Розвиток ситуації довкола та всередині України продовжує зберігати негативні тенденції і формує небезпечний вузол проблем, розв‘язання яких потребує рішучих кроків з боку української влади.
Зокрема, нездатність сучасної системи міжнародних відносин та існуючих інструментів міжнародної безпеки створити умови для вирішення російсько-українського конфлікту, веде до подальшого напруження у відносинах між Україною та Росією з одного боку, і до безпорадних та нервових реакцій країн Заходу, з іншого. При цьому, прагнення за будь-яких умов реанімувати так звані Мінські домовленості (термін дії яких завершився 31.12.2015 року) і примусити Україну виконати їх за сценарієм Кремля створює надзвичайно високі ризики для нашої держави.
Це стосується і легалізації 30-тисячного угруповання російсько-терористичних військ під виглядом «загонів народної міліції», і передачі «народним прикордонникам» контролю над українсько-російським кордоном, і перекладання на плечі України тягаря з відновлення зруйнованого Росією Донбасу. Мова йде про створення на окупованих територіях проросійського квазі-автономного утворення, яке стане довготривалим джерелом воєнної, безпекової, терористичної, інформаційної, економічної та інших загроз для України.
В цих умовах, Захід намагається примусити українське керівництво швидко і безумовно виконати положення так званих Мінських домовленостей, які стосуються політичних змін всередині нашої держави і не проявляють достатньої наполегливості для примушення Москви до виконання нею базових умов для запуску процесу мирного врегулювання: припинення вогню, виведення своїх озброєнь та військ з території України, передача Україні контролю над кордоном. При цьому, за окремими ознаками Захід застосовує для тиску на Україну й фінансово-економічні важелі впливу. Зокрема, до цього часу залишається туманною ситуація довкола виділення Україні чергового траншу МВФ, який є критично важливим для забезпечення стабільності фінансової системи України. Не виключено, що ФРН також намагається прив‘язати надання обіцяної економічної підтримки Києву до швидкої реалізації Мінських домовленостей на російських умовах. Зокрема, 1 лютого відбудеться візит Президента України до Берліну, де, цілком ймовірно, будуть обговорюватися деталі подальших кроків на цьому напрямку.
Між іншим, реалізація вже фактично не чинних «Мінських домовленостей» несе суттєвий заряд внутрішніх загроз для України. Створення «особливої автономії» на Сході України під контролем Росії з власною «народною міліцією», власними «прикордонними військами», власною мовною та закордонною політикою створює загрозу «параду сепаратизму» в інших українських регіонах, де можуть бути розіграні подібні сценарії. Україна до такого розвитку подій не готова, що може запустити механізм руйнування Української держави і означатиме перемогу Путіна у цій війні.
Більш того, розкручування у сусідній з Україною Молдові проросійського повстання під гаслами розчарування Європейським союзом та європейським шляхом розвитку, свідчить про подальшу реалізацію Росією стратегії «множинності конфліктів». Якщо Кремлю вдасться розпалити в Молдові збройне протистояння, залучивши до нього Придністров‘я, це може становити пряму загрозу Україні (у тому числі, через можливість розповсюдження проросійськими бойовиками з Придністров‘я бойових дій на територію України). Водночас, поява ще одного збройного конфлікту у безпосередній близькості до кордонів ЄС буде ще більше відволікати Захід від українських проблем і посилюватиме «втому Україною» через пробуксовування реформ та відсутність прогресу у «Мінському процесі». Знову ж таки, це збільшує ризик для Києва залишитися наодинці у протиборстві з агресивною Москвою.
В цих умовах, очевидною є необхідність чітких та виважених дій української влади, як на міжнародному, так і внутрішньому рівні. Доведення Заходу необхідності відмови від недієздатного «Мінського процесу» і започаткування нового формату переговорів з врегулювання російсько-українського конфлікту з залученням США, ЄС та інших зацікавлених країн є найбільш нагальним завданням.
Так само, як і «протискання» нових реформ у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави – від реформування трикутника МО-ГШ-ЗСУ, системи управління ОПК та ВТС і до нагальних кроків в соціально-економічній сфері, де накопився значний потенціал нереалізованих задумів і планів. Відсутність прогресу у цих сферах сформує стійке поле загроз, які все більше руйнуватимуть Українську державність.
