Війна Росії проти України, окупація її військами, найманцями та бойовиками Криму, окремих районів Донецької і Луганської областей змушує, зокрема, переглянути та оновити підходи до організації і здійснення співробітництва нашої держави з НАТО та його країнами-членами.
Її результативності значною мірою заважають недостатня підтримка та контроль з боку суспільства і незадовільний державний менеджмент.
Для подолання цих та інших вад рекомендується здійснити такі кроки.
Президентом України розпочато конституційну реформу. Враховуючи це, доцільно закріпити в Основному законі європейський та євроатлантичний курс нашої держави. Крім того, є сенс вилучити із Конституції положення щодо заборони розташування на території України іноземних військових баз.
Такі кроки будуть відповіддю на намагання Москви нав’язати визначення у нашій Конституції федерального устрою та позаблоковості України. Крім того, конституційне закріплення європейського та євроатлантичного інтеграційного курсу стане гарантією недопущення його скасування, зокрема, шляхом переформатування коаліції у Парламенті та внесення певних змін до відповідних законів України. Нагадаємо, що саме у такий спосіб в 2010 році було визначено позаблоковість нашої держави.
Це також забезпечить правові підстави для отримання у разі масштабної російської агресії проти України міжнародної воєнної допомоги та розміщення іноземних військ на її території до набуття членства в НАТО.
Нещодавно Глава держави заявив про можливе проведення загальноукраїнського референдуму. З огляду на це, варто одним із його питань визначити питання щодо вступу до Альянсу. Впевнені, що нині Українській народ підтримує такий крок. Цим буде покладено край спекуляціям Москви про нібито не легітимності законодавчо-визначеного курсу нашої країни на євроатлантичну інтеграцію. Водночас це стане вагомим аргументом для переконання очільників окремих держав-членів Альянсу, які поки що негативно ставляться до прийняття України до НАТО.
Імплементація євроатлантичного курсу має стати пріоритетним внутрішньодержавним завданням для усіх органів державної влади України. Замість гасел, слів та закликів про вступ до НАТО, які часто гучно лунають з боку наших урядовців, має відбуватися кропітка відповідна робота органів виконавчої влади, керівництва та особового складу Збройних Сил, інших силових структур тощо.
Згадана робота урядових структур має, насамперед, спрямовуватися на досягнення критеріїв, необхідних для набуття України членства в Альянсі. І саме це мусить бути визначено, за змістом та результатами, однією із головних цілей реформування Сектору безпеки та оборони України.
Сьогодні в Україні складно вести мову про урядовий менеджмент у справі євроатлантичної інтеграції. Адже, майже рік в умовах ведення війни у Кабінету міністрів України є вакантною посада першого віце-прем’єр-міністра. Слід нагадати, що саме до його компетенції належить вирішення питань зміцнення безпеки і обороноздатності держави, оснащення Збройних Сил, роботи оборонної промисловості, здійснення воєнного, оборонно-промислового, військово-технічного співробітництва тощо.
Тому неефективно працює Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності, який має очолювати перший віце-прем’єр-міністр. Досі не виконано положення Коаліційної угоди щодо утворення при Кабінеті Міністрів України у форматі консультативно-дорадчого органу Міжвідомчої комісії з питань розвитку оборонно-промислового комплексу.
Крім того, перший віце-прем’єр міністр має забезпечувати належну організацію та дієву координацію використання зростаючої експертно-дорадчої, фінансової, матеріально-технічної та іншої допомоги, необхідної для зміцнення обороноздатності України, яка надається її міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади з боку НАТО, Євросоюзу та їх держав-членів. Із-за відсутності такої організації та координації, наприклад, поки незадовільно вирішуються питання щодо використання ресурсів п’яти трастових фондів, утворених Альянсом для України з метою модернізації систем зв’язку, комунікацій та управління її Збройних Сил, їх систем логістики та стандартизації, забезпечення кіберзахисту відповідно до стандартів Альянсу, перепідготовки, соціальної, психологічної реабілітації військовослужбовців, задіяних у бойових діях на Донбасі тощо.
Вважаємо, що Україні варто запропонувати НАТО переглянути формат співпраці. У теперішніх воєнно-політичних умовах обом сторонам не потрібне співробітництво заради співробітництва. Його цілі та заходи слід зробити більш конкретними та прагматичними.
