Дослідження виконане групою експертів ЦДАКР в рамках формування системи громадської протидії російській агресії проти України
Останнім часом, у зв’язку із подальшою окупацією РФ суверенних територій України, а саме Автономної республіки Крим та окремих районів Луганської та Донецької областей, а також активної участі військовослужбовців РФ у конфлікті в Сирії, перед вищим воєнно-політичним керівництвом РФ постала значна проблема з комплектування кваліфікованими військовими спеціалістами підрозділів та частин вторгнення і окупації.
Причому, якщо на початковій стадії конфліктів в Україні та Сирії ці кадрові питання вирішувалися в основному за рахунок залучення підготовлених завчасно військовослужбовців сил спеціального призначення, а також агентурного та іншого потенціалу ФСБ, ГРУ ГШ ЗС РФ, СВР та інших спеціальних служб РФ, то з інтенсифікацією конфлікту, зростанням безповоротних втрат серед особового складу російських силових структур та агентурного складу, зміни масштабу та характеру завдань що виконуються, кадрова проблема почала набувати критичне значення для реалізації агресивних планів Кремля.
Можливе планування та вирішення завдань стратегічного рівня ЗС РФ та іншими російськими силовими структурами проти України у 2016, 2017 та подальших роках вже призвело до розгортання на території Криму та на східних кордонах України нових з’єднань ЗС РФ, інтенсифікації військового будівництва та активізації майже безперервних військових навчань довкола України.
Більш того, значна увага приділяється можливості швидкого нарощування чисельності ЗС РФ за часом та напрямом дій для досягнення стратегічної переваги за рахунок залучення всіх можливих, в тому числі й людських ресурсів.
1. Мобілізація людських ресурсів силових структур РФ
Для реалізації поточних та стратегічних планів керівництва РФ вже недостатньо особового складу порядком проріджених підрозділів спеціального призначення та мотострілецьких, танкових та інших підрозділів у складі батальйонних тактичних груп вторгнення, а також підрозділів спеціального призначення, що застосовувалися проти України у 2014-16 роках. Тому, вирішення завдання із залучення до силових структур максимально можливих людських ресурсів розглядається вищим керівництвом РФ як одне з першочергових і здійснюється на наступних пріоритетних напрямах:
розширення бази комплектування особовим складом ЗС РФ, інших силових структур для проходження контрактної служби та прискорення процесу змін у законодавстві РФ щодо умов проходження військової служби в РФ.
недопущення процесів ухиляння військовослужбовців за контрактом від участі в агресії в Україні шляхом сурового судового переслідування «відмовників».
Розширення бази комплектування особовим складом ЗС РФ, інших силових структур РФ для проходження контрактної служби здійснюється за рахунок відповідного законодавчого забезпечення на двох основних напрямах:
удосконалення процесу, ліквідація юридичних нестиковок щодо залучення громадян РФ – військових спеціалістів потрібної військово-облікової спеціальності, що вже проходять військову службу за призовом, а також військовозобов’язаних військових спеціалістів запасу;
залучення осіб без громадянства та іноземців, які відповідають вимогам Міністерства оборони РФ.
З метою найширшого залучення громадян РФ до контрактної служби підготовлений та поданий на схвалення у Державну думу РФ вже узгоджений законодавчий пакет урядових документів «О внесении проекта федерального закона
«О внесении изменений в Федеральный закон «О воинской обязанности и военной службе» від 14 жовтня 2016 року № 7742п-П4 за підписом голови уряду РФ Д. Медведєва, який спрямований на внесення суттєвих змін до умов проходження військової служби за контрактом. Законопроект спрямований на залучення до короткочасної (менш ніж на рік, або взагалі на одну визначену місію за часом) військової служби за контрактом військовослужбовців, що вже проходять військову службу за призовом, а також інших громадян у військовому запасі. Очікується його схвалення Державною думою РФ найближчим часом, тому як станом на 01 листопада 2016 року документ вже рекомендовано Комітетом з оборони Державної Думи до прийняття у першому читанні.
Головною причиною змін у документі зазначено «…зміни у воєнно-політичній обстановці, активізацію діяльності міжнародних терористичних організацій» внаслідок якої «виникла необхідність підвищення мобільності військ (сил), формування зведених та нештатних підрозділів і укомплектування їх у короткі строки військовослужбовцями, що проходять військову службу за контрактом, для оперативного вирішення короткочасних, але важливих завдань, пов’язаних з їх участю в операціях з підтримання миру та боротьби з терористичними та екстремістськими організаціями».