Головні ризики військового характеру
Фактичні повідомлення з зони конфлікту можуть підтверджувати це припущення. Воєнна розвідка України повідомляє, що поблизу Донецька та Мануїлівки бойовики знову розташували заборонене Мінськими домовленостями озброєння – танки, САУ та 122-мм РСЗВ “Град”. Спостерігачі ОБСЄ повідомили, що в ході моніторингу за допомогою БЛА виявили біля села Тернове в Донецькій області близько 40 танків, 115 броньованих машин, 35 одиниць артилерії і 50 військових вантажівок. В той же час, російсько-терористичні війська не дозволили представникам місії ОБСЄ дістатися до цього скупчення російської зброї.
Загалом, представники місії ОБСЄ протягом останнього часу відзначають суттєве зростання агресивності російсько-терористичних військ в зоні конфлікту. Вони постійно перешкоджають переміщенням місії ОБСЄ, незаконно затримують представників ОБСЄ, перевіряють у них документи, тощо. Також, зросла кількість відкритих збройних провокацій проти представників місії ОБСЄ, у тому числі, обстрілів російськими снайперами автомобілів місії.
Виходячи з вищенаведеного, у найближчий час можливо очікувати подальше зростання напруженості і, не виключено, провокування Росією прямих бойових зіткнень з українськими військами.
Крім того, Москва продовжує мілітаризацію окупованого Криму, збільшуючи ризики воєнної дестабілізації в регіоні. Зокрема, за повідомленням командування ЧФ РФ, Чорноморський флот Росії протягом 2015 року отримав понад 200 одиниць нової військової техніки, у тому числі, 3 дизель-електричні підводні човни проекту 636 «Варшав’янка», два малих ракетних кораблі, 10 бойових катерів, а також 20 суден допоміжного флоту. Крім того, ЧФ РФ отримав понад 30 літальних апаратів, в тому числі, сучасні багатоцільові винищувачі Су-30СМ.
Для України суттєве посилення військового угруповання російських військ в Криму становить пряму воєнну загрозу і потребує негайних заходів, зокрема, прискореного розвитку озброєння ВМС України і, насамперед, уніфікованої крилатої ракети “Нептун”, поява якої посилить можливості як берегових частин, так і перспективного корабельного складу ВМСУ.
Виклики для України на міжнародній арені
Взаємний цугцванг довкола процесу врегулювання російсько-українського конфлікту залишається головним викликом для України на міжнародній арені.
Росія намагається примусити Україну дотримуватися сценарію, розписаного Москвою, згідно з яким Київ має погодитися на створення на окупованих територіях Донбасу «квазі-автономного» проросійського утворення зі своєю армією, «народною міліцією» та фактично самостійною внутрішньою та зовнішньою політикою. Захід зберігає інерцію вже мертвих «Мінських домовленостей» і також тисне на Київ, вимагаючи провести конституційну реформу та політичні зміни, вигідні Москві.
При цьому, головним мотивом такого курсу Заходу є не політичні чи економічні мотиви (оскільки, зовнішньополітичний та економічний вплив Росії в останній час суттєво похитнувся), а страх перед непрогнозованим використанням Москвою воєнної (у тому числі, ядерної) сили. Фактично, Захід намагається нейтралізувати воєнну загрозу з боку Росії за рахунок жертвування інтересами України. Тобто, виконавши вимоги Росії по Донбасу і створивши потужні дестабілізуючі фактори для України, Захід розраховує відновити позитивний порядок денний відносин з Росією (знявши з неї санкції) і відвести загрозу воєнного конфлікту з РФ.
На користь цього припущення говорить консолідована позиція ФРН, Франції та США, які закликають Київ «максимально швидко виконати політичні умови Мінських домовленостей». І це при тому, що жоден з воєнних та безпекових пунктів Мінських протоколів не виконаний, що суперечить загальноприйнятій логіці врегулювання збройних конфліктів.
Можна стверджувати, що ситуація, що склалась довкола України на міжнародній арені, є, можливо, найбільш загрозливою з часів перемоги Революції Гідності. Оскільки, українське керівництво поставлено перед жорстким вибором – або виконати вимоги Росії та Заходу і запустити механізм майже гарантованого руйнування держави, або відмовитись від виконання взятих на себе зобов‘язань (згідно з Мінськими домовленостями) і вимагати створення нового формату переговорів за участі США, ЄС та інших зацікавлених країн. Цей формат має передбачати не дише стабілізацію ситуації на окупованих територіях Донбасу, а й визначення Росії країною-окупантом, яка несе відповідальність за окуповані території, а також визначити алгоритм деокупації Донбасу та Криму.
