Міжнародну конференцію «Законодавче забезпечення парламентського контролю в оборонно-промисловому комплексі України» провели 14 березня 2018 року
Інститут законодавства Верховної Ради України, Женевський центр демократичного контролю над збройними силами та Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння.
Нижче надаються виступи та фото учасників та відео відкриття конференції.
Юрій Бровченко, заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України, Голова Міжвідомчої комісії з питань оборонно-промислового комплексу при Раді національної безпеки і оборони України:
Хотів би поінформувати, що нещодавно відбувся візит в Брюссель і ми інформували представників НАТО, щодо перетворень та зрушень, які сьогодні відбуваються в оборонно-промисловому комплексі України, як в державному секторі так і в приватному секторі економіки. Наші здобутки достатньо високо оцінені представниками НАТО, в тому числі і представниками США, Бельгії, Чехії, та ін.
Як представник уряду та голова Комісії з питань розвитку обороно-промислового комплексу при Раді нацбезпеки і оборони, маю відзначити, що останні роки характеризуються зміщенням фокусу уваги саме на нормативно-правове забезпечення здійсненних реформ. Так, нам вдалося структурувати визначенні керівництвом держави напрямки. Урядом було винесено до парламенту законопроект «Про виробництво озброєння та військової техніки», законопроект «Про військово-технічне співробітництво». На сьогодні урядом прийнято Програму розвитку обороно-промислового комплексу на період до 2021 року та Програму розвитку боєприпасної галузі. За парламентом залишилося слово стосовно схвалення цих законопроектів. У минулому році було врегульовано питання ціноутворення на продукцію обороно-промислового комплексу. Протягом останніх років для значної частини виробів, що використовуються під час реалізації оборонних проектів були спрощені митні процедури та скасовані відповідні платежі. Такий підхід дозволив здешевити оборонну продукцію без втрати надходжень до бюджету завдяки використанню компенсаторних інструментів. У контексті переходу України на трирічне бюджетне планування було запроваджено систему середньострокового планування в оборонній сфері. Так, з минулого року державне оборонне замовлення затверджується на три роки. Це дало змогу збалансувати, як державним замовникам, так і виконавцям державного оборонного замовлення зрозуміти потреби, можливості нашої промисловості і рухатися далі у цьому напрямку. Ці зрушення, значна частина яких лежить саме у площині законодавчого забезпечення, стали важливими та необхідними для стабілізації ситуації, і сьогодні перед нами стоїть завдання щодо продовження системної реформи. Я хотів би загострити увагу на необхідності корпоратизації підприємств державної сфери економіки в оборонно-промисловому комплексі і подальшої їх приватизації для введення ринкових механізмів для випуску оборонної продукції.
Перехід до ринкового ціноутворення на об’єкти державної власності, розширення кола потенційних інвесторів та захист їх прав – саме такими є основні принципи прозорої приватизації державного майна, задекларовані у нещодавно схваленому парламентському законопроекті. Важливим є створення спільних підприємств та запровадження інструменту спільної діяльності. Ми розглядаємо це, як один з основних інструментів залучення інвестицій та створення сучасних, технологічно прогресивних видів озброєння. Зняття існуючої на сьогодні заборони в українському законодавстві створення спільних підприємств забезпечить входження на український ринок потужних інвесторів та підвищить темпи економічного зростання. Сьогодні основні зусилля Міністерства (Мінекономрозвитку і торгівлі – ЦДАКР) спрямовані саме на завершення процедур міжвідомчого погодження та подальшого супроводження таких законопроектів. Маю надію, що наші ініціативи знайдуть підтримку в парламенті, а сьогоднішній діалог стане передумовою для підготовки та узгодження спільних рішень, спрямованих на всебічний розвиток оборонно-промислового комплексу.