Слід зазначити, що на даний час на законодавчому рівні РФ визначено, що першій контракт на військову службу за контрактом з військовослужбовцем служби за призовом або іншим громадянином, що поступає на військову службу на посаду для якої штатом передбачено військове звання солдата, матроса, сержанта, старшини, укладається на строк два або три роки за вибором кандидата, на штатні посади, яким відповідають військові звання прапорщика, мічмана, офіцера – на п’ять років. Вказані категорії осіб мають можливість підписання контрактів на строк від 6 місяців до одного року лише у випадку «ліквідації наслідків стихійного лиха, виконання заходів надзвичайного стану, відновлення конституційного порядку та інших надзвичайних ситуацій або для участі в діяльності з підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки».
Таким чином, з прийняттям зазначених змін, керівництво РФ фактично буде мати підставу щодо легалізації протиправної практики залучення військовослужбовців за призовом до «короткочасних відряджень» на територію України в якості контрактника, а також отримання можливості залучення необхідної маси «добровольців», «їхтамнетів», «учасників навчань» зі складу законтрактованих на одну вирішальну військову або спеціальну операцію «запасників-найманців» за формально «законними» національними підставами.
Для України у військовому контексті це означає, що РФ може у надзвичайно короткі строки розгорнути та використати масову армію вторгнення та окупації під виглядом операції військових підрозділів РФ «з підтримання миру та боротьби з терористичними та екстремістськими організаціями».
Окрім суто військових переваг та економії засобів, ймовірно, що керівництво РФ цими заходами страхує себе від кримінальної відповідальності за розв’язання збройної агресії та використання незаконних сил та засобів ведення війни проти України
Суттєвими є й зміни до порядку залучення та проходження військової служби за контрактом в ЗС РФ особами без громадянства та іноземцями. Зокрема, 02 січня 2015 року указом президента РФ № 3 (діє з моменту оприлюднення) були внесені зміни до документу «Положение о порядке прохождения военной службы» від 16 вересня 1999 року, в результаті яких значно розширені можливості до залучення осіб без громадянства та громадян інших країн до проходження військової служби за контрактом в ЗС РФ (залучення до служби в інших силових структурах РФ заборонено).
Відповідні зміни вносяться і до значної кількості підзаконних актів, що регламентують проходження військової служби в РФ. Серед головних «винаходів» в рамках змін нової редакції – можливість військової служби за контрактом іноземців віком від 18 до 30 років, які «не порушували закон», без набуття громадянства РФ взагалі, а також їх участь у бойових діях, в т.ч. за кордоном, під час «міжнародних конфліктів».
Причиною такої уваги до цієї категорії потенційних контрактників ЗС РФ, очевидно, є намагання вищого керівництва РФ компенсувати зростаючу нестачу військовослужбовців контрактної служби для виконання масштабних прихованих та звичайних військових операцій, що ведуться або плануються на території України, Сирії та, цілком ймовірно, в інших кризових регіонах світу, в тому числі і на територіях «країн-партнерів» СНД та ОДКБ.
Заходи РФ у військовій сфері вимагають значної кількості підготовлених та мотивованих військовослужбовців, в той час як демографічна ситуація в Росії має тенденцію до подальшого погіршення в контексті чисельності потенційно призовного та військовозобов’язаного контингенту населення. Водночас, загальна база російськомовних осіб в іноземних країнах, як основа для потенційного вербування на військову службу в РФ за контрактом, оцінюється російськими експертами у майже 25 млн. чоловік, головним чином у країнах СНД.
Іншим фактором є поширення серед місцевого населення різних регіонів РФ, незважаючи на інтенсивну мілітаристську пропаганду, окрім незадоволення погіршенням соціально-економічної ситуації і зниженням життєвого рівня, незадоволення значними людськими втратами серед громадян РФ – військовослужбовців та «добровольців» внаслідок авантюр російського керівництва в Україні.
Водночас, значна кількість російськомовних «гастарбайтерів» з країн пострадянського простору на території РФ, що внаслідок економічної кризи втрачає можливість заробітку, є потенційними кандидатами на роль слухняного «гарматного м’яса» за невелику ціну. Зважаючи на низький рівень життя і безробіття в країнах Середньої Азії та Кавказу, в самопроголошених «країнах» Південної Осетії, Абхазії та Придністров’я, а також наявності на територіях цих країн військових баз ЗС РФ, кількість бажаючих до проходження військової служби за контрактом може бути значною.
За думкою іноземних експертів, кількість російськомовних осіб з громадянством країн Західної Європи, Близького Сходу та Америки не буде значною внаслідок низьких стандартів з грошового та соціально-побутового забезпечення контрактників у порівнянні із світовими стандартами. Зважаючи на ці обставини, а також на дещо інші морально-психологічні погляди російськомовного населення цих регіонів світу, місцеві потенційні кандидати до російської військової служби за контрактом будуть відноситися до маргінальних груп населення, в тому числі представників радикально-екстремістських угруповань націоналістичного та релігійного спрямування.
