25 квітня 2014 року в Києві відбувся круглий стіл «Як розвивати оборонний потенціал України в нових умовах».
Організаторами заходу виступили Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння, інформаційно-консалтингова компанія Defense Express та благодійний фонд «Нові традиції».
Проблеми проведення антитерористичної операції на сході України, їх причини та наслідки, погляди на можливості майбутніх дій – далеко не повний перелік тем, що стали предметом експертного обговорення під час круглого столу. В кінці матеріалу можна ознайомитись із фотогалереєю заходу.
Зараз же виділимо ключові позиції ЦДАКР, винесені на обговорення:
Причини невдалого етапу АТО
Щодо невдалого проведення першого етапу АТО існує об’єктивних та суб’єктивних причин.
В цілому ВПР виявилося не готовим до асиметричних дії супротивника – підключенню сформованих прихильників з населення регіонів. Вплинула й корумпованість значної частини правоохоронних органів на сході країни та прямий вплив на них представників політикуму і великого бізнесу. На жаль, така позиція частини політиків, в першу чергу, Партії регіонів, грає на руку Кремлю і сприяє просуванню підрозділів Путіна вглиб України.
До об’єктивних причин слід віднести такі. Передусім, Україна вже вдруге пожинає ядовиті плоди територіального комплектування військ ЗСУ. Те, що в СРСР було неможливим, завдяки економії на армії стало традицією: усі служать там, де живуть. Частково це стало причиною легкої здобичі Криму, і у східних областях України ті ж самі проблеми. Та й звісно, загального відношення до армії, що робить проблематичним вдале застосування її підрозділів в АТО. Ще однією причиною стало завзяте постмайданівське гоніння на «Беркут», «Альфу» та деякі інші «внутрішні» підрозділи. В умовах, коли командир хмельницької «Альфи» під слідством (за застосування зброї під час штурму майданівцями будівлі СБУ, донецький підрозділ воліє не втручатися у справи – так само, як в Криму повів себе симферопольський підрозділ). Саме тут варто шукати й причини небажання захищати Україну міліцейськими підрозділами Східної України. Звісно, не тільки через це. Негативним шлейфом тягнеться використання спецпідрозділів не за призначенням. Звісно, йдеться про залучення до протистояння з народом на Майдані. Підрозділи спецпризначення переважно виснажені, є ознаки пригніченості, падіння морально-бойового духу. Скажімо, кременчуцький підрозділ «Альфи» протягом місяцю «просидів у підвалах» адміністрації Президента України – протягом цього часу, як свідчать представники підрозділу, з людьми «навіть ніхто не спілкувався». Не тільки армію свідомо знищували останні роки, але й спецпідрозділи виснажували керівники українських силових відомств, яким давали вказівки з Кремля.
Але головна справа у тім, що збіглися таємні бажання нинішньої влади та місцевих вояків. Досі ВПР бачить перед собою президентські вибори у першу чергу, а захист держави залишається на другому плані. Тому й намагається робити ставки на переговори та сподіватися на несилові засоби, включно західний тиск на Кремль. Насправді, такий настрій ВПР є край небезпечним і шкодить вдалому проведенню АТО. Тому й місцеві вояки та спецпризначенці ці настрої дуже добре відчувають, от і зволікають з діями. Слід наголосити, що ставка української влади робилася на допомогу місцевих еліт і великого бізнесу. А останні, вплутавшись в торги з центром за майбутні повноваження, фактично торгують територією України. Хоча є й думки, що останній тиждень колишні темні хазяїни регіону втратили контроль над ситуацією.
Значним ударом по проведенню АТО став розстріл 13 квітня російськими диверсантами-розвідниками групи Антитерористичного центру СБУ, коли група потрапила у засідку. Цей випадок фахівці вважають не випадковим збігом обставин, а прямим свідченням переваги оснащення у російських розвідників ГРУ ГШ. Зокрема, фахівці української «Альфи» та СВР кажуть про те, російські групи мають набагато кращі системи зв’язку, розвідки та РЕБ, що фактично зробило можливим здійснення цього нападу.
