Кремлівський ляльковод напередодні чергового переобрання себе президентом найближчим часом конче потребуватиме істотної «перемоги» на українському «миротворчому фронті».
Попри неприйнятність для Києва і Вашингтона вигідного Москві сценарію миротворчої місії на Донбасі, Путін й надалі тиснутиме у цьому напрямі, пропонуючи нові суттєві мирні ініціативи та поступки, паралельно піднімаючи ставки шантажу у разі ігнорування його «компромісних» умов. При цьому, Києву слід бути готовим, що Європа – в особі Берліна, Парижа чи навіть Варшави – на певному етапі може «клюнути» на кремлівські компроміси, спокусившись відновленням «конструктивної атмосфери у стосунках із Росією»…
Напередодні президентських виборів на всіх міжнародних фронтах довкола очільника Кремля формується дійсно патова ситуація:
- «Остаточно розгромлена і переможена» ісламська держава у новому році (навіть після «параду перемоги» на чолі із Путіним) продовжує наносити болісні удари по тилових об’єктах російського угруповання в Сирії, зокрема, авіабазі Хмеймім.
- США вже у лютому готові застосувати жорсткий сценарій санкцій із оприлюдненням статків та арештом закордонних коштів юридичних та фізичних осіб із найближчого оточення В.Путіна.
- Поступово і неухильно стягується мотузка на шиї Кремля у судовому процесі Боїнга МН17, де давно не стоїть питання дотичночті й вини Росії, все зводиться до того – як обставити та оприлюднити вирок і знайти механізми покарання винних. Сигнали з Нідерландів про готовність надати захист свідкам і безпосереднім виконавцям у разі співпраці зі слідством говорять про рішучість намірів покарати весь ланцюг злочину на чолі із його ідеологами в Кремлі…
Глухі кути на міжнародному фронті підкріплюються важкою економічною ситуацією всередині Росії, яка характеризується, приміром, виснаженням резервного фонду, що призвело до його розформування під виглядом трансформації у фонд «національного добробуту». Це відбувається на тлі фінальної стадії підготовки до проведення Чемпіонату світу з футболу влітку 2018 року – події, яка фінансово є щонайменше у п’ять разів більш виснажливою за зимову олімпіаду в Сочі-2014. А, якщо ще додати черговий поворот допінгового скандалу довкола російських спортсменів, де вже фігурують прізвища російських футболістів з основи збірної, – ситуація для Кремля з усіх боків – економічного, зовнішньополітичного, іміджевого – виглядає наразі досить сумно.
Однак навіть така картина навряд чи похитне позиції вождя на виборах, інша річ – вона спонукатиме до нових ідей кремлівських «креативників», а український Донбас залишається ледь не єдиним полем для маневру у пошуках компромісів. Тому у таких умовах вже найближчим часом слід очікувати:
– подальших спроб у тому чи іншому вигляді натягнути «сорочку ОДКБ» на багатонаціональну миротворчу місію;
– у зв’язку із цим чергову появу «конструктивних» миротворчих пропозицій від сателітів Москви в рамках ОДКБ – передусім, Республіки Білорусь, де і президент Лукашенко і голова МЗС Макєй вже встигли відзначитись у ролі рупорів Кремля. Відповідна робота, можна не сумніватися, ведеться із Єреваном та Астаною. Так, перспектива Вірменії надіслати миротворців на Донбас в умовах протистояння з Азербайджаном у Нагорному Карабасі виглядає як оксюморон, однак у повному «одобрямс» Єреваном миротворчої ініціативи Кремля для Донбасу під парасолькою ОДКБ сумніватися не слід. Важче буде із Казахстаном: десь зсередини 2015 року Нурсултан Назарбаєв тримає жорстку лінію повного дистанціювання від подій в Україні, задовольняючись роллю господаря майданчика для врегулювання ситуації в Сирії – такий собі «астанинський формат», що ризикує повторити долю мінського формату на Донбасі із заведення ситуації у глухий кут;
– потуг кремлівських ляльководів стосовно опрацювання формули запуску міжнародної місії на всю територію окупованого Донбасу на власних умовах. Хоча передача контролю над кордоном з Росією міжнародним миротворчим силам означатиме колапс «народних міліцій» і загалом вертикалі влади кремлівських маріонеток у Луганську і Донецьку. На це Путін піде навряд чи, про що він не втомлюється повторювати ще з Валдайської промови у жовтні минулого року.
Для України точкою біфуркації у цій миротворчій сазі може стати 16 січня (період довкола цієї дати) – в разі прийняття нового Закону про реінтеграцію Донбасу. В такому разі нові реалії офіційно фіксуватимуть Росію країною агресором, що автоматично унеможливить будь-які формати участі Кремля та його сателітів по ОДКБ у миротворчому врегулювання на Донбасі. Росія при цьому фіксуватиметься стороною протистояння, до якої мають застосовуватись дії миротворчої місії (у разі її введення), зокрема, щодо розведення сторін протистояння. Для Путіна це неприпустимо, тому в усіх миротворчих сценаріях, що проштовхуватимуться Кремлем незмінним залишатиметься один момент – фіксація ЛДНР стороною протистояння, із якою слід домовлятись і узгоджувати в тому числі миротворчі формати (а рішення, зрозуміло, формуватиметься у Кремлі).
Для зриву голосування 16 січня Кремль застосовуватиме весь наявний арсенал тиску, частину якого вже можна було відчути наприкінці року. І якщо демарш із покиданням військовими ЗС РФ СЦКК виглядав як постріл у молоко, то шантаж зірвати довгоочікуваний обмін полоненими виглядав як «удар нижче пояса» і такий, що досяг своїх результатів. Будемо сподіватися, ситуативних…
Можна не сумніватися, що в тиску на Київ та країни Заходу Кремль і надалі цинічно підніматиме ставки. Знову спливе питання заручників, приправлене торгом довкола політичних в’язків. Так, досить симптоматичною виглядає остання заява адвоката Фєйгіна – мовляв, Москва вживатиме заходів із тиску на затриманого в Мінську українського журналіста П.Шаройка з метою скліпати чергову театральну постанову проти журналіста Романа Сущенка, який більше року є політичним в’язнем Кремля. І який весь цей час відмовляється брати участь у ФСБшних «постановках про зізнання» чи запуску шоу «а-ля Надія Савченко»…
Отже, все йде до того, що будь-які путінські ініціативи щодо миротворчої місії на Донбасі (включно з такими, що можуть сподобатись європейцям) однозначно міститимуть неприйнятні для Києва пункти. Україна ще відчує у повній мірі на собі впливи «Путіна-миротворця», і треба готуватися до того, що після березня 2018 для нас все лише починатиметься. За збереження нинішньої конфігурації влади у Кремлі Україні слід готуватися до нового кремлівського «походу на Київ». Із прицілом розхитати країну зсередини й вкотре привести до влади власну 5-ту колону, завжди тримаючи про запас опцію збройної ескалації на фронті у разі неспрацювання чергових «мирних» ініціатив.
Володимир Копчак,
заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