Наявність певної кількості неросійськомовних кандидатів-іноземців поза межами СНД, що будуть спеціально вивчати російську мову для служби за контрактом в ЗС РФ, оцінюються як вкрай незначна за впливом на загальну ситуацію.
За думкою військових експертів, нововведення у військовій службі за контрактом в РФ має метою не створення військових окремих підрозділів за прикладом елітного «Іноземного легіону» ЗС Франції з його високими стандартами оплати та соціальних пільг і переваг для іноземних громадян (хоча по формі і використовує подібні обіцянки з отримання громадянства РФ у майбутньому і можливість займати посади рядового та сержантського складу), а лише розширення бази комплектування на первинні посади низького рівня з мінімальною оплатою та без отримання кандидатами посад, що вимагають доступу до державної таємниці. Причому, в ЗС РФ не планується створення окремих «іноземних» підрозділів, а пропонується розподіл контрактників з різним громадянством серед звичайних штатних підрозділів ЗС РФ.
Таким чином, можна зробити висновки щодо основної потенційної бази для комплектування ЗС РФ за контрактом, на яку й розраховані законодавчі дії керівництва РФ:
по-перше, військовослужбовці за призовом та «запасники» РФ, які погодяться на ризикові, але короткотривалі контракти;
по-друге, це значна кількість громадян з країн Середньої Азії, Кавказу та самопроголошених республік і країн на території колишнього СРСР, які в силу різних обставин вже находяться на території РФ або планують в’їхати на територію РФ, а також громадяни пострадянських країн, на території яких розгорнуті військові бази РФ, зокрема, Молдови, Вірменії та Таджикистану;
і головне та надзвичайно важливе для національної безпеки України – можливе намагання забезпечити заходи із значного залучення в силу різних обставин, в тому числі й за примушенням, громадян України, що знаходяться на території РФ або території України, що окупована РФ, до служби за контрактом в ЗС РФ.
Це значно підвищує небезпеку ескалації конфлікту в Україні на сучасному етапі та, в разі розширення у подальшому збройної агресії, надає можливість формування різного роду «національних армій визволення» або «українських національних підрозділів» на базі ЗС РФ.
Наявним прикладом може слугувати історія 20-х років минулого століття під час агресії більшовицької Росії проти України, а також приклад радянсько-фінської війни.
Так, під час неодноразового вторгнення в Україну військ радянської Росії у
1917-1920 роках на окупованій території та в центрах повстань в Україні формувалися «українські радянські» збройні регулярні та повстанські формування, які діяли безпосередньо за вказівкою Москви та формально підпорядковувалися «українському радянському уряду» в м. Харків. До складу цих регулярних формувань входило велика кількість червоногвардійців української національності.
Російсько-українська війна 1917-1920 років нагадує план дій РФ в сучасний період. Після концентрації на початку грудня 1917 року в районі міст Харків, Гомель та Брянськ понад 160 тисячного угрупування військ, 22 грудня червоноармійські загони з Петрограду і Москви, після об’єднання з місцевими червоногвардійськими групами (більшість їх учасників складали робочі евакуйованих в 1914-1915 роках заводів з м. Рига), захопили
м. Харків. В окупованому місті вже 25 грудня 1917 року був проведений так званий «Всеукраїнський з’їзд Рад», на якому проголосили створення «Радянської Української народної республіки». При цьому, уряд УНР в Києві був проголошений «нелегітимним», а наступного дня почався червоноармійський наступ на Київ.
Наступний віток російської агресії відбувся у листопаді 1918 року, після захоплення влади в Україні Директорією УНР – в Москві було проголошено «Тимчасовий робоче- сілянський уряд України». В грудні 1918 року починається новий наступ російських регулярних військ РРФР під прикриттям дій «українських червоноармійців» на Київ. Офіційний уряд Росії заявляє про «громадянську війну» в Україні, «боротьбі українських трудящих проти УНР» і, головне, про «відсутність російських військ в Україні». Тобто, на території України їде війна між УНР та «Радянською Українською народною республікою» і «Росія не є стороною конфлікту».
