Пропагуючи принцип відкритих дискусій та експертних обговорень, Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) пропонує усім зацікавленим експертним організаціям приєднатися до визначення умов та можливостей для України щодо побудови професійних Збройних Сил та відмови від призову.

Як перший крок ЦДАКР пропонує ознайомитися із аргументами, пропонованими керівником центру Валентином Бадраком.

Валентин Бадрак,

директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР)

         Триває п’ятий рік російської війни проти України. Реалії довели справедливість вимог вітчизняних аналітиків, в тому числі експертів ЦДАКР, які вимагали чіткого курсу військово-політичного керівництва (ВПК) держави на створення професійної армії, або хоча б професійного ядра, яке б із часом стало основою Збройних сил України (ЗСУ) нового типу. Зволікання з будівництвом професійного війська ЦДАКР це в 2014 році називав «фатальною помилкою» оборонного будівництва. На жаль, вона продовжується, а ознак її виправлення немає. Сьогодні будь-який пильний представник українського суспільства може побачити й підтвердити, що українське військо має ті ж самі недоліки й проблеми, які були притаманні перед збройною агресію Росії. І яких можна було б позбутися в разі будівництва професійних ЗС.    

         Ключовими з них є наступні.

         ЗСУ залишаються робітничо-селянською армію, куди йдуть на укладання контрактів переважно молоді люди з так званих депресивних регіонів, де існують складності із роботою. В ЗСУ підвищений рівень небойових втрат, мають місце такі негативні тренди як вживання алкоголю військовослужбовцями. 

         ЗСУ залишаються армією, яка тільки збирається серйозно переозброюватися, що свідчить про слабкість та недосконалість дій влади протягом років війни у напрямку переозброєння війська. Це, у свою чергу, стало хибним аргументом для ВПК щодо нарощування чисельності та створення нових бойових частин, де навантаження передбачається на солдата, сержанта й молодшого офіцера. А самі ЗСУ досі будуються за радянським принципом і є прототипом радянської армії, в якій, як відомо, життя військовослужбовця ніколи не цінувалося. При цьому зафіксовано наявність вкрай негативної тенденції – некомплекту бойових підрозділів. Варто додати, що саме розгортання чисельності та утримання 250 – 280 тисяч військовослужбовців як раз суттєво гальмує переозброєння, оскільки утримання такого особового складу ЗСУ «відтягує» до 70 % (а до 2018 року напевно й більше, ніж 70%) оборонного бюджету.

         ВПК не створило умов для зростання престижу служби в ЗСУ, немає прямого зв’язку між рішенням молодої людини служити за контрактом та отриманням підвищених можливостей для організації майбутнього життя – після армії. Наприклад, отримання освіти на пільгових умовах або можливість працювати у структурах влади.

         Геополітична обстановка навколо України не змінилася, і Росія залишатиметься ворожою державою ще дуже тривалий час. З іншого боку, західні партнери й досі не поспішають надавати потужну військово-технічну допомогу та й стримано відносяться до розгортання військово-технічного співробітництва (ВТС), що передбачає отримання новітніх технологій. Що вимагає українців орієнтуватися на власну армію.

Отже, новий виток життя України напередодні чергових виборів змушує профільні експертні організації знову повернутися до ключової проблеми організації оборони – а саме, переходу на професійну армію. Цей крок має стати ключовим чинником оборонного реформування в Україні.

Для реалізації такого завдання військово-політичне керівництво України має офіційно проголосити курс на створення в державі професійних Збройних сил, а також у найкоротші терміни розробити реалістичну програму переходу на армії на професійну основу – це є ключовим елементом оборонної реформи.

При цьому експерти ЦДАКР переконані, що професійне ядро в армії нового типу чисельністю близько 30 – 40 тисяч військових, необхідних для ведення бойових дій на Донбасі, можна створити протягом двох років. Передусім, шляхом залучення досвідчених людей, які мають досвід участі у цій війні. Звісно, підходи до їх утримання мають принципово відрізнятися від утримання іншого персоналу ЗСУ. Для реалізації означеного завдання необхідно створити умови, аби мотивовані бійці з досвідом участі у бойових діях на сході країни мали бажання служити у складі майбутньої професійної армії та укладати контракти. Цілком зрозуміла необхідність формування для таких цілей «мотиваційного пакету», що включатиме низку пільг та преференцій для професійних військовослужбовців. Зокрема, «мотиваційний пакет» має передбачати привабливі умови виходу на пенсію солдатського та сержантського складу, пільгові умови отримання житла, освіти, якісне медичне забезпечення, страхування, монетизовану систему нагород та значно вищий рівень грошового забезпечення.

Професійна армія конче потрібна Україні ще й тому, щоб досягти соціальної рівності у суспільстві та створити адекватну формулу компенсації суспільства мотивованим захисникам Вітчизни за ризик життям і здоров’ям. Не є таємницею, що відкуп від служби в армії у 2015 – 2016 рр. був фактичним трендом. А ще гірше для самого війська наявність певної кількості немотивованого персоналу.