Так, зокрема, доцільно відмовитися від складання і виконання Річної національної програми співробітництва між Україною та Альянсом, запровадивши замість неї інший документ, який:
за структурою та змістом був би максимально наближений до Плану дій щодо членства в НАТО;
містив би заходи у безпековій, зовнішньо- і воєнно-політичній, військовій, військово-технічній, логістичній, ресурсній та інших сферах, які вживатимуться Україною з метою досягнення конкретних критеріїв, потрібних для набуття членства в Альянсі, та сприяння зміцненню обороноздатності нашої держави в умовах існуючої загрози масштабної російської агресії.
Такий документ можна було б назвати Планом досягнення Україною критеріїв членства в НАТО.
Це, зокрема, дозволить кожному бажаючому пересічному українцю нарешті усвідомити зміст згаданих критеріїв та здобутки від їх досягнення. А Парламент, політичні партії та неурядові структури отримують завдяки наявності такого Плану можливість контролювати дії влади у справі наближення України до критеріїв членства в Альянсі.
Згаданий План, на відміну від існуючої Річної національної програми, не повинен дублювати низку заходів Плану з реалізації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відомо, що важливою складовою підготовки України до оборони є формування та реалізація її воєнної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва (див., зокрема, норми статті 3 Закон України «Про оборону України»).
При цьому повноваження щодо забезпечення формування та реалізації воєнної політики і військово-технічної політики покладені на Міністерство оборони України. На жаль, нинішнє його керівництво не спромоглося за півроку своєї діяльності запропонувати засади, пріоритети та напрями політики держави у вказаних галузях. За таких обставин складно розраховувати на адекватність та прагматичність обраних оборонним відомством напрямів співробітництва з НАТО та ЄС у воєнно-політичній, військовій та військово-технічній сферах.
Ще більш безпорадною є ситуація із формуванням та реалізацією військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва України. За рік роботи наш Уряд не визначив пріоритетні напрями розвитку національного оборонно-промислового комплексу (див. вимоги статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Більш того, він не надав жодному центральному органу виконавчої влади повноважень щодо забезпечення формування і реалізації військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва України. Це має бути здійснено не лише на вимоги згаданих норм Закону України «Про оборону України», а й Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».
Тому наразі в Україні не визначені засади, пріоритети та напрями військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва, у тому числі з НАТО, ЄС та їх державами-членами. Цією справою намагається опікуватися Державний концерн «Уроборонпром». Однак, це є неприйнятним, оскільки він є лише державним господарським об’єднанням та одним із суб’єктів реалізації державної військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва.
На сьогодні в Україні не існує і системи державного управління оборонною галуззю промисловості.
Для усунення згаданих вад варто рекомендувати Президентові, Прем’єр-міністрові та Коаліції у Парламенті України:
пришвидшити призначення на посаду першого віце-прем’єр-міністра України;
утворити при Кабінеті Міністрів України у форматі консультативно-дорадчого органу (на виконання раніше згаданого положення Коаліційної угоди) Раду з питань діяльності та розвитку оборонної промисловості України, до складу якої ввести провідних генеральних конструкторів озброєння та військової техніки, керівників відповідних департаментів центральних органів виконавчої влади, директорів провідних оборонних підприємств усіх форм власності, урядових та незалежних експертів тощо;
реорганізувати Державне космічне агентство України у центральний орган виконавчої влади, для прикладу, у Державне агентство оборонної та космічної промисловості і військово-технічного співробітництва України (далі – Агентство), діяльність якого спрямовувалась би Кабінетом Міністрів України через першого віце-прем’єр-міністра України;
надати Агентству повноваження щодо забезпечення формування і реалізації оборонно-промислової політики, політики у сфері космічної діяльності, політики військово-технічного співробітництва, а також участі у реалізації військово-технічної політики України;
визначити Агентство відповідальним за забезпечення формування та реалізацію державного оборонного замовлення, а також за здійснення у межах його компетенції співробітництва з НАТО та з Європейським оборонним агентством Європейського Союзу;
передати до сфери управління Агентства Державний концерн «Укроборонпром», інші оборонні підприємства, установи та організації, які не входять до складу цього Концерну, а також підприємства космічної галузі.
Вадим ТЮТЮННИК,
фахівець Національного інституту стратегічних досліджень,
радник Експертної ради з питань національної безпеки,
співробітник апарату РНБО України (1992-2011 рр.)