В ході радянсько-фінської війни 1939-1940 років були сформовані фінські «народні» збройні підрозділи, які формально підпорядковувалися так званій «Фінляндській Демократичній Республіці» («ФДР»), що була створена СРСР і проголошена 1 грудня 1939 року. Цікаво, що формування першого корпусу так званої «Фінської народної армії» («ФНА») почалось 11 листопада 1939 року, ще до початку фінсько-радянської війни (30 листопада 1939 року) та проголошення маріонеткової «ФДР». «ФНА», яка спочатку мала назву прикриття 106-я гірськострілецька дивізія, отримала назву «Інгерманландія» і комплектувалася червоноармійцями фінської та карельської національності зі складу військ Ленінградського воєнного округу ЗС СРСР. Якщо 26 листопада перший корпус ФНА нараховував 13 405 військовослужбовців, то ФНА наприкінці війни у лютому
1940 року нараховувала близько 25 тис. чол. Передбачалось, що «ФНА» буде виконувати функції в тилу радянських військ на території захопленої Фінляндії і, з часом, стане основою «суверенних» ЗС «ФДР», але з кінця грудня 1939 року її підрозділи були безпосередньо залучені до ведення бойових дій проти фінської армії. Відомо, що підрозділи «ФНА» брали участь у боях в районі м. Лункулансаарі та м. Виборг, виконували спеціальні та диверсійні завдання в тилу фінських військ – вели розвідку, знищували військові об’єкти та об’єкти інфраструктури, мінували шляхи сполучення.
Таким чином, радянська Росія, СРСР та РФ як їх правонаступниця, мають досить «багатій» досвід формування «народних» та «демократичних» республік з «народними арміями» та «національними» підрозділами з метою захоплення чужих територій та встановлення маріонеткової влади в інших країнах.
На даний час, спостерігається намагання керівництва РФ максимально використати потенціал пострадянських країн у суто своїх владних та неоімперських інтересах. Про це свідчить і заява провідного російського військового експерта
генерал-лейтенанта Ю. Неткачєва щодо інтересу РФ до залучення іноземних контрактників, який викликаний «зміною геополітичної обстановки на пострадянському просторі, уточненими положеннями Воєнної доктрини, згідно з якою з низькою країн на території колишнього СРСР Росія вибудовує спільний оборонний простір». Зазначене, у поєднанні з намаганням реалізувати проект «СРСР-2», вже викликало значне занепокоєння правлячих кіл країн Середньої Азії і Кавказу, а також Молдови.
Слід зазначити, що у разі реалізації залучення значної кількості громадян країн СНД до військової служби за контрактом в ЗС РФ, керівництво РФ отримує потужний важіль силового впливу на зазначені країни в рамках реалізації новітньої імперської політики вищого керівництва РФ та ведення так званої «гібридної» війни під прикриттям дій незаконних збройних формувань, які можуть у будь-який час перетворитися на відкриту збройну агресію ЗС РФ.
Окремою додатковою, але реальною небезпекою, є фактор підготовки і вербування окремих осіб і цілих груп громадян іноземного походження силовими структурами РФ, що дозволяє їх потенційне використання в інтересах спецслужб РФ в якості керованих окремих екстремістів, терористів, або навіть у складі цілих груп та організацій. Серед ймовірних завдань може бути дестабілізація обстановки як в країнах їх походження та громадянства, так і в інших країнах, де здійснюються спецоперації.
Зокрема, в рамках реалізації завдань теорії «керованого хаосу» можливе залучення зазначених терористичних угруповань та організацій під дахом спецслужб РФ для створення штучного масового потоку біженців з країн конфліктної зони до Західної Європи та інших держав-конкурентів, що підриває їх внутрішню безпеку і соціально-економічну стабільність.
Про можливість зростання цієї небезпеки свідчить сучасна практика зростання кількості бойовиків з РФ та країн СНД, які беруть активну участь в екстремістській та терористичній діяльності організацій ІГІЛ («Ісламська держава») на території Сирії, Іраку, у складі «Талібан» в Афганістані, а також участь громадян РФ і Сербії у підготовці терористичних актів в Чорногорії в жовтні 2016 року. Зокрема, консалтингова компанія із США, що надає розвідувальні послуги урядам та міжнародним організаціям «Суфен Груп» («The Soufan Group»), викрила на території Сирії діяльність понад 2400 бойовиків з громадянством РФ (в основному чеченці та дагестанці) та ще 1000 бойовиків з країн Узбекистану та Киргизстану.
Центр з протидії тероризму в США, м. Вест-Пойнт, ідентифікував щонайменш 141 бойовика з громадянством РФ, 72 бойовиків – Узбекистану та ще 47 бойовиків – Киргизстану.
Відомо, що бойовики з країн СНД навіть займають керівні посади в ІГІЛ. Так, одним з ватажків бойовиків ІГІЛ в Сирії є колишній офіцер, командир загону міліції особливого призначення Таджикистану Гулмурод Халімов, який у липні 2016 року змінив на цій посаді вбитого бойовика з РФ чеченця Омара Шишані (справжне ім’я Тархан Батирашвілі).
Біографія полковника Г.Халімова є надзвичайно цікавою з точки зору проходження служби, спеціального навчання та обставин початку діяльності в ІГІЛ.
