Слід визнати, що Україна протягом періоду своєї незалежності ніколи не мала власної воєнно-технічної політики (ВТП). Більше того, навіть сьогодні, після чотирьох років війни в державі фактично немає документа, який би чітко визначав засади ВТП.
Що ж стосується проекту «Закону України про національну безпеку», незважаючи на значну кількість прогресивних ідей, включених у документ, він лише частково торкається окремих питань ВТП. Зокрема, у частині визначення ОПК як складової частини сектору безпеки і оборони, необхідності створення центрального органу виконавчої влади, що забезпечуватиме формування та реалізації державної військово-промислової політики та визначення повноважень Міністерства оборони України щодо забезпечення заходів оборонного планування. Між іншим, вказаний у Законі України як документ довгострокового планування – Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України відповідно до документу, у першу чергу, опікуватиметься визначенням та реалізацією пріоритетів розвитку самого оборонно-промислового комплексу на довгостроковий період.
Що ж до засад ВТП, то для сучасної України, яка залишається експортно-орієнтованою країною, вкрай важливо поступово перейти до збалансованої моделі, коли близько 50% оборонно-промислової продукції закуповуватиметься для потреб національних замовників, у першу чергу, ЗСУ[1]. І цей чинник було б варто закріпити законодавчо. А також проголосити головною метою ВТП є саме забезпечення потреб армії та інших військових формувань держави. Це важливо тому, що в іншому разі більшість зусиль спрямовуватиметься власне на розвиток ОПК, що може не співпадати із завданнями переозброєння, а підпорядковуватися пріоритету збільшення збройного експорту.
Звісно, найважливіший елемент – хто, який орган вироблятиме та реалізовуватиме ВТП. Як і раніше, ЦДАКР переконаний, що важливо утворити центральний орган виконавчої влади (ЦВВВ), підпорядкований профільному віце-прем’єр-міністру. Враховуючи 16 наявних замовників у особах різних міністерств і відомств), важко собі уявити, що таку функцію може виконати підрозділ Мінекономрозвитку і торгівлі з заступником міністра на чолі. Такий ЦОВВ має формувати та реалізовувати воєнно-технічну державну політику із функцією розпорядника бюджетних коштів, наділеного законодавчою ініціативою. Цей орган повинен також виконувати функцію формування загальної потреби всіх силових відомств, відповідати за розв’язання проблем як впровадження нових технологій, створення спільних (з іноземними компаніями виробництв), уніфікацію та сертифікацію ОВТ, включно, зокрема, із створенням мережі лабораторій для випробувань ТТХ ОВТ (нині ця проблема унеможливлює сертифікацію з урахуванням стандартів НАТО).
Крім того, саме цей урядовий орган в межах реалізації воєнно-технічної політики міг би прискорити реструктуризації та акціонування підприємств ОПК, створення умов для майбутньої приватизації та утворення спільних виробництв (підприємств) із іноземними компаніями.
Що ж має належати до ВТП? Дійсно, це варто уточнити, оскільки рівень сприйняття ВТП держави може суттєво відрізнятися. Отже, за нашими розрахунками, до ВТП має належати реалізація наступних функцій з формування відповідних систем та прийняття рішень з боку ЦОВВ щодо їх підтримки і розвитку.
1.Система планування та управління відповідно до вимог, затверджених Генеральним штабом ЗСУ, ресурсних можливостей та рекомендацій Ради національної безпеки і оборони (формування балансу між потребами і можливостями).
2. Система формування та реалізації державного оборонного замовлення.
3. Система військово-технічного співробітництва – у частині реалізації вище означеної мети, включно, з експортом, імпортом та проектами спільного створення ОВТ, а також, експортним контролем.
4. Система розвитку технологій, включно, з підсистемами зв’язків з науковими та освітніми установами.
5. Система оборонних виробництв, включно приватних.
Крім того, експерти також наполягають, щоб до означених основних пунктів було включено й додаткові, такі як:
6. Система інформаційного забезпечення реалізації ВТП.
7. Система мобілізаційної підготовки (робота виробничих потужностей під час особливого періоду та в умовах війни).
8. Система розробок та виробництв, що прямо не відноситься до забезпечення військових формувань держави (наприклад, виробництво мисливської зброї та набоїв та ін.)
І наостанок. Гадаємо, було б доцільним розглянути можливість законодавчого закріплення обов’язкового для будь-якого міністра оборони 25% бюджету на потреби національної оборони країни витрачати на закупівлю, модернізацію, ремонт ОВТ та на дослідно-конструкторські роботи у сфері створення нових ОВТ.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
[1] Нині понад 80% продукції йде на експорт
