Сектор безпеки України

ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ. СЕРЕДИНА ЖОВТНЯ 2016 – АНАЛІТИКА ЦДАКР

На середину жовтня поточного року основні міжнародні події відбуваються на тлі суттєвого загострення протистояння Росії із Західним світом. Акценти у міжнародній політиці характеризуються провокаційною політикою Кремля щодо ймовірності відкритого збройного зіткнення та збільшеної готовності власне Західного світу до санкційного тиску на Росію. Для України у нових умовах з’явилися як нові можливості, так і нові ризики.

На середину жовтня поточного року основні міжнародні події відбуваються на тлі суттєвого загострення протистояння Росії із Західним світом. Акценти у міжнародній політиці характеризуються провокаційною політикою Кремля щодо ймовірності відкритого збройного зіткнення та збільшеної готовності власне Західного світу до санкційного тиску на Росію. Для України у нових умовах з’явилися як нові можливості, так і нові ризики.

Безумовно, низка останніх подій, таких як вихід Росії з угоди про утилізацію збройового плутонію, анонсована готовність Москви збивати у сирійському небі літальні апарати, проведення Росією пусків міжконтинентальної балістичної ракети “Тополь” з космодрому “Плесецьк” та нові заяви військових чиновників США про реальність війни з Росією, свідчить про зниження порогу безпеки й справжні ризики військового характеру.

Україна, що знаходиться на геостратегічному перехресті – фактично між двома ворогуючими силами, – перебуває у гострій небезпеці та не може розраховувати на реальну військову допомогу. Це обумовлює необхідність більш активних кроків у політико-дипломатичній площині (зокрема, у сфері пошуку нових форматів та залучення до переговорів нових сильних гравців, наприклад, США та КНР), а також активізації розвитку бойових спроможностей. Україна, яка залишається вразливою мішенню, може у черговий раз перетворитися на полігон відпрацювання завдань Кремля з тиску на Західний світ.

З іншого боку, в разі вдалого нарощування оборонних спроможностей та покращення системи взаємодії із Заходом, Україна як підготовлений та випробуваний форпост Західного світу може збільшити зацікавленість до себе як до потенційного члена колективної безпеки, в тому числі, члена НАТО.

Слід визнати, що у цьому процесі багато що залежить від дій вищого військово-політичного керівництва України.

Головні ризики військового характеру

Хоча за два с половиною роки війни з’явилося потужне ядро офіцерів і солдатів з бойовим досвідом, найбільш негативним трендом російсько-терористичної війни низької інтенсивності на сході України залишаються майже щоденні втрати особового складу на фронті – на тлі вимушеної пасивної оборони ЗСУ. Наприклад, за даними DT.UA, лише у вересні ц.р. в зоні бойових дій внаслідок атак противника загинули 13 українських воїнів. При цьому можливості захисту особового складу ЗСУ в умовах обмеженого застосування важкого озброєння є сумнівними.

Більше того, відомий фахівець Юрій Бутусов свідчить («Дзеркало тижня. Україна», №36), що російські окупаційні війська не припиняють підготовку до великомасштабної війни та свідомо зберігають напруженість і постійні перестрілки на окремих ділянках фронту. А в умовах, коли противник регулярно порушує домовленості (вимагаючи пресловутих змін до Конституції України та прийняття нав’язуваних Кремлем умов припинення вогню), має місце некомплект особового складу у підрозділах на передовій – в ряді випадків аж до 40%.

На жаль, можна казати про певне зниження довіри вояків нижньої та середньої ланок до військового командування, передусім, через відмежування генералітету від проблем солдата та сержанта у зоні бойових зіткнень. Як стверджує Бутусов, «ставлення до людей в армії все ще не дуже відійшло від радянських стандартів». Зокрема, до військовослужбовців «ставляться як до одноразових виконавців на період контракту», а найбільше військовослужбовці «скаржаться на відсутність ротацій, на необхідність майже рік жити у відриві від сім’ї, на відсутність відпочинку, на складність вирішення побутових питань». «Замість системних рішень людей хочуть примусити продовжувати служити на зношення», – робить невтішний висновок оглядач (http://gazeta.dt.ua/internal/velika-viyna-i-soma-hvilya-strategichna-obstanovka-na-fronti-ato-voseni-2016-roku-_.html).