Володимир Горбулін, директор Національного інституту стратегічних досліджень, віце-президент Національної академії наук України, академік
Мене відверто образив виступ шановного Володимира Путіна перед зборами в Москві. Він порівняв «Сармат», якого ще поки що не існує з нашою «Сатаною/Воєводою» (Р36М2). Цей ракетний комплекс почав надходити на озброєння в Радянському Союзі, починаючи з 1985 року. Всього було виготовлено 308 ракет. Вони не стояли на бойовому чергуванні в Україні, а були розташовані на території Російської Федерації та Казахстану. Гарантійний строк їх бойового чергування було визначено 15 років. Але ракети мали гарні показники та гарантійне обслуговування дозволило подовжити гарантійний строк. Починаючи з 2005 року, Путін звертався до керівництва України щодо продовження цих строків заводом «Південмаш». Сьогодні РФ має 42 МБР, і з них 27 ракет практично вже вийшли на абсолютно новий строк бойового чергування. Росія відмовилася від продовження гарантійних строків «Південмашем», і перенесла це на Центр Макєєва («Державний ракетний центр імені академіка В.П. Макєєва» – ЦДАКР). Він не збирається знімати з бойового чергування ці 42 ракети, бо краще цих ракетних комплексів у світі немає. Це оцінка Пентагона і Агентства з протиракетної оборони США. На сьогодні ракета «Сармат» пройшла лише одні випробування, а досвід показує від першого випробування до здачі такого комплексу на чергування необхідно 4-5 років і треба ще провести льотно-контрольні випробування, щоб можна було її приймати.
На жаль, великий потенціал, який був у нашої країни, ми не змогли перевести в незалежну Україну. Для цього існують і об’єктивні, і суб’єктивні причини. Головне в тому, що до таких масштабних замовлень, які були до цього у Радянському Союзі, Україна не змогла б дійти. Наші підприємства працювали за широким профілем, від ракетобудування, танкобудування, до створення двигунів для гелікоптерів, і вони вижили, але, на жаль, вони перейшли на фактично незнаний до того у світовому досвіді режим «експортного напрямку».
Безумовно, експорт зброї це плюс для будь-якої країни, тому що дає змогу торгувати високотехнологічним озброєнням. Це дозволяє підтримувати науково-технічний потенціал країни. Я гадаю, було б великою помилкою і надалі орієнтуватись тільки на цей потенціал.
Виникнення можливості створення спільних підприємств є також дуже важливим фактором для розвитку ОПК. Тепер треба вирішити питання законодавчого рівня, відносно того, як приватні підприємства привабити до роботи в оборонному комплексі. Вони і на сьогодні працюють, але це поки що, не набуло широкого досвіду. Ми досягли важливого результату: сьогодні державне оборонне замовлення створюється не на один рік, а на три роки. І якщо ми зараз вийдемо на те, щоб державне оборонне замовлення містило проведення дослідно-конструкторських робіт, це може стати основою для створення дійсно нових видів озброєння.
Між іншим, наша активність у експорті озброєнь натикається на протистояння деяких наших союзників із країн, які практично нас дуже сильно підтримують, але все ж до цієї пори ми практично не отримали жодного виду озброєння (летального – ЦДАКР). Хоча прийнято рішення в США про надання Україні протитанкових комплексів (ПТРК Javelin – ЦДАКР).
Україна була вимушена працювати з багатьма країнами і використовувати свій науково-технічний потенціал. Ми працюємо з такими країнами, як Туреччина, але це викликає з боку західних держав посилання на те, що ми якимось чином порушуємо Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ). В 1997 році в Раді нацбезпеки і оборони ми два тижня проводили з американцями погодження практично з кожної позиції відносно того, що може виробляти Україна, а чого не може, і що ми можемо робити з іноземними партнерами, а чого не можемо. І коли нам кажуть, що максимальна дальність української ракети для замовника 280 кілометрів, а для наших оборонних потреб 500 кілометрів, це нас не влаштовує. Нині дальність повинна хоча б бити на 1.5 тисячі кілометрів – це кордон для зброї середньої дальності, і така наша позиція викликає у наших західних партнерів нерозуміння. Я вважаю, з боку парламенту було б дуже важливо відпрацювати в межах парламентських зав’язків, перш за все, в межах Парламентської асамблеї Європи, це питання. Ми знаходимося 4 роки у стані війни, ми перед собою маємо країну, яка за рахунок Радянського Союзу фактично утримала ядерний потенціал. Я гадаю, що нам потрібно розповідати, що коли ми пішли на ядерне роззброєння, ми не порушили жодної угоди. Це стосується і Бушерського контракту з поставок турбін в Іран, ми припинили поставки зброї у Македонію, коли були зроблені відповідні заяви, і свого часу навіть відмовилися від поставок зброї в Грузію. Україна має моральне право ставити перед усім світом питання про необхідність зміни умов, навіть, не тільки у ракетних технологіях, а й з огляду майбутнього утворення зразків озброєння.
