Військово-технічне забезпечення воєнної безпеки держави безпосередньо залежить від оборонно-промислового комплексу країни, але останній не має змоги задовольнити в повній мірі потреби Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань у сучасному озброєнні та військовій техніці.
Сьогодні наи?більш важливим аспектом державноі? політики стало реформування оборонно-промислового комплексу Украі?ни (ОПК). При цьому питання модернізації нормативно-правової бази для удосконалення функціонування ОПК набуло особливої актуальності.
В Украі?ні з 2000 року розроблено та прии?нято низку нормативно-правових документів, спрямованих на проведення реформ ОПК (зокрема, Концепція структурноі? перебудови оборонно-промислового комплексу Украі?ни затверджена Указом Президента Украі?ни від 5 березня 2002 р. No 219; Державна програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 р. та інші). Однак поставлені завдання щодо реформування ОПК так і не були виконані.
В даний час є чинною Концепція Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2020 року. Вона передбачає низку заходів для підвищення рівня функціонування оборонно-промислового комплексу. Даний документ вже передбачає впровадження механізмів державно-приватного партнерства. Але розділ “Шляхи і способи розв’язання проблеми…” цієї програми не включають в себе процедуру впровадження державно-приватного партнерства.
Аналіз нормативно-правовоі? бази формування та реалізаціі? державно-приватного партнерства у сфері ОПК Украі?ни свідчить про наявність таких недоліків:
1) відсутність реальноі?, а не декларативноі? державноі? підтримки.
2) відсутність нормативних документів, які чітко визначають правові засади взаємодії приватного сектору з державою в системі ОПК, обов’язки і порядок взаємодіі? учасників таких стосунків;
3) відсутність вивчення та застосування передового досвіду практики державно-приватного партнерства у сфері ОПК у світі. Адже украі?нська нормативно-правова база потребує подальшого вдосконалення з урахуванням апробованих у світовіи? практиці підходів і механізмів.
Що, наприклад, відбулося у США. Протягом п’яти років після закінчення Другоі? світовоі? віи?ни попит на віи?ськову продукцію різко скоротився, а уряд США перевів значну частину державних оборонних заводів «у резерв». У подальшому підприємства оборонноі? промисловості були приватизовані або здані в оренду приватним компаніям. Було також проведено глибоку реорганізацію механізму взаємодіі? Міністерства оборони з підрядчиками та прии?нято пакет досить жорстких законів. Міноборони США практично не отримувало економічних вигод від консолідаціі? ВПК і лібералізаціі? експорту, однак дозволяло об’єднаним структурам ВПК отримувати високі прибутки по деяких контрактах для того, щоб ці компаніі? зберегли здатність проводити нові програми розробок або підтримувати менш прибуткове виробництво, спрямоване на інші оборонні сегменти. Таким чином, уряд не лише підтримав ВПК при консолідаціі?, але и? створив умови, при яких підприємства ВПК були вимушені змінювати своі? організаціи?ні механізми та механізми управління.
Отже, досвід США – це яскравий приклад стимулювання розвитку потенціалу приватних підприємств, які можуть зробити ключовий внесок у справу підсилення обороноздатності держави.
Для сприяння налагодженню механізму державно-приватного партнерства необхідно насамперед в рамках роботи Ліги оборонних підприємств України визначити перелік проблем, визначити цілі, створити профільні робочі групи, в які повинні входити юрист, економіст та, при можливості, військовий експерт. У подальшому обрати відповідальних осіб і починати роботу щодо впровадження розвитку державно-приватного партнерства.
Наприклад, на сьогоднішній день на сайті Міністерства економічного розвитку та торгівлі знаходиться законопроект «Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки». Мета його публікації – отримання зауважень та пропозицій від громадськості. У відповідності до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» було надано термін, протягом якого можна подавати свої зауваження та пропозиції. Отже, враховуючи, що проект регуляторного акта був опублікований 15 березня 2017 року, а термін було визначено один місяць, можна пересвідчитися, що цілком можливо скористатися правом та надати пропозиції до регуляторного органу. Крім того, у повідомлені про оприлюднення даного проекту регуляторного акту було визначено спосіб надання зауважень та пропозицій, а саме, вказано адресу, на яку необхідно надсилати свої побажання. Тому вважаємо, що в першу чергу необхідно прийняти міри щодо опрацювання даного законопроекту.
Крім того, існує на сьогоднішній день має місце тенденція щодо імпорту озброєння та військової техніки. Наприклад, на випробування в Україну потрапляє військова техніка іноземного виробництва, а розробки вітчизняних підприємств часто ігноруються замовником.
Варто звернути увагу на те, що не всі іноземні держави зацікавлені в тому, щоб оборонно-промисловий комплекс України розвивався, адже побудова потужної сили зумовлює народження сильного супротивника.
Другий приклад вже безпосередньо від нашої компанії. Компанія “Омега Консалтинг Груп” на одній із міжнародних виставок знайшла собі партнера в особі одного із підприємств ДК “Укроборонпром”. Після завершення виставки до нашої компанії звернулись представники декількох держав із пропозицією придбати товар військового призначення. Коли ж розпочався діалог з одним із спецекспортерів України, нас запитали, чи є у нас можливість працювати через іноземну філію української компанії. Після тривалих переговорів, з нами все ж таки підписали договір, як з українською компанією та повідомили, що інформація стосовно цін на продукцію, що ми запитували, буде отримана протягом ближчого часу. Через три місяці ми отримали ціну, яка в 4 рази перевищувала ціну конкурентів з іншої країни.
Отже, орієнтація на укладання договорів з іноземними компаніями зумовлена насамперед відсутністю механізму державно-приватного партнерства в сфері ОПК на законодавчому рівні.
На нашу думку, дуже важливим є визначення знову ж таки, на законодавчому рівні, критеріїв обрання постачальника, виробника озброєння, військової та спеціальної техніки та послуг, а саме визначити належність таких підприємств Україні.
Таким чином, ми вважаємо, що в першу чергу треба проводити роботу в напрямку визначення та вирішення важливіших питань, які можуть виникнути в державно-приватних стосунках в сфері ОПК, таких як:
– ціноутворення продукції військового та подвійного призначення;
– створення конкурентних умов для підприємств всіх форм власності;
– встановлення пріоритету за підприємствами України за державним замовленням продукції військового та подвійного призначення;
– спрощення процедури отримання повноважень на право здійснення експорту товарів військового призначення.
Варто нагадати, що будь-які зауваження та пропозиції повинні бути зафіксовані в письмовому вигляді та надані для розгляду компетентному органу з фіксацією такої передачі. В іншому випадку наші побажання залишаться лише побажаннями.
Тетяна Кебкало,
керуючий директор компанії «Омега Консалтинг Груп»
(член ГС «Ліга оборонних підприємств України»)