Звісно, Кремль вимагає від Києва вирішення питання створення проросійського конклаву. 14 жовтня постпред РФ при ОБСЄ заявив, що Росія вимагає від України виконання політичної частини «Мінська». Росія фактично склала перелік вимог та послідовність їх виконання Україною, що політики і фахівці у сфері безпеки назвали «актом про капітуляцію України».

Отже, питання масштабного збройного зіткнення та протистояння російським окупаційним військам не зникло з порядку денного для України й вимагає системних рішень військово-політичного керівництва держави у сфері активної модернізації армії. Зокрема, для створення потужного війська на сучасних засадах владі потрібно головним пріоритетом оборонної реформи зробити людину в погонах, – цього наразі ще не відбулося.

Вистачає негативів й у перемовинах про військову допомогу. Хоча 21 вересня 2016 р. палата представників Конгресу США одностайно схвалила законопроект H.R. 5094 «Про підтримку стабільності і демократії в Україні», джерела «ВіР», що наближені до українсько-американського переговорного процесу, вказують на можливу втрату військової допомоги на рівні 150 млн. дол. у 2016 році – через невизначеність Генштабу ЗСУ.

Виклики для України на міжнародній арені

За умов фактичного повернення до “холодної війни” спостерігається загострення боротьби й на міжнародній арені. Має місце скасований візит Путіна до Франції та зрив домовленості про зустріч “нормандської четвірки”. З’явилася, можна сказати, епохальна та дуже жорстка резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи, в якій європейські політики нарешті визнали «російську агресію в Україні». Крім того, ПАРЄ нині вже визнає дії проросійської влади у Криму такими, що загрожують існуванню кримськотатарської громади.

Нарешті, 15 жовтня авторитетне німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung з посиланням на власні джерела в урядових колах поінформувало, що федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель має намір виступати за посилення санкцій проти Російської Федерації через її дії у Сирії. Тема нових санкцій обговорюватиметься на засіданні Європейської Ради 20-21 жовтня. Важливо додати, що президент США Барак Обама встиг запевнити пані Меркель щодо підтримки Вашингтоном «жорсткої реакції» Брюсселя в разі, коли члени ЄС узгодять посилення тиску на Кремль. Розглядається можливість введення санкцій у сфері літакобудування й у сферах, пов’язаних із оборонною промисловістю.

Так само й французький президент Франсуа Олланд припустив можливість висунення проти Росії звинувачень у військових злочинах за її бомбардування другого за величиною сирійського міста Алеппо. А саме, справа може бути передана на розгляд Міжнародного кримінального суду.

Не відстають й інші європейські чиновники. Зокрема, президент Європейської Ради Дональд Туск, голова Європарламенту Мартін Шульц та генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг очікують подовження санкцій щодо Москви (10 жовтня). Крім того, керівник Бюро національної безпеки Республіки Польща (БНБ) Павел Солох за результатами зустрічі з секретарем РНБО Олександром Турчиновим у Києві також висловив переконання, що санкції Євросоюзу проти Росії мають бути продовжені, «оскільки досі не усунуті причини їх запровадження».

Не може також залишитися без уваги така подія як відклик Москвою чотирьох російських Су-27СМ з Білорусі. Про це повідомила міжнародна група розслідувань Bellingcat, дослідивши супутникові знімки 61-ї авіаційної бази в місті Барановичі. Фахівці пов’язують такий крок із прохолодним ставленням Мінська до ідеї створення російської військової бази в Республіці Білорусь. (З грудня 2013 року чотири російських Су-27СМ стояли в укриттях на пероні в стані постійної бойової готовності. Ці багатоцільові винищувачі спочатку входили до складу бойових ланок, з яких, в свою чергу, формувалися ескадрильї передового базування.).

