного конфлікту Збройних сил. Армія не повинна стати знаряддям досягнення мети жодної з сторін конфлікту. Треба принаймні зберегти її для виконання її основних функцій – захисту держави від зовнішньої агресії.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
