ТРАНСФОРМАЦІЯ ОПК ПОЛЬЩІ: ВІД ВИЖИВАННЯ ДО ТЕХНОЛОГІЧНОГО РИВКА

З 1989 року польський оборонно-промисловий комплекс (ОПК) проходить процес багатоетапної трансформації. Політичні зміни суттєво вплинули на стан низки підприємств оборонки та їхній доступ до експортних ринків. І зараз Польща стоїть на порозі масштабної програми технічної модернізації армії, де національній оборонній індустрії відведено ключову роль…

Труднощі перехідного періоду

До 1989 року об’єкти польської оборонної промисловості, як і в інших країнах соцтабору, перебували у державній власності. Заводи масово виробляли ліцензовану радянську зброю на вітчизняні та зовнішні потреби, а також пропонували власні розробки, як, наприклад, учбово-тренувальний літак TS-11 Iskra, радіолокаційні системи, тощо. Зміна геополітичного вектора Варшави спричинила обмеження замовлень з боку Польського Війська та закордонних клієнтів. У 1990-их роках приймались міри щодо виходу виробництва на цивільний ринок та реструктуризації підприємств. Прямим наслідком цього було, наприклад, скорочення зайнятості. Падіння експорту збільшувало частку держзамовлення навіть на фоні зменшення витрат власне Міноборони.

У цей період державна підтримка з різних причин не приносила очікуваних результатів. В свою чергу, частина ініційованих програм розвитку нового озброєння, наприклад, створення системи протиповітряної оборони Loara, не була реалізована. Також обмеженим був масштаб поставок або модернізації радянського озброєння.

Однією з ключових рис перетворень цього часу була комерціалізація державних підприємств через перетворення їх в акціонерні товариства, контрольовані Фондом держмайна. Також тоді на ринку з’явилися перші приватні оборонні фірми, наприклад, WB Electronics, яка забезпечила Польське Військо артилерійськими системами управління вогнем типу Топаз, що дозволило суттєво підвищити потужність підрозділів, які використовували радянську техніку, ліцензовану в Польщі. На даний момент Grupa WB отримує більшість прибутків з експорту безпілотників та систем управління вогнем і систем зв’язку. Основні імпортери її виробів – це країни Європи, Азії, Північної та Південної Америки.

Членство в НАТО як імпульс для оборонки

З вступом Польщі до НАТО у 1999 році, Варшава вирішила інтенсифікувати модернізацію Збройних Сил, а рівень воєнних витрат було законодавчо закріплено на рівні 1,95% ВВП. Було проведено три великі модернізаційні програми: поставки винищувачів нової генерації (F-16C/D Block 52+), бронетранспортерів (Patria AMV, в Польщі відомі під брендом KTO Rosomak) та протитанкових комплексів Spike-LR. Всі вони мали бути імплементовані через т.зв. оффсетні механізми, тобто з обов’язковими компенсаційними інвестиціями контрагентом, який почтачає товар.

Водночас, у 2002 році було прийнято рішення про консолідацію державної оборонної промисловості. Кабінет Міністрів схвалив Стратегію структурних перетворень промислово-оборонного потенціалу на 2002–2005 рр. Державні об’єкти мали бути об’єднані навколо двох груп. Одна, яка займається виробництвом боєприпасів та бронетанкової техніки – Grupа Bumar. Друга – навколо шести компаній Агентсва Розвитку Промисловості. Решту підприємств сектора планувалося приватизувати. Очікувалось, що усі пройдуть реструктуризацію.

В рамках програм бронетранспортерів Rosomak та протитанкових комплексів Spike, значну частину виробництва було перенесено на державні об’єкти. Проте, оффсет, пов’язаний з купівлею винищувачів F-16 й до сьогодні викликає багато контраверсій, особливо в плані впливу на потужність державної промисловості. Хоча Міністерство економіки декларує, що всі зобов’язання було виконано, сумніви залишаються щодо їхнього втілення в інших секторах економіки, що було предметом домовленостей. Також в кінцевому розрахунку, частина цих зобов’язань потрапила до оборонних підприємств, які було викуплено іноземними інвесторами.

У 2007 році було прийнято чергову стратегію з консолідації оборонної промисловості, проте, запланованих цілей досягнуто не було. Продовжувався процес структурної трансформації – у компанії, контрольовані Фондом держмайна перетворено також Військові Ремонтно-Виробничі Підприємства, які успішно проводили ремонт та модернізацію озброєння польських Збройних Сил. У 2008–2013 рр. оборонний бюджет Польщі було скорочено відносно зафіксованих законодавчо 1,95% ВВП, що пригальмувало процес модернізації та реалізації нових замовлень у вітчизняній промисловості.