То ж ситуація свідчить про готовність світу діяти більш рішуче, що має стимулювати зміну правлячого режиму у Росії. Разом з тим, у процесі цієї зміни можуть відбутися незворотні процеси у вигляді збройних зіткнень – Путін все більше опікується власною фізичною безпекою.

Низка подій також свідчить про активний пошук Росією союзників, хоча сама по собі путінська Росія вже сприймається світом як загроза війни та проблема планетарного масштабу. Окрім згаданих вище пусків ракет, згідно з повідомленням російського державного концерну «Рособоронекспорт», Вірменія в рамках міждержавної угоди отримала від РФ перші чотири мобільні комплекси БР «Іскандер-М» і стала першим закордонним реципієнтом цієї системи озброєння. Цікаво, що активне формування союзників відбувається на тлі подвійних стандартів у сфері дипломатії та політики (нещодавно Москва досить активно загравала із Баку). Крім того, відбулося й розміщення “Іскандерів” під Калінінградом, поблизу кордонів з Польщею та Литвою.

При цьому існують й інші виклики з боку Росії. Так, серед сучасних ризиків слід згадати деякі результати активної дипломатії Кремля. Зокрема, лідери Росії і Туреччини домовилися про посилення контактів у військовій і розвідувальній сферах за підсумками переговорів, що пройшли в Стамбулі (11 жовтня). Президент Путін також запропонував президенту Туреччини Ердогану знижку на газ та скасував заборону на ввезення деяких продуктів до РФ. Росія і Туреччина підписали міжурядову угоду щодо “Турецького потоку”. Планується, що газопровід буде транспортувати російський природний газ до Туреччини та далі до Європи дном Чорного моря.

Також важливим для розгляду є візит до окупованого Криму делегації депутатів місцевих рад та підприємців з Італії. 18 італійців відвідали Крим, представляючи п’ять регіонів країни.

У цілому сприйняття особистості Путіна та його оточення у світі поступово погіршується – все частіше очільника Кремля називають злочинцем, який має відповісти за свою деструктивну діяльність. Наприклад, важливою ознакою та новим трендом стала акція “Stop putin’s War In Ukraine”, що пройшла в 30 країнах (і навіть у Москві, 15 жовтня). Перша акція відбулася у Римі, а потім протести пройшли в містах ЄС, США, Австралії, Нової Зеландії та інших країнах.

Ще більш важливою подією стало те, що Росію звинуватили у військових злочинах у Сирії на засіданні Радбезу ООН. А саме, після того, як посол Великобританії в ООН Метью Рікрофт звинуватив Росію у використанні проти мирного населення Алеппо бомб, які зазвичай використовують для знищення військових бункерів, впливове видання WP (11 жовтня) відзначило, що Путіна і Асада все ж можна покарати за військові злочини. Оглядач перелічив варіанти, як сирійського і російського президентів можна притягнути до відповідальності за скоєні військові злочини у Сирії, наголошуючи, що їх можна покарати в обхід російського вето в Радбезі ООН.

Вказані випадки можна назвати найбільшим надбанням та досягненням світової спільноти у боротьбі проти свавілля Кремля у сфері міжнародної безпеки.

Виклики у площині економіки

Путін активними діями намагається позбавити Україну після 2019 року транзитної ролі в постачанні енергоносіїв до Європи. З цією метою будуються «Північний потік-2» і «Турецький потік» (11 жовтня). Згадана вище домовленість Москви та Анкари щодо реалізації проекту з будівництва «Турецького потоку» має вкрай негативне значення для України. Однак проект, що передбачає будівництво двох гілок магістрального трубопроводу (кожна потужністю майже 16 млрд кубометрів газу) уздовж дна Чорного моря до кінця 2019 року, може й не реалізуватися, оскільки має чітке політичне забарвлення.