Відомо, що Г.Халімов тривалий час проходив службу в силових структурах Таджикистану. У 1997 році він поступив на службу до Президентської гвардії Таджикистану, якою командував місцевий кримінальний авторитет, а пізніше – генерал-лейтенант Гаффор Мірзоев. Діяльність цього таджикського генерала і начальника Г. Халімова тісно пов’язана з 1992 року з «Народним фронтом», який був створений за допомогою російських спецслужб для боротьби саме з ісламською опозицією. Цей «фронт», в свою чергу, очолював інший ставленик російських спецслужб кримінальний авторитет Сангак Сафаров (він же «Бобо Сангак»), який провів за гратами 23 роки, і відомий ще тим, що пообіцяв під час виступу в національному парламенті у листопаді 1992 року «відновлення СРСР».
Слід особливо зазначити, що саме в період загострення протистояння у
вересні 1991 року між пострадянським керівництвом і опозиційними силами, в столицю Таджикистану м. Душанбе прибула російська група з врегулювання ситуації, до складу якої, окрім А. Собчака, А. Янова, Є.Веліхова, входив і майбутній голова ФСБ та президент РФ В. Путін. Ця група за допомогою російських спецслужб і військових спромоглась встановити диктатуру посткомуністичної номенклатури на чолі з колишнім директором відсталого радгоспу «імені Леніна» Емомалі Рахмоновим (Рахмон). В спішно організованому під владу Рахмонова «Народному фронті» головні посади отримали кримінальні авторитети, що знаходилися «під ковпаком» російських спецслужб. Зброя та інструктори для влади Рахмонова прибули з 201-ої російської мотострілецької дивізії, яка на даний час має статус військової бази ЗС РФ.
Сам Г. Халімов під керівництвом цих «авторитетів» успішно просувався посадами в системі МВС Таджикистану, пройшов декілька курсів антитерористичної підготовки в США, а в 2003 році – стажування в спеціальних центрах РФ. До 23 квітня 2015 року він успішно проходив службу в системі МВС, причому останніх три роки очолював елітний загін міліції особливого призначення Таджикистану і отримав звання полковника МВС.
Тім більш неймовірною стала новина про раптове нове «призначення» Г.Халімова як ватажка бойовиків ІГІЛ в Сирії. Скоріше за все, це є прикладом типової операції розгортання діяльності керованих спецслужбами РФ бойовиків в регіоні.
У цьому контексті, можлива реінкарнація і процесу масової підготовки бойовиків курдських організацій, незаконних військових формувань інших країн Азії, Африки і Латинської Америки, які традиційно за часів СРСР проходили військову та спеціальну підготовку на військових об’єктах СРСР.
США, а також Західна Європа, у тому числі Німеччина, Франція, Великобританія, Іспанія ризикують отримати нову хвилю керованих зовні екстремістських заходів та терактів з боку ісламських терористів, ірландських (ІРА) та іспанських (країна Басків) сепаратистів, а також інших екстремістів. Про можливість цього свідчать результат масштабної антитерористичної операції спеціальних служб ФРН 25 жовтня 2016 року на територіях п’яти німецьких федеральних земель: Тюрінгія, Гамбург, Північний Рейн-Вестфалія, Саксонія та Баварія, під час якої було заарештовано 13 громадян РФ чеченської національності, що мають відношення до клану проросійського керівника Чечні Р.Кадирова. У складі затриманих 10 чоловік та 3 жінки віком від 20 до 30 років, які під виглядом біженців прибули на територію ФРН і готувалися до здійснення терористичних актів під прикриттям «діяльності ІГІЛ».
Недопущення процесів ухиляння військовослужбовців за контрактом від участі в агресії в Україні шляхом сурового судового переслідування «відмовників»
Значні втрати особового складу ЗС РФ контрактної служби спровокували досить помітний процес ухиляння російських військовослужбовців від «відряджень на кордон з Україною». Серед них особливо поганою репутацією користуються 12 командування резерву ЗС РФ (характерно для періоду 2014 – перша половина 2015 років) та Центр територіальних військ Південного військового округу (дислокація – м.Новочеркаськ, РФ).
Центр територіальних військ Південного військового округу ЗС РФ був спеціально створений (друга половина 2015 року) для т.зв. офіційного відрядження (легендування цього процесу) військовослужбовців ЗС РФ під прізвищами та військовими документами «ЛНР» чи «ДНР» для «добровільного виконання т.зв. озброєними “шахтарями” і “трактористами” свого обов’язку із захисту» псевдо республік.
До цього зазначену функцію виконувало 12 командування резерву ЗС РФ, яке на сьогодні продовжує здійснювати матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Центру територіальних військ, як посередницької оперативної структури-прокладки.