Павло Букін, генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром»
Я представляю державний концерн «Укроборонпром», який об’єднує більшу частину українських підприємств оборонної галузі.
Основні надходження, які українська оборонка отримує за рахунок експортних постачань, які складають 80-85%. На сьогоднішній день об’єм державного оборонного замовлення збільшується. Наприклад, за останні роки на підприємстві КП “НВК “Іскра” значно збільшилося виробництво продукції в межах державного оборонного замовлення, натомість експорт зменшився. Така тенденція є радісною, оскільки вказує на те, що оборонне замовлення починає виконувати роль локомотива в оборонці. На жаль сьогодні цього ще не сталося, але ми розуміємо, що це пов’язано з обмеженими можливостями державного бюджету.
Приблизно 50% бюджету ЗСУ витрачається на повсякденні потреби військ, їжу, форму, зарплату військовослужбовцям, ремонт техніки, – тобто на такі потреби, які не пов’язані з покращенням арсеналу ЗСУ. Такий розклад справ важко назвати бюджетом розвитку, але ми бачимо, що фінансування Міністерства оборони значно збільшилося, і це дуже позитивно.
Чисельність армії України на сьогоднішній день досить велика, а саме 250 тисяч, особливо, якщо порівнювати з Німеччиною, яка має 170 тисяч. Але для того, щоб ефективно захищати нашу державу, нам необхідні інструменти колективної безпеки. В такому контексті сьогодні розвивається оборонна промисловість України.
Одним з питань, які потребують вирішення, є проблема ціноутворення та контролю цін в державному оборонному замовленні. На сьогоднішній день у нас є система державного оборонного замовлення, при якій замовник – Міністерство оборони, – повністю контролює собівартість виробу, його рентабельність і заробітну плату працівників, що встановлюється нормативно-галузевими довідниками Міністерства економічного розвитку та торгівлі. Керівники оборонних підприємств, в першу чергу, це стосується ремонтних заводів, не зацікавлені в такій системі, оскільки вона призводить до здешевлення собівартості їх послуг. На мою думку, ця система визначення заробітної плати галузевими нормами, запозичена з Радянського Союзу, потребує змін. На сьогоднішній день існує ініціатива зниження рентабельності з 30 до 20%, але якщо ми хочемо створювати власні робочі місця та підвищувати заробітну плату, нам треба створювати нормальні умови і принципи роботи. Сьогодні я маю вимагати від директора підприємства здешевлення продукції, що для нього є невигідним. Така система не дає розвиватися ні Міністерству оборони, ні виробникам, через що ми ніколи не зможемо перейти до питань корпоратизації та приватизації. Тому що ця система не є вільно-регульованою, і це робить її зовсім непривабливою для інвесторів.
Другим важливим питанням, про яке вже говорять багато років, є перехід на стандарти НАТО. Треба починати хоча б з маленьких кроків. Найпростішим прикладом є питання пістолета Макарова. Міністерство оборони має значну кількість одиниць цього пістолету на складах, але головним чинником тут питання закупівлі боєприпасів до нього. Стандарт НАТО аналогічного патрону становить 9х19 мм, і треба вмовляти виробників на переналаштування виробництва. Також вимагає рішення питання в сфері авіабудування, чи ми переходимо на стандарти НАТО і отримуємо технічну допомогу від наших партнерів, або ми і далі проводимо модернізацію наших власних систем.