Зокрема, посол України в Туреччині (2008-2016 рр.) Сергій Корсунський зазначив («День», №184, 2016): «Підписання міжурядової угоди – це вже серйозний крок, який свідчить про те, що, скоріше за все, як мінімум одну гілку цього «Турецького потоку», про яку так давно говорять турки, буде реалізовано. І якщо це станеться, то ми просто втратимо 16 млрд кубометрів транзиту газу через нашу територію». Але при цьому додав, що «це глибоководне покладання труб. Ні в росіян, ні в турків таких технологій немає. У світі є декілька європейських компаній, які можуть це робити. Я не впевнений, чи захочуть вони мати справу з росіянами, бо через це можуть потрапити під санкції».

Виклики енергетичного характеру

У першій половині жовтня для енергетичного сектора України можна виділити декілька знакових і переважно обнадійливих процесів та подій. Компанія Siemens офіційно заборонила використовувати електротурбіни власного виробництва на території Криму. Такий крок ускладнить побудову окупаційною владою теплових електростанцій (ТЕС) в Севастополі та Сімферополі, які згідно з планами Москви мають дати змогу зробити півострів незалежним від поставок електроенергії з материкової України. Тим самим зростає шанс на збереження Києвом елементу впливу на окупантів та у непростих відносинах з агресором. Рішенню компанії передувала низка критичних повідомлень в українських та західних ЗМІ. Водночас, варто зауважити, що Siemens продовжуватиме постачання обладнання до РФ. Історія з поставками Siemens та взагалі зусилля Москви щодо ТЕС в Криму показують, наскільки важливо приймати міри щодо зменшення залежності енергосектору України від постачань з окупованих територій та РФ.

Також можна відзначити певні успіхи України в розбудові енергетичної інфраструктури.

По-перше, йдеться про початок переобладнання двох блоків Зміївської ТЕС (Харківська область) з антрациту на газові групи вугілля. Переобладнання дасть змогу дещо зменшити залежність від поставок антрациту з окупованої частини Донбасу, РФ та інших зовнішніх джерел. Разом з тим, переорієнтація всього двох блоків на одній з ТЕС – це далеко недостатньо (7 з 14 українських ТЕС працюють на антрациті), що не зменшує актуальності потреби продовження зусиль в цьому напрямку.

По-друге, державна компанія «Укренерго» поінформувала про початок капітального будівництва у Північній енергосистемі України (будівництво нової підстанції «Кремінська»). Метою робіт є поєднання північних районів Донбасу з Об’єднаною енергосистемою України, які внаслідок бойових дій на Сході залишились фактично залежними від поставок електроенергії з прифронтової зони без альтернативних шляхів.

Нарешті, уповноважений польського уряду з питань енергетики Пьотр Наїмскі заявив, що Варшава проводить переговори щодо довгострокових поставок газу в Україну. П.Наїмскі додав, що саме український ринок вважається пріоритетним для польського експорту газу в майбутньому.

На фоні повідомлень про розбудову польських газопроводів та перспективні напрямки диверсифікації джерел постачання блакитного палива до Польщі, ці плани виглядають реальними. Мова йде про 5 млрд. куб. газу (а в перспективі – 8 млрд. куб.), які могли б потрапляти на український ринок з Польщі. Варшава також докладає зусиль щодо створення в майбутньому регіонального хабу, що теоретично йде урозріз із аналогічними планами Києва. Так чи інакше Україні варто зайняти чітку позицію з цього приводу і спробувати включитися в ці процеси, наприклад, шляхом побудови української частини газопроводу. За даними деяких ЗМІ, представники Нафтогазу та Мінпаливенерго вже беруть участь в переговорах із даного питання.

Основні виклики всередині держави

На тлі подальшої мілітаризації РФ, збільшення російського угруповання на кордонах з Україною, підвищення його боєздатності, розподіл майбутнього бюджету у сфері безпеки і оборони України може відбутися 50 на 50 – коли половина ресурсу спрямовуватиметься на посилення та розвиток поліцейських сил. Під час війни це є негативною тенденцією.