При цьому структура самого Центру територіальних військ повністю була розроблена у відповідності до організаційно штатної структури 1 Армійського корпусу (м.Донецьк, Україна) та 2 Армійського корпусу (м.Луганськ).
Так, відповідно до логіки та практики дій, скоріше спецслужб ніж збройних сил, призначення офіційно (з юридичної точки зору) здійснюється до складу Центру територіальних військ, а реально (фактично) на відповідні посади в частинах та підрозділах 1 і 2 Армійських корпусів Центру територіальних військ Південного військового округу ЗС Росії, що ведуть бойові дії на території Донецької та Луганської областей України.
Ті військовослужбовці, що намагались (намагаються на т.ч.) уникнути служби в чи “командуванні” а тепер в «центрі», гарантовано ставали (стають) жертвами російського законодавства, що має відношення до «злочинів проти проходження військової служби». Намагаючись придушити такі прояви (супротив громадян РФ), російська репресивна судова система поставила на потік рішення про дострокове звільнення та засудження військовослужбовців ЗС Росії. Зокрема, використовується положення Федерального закону «О воинской обязанности и военной службе», які регулюють питання проходження військової служби за контрактом, особливо зобов’язання «виконувати всі загальні, посадові і спеціальні обов’язки».
Серед вже відомих жертв судової системи РФ за звинуваченням порушення умов контракту, а реально – відмову від прийняття посади в 12 командуванні ЗС РФ та виконання злочинних наказів щодо участі у бойових діях на території України, колишні військовослужбовці ЗС РФ Столяров А.Л. та Кісленко А.М. та Захаров М.С. Інший військовослужбовець – офіцер 18 окремої мотострілецької бригади ЗС РФ Канапляник К.А. намагався уникнути примусового «відрядження» в Україну шляхом судового оскарження наказу міністра оборони від 22.02.2015 року № 0049, але під загрозою карної відповідальності був вимушений виконати злочинний наказ.
Характерною рисою всіх вироків і рішень російських судів є те, що справжня причина звільнення або покарання обов’язковим чином не афішується, будь-яке використання в ході ведення справ найменування «Україна» категорично виключається.
Так, громадянин Столяров А.Л. звернувся до Заозерского гарнізонного військового суду (Мурманська область) із заявою про визнання незаконним рішення командування про його дострокове звільнення у зв’язку із порушенням ним умов контракту.
В заяві позивача наголошується, що він бажав продовжувати військову службу. Негативний висновок атестаційної комісії ґрунтувався на його відмові приймати посаду саме у складі 12 командування ЗС РФ.
Суд з посиланням на статтю 32 зазначеного вище російського закону рішенням від 25 липня 2015 року по справі № 2-268/2015 зазначив, що «відмова від приймання посади є достатньою підставою для дострокового звільнення» і відмовив Столярову А.Л. у визнанні дій командування по відношенню до нього незаконними.
В свою чергу Калінінградскій гарнізонний військовий суд у справі від 3 червня 2015 року № 2-215/2015 приймає аналогічне рішення. Суд не задовольнив позов колишнього військовослужбовця (з метою приховування суддівського свавілля дані вилучено) на незаконність його дострокового звільнення, яке сталось через відмову юридично прийняти посаду офіцера 5 управління 12 командування резерву Південного військового округу, а фактично командира одного з підрозділів 5 омсбр (м.Макіївка) 1 АК (м.Луганськ).
Показовою, в плані прикладу комплектування 12 командування стала справа
№ 2А-470/2015, яка розглядалась Грозненським гарнізонним військовим судом по скарзі військовослужбовця Кісленка Андрія Миколайовича (Кисленко Андрей Николаевич). У своєму позові Кісленко стверджує, що після тривалої служби на території Чеченської Республіки він звернувся до командування з проханням про планову заміну. Командування запропонувало йому переведення або до 136 окремої мотострілецької бриги, дислокованої у високогірному районі республіки Дагестан (район підвищеної диверсійної і терористичної загрози), або, до складу 2 управління 12 командування резерву Південного військового округу, що фактично означало відрядження до складу 2 омсбр 2 АК (м.Луганськ). Цілком зрозуміло, що Кісленко відмовився від цих пропозицій і вимагав достроково звільнити його з військової служби. Розглянувши справу, суд не знайшов у діях командування порушень по відношенню до Кісленка, які дають йому право вимагати дострокового звільнення.