Попередні напрацювання ЦДАКР допускали досягнення переходу на професіональні ЗСУ протягом 4 – 5 років. При цьому потребує розв’язання й питання створення системи територіальної оборони та розв’язання  проблеми підготовки мобілізаційного ресурсу. При цьому, основні завдання, які передбачать володіння індивідуальної зброєю та опанування навичок перебування у військовому таборі, мають виконувати місцеві адміністрації, тоді як підготовка підрозділів та опанування озброєнням і військової технікою підрозділів має відбуватися під час зборів та навчань, спланованих Генеральним штабом ЗСУ .

Варто наголосити, що, незважаючи на наявність в Україні усіх необхідних нормативних документів і програм, жоден з них прямо не проголошує перехід ЗСУ на повністю професійні рейки.

Чому Україні слід орієнтуватися на створення професійної армії? Для цього існує ціла низка вагомих аргументів.

Перше.   Саме професійна армія є сучасним інститутом стримування зовнішньої агресії. Сьогодні і у найближчому майбутньому ворожої державою для України є Росія, яка володіє ядерною зброєю та має величезну кількість конвенціональних озброєнь. За таких умов навіть армія чисельністю у 500 тисяч військовослужбовців може виявитися недостатньою для ведення масштабної війни. З іншого боку, сучасні ЗС, які матимуть у складі близько 150 тисяч виключно високо мотивованих людей, а на озброєнні – сучасні збройні системи, здатні виконувати функцію стримування. Так само мотивація потрібна й у Військах територіальної оборони – вона забезпечуватиметься дещо іншими, переважно поєднанням адміністративних та фінансових механізмів.         

Друге. Створення професійної армії – це ліквідація соціальної нерівності. Професійна армія може та має стати військом мотивованих та й високоінтелектуальних солдатів. Держава береже життя кожного солдата за рахунок впровадження в ЗСУ високотехнологічної зброї, цінує кожного солдата за рахунок забезпечення йому високого рівня грошового утримання та мотиваційного пакета, використовує кожного солдата тільки за прямим призначенням – для війни або підготовці до війни. При цьому ми як розробники нового удосконаленого підходу розбудови армії, пропонуємо законодавчо зафіксувати унеможливлення посідати на високі чиновницькі посади (керівників управлінь та вище) особами, які не мають досвіду служби у ЗСУ або у інших силових структурах. 

Третє. Саме така армія буде здатна до використання потужної технологічної зброї стримування, забезпечення підготовки багатопрофільних спецпідрозділів, в тому числі, розвитку нині ще нетрадиційних сил оборони — інформаційних, кібернетичних, розвідувальних, для проведення спеціальних операцій, включаючи асиметричні дії.

         Нарешті, саме такий підхід є адекватним кроком суспільства щодо висловлення пошани людям, які боронять державу. Не таємниця, що декілька років війни створили певне розмежування між людьми, які зі зброєю в руках захищають Україну, та частиною суспільства, яка дозволяє собі «не чути й не бачити» війни, вести доволі веселий спосіб життя, відвідувати місця розваг і т.д. Такий розрив у свідомості за умов призовної армії суттєво шкодить розвитку патріотизму. З іншого боку, коли солдат, сержант та офіцер коштуватимуть суспільству чималих фінансових витрат, відбудеться зростання поваги до людей у погонах.   

         В Україні часто згадують досвід Швейцарії, де чисельність армії становить 155 тисяч осіб, а в разі війни країна спроможна подвоїти військо. Але мало хто згадує, що питання організації оборони коштує цій державі колосальних грошей. Зокрема, оборонний бюджет країни з населенням 7,5 млн осіб налічує майже 5 млрд. дол. (якщо перерахувати витрати стосовно українських реалій, то вони повинні були б становити близько 30 млрд. дол.). Отже, авторитет служби там підтримується непорушними традиціями і завидними ресурсами. Зокрема, армія країни з населенням у два з половиною Києва налічує понад 350 бойових та 120 навчальних літаків, понад 100 вертольотів — це відбиває ставлення влади до обороноздатності. А от прибирання території, наряди з вартою і миттям посуду — функції виключно аутсорсингових організацій і приватних фірм.

Багато вітчизняних стратегів засмучується: як готуватися воювати з циклопічною військовою машиною Росії, що має непорівнянну за чисельністю армію? Відповідь на це питання, можливо, дав би досвід Ізраїлю. Країни, яка поступається сусідам за чисельністю населення, і вимушена в вести війну проти чисельно переважаючого противника. Так само, як Росія Путіна не визнає Україну державою, що відбулася, так і сусіди Ізраїлю не приймають сам факт існування цієї країни. Але ідеологія війни від Тель-Авіва важлива не лише визнанням, що нині набагато менший упор має робитися на використання важких озброєнь, тоді як основну увагу варто звернути на оборонні технології, включаючи безпілотні літальні апарати та інші сучасні системи, які дають значну перевагу над противниками. Ізраїль також вражає серйозністю підходів до логістики. Ставки на сильну розвідку, прослухування і радіоперехоплення, активні дії в кіберпросторі, — разом з оснащенням сучасним озброєнням, це вагомі (і вельми грошові) аргументи. Оборонний бюджет Ізраїлю в середньому становить майже 14 млрд. дол., (ЦАХАЛ нараховує близько 176,5 тис. осіб).