Як вказують експерти, питання оборонної реформи потребують більшої уваги. Зокрема, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння В.Бадрак (газета «День», № 185-186, 2016) вказує таке: «Справді, між українським військом зразка початку 2014-го та кінця 2016-го – прірва. Армія як озброєне представництво суспільства за два з половиною роки здійснила шалений стрибок до якісно нового змісту цього інституту. ЗСУ на практиці перетворилися на справжній щит стримування – це людський фактор в дії. Важливо, що на нижній і середній ланках система управління військами й реагування на провокації противника стала дуже потужною – від 2 червня 2015 року, після вдалого відбиття атаки під Мар’їнкою, російсько-терористичні угруповання більше не відчувають себе господарями становища. На рівні рот, батальйонів і бригад на фронті ЗСУ все більше мають беззаперечну перевагу». В той час час, В.Бадрак зауважує і про низку негативних тенденцій: «Не дочекалася армія системних рішень від військово-політичного керівництва держави, про що свідчать і некомплект у підрозділах на передовій, і ветування Президентом Порошенком закону, що дозволяє військовим-контрактникам «до завершення особливого періоду» розірвати їх (у чистому виді ознака демотивації певної частини військових та наслідок помилкових підходів у розвитку ЗСУ)». Експерт наполягає на необхідності змін у підходах: «Можна погодитися, що під час активної фази війни в 2014-2015 роках таке розгортання військ було єдиним можливим шляхом спасіння незалежної держави – за умов відсутності ресурсів. Однак нині ситуація змінилася, тому час і в справах армійських змінити підходи. Зокрема, нарешті видати й затвердити Держпрограму розвитку ЗСУ (та й Держпрограму розвитку ОПК), ухвалити закон про Війська територіальної оборони та розгорнути систему підготовки мобілізаційного ресурсу через місцеві адміністрації. Почати будувати ядро професійної армії, в якій буде реалістичний «мотиваційний пакет», наприклад, передбачено привабливі умови раннього виходу на пенсію солдатського та сержантського складу, пільгові умови отримання житла, освіти, безкоштовного медичного забезпечення, страхування, монетизовану систему нагород та й значно вищий рівень грошового забезпечення».

Хоча міністр оборони Степан Полторак вже поінформував, що після демобілізації в АТО будуть тільки контрактники (15 жовтня), потенційний відплив контрактників не дає підстав стверджувати про справжнє утворення професійного війська. Тим більше, що набір відбувається з так званих депресивних регіонів (де існують проблеми із працевлаштуванням). А власне військові вже назвали ветований главою держави закон створенням «контрактного рабства» (14 жовтня, програма Шустер LIVE).

В Україні збережеться змішана форма комплектації Збройних сил, що передбачає призов на строкову службу й службу за контрактом. Про це повідомив начальник Генерального штабу ЗСУ Віктор Муженко (16 жовтня), назвавши призов механізмом підготовки армійського резерву. “На сьогодні йде мова про змішану форму комплектації. У нас є як військовослужбовці строкової служби, так і військовослужбовці служби за контрактом. Із загальної кількості зараз лише 10% – військовослужбовці строкової служби. Він додав, що «термін підготовки для військовослужбовців строкової служби був 2 місяці, зараз ми плануємо перейти на 3-місячний цикл підготовки, і 2 місяці для військовослужбовців за контрактом».

Така заява генерала свідчить, що найближчим часом не буде розв’язане законодавче врегулювання питання створення Військ територіальної оборони (законопроект зареєстровано в Верховній Раді ще у червні 2015 року).

В умовах, коли плани вступу України до НАТО у найближчій та середньостроковій перспективі не реалізуються, варто розвивати бойові спроможності з акцентом на поглиблення двосторонніх відносин з різними країнами – членами Альянсу.