До позначеного варто додати, що нав’язування проросійського сценарію розв’язання російсько-українського конфлікту відбувається на тлі залякування Росією країн Заходу, передусім членів НАТО. Зокрема, 31 січня російський літак Су-34, незважаючи на чисельні попередження англійською та російською мовами, порушив турецький повітряний простір. У зв’язку з цим інцидентом Туреччина вже привела свої ВПС у підвищений рівень готовності. Слід прийняти до уваги, що РФ використовує різні способи впливу на Захід. Наприклад, набуває поширення використання хакерських груп. Цікаво, що за даними ЗМІ (які посилаються на представника німецьких служб безпеки), кібератаку проти німецького парламенту в 2015 році організував саме уряд Російської Федерації (Der Spiegel, 30 січня). Російські хакери проникали також і в електронну пошту президента Барака Обами.
Виклики у площині економіки
Надзвичайно напружена ситуація довкола «Мінських домовленостей» впливає і на ключовий аспект, який може суттєво тиснути на фінансову та соціально-економічну стабільність України. Мова йде про прийняття рішення щодо виділення Україні наступного траншу МВФ, а також допомоги з боку США та ФРН.
Виступаючи на економічному форумі в Давосі 21 січня, Президент Порошенко повідомив, що домовленість з МВФ щодо отримання траншу досягнуто і $1,7 млрд. очікується вже у лютому. Всього у 2016 році Україна розраховує отримати від МВФ $5,8 млрд. Втім, експертне та банківське середовище, а також населення поки що скептично сприймає це повідомлення, про що, у тому числі, говорить, зниження курсу гривні. Експерти вказують, що, насправді, між урядом України, НБУ та МВФ ще узгоджені не всі питання, що може завадити отримати кредит вчасно. Це може посилити волатильність курсу гривні і у сукупності з іншими негативними економічними факторами дестабілізувати соціально-економічну обстановку.
Ситуація має прояснитися в найближчій час, коли стане відоме офіційне рішення МВФ щодо надання Україні траншу.
Між тим, торгівельна війна з Росією набирає обертів. За оцінкою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, втрата виручки українських підприємств у результаті торгівельного ембарго і обмеження транзиту з боку Росії становитиме близько $1,1 млрд. У зв‘язку з цим, міністерство закликає здійснювати найактивніші заходи для покращення бізнес-клімату в Україні, залучати інвестиції, ламати корупційні схеми, пробиватися на європейські ринки. Такі кроки зможуть допомогти уникнути нанесенню значної шкоди як окремим українським підприємствам, так і всій економічній системі України.
В той же час, незважаючи на зниження впливу Росії на європейському та українському ринку газу, Москва не полишає спроб побудувати маршрути транспортування газу до ЄС в обхід України, намагаючись позбавити нашу державу статусу транзитера і завдати таким чином ще одного економічного удару. Найбільше занепокоєння викликає той факт, що уряд ФРН знову висловлює підтримку реалізації проекту «Північний потік-2».
Зокрема, віце-канцлер і міністр економіки Німеччини Зігмар Габріель заявив, що Німеччина може схвалити будівництво газопроводу «Північний потік-2», якщо Росія буде гарантувати Україні збереження статусу транзитної держави, а також надасть гарантії надійних поставок газу в країни Східної Європи (в першу чергу, Польщу). Експерти висловлюють сумнів у можливості укладання такого договору у трикутнику ЄС-РФ-Україна, оскільки це прямо суперечить стратегії Москви. Максимум на що може піти Кремль – на висловлення усних обіцянок, які будуть порушені за першої можливості, як це відбувається з будь-якою домовленістю, укладеною з РФ.
Основні виклики всередині держави
Ключовою подією, яка може вплинути на вирішення ряду важливих проблем у системі оборони держави стало засідання РНБО за темою державного оборонного замовлення. В ході засідання було зроблено акцент на необхідність розробки і закупівлі ЗСУ сучасних систем озброєння, насамперед, ракетного, зокрема: системи, які розробляються в рамках проекту “Вільха”, комплекси крилатих ракет на основі технічних рішень проекту “Нептун”, нові зразки артилерійських систем, високоточні ракети й боєприпаси, протитанкові ракетні комплекси, нові засоби автоматизації артилерійських підрозділів, автоматизовані комплекси розвідки, а також безпілотні літальні апарати (у тому числі, ударні), бронетранспортери нового покоління, засоби зв’язку й управління, навігаційну апаратуру, технології та матеріали космічної розвідки.
Важливим є розпорядження Президента України щодо ухвалення до 29 лютого ц.р. Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки (ОВТ) на період до 2020 р. Оскільки, саме відсутність програмного документу в цій галузі слугувала перепоною для цілеспрямованих та узгоджених дій як МО, так і оборонно-промислових підприємств з метою оснащення ЗСУ.
