Чому потрібно реформувати український газовий ринок
Принаймні, з трьох причин. По-перше, традиційно процеси в газовому секторі України завжди суттєво впливали на інші сфери життя країни: політичну, економічну та соціальну. Можна сказати, що газ є одним із найважливіших факторів, які впливають на якість функціонування держави. Також газова тема завжди була провідною в стосунках з Росією та ЄС. Крім того, вона відіграє велику роль в політичних розкладах на внутрішній українській сцені. Тому, патології газового сектора значно впливають на всі сфери життя в Україні.
По-друге, окремого трактування вимагає фінансовий аспект цих процесів. Чистий збиток «Нафтогазу» у 2014 році досяг 90 мільярдів гривень, що було абсолютно основною причиною плачевного фінансового стану всієї держави. Започаткування реформ газового ринку дало змогу зменшити ці втрати за підсумками 2015 року до 25,1 млрд. гривень (або у 3,6 разів). Проте, це незакінчений процес. Без остаточної стабілізації фінансів Нафтогазу не вдасться стабілізувати фінанси держави.
По-третє, нечіткі правила гри в газовому секторі є джерелом корупції, яка викривляє не лише конкуренцію в енергетиці, але й негативно впливає і на політичне життя країни. Подальше збереження напівринкової моделі з непрозорими механізмами впливу з боку олігархів є одним із джерел домінування в політиці інтересів бізнесових над інтересами державними. Встановлення ясних правил функціонування ринку газу, а потім жорстке їх дотримування – це єдиний шлях до обмеження корупції та олігархізації українських реалій.
Саме з цих причин, реформа газового ринку України зачіпає не лише національні інтереси, а й також інтереси політичних та бізнесових еліт і, звичайно, суспільства. Проте, що ж насправді являє собою і означає реформа газового ринку? Критично важливо розуміти, що вона матиме сенс лише в разі її комплексної реалізації. Це не лише законодавчі зміни. Разом з ними необхідними є деолігархізація, структурні зміни всередині Нафтогазу, зміни цінової політики та зміцнення незалежності регулятора. Вкрай принциповим є також необхідність паралельного підвищення рівня енергоефективності в Україні.
Що вже зроблено і що ще попереду?
У квітні 2015 року ВРУ прийняла ЗУ «Про ринок природного газу», який дав старт довгоочікуваній реформі. Саме «старт», а не, як намагаються пояснити суспільству деякі політики, «завершення» перетворень. Закон лише відкрив шлях до більш заавансованих кроків, які потрібно здійснити Києву. Документ передбачає, наприклад, розподіл Нафтогазу згідно з правилами т.зв. ІІІ енергетичного пакету та поступове створення конкурентного ринку газу. Іншими словами, закон б’є по монопольних інтересах Нафтогазу, а також деяких олігархів, які змогли зосередити в своїх руках т.зв. облгази. Власникам облгазів потрібно платити за безкоштовний до недавніх пір доступ до газових мереж. Проте, щоб закон запрацював на повну силу необхідно прийняти ще низку нормативно-правових актів, які будуть регулювати деталі нових реалій. Поки що можна говорити лише про існування нових, загальних правил на ринку газу, які встановлює згаданий закон.
Отже, попереду, як мінімум, чотири великих завдання. Першим є необхідність зміцнення незалежності регулятора – Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). На даний момент, комісія все ще залишається підконтрольною президенту та Кабміну, що дає змогу впливати на її рішення як політикам, як і олігархам. Принципово нові повноваження регулятора мають дозволяти йому захищати рівну конкуренцію на ринку через можливість накладати фінансові штрафи та проведення власних розслідувань. На жаль, вже тривалий час політичні еліти імітують реформу регулятора, демонструючи брак волі до змін. Ймовірною метою цього є затягування процесу або намір прийняти законодавчі рішення, які будуть деформувати саму ідею зміцнення регулятора.