Погляди на можливості майбутніх дій
Існують два погляди на проведення активної фази АТО. Зокрема, спеціалісти з антитерористичної діяльності вбачають операцію як виконання «точкових» завдань із знешкодження (ліквідації) російських розвідувально-диверсійних груп. Тобто – як протиборство спецслужб, де б для виконання завдань використовувалися підрозділи спецпризначення «Альфи», ГУР МОУ та профільний підрозділ СВР, а для прикриття залучалися б загони спецпризначення МВС. Фахівці – прихильники цього погляду зазначають, що головні проблеми пов’язані із вдалим налагодженням координаційного центру управління. Згадують і проблему із оснащенням. Для вдалого забезпечення АТО потрібна термінова організація прикриття груп, які безпосередньо виконуватимуть ключові завдання АТО. Для цього можуть бути задіяні представники спецпідрозділів МВС («Омега», «Гепард») а також Івано-франківського загону спецпризначення. Також важливе забезпечення новітніми системами зв’язку, РЕБ та розвідки, оскільки в РФ це забезпечення чи не «на порядок» краще. Однак безперечним козирем є діяльність на власній території. Крім того, можлива значна перевага у чисельності залучених сил та засобів. Такі дії неодноразово відпрацьовувалися на навчаннях. А в 2008 році відбулися найбільші такі міжвідомчі навчання, коли загалом було залучено близько 4000 учасників. До робити в таких групах на знищення ворога готові представники центрального, кременчуцького, одеського, дніпропетровського підрозділів «А», трохи менше – миколаївського та херсонського. Також потрібно і можливо залучити спецназ ГУР МОУ («острівський» та кіровоградський) та СВР (смт. Білогородка). Крім того, фахівці у сфері АТО (не тільки з «А» СБУ, але й інші, в тому числі, звільнені раніше) зазначають про необхідність термінового забезпечення гарантіями на використання зброї під час АТО (ймовірно, прийняттям окремого Закону України, оскільки сьогодні спецпідрозділи користуються Законом про міліцію – у частині застосування зброї). Нарешті, слід розуміти – раніше тривала підготовка до локальних дій такого типу, а нині йдеться про широкомасштабну, розтягнуту у часі, операцію.
Саме тому слід добре вивчити ще один погляд – його прихильники є фахівцями армійських структур спецпризначення. Армійські фахівці кажуть про необхідність формування змішаних загонів – озброєних діючих фахівців спецпризначення та груп прикриття з числа цивільних (фахівців-ветеранів, яких можна мотивувати як на ідеологічній основі, так і грошима великого бізнесу). Головне – надати легітимну базу для застосування «цивільних вояків». Їх діяльність та участь в АТО край важлива, оскільки урівноважить активність сепаратистів у цивільному. Тим більше, що поява бійців у цивільному – це прояв народної волі, а не застосування армії. Останній аргумент дуже важливий для переговорів на міжнародному рівні.
Аналіз ситуації свідчить: за рахунок небайдужих представників великого бізнесу можна створити потужний паралельний фронт протистояння – шляхом формування загонів ополчення. По сепаратистам працюватиме не армія, а народна (стихійна) самооборона. Природно формувати одночасно різні загони під різні завдання. І загони з числа колишніх фахівців з проведення спеціальних операцій – з офіцерів ВДВ і ДШБ, спецназу ГУР МОУ, морської піхоти, «Альфи» СБУ, в окремих випадках – із спецпідрозділів МВС. Головне, групи за складом не змішувати!
Використовувати такі загони можна як групи глибинного спецназу для ліквідації або нейтралізації російських диверсантів (штурмові групи з 12 – 20 осіб, з озброєнням і системами захисту високого рівню). І змішані загони, де командирами можуть бути колишні або діючі офіцери спецпідрозділів, а учасники – з підготовлених фахівців, що мають армійський досвід. Це облогові загони, чисельність їх може бути по 28 – 30 осіб (як бойові взводи), зведені в кілька рот (кожна до 120 осіб). Вони повинні бути озброєні не тільки стрілецьким озброєнням , а й переносними ПТРК різних типів, АГС -17 і т.п. А також мати різні цивільні вантажні машини. І, нарешті, загони самооборони загального рівню – безпосередньо для оборони. Успіхом такої самооборони може бути виключна координація цивільними загонами з єдиного координаційного центру, про який зазначалося раніше.
А ще край необхідно заповнити ще одну прогалину – інформаційну. Україна, на жаль, програє інформаційну війну внаслідок відмови займатися цим напрямком боротьби з Кремлем. Інформаційна протидія в умовах війни нового типу має складатися в реалізації двох паралельних напрямах роботи: поставки оперативної якісної інформації (відео , – аудіо і текстової ) західному споживачеві та організації безперебійних публікацій і виступів у впливових західних виданнях. Потрібен інформаційний центр, який здатний в режимі on-line надавати картинки та інтерпретації англійською, німецькою, французькою, можливо, також і китайською. Як і раніше, необхідно викривати персонально Путіна, для чого залучати відомих західних експертів та журналістів.
Ополчення і інформаційна протидія – це дві, поки що нереалізовані можливості!