Примусовий і підступний механізм комплектування військових частин ЗС РФ, які ведуть бойові дії на території тимчасово окупованих областей України також наочно виявив розгляд справи № 2-99/2015 у Краснореченському гарнізонному військовому суді за позовом колишнього військовослужбовця Захарова М. С. щодо його незаконного звільнення. Захарову було запропоновано нібито вищу, відносно тої, що він обіймав посаду – офіцера 4 управління 12 командування, фактично командира одного з підрозділів 4 омсбр (м.Алчевськ) 2 АК (м.Луганськ). При цьому у поданні зазначалися високі професійні і моральні якості військовослужбовця, які цінуються командуванням військової частини та готовність до виконання обов’язків по вищій посаді. Коли ж офіцер відмовився від такого “подарунка долі”, і попросив звільнити його у зв’язку із закінчення строку контракту, атестаційна комісія військової частини надає принципово протилежну характеристику про невідповідність посаді, яку обіймає і робить висновок – «достроково звільнити у зв’язку із порушенням контракту».
Таким чином реалізована в РФ формально законна (виключно у відповідності до російського законодавства) схема: відмова від посад спочатку в 12 командуванні резерву ЗС РФ а потім у Центрі територіальних військ Південного військового округу ЗС РФ призводить (призведе) до дострокового звільнення «у зв’язку із порушенням контракту» російських військовослужбовців, які не бажали чи не бажають брати участь у бойових діях на території України, вбивати українських військовослужбовців чи знищувати цивільне населення нашої держави.
Разом з тим такого роду ситуація (мається на увазі незаконне звільнення військовослужбовців) не є безвихідною, оскільки звільненні у такий спосіб представники ЗС РФ отримують право на оскарження сфальсифікованих російською Фемідою стосовно них рішень у Європейському суді з прав людини (м.Страсбург, Франція) та Міжнародному кримінальному суді (м.Гаага). При цьому вони в праві вимагати від РФ значної фінансової та моральної компенсації.
Ще одним прикладом є ведення судових справ проти військовослужбовців контрактної служби 33-ої окремої мотострілецької бригади, в/ч 22179 ЗС РФ, місце постійної дислокації м. Майкоп, які категорично відмовилися від участі в агресії проти України і у період з кінця вересня – середини листопада 2014 року самостійно залишили місця «навчань» на полігоні Кадамовський в Ростовській області РФ поблизу державного кордону з Україною.
За рішенням Майкопського гарнізонного військового суду контрактники, які відмовилися брати участь у бойових діях на території України отримали строки засудження від шести до 18 місяців покарання в колонії, хоча військовослужбовці офіційно подавали рапорти на звільнення, які командування ігнорувало. У своїх рапортах контрактники зазначили причини припинення свого контракту – «нелюдські умови служби» та «нав’язливі пропозиції щодо служби в Україні у складі НЗФ ЛНР та ДНР».
Зокрема, сержант Павло Тинченко (зарештований у 2015 році за ч. 4 ст. 337 КК РФ “Самовільне залишення частини”) у своїх показах, зазначив: “Ознайомившись із постановою, прийшов до висновку, що в постанові не відображені мої свідчення в частині “невиконання наказу”. Я не виконував злочинний наказ, так як не хотів йти проти присяги, яку я приймав і не хотів брати участь в бойових діях на території України. Прошу внести дане зауваження до постанови суду”.
Разом з тим за версією слідства, контрактники, «не бажали переносити складнощі військової служби», тому були розпочаті кримінальні справи за ст. 337 КК РФ ч. 4 «Самовільне залишення частини» та ст. 338 КК РФ «Дезертирство».
Типовою є постанова про притягнення в якості звинувачуваного рядового Івана Шєвкунова (в оригіналі): «30.09.2014 года рядовой Шевкунов И.Н., являясь военнослужащим, проходящим военную службу по контракту, находясь в составе своего подразделения в служебной командировке на полигоне «Кадамовский», дислоцированном в Октябрьском (сельском) районе Ростовской области, будучи недовольным тем, что его направили в служебную командировку за пределы Майкопа и Республики Адыгея, не желая переносить тяготы и лишения военной службы, с целью вовсе уклониться от прохождения военной службы… самовольно оставил место службы — полигон «Кадамовский» и убыл по месту жительства».
Лише за перші півроку 2015 року по статі 337 КК РФ за статистикою Майкопського гарнізонного військового суду засуджено 62 військовослужбовців. При цьому за попередні п’ять років з 2010 по 2014 рік – всього 35.
Серед засуджених Майкопським гарнізонним судом у 2015 році: сержант Хабохов; молодші сержанти Олександр Євенко, Олександр Єненко, Сычев, Дечев; ефрейтор Агаджанян, а також рядові Анатолій Кудрін, Іван Шєвкунов, Єфімов, Романов, Сєргєєв.
Більшості контрактників винесли вироки, що передбачають умовні строки покарання або строки з наступною амністією «у зв’язку з 70-річчям Перемоги у ВВВ».