Далі, Києву доведеться провести розподіл Нафтогазу. Зараз Нафтогаз поєднує в собі видобувну, транспортну та дистриб’юторську функції, а також зберігає сировину в підземних сховищах. Метою реформи є виділення зі структури НАКу незалежних операторів для кожної з цих функцій. Проте, наразі процес розподілу ще не зрушив з мертвої точки. Лише минулого тижня Нафтогаз надіслав низці відповідних органів пропозицію виокремлення оператора ГТС зі структури НАКу для подальшого обговорення. Враховуючи різні підходи і інтереси Міненерго та Нафтогазу щодо способу реструктуризації монополіста, обговорення буде тривати довго. Загалом процес породжує більше запитань ніж відповідей: що буде з Нафтогазом після реформи? Чи допускатиметься приватизація окремих операторів? Коли закінчиться формування нових операторів? Вага всіх цих запитань примушує обережно оцінювати перспективи отримання позитивних ефектів «вже сьогодні». Поза всяким сумнівом, процес триватиме довго.
По-третє, Україні потрібно піти на важке рішення і повністю підвищити тарифи на внутрішньому ринку газу, в т.ч. для населення. Теперішній занижений рівень створює простір для корупційних схем у торгівлі газом. Але подекуди вагомішим є дві інші причини. Передусім він є основною перешкодою в нарощуванні внутрішнього видобутку сировини в Україні. Крім того, не сприяє залученню енергозберігаючих технологій, що власне є четвертим важливим напрямком, тісно пов’язаним з газовими реформами.
Без інтенсифікації зусиль щодо підвищення рівня енергоефективності, реформи газового ринку будуть неповними і викривленими. Нагадаю, що рівень енергоємності української економіки є вищим від польського та німецького в два з половиною та три рази, відповідно. Перед Києвом стоять два завдання: підвищення тарифів, як ключовий механізм зменшення енергоємності та підтримка енергоощадних ініціатив. Проте, уряд матиме певну проблему, яку сам створив запровадивши систему субсидій для населення на компенсацію витрат на комунальні послуги. Так, з урахуванням зубожіння населення, важкої економічної ситуації в країні та на фоні підвищення тарифів у 2015 році амортизаційні інструменти були необхідні. Проте, висока вартість субсидій (23,4 млрд. гривень минулого року та 43 млрд. гривень в цьому році) суперечить курсу на заощадження енергоресурсів (в т.ч. газу). Тим часом на т.зв. «теплі» кредити державні банки витратили «аж» 1,3 млрд. грн. минулого року, а в цьому планують витратити 3,5 млрд. грн. Порівняння з вартістю субсидій красномовне. Все це не сприяє запровадженню енергозберігаючих технологій. Тому, логічним кроком має бути поступова трансформація системи субсидій в механізм підтримки енергоощадних ініціатив.
Невидима стіна популізму та бізнес-інтересів
Без послідовного завершення реформи газового сектора, в т.ч. підвищення енергоефективності немає сенсу мріяти про успіх державної політики загалом. Разом з тим варто звернути увагу на справжню ціну, яку прийдеться заплатити Україні в разі її втілення. Насправді ключовими групами, яких найбільше стосується реформа газового ринку, є населення та олігархи. Саме вони заплатять найбільшу ціну за зміни.
У випадку з олігархами все ясно – вдала імплементація реформ започаткує процес деолігархізації в Україні. Вони, розуміючи безповоротність реформи будуть намагатися, з одного боку, розтягнути в часі їх проведення, а з другого, деформувати її таким чином, щоб максимально довго зберегти свої впливи. Від тиску громадянського суспільства та міжнародної спільноти залежить чи матимуть ці маніпуляції олігархів успіх.
Значно складніше у випадку з населенням. Потрібно говорити правду: через необхідність підвищення тарифів у короткостроковій перспективі саме громадяни заплатять найбільшу ціну за реформи. Проте, надалі суспільство від цього лише виграє, як і вся країна. Даною проблемою дуже легко маніпулювати, що власне і робить більшість політсил. Певною мірою, ми маємо замкнене коло: політики грають популістичними настроями суспільства, тому що воно легше сприймає прості, хоча й неправдиві відповіді. А гарними словами проблема не вирішується. Громадянам слід засвоїти декілька бездискусійних істин:
1. Підвищенню тарифів на газ немає альтернативи.
2. Чим швидше це станеться, тим краще.
3. Потрібно масово залучати енергозберігаючі технології.
Доки громадяни цього не зрозуміють, політики будуть маніпулювати цією темою. І слід пам’ятати, що за популістськими лозунгами завжди стирчатимуть вуха газових баронів.
Павло КОСТ,
координатор проектів Демократичного співтовариства Схід (Варшава),
член Експертної ради Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