Експерти відзначають, що головними загрозами, які виникають внаслідок зволікання з початком реального переозброєння армії є такі: по-перше, зберігається висока ймовірність повномасштабної збройної агресії РФ проти України (або агресії на окремих напрямках, але зі стратегічними цілями); по-друге, якщо до початку літнього саміту НАТО в Україні не з’являться і не почнуть реалізовуватися програмні документи розвитку ЗСУ, ОВТ, ОПК, різко зросте ризик розчарування західних партнерів українським керівництвом; по-третє, буде й надалі руйнуватись потенціал українських підприємств, які в умовах «аритмічного» розміщення замовлень та виділення коштів не можуть розвивати свій промисловий, технологічний та кадровий потенціал.
Окремою загрозою є збереження неефективної, недолугої та надмірно централізованої системи управління ОПК, яка реалізується через «Укроборонпром». Структура, створена за часів Януковича, не відповідає сучасним вимогам до ведення оборонно-промислового бізнесу, особливо, з точки зору розвитку ВТС з іноземними компаніями, і зараз перетворюється на реальну загрозу подальшому розвитку української «оборонки», а також вчасному та ефективному переозброєнню української армії та інших силових відомств. Серед позитивних рішень РНБО, які свідчать про спроби оптимізації та наближення програм переозброєння до реальності, є призупинення фінансування проектів зі створення Ан-70, корвету та ракетного комплексу «Сапсан». Ці проекти просто не вкладаються в сучасний розмір держоборонзамовлення на тлі більш актуальних завдань, серед яких вже названий проект «Вільха» та крилата ракета «Нептун».
Так само, відсутність затверджених програм розвитку ЗСУ продовжує загрожувати ефективному і стабільному розвитку Українських Збройних Сил через постійні зміни підходів, пріоритетів та форматів їх розбудови.
Так, міністр оборони Степан Полторак оприлюднив нові параметри реформування ЗСУ до 2020 року. «Передбачається створення двох окремих управлінських вертикалей. Перша – з функціями формування та підготовки технічного оснащення та розвитку. Друга – з функціями управління застосування військ. Таким чином, ми розподілимо завдання органів управління», – повідомив міністр. При цьому, він підкреслив, що під час реформи будуть уточнені функції ГШ ЗСУ та інших органів управління. Також планується повністю перейти на стандарти НАТО.
У свою чергу, начальник ГШ ЗС України Віктор Муженко, незважаючи на нещодавні заяви про відсутність можливості переведення ЗСУ на контрактну форму комплектування, виступив з повідомленням, яке може свідчити про початок зміни цієї позиції. За його словами, в перші два тижні січня ц.р. різко збільшився потік бажаючих служити в ЗСУ за контрактом. «Якщо раніше за тиждень-півтора ми набирали 20-30 контрактників, то за перші два тижні нового року ми набрали 300 осіб на службу за контрактом», − повідомив Муженко, додавши, що подібна тенденція створює базу для формування професійної армії в Україні. «Це створює перспективи для переходу на контрактну армію і для створення професійного оперативного резерву, призначеного для укомплектування військових частин у разі військової загрози», − підсумував начальник Генштабу. Однією з головним причин такої тенденції стало підвищення фінансового забезпечення військовослужбовців: з 1 січня 2016 року місячний оклад рядового ЗСУ збільшений до 7000 гривень. Однак, слід визнати, що військове керівництво здійснює лише часткові кроки у сфері професіоналізації ЗСУ. Курс на створення професійної армії не проголошено й у проекті Стратегічного оборонного бюлетеня, проект якого було представлено експертам та громадськості керівництвом військового відомства 21 січня. На цьому тлі варто звернути увагу на матеріал активного апологета створення професійного війська Юрія Бутусова, який, зокрема, вказує на необхідність створення професійного ядра з армійців, які безпосередньо беруть участь у бойових діях на сході України. «Воює меншість – не більше 20% від чисельності ЗСУ», – вказує експерт, наполягаючи, що «це і є кістяк професійної армії, якому необхідно забезпечити всі умови» (http://censor.net.ua/r367858). Саме на такому підході наполягали в 2015 році експерти ЦДАКР. То ж, військове керівництво поки, на жаль, не перейшло до створення належних умов для нанесення противнику неприйнятних втрат на передовій в конкретних точках.
Отже, поступові зміни у оборонному реформуванні відбуваються, однак занадто повільно, з багатьма недоліками. Це досі залишається окремим викликом стабільності та розвитку Української держави.
