Ще один рік російської агресії на сході України закінчується під наростаючий гул канонад артилерії бойовиків. Різдвяне перемир’я не поставило бойові дії на паузу, а міжнародні спостерігачі відзначають, що поточна ситуація в зоні АТО виглядає найбільш загрозливо з початку року.
Загострення ситуації на Донбасі вже традиційно співпало з погіршенням міжнародної кон’юнктури для Росії. Кремлю муляє невпинне погіршення американо-російських відносин, грудневим епізодом якого стало схвалення президентом США нових санкцій щодо Росії за порушення договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (РСМД). Більше того, на горизонті американо-російських відносин уже чітко простежуються обриси нових неприємностей для Кремля – в лютому 2018 року відповідно до положень «Акту щодо протидії противникам Америки шляхом запровадження санкцій» очікується введення Вашингтоном обмежень щодо установ, які взаємодіють із оборонними та розвідувальними відомствами РФ та оприлюднення інформації про наближених до російського режиму олігархів та іноземних політиків, а також про розмір їхніх активів. Таким чином, у Кремлі остаточно впевнились, що санкційний тиск не вдасться знизити завдяки ефемерним поступкам в українському питанні, на що російське керівництво покладало чималі сподівання після перемоги Трампа.
До пасиву Москви, що накопичився за останні тижні, можемо також зарахувати підтримку членами генеральної асамблеї ООН резолюції про ситуацію із правами людини в анексованому Криму; встановлення прокуратурою Міжнародного кримінального суду (МКС) фактів військового протистояння між Українською Армією та збройними силами РФ на Донбасі; продовження економічних санкцій ЄС проти Росії на півроку.
З наближенням президентських виборів у Росії звуження оперативного простору Кремля в площині проблематики Донбасу лише посилить роздратованість російського керівництва. Зважаючи на мізерні успіхи Москви у просуванні російських наративів на українському напрямку, Путіну, певно, ще більше кортить розпочати свою другу «шестирічку» з успішного наступу в переговорному процесі щодо майбутнього Донбасу.
Кожен суттєвий крок своєї дипломатії Росія традиційно «підсвічує» прожектором воєнного потенціалу. Така тактика виявилась ефективною на перших етапах інтервенції. Сідаючи в лютому 2015 року за стіл переговорів в Мінську зі зловісною гримасою війни, Кремль зумів вичавити з розм’яклих учасників нормандської четвірки угоду, яка, за його задумом, мала би прокласти дорогу до втілення російської концепції врегулювання. Однак далі все пішло за іншим сценарієм.
Москва припустилась стратегічного прорахунку, недооцінивши оборонні можливості України і в’язкість антиросійських санкцій. На відміну від Сирії, Донбас більше не є полігоном для ще однієї «маленької переможної війни», адже просування вглиб української території спричинить значні втрати серед особового складу російської армії, а єдиним «бонусом» для РФ стане черговий пакет жорстких торговельно-політичних обмежень.
Таким чином, конвенційні опції Кремля на Донбасі обмежені режимом «турбуючого вогню», який «старанно» підтримують проросійські бойовики. Це фактично позбавляє Москву можливості посилювати переговорну позицію завдяки створенню конвенційних загроз на відповідному напрямку. Важливий аргумент геополітичного торгу перетворюється на елемент грубуватого блефу.
Щоб повернути ініціативу, російське командування наважилось відкоригувати інструментарій шантажу Заходу і України через руйнацію механізмів контролю стану безпеки в зоні конфлікту. 18 грудня російські представники вийшли зі Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК) і наступного дня покинули територію України. Саме завдяки роботі СЦКК, до якого входили українські та російські офіцери, з вересня 2014 року вдавалось забезпечувати функціонування СММ ОБСЄ. Тому дане рішення Москви в умовах перманентного загострення протистояння знецінює усі гарантії безпеки, без яких робота представників СММ ОБСЄ стає фактично неможливою. Кривавим підтвердженням цього є трагічний випадок кінця квітня 2017 року, коли спостерігачі місії, начебто не повідомивши бойовиків про маршрут свого пересування, підірвались на російській міні поблизу села Пришиб.
Однак Москва створила складнощі в роботі ОБСЄ не лише безпекового характеру. Міжнародним спостерігачам завжди було непросто вести діалог із сепаратистами (щоправда ця обставина не має стосунку до контингенту росіян в СММ ОБСЄ, який налічує 39 осіб). Без посередників керівництво місії буде змушене щоразу контактувати безпосередньо з керівництвом так званих ЛДРН, тож про оперативність, як і об’єктивність моніторингу, який здійснюватиметься за попереднім погодженням з агресором, не може бути й мови.
Варто зазначити, що проросійські бандформування і раніше систематично перешкоджали роботі спостерігачів ОБСЄ, однак російському окупаційному командуванню вдавалось зберігати хорошу міну при поганій грі. Тому відкликання Росією представництва зі СЦКК означає не так зміну правил гри, як вибір іншого «козиря». Нівелюючи роль міжнародних інститутів у зоні конфлікту, Кремль намагається компенсувати свою фактичну неготовність застосувати сценарій масштабних наступальних бойових дій, який раніше було легко виміняти на терплячу позицію Заходу.
Метою Москви в даному випадку, без сумніву, було змусити Київ вести прямий діалог з її маріонетками в Донецьку та Луганську. Вплинути на позицію українського керівництва в Кремлі, вочевидь, розраховували шантажуючи Берлін та Париж новою ескалацією бойової ситуації в зоні АТО. Справді, питання збереження нинішнього статусу-кво на Донбасі є доволі чутливим для європейських столиць. Однак сподівання Москви, що підвищення ставок в зоні конфлікту змусить західних партнерів України заламувати руки Банковій у питанні виконання політичної частини Мінську виявились наївними. Лідери Франції та Німеччини висловили безкомпромісну позицію, закликавши у спільній заяві Росію повернути своїх офіцерів до складу СЦКК. З «нормандцями» солідаризувалась і Варшава. Спеціальний представник США щодо України Курт Волкер назвав такий крок Москви «ганьбою». Навіть більше, Білий дім суттєво посилив підтримку ЗСУ американським летальним озброєнням.
Отож вистріл Москви по СЦКК прийшовся в молоко. В Раді Федерації вже заговорили про повернення російських офіцерів до СЦКК. Втім не варто очікувати легких перемовин. Вочевидь, Кремль спробує вичавити максимум з даної ситуації і продовжить тиснути на Київ щодо формування ним відповідної законодавчої бази, передбаченої мінськими угодами. Відтак, застереження викликає відтермінування в останній момент голосування за законопроект про реінтеграцію Донбасу. Пори це, першочерговим завданням Києва, на період демаршу Росії в СЦКК є забезпечення максимальної прозорості існуючих механізмів контролю та спостереження за дотриманням режиму «тиші» на лінії розмежування.
Володимир Солов’ян,
керівник зовнішньополітичних проектів ЦДАКР