З початком ХХІ століття проводився процес приватизації окремих підприємств авіаційного сектора. Це стосувалося PZL Rzeszow, PZL Mielec, PZL Swidnik, PZL Warszawa-Okecie. Перераховані об’єкти було включено до складу іноземних концернів таких, як UTC, Lockheed Martin, Finmeccanica та EADS (зараз Airbus). Інвестиції, які напливали після цього, дали змогу підвищити ефективність роботи заводів, збільшити їхню технологічну потужність. В результаті, саме вони забезпечують зараз більшість польського експорту продукції воєнного та подвійного призначення. З другого боку, держава втратила над ними контроль і можливість впливу на їхню політику, які зберігаються, коли мова йде про компанії Фонду держмайна.

Останній етап консолідації польського ОПК

Під кінець 2012 року Варшава схвалила розрахований на близько 130 мільярдів PLN (майже 35 млрд. USD) План Технічної Модернізації Збройних Сил. Паралелньо було докладено зусиль з метою подальшої консолідації оборонної промисловості – так щоб забезпечити її максимальну участь у реалізації Плану. Спочатку, у 2013 році Grupa Bumar було перетворено в Польський Оборонний Холдинг. В тому тому ж році було прийнято рішення про створення Polskiej Grupy Zbrojeniowej (PGZ) – національного концерну, який охоплює всі державні підприємства оборонно-промислового сектора.

Це має на меті в т.ч. покращення координації та ліквідацію внутрішньої конкуренції між державними фірмами, що мало місце до створення PGZ. Таким чином, планується завершити процес консолідації польської оборонки під єдиним керівництвом, що має значно збільшити результативність та отримати ефект синергії. Попри це, й надалі в групі мають місце внутрішні конфлікти, що негативно позначається не продуктивності роботи підприємств групи. Проте, загалом, рішення про консолідацію, слід визнати слушним. PGZ підписала декілька контрактів щодо модернізації озброєння польських Збройних Сил, наприклад, на поставки протиповітряних систем близької дальності Poprad або на модернізацію танків Leopard 2A4. Все це дуже позитивно відобразилось на можливостях армії.

Викликом для польської оборонки залишається також створення достатньо сприятливих умов для «технологічного стрибка». Такий крок можна здійснити, реалізуючи з іноземними контрагентами програму модернізації польських Збройних Сил. На даний момент польська оборонка не володіє відповідним технологічним потенціалом, щоб стати незалежною в ключових програмах, наприклад, в розвитку ракетних технологій. Тому варто вдосконалити способи реалізації деяких тендерів, які мають відношення до модернізації польської армії, в першу чергу, щодо систем протиповітряної оборони, а також отримання нових бойових машин піхоти. В свою чергу, козирами польських підприємств є власні рішення у секторах систем спостереження, радіолокаційного зв’язку та управління.

ВИСНОВКИ

Основним покупцем польської оборонки залишаються Збройні Сили Польщі. Польщі немає в першій двадцятці SIPRI серед країн-експортерів озброєнь. Багато експертів вважають, що власне експорт є слабким місцем польської оборонної промисловості. Однак останнім часом видно перші ознаки прогресу. Наприклад, підписано контракт на поставки бронетранспортерів Rosomak до Об’єднаних Арабських Еміратів, ймовірно, вони також потраплять до Словаччини.

Шансом для польської оборонки є збільшення оборонних витрат в країнах-членах НАТО в Центрально-Східній Європі. У 2014 році Литва заключила договір на поставки польських протиповітряних переносних комплексів Grom. Однак названі успіхи не змінюють факту, що протягом останніх 25 років, потенціал польської оборонної промисловості використовувався далеко не повною мірою. Ключові причини цього полягають в недостатній ефективності керманичів держави, а також зменшенні масштабів модернізації Збройних Сил, що було особливо помітним у 1990-их роках.

З іншого боку, вдалося утримати функціонування серійних заводів та частину потужностей до початку реалізації національних проектів із замкнутим циклом виробництва. Завдяки цьому Польща зберігає потенціал для створення та постачання власних систем озброєнь.

Проте, оборонна промисловість Польщі потребує нових управлінських підходів, більшої підтримки з боку держави (зокрема, в сфері науково-дослідних розробок) та трансферу технологій. Нагодою для досягнення цих цілей буде реалізація планів модернізації Польської Армії. Новий уряд твердо підтримує намір виділяти на військові витрати 2% ВВП, що стабілізуватиме фінансування оборонних закупівель. Також все частіше лунають думки про збільшення частки оборонної промисловості в загальному профілі польської економіки. Чи будуть ці плани реалізовані і чи здійснить польська оборонка ривок на світові ринки озброєнь, – говорити наразі передчасно…