Окремо слід сказати про забезпечення високої мотивації військовослужбовця. США використовують колосальний рівень пільг для військовослужбовців, що робить військову службу і привабливою, і почесною. Окрім солідного пенсійного забезпечення і обов’язкових пенсій за інвалідністю, влада передбачає допомогу в здобутті цивільної освіти самими військовослужбовцями і членами їхніх сімей, надання страхових позик на будівництво житла чи його ремонт, страхування життя, медичне забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей і навіть проведення професійної реабілітації. Звісно, кожен пункт у цьому переліку має значення, але важко не погодитися, що такі питання, як забезпечення житлом і здобуття освіти є питаннями стратегічного планування власного життя. Зрозуміло, що американців поки не наздогнати. Але використати кращі рішеннями цілком можна.

Стимулювання патріотизму в Україні залишається проблемою, розв’язаною лише наполовину. В цьому дослідженні питанням мотивації присвячено значну увагу, а розробники ідеї переходу на професійні ЗСУ пропонують розгорнутий «мотиваційний пакет». Він включає такі питання страхування життя для учасників бойових дій, компенсаційні еквіваленти (наприклад, отримувач звання Героя України має претендувати на безплатне житло, а його діти — на безплатну освіту), механізми (залежно від вислуги років) порівняльно раннього виходу на пенсію, пільгового придбання житла та інше.

Забезпечення військовослужбовців житлом — взагалі окрема тема, що давно набила неприємну оскомину. Держава чверть століття водила за ніс людей у погонах — черга безквартирних офіцерів ніколи не ставала менш ніж 40 тисяч. Хоча деякі спритні воєначальники зуміли отримати житло кілька разів. Тобто, з одного боку, держава мала недіючу, значною мірою корупційну систему, а з другого, механізм пільгового забезпечення житлом міг би чудово компенсувати відсутність можливості виплачувати з бюджету грошове утримання, скажімо, європейського рівня. Для цього лише слід було б запустити шестірню адміністративного ресурсу. Так, ще за часів за президентської каденції Віктора Ющенка було розроблено адекватну житлову програму для військовослужбовців, яку з певних причин не було запущено. Її можна було б легко доопрацювати з урахуванням вже воєнних подій останніх років. Можна без перебільшення стверджувати, що розв’язання житлового питання для дуже багатьох стало б адекватним стимулом служби — як офіцерської, так і за контрактом.

Суть такої держпрограми для військовослужбовців (зокрема в особливий період) в отриманні державних житлових сертифікатів. Фінансова відповідність кожного сертифікату — основного інструменту, що підтверджує право на державну субсидію при купівлі житла, — має розроблятися для різних категорій людей в погонах. Щоправда, фахівці наполягають, аби критеріїв не було багато. Наприклад, при індивідуальному розрахунку можна враховувати кількість років вислуги, кількість дітей у сім’ї і питання участі в бойових діях. Природно, аби грошовий номінал державного житлового сертифікату обчислювався з розрахунку середньої ринкової вартості будівництва квадратного метра житла в країні. У результаті, в обмін на житлові сертифікати, військовослужбовці могли б отримувати житло чи використати документ для придбання покращеного житла (доплачуючи необхідну суму до вартості отриманого сертифікату). Від відповідних міністерств і відомств вимагалося б лише одне — вести облік та у стислі терміни надавати відповідну інформацію. Звичайно, було б потрібно задіяти спеціально уповноважений банк (або банки) для ведення реєстру і фінансування будівництва житла. А реалізація держпрограми мала б спиратися на механізм рефінансування Національного банку. Для скорочення витрат бюджету, доцільно уповноважити на ведення реєстру саме комерційні банки, у яких є ресурси для ведення такого реєстру і створення відповідного програмного забезпечення. Фінансисти переконані, що такий підхід знижує ризик спекулятивних дій з цими державними житловими сертифікатами, а, крім того, разом з будівництвом будуть задіяні основні галузі економіки, що, у свою чергу, дасть змогу велику частину коштів пустити в реальний сектор вітчизняної економіки. На думку згаданих розробників програми, від інвестування в будівельну галузь виникає мультиплікаційний ефект, тобто 1 гривня, вкладена в житлове будівництво, дасть змогу забезпечити приріст ВВП на 3-3,5 гривень, — за рахунок поліпшення ситуації і в суміжних з будівництвом галузях (попит на будівельні матеріали, металургія, додаткові робочі місця тощо). Таким чином, йдеться не лише про забезпечення армії, а й про узгодження цього процесу з основними принципами зростання економіки.

Так само можна було б детально розрахувати адміністративні можливості щодо освітніх програм, медичного, санаторно-курортного чи пенсійного забезпечення. Головне пам’ятати: люди в погонах — частина суспільства, яка готова брати на себе ризиковану, специфічну відповідальність. Щодо України, то в умовах продовження боротьби за незалежність альтернативи професійній армії немає.