Характерною є поведінка військовослужбовців під слідством, переважна частина відверто побоювались давати правдиві показання. Практично ніхто не оспорював остаточний приговір, а під час засідань користувалися ст. 51 Конституції РФ – «ніхто не зобов’язаний свідчити проти самого себе». Головною причиною є атмосфера тотального залякування слідством та спецслужбами і обіцянками сурового покарання у колонії загального режиму у випадку розголошення реальних причин залишення полігону «Кадамовський». Зокрема, стосовно згаданого вище контрактника Павла Тинченка (перший почав давати правдиві офіційні показання про те, що їх намагалися відправити в ДНР, в якій формі це відбувалося і чому він відмовився виконувати злочинний наказ), здійснювались погрози. За його словами «… до мене приходили в ізолятор люди з різних владних структур, обіцяли покарання до 13 років ув’язнення, якщо я не відмовлюся від цих показань».
Цікаво, що з іншого боку, чинний Кримінальний кодекс РФ стверджує: «якщо виконавець наказу знав про його злочинний характер, він підлягає кримінальної відповідальності; має місце співучасть у злочині з розподілом ролей: начальник – організатор злочину, а підлеглий – виконавець». Зазначене є черговим доказом того, що всі російські військовослужбовці, проти яких були сфабриковані справи щодо невиконання злочинного наказу брати участь у бойових діях на території України мають право на оскарження цих рішень як в судах РФ, так і Європейському суді з прав людини (м.Страсбург, Франція) та Міжнародному кримінальному суді (м.Гаага).
Більш того, згідно ст. 33 Римського статуту Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року у міжнародному праві діє концепція «розумних багнетів»: «підлеглі повинні оцінювати законність наказу, що віддається начальником і несуть відповідальність за виконання явно незаконних наказів. Якщо виконання незаконного наказу було обумовлено фізичним або моральним насильством, особа, яка виконувала такий наказ може бути звільнена від кримінальної відповідальності». Очевидно саме тому, що військові можуть відмовитися виконувати злочинний наказ РФ досі відмовляється визнавати юрисдикцію Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Отже, у своєму намаганні догодити керівництву РФ і приховати участь ЗС РФ у збройній агресії проти України, судові структури РФ грубо порушують норми міжнародного та національного права.
Таким чином, в умовах тотального маніпулювання законодавчими нормами судовою владою РФ і відсутністю будь-якої можливості справедливого рішення у справах, які торкаються прихованої агресії РФ проти України, є доцільними рекомендації військовослужбовцям ЗС РФ та інших силових структур РФ, яких примушують до незаконних дій та військових злочинів на території України.
Зокрема, відповідно до діючих статутів військовослужбовці повинні виконувати законні накази. Основний вид наказів – у письмовому вигляді. При будь-якому сумніві військовослужбовець повинен вимагати наказ саме у письмовій формі від свого командира. У противному випадку військовослужбовець становиться військовим злочинцем. Прикладом може слугувати дії російського екіпажа ЗРК «Бук», які знищили малайзійський пасажирський літак рейсу MH-17 над українською територією, що призвело до загибелі 283 невинних чоловік (в тому числі 80 дітей), і які тому є військовими злочинцями.
Однак розуміючи, що події в Україні відбуваються за планами вищого керівництва РФ, у військовослужбовців РФ є ще одна можливість захистити себе під час майбутніх судових процесів – зібрати докази примусу до виконання злочинного наказу, а саме брати участь у бойових діях на території України, зокрема:
оригінали та копії бойових наказів та розпоряджень, які підтверджують їх злочинний характер, у т.ч. листи про відрядження;
відео- та звукові записи постановки завдань керівництвом на відбуття у відрядження та виконання завдань на території України;
документи прикриття (легендування) військовослужбовців для виконання завдань;
карти, схеми бойових дій та дислокації російських військ на території Донецької і Луганської областей;
документи постачання з території РФ О та ВТ, а також матеріально-технічного забезпечення 1 та 2 АК Центрального територіального командування Південного військового округу ЗС РФ
інші документальні матеріали.
Нагадаємо, що з урахуванням повної підконтрольності судової гілки влади Росії її державному керівництву, зібрані військовослужбовцями (які не бажають брати участь у бойових діях на території Україні) документи (копії) у першу чергу бойові накази, карти, схеми можуть бути використані ними як доказ необхідності для надання їм політичного притулку як в Україні, так і в інших іноземних державах (країнах ЄС та СЩА). Для цього необхідно звернутись до представників відповідних міжнародних організацій та державних структур України, а також іноземних держав, які нададуть юридичну та матеріальну допомогу і реалізують програму захисту свідків.
Наприклад, на сьогодні активно реалізується програма юридичної та матеріальної допомоги, а також захисту для свідків знищення військовослужбовцями РФ малайзійського літака рейсу MH-17.
2. Аналіз правових аспектів участі громадян РФ та іноземців «третіх» країн у діяльності ЗС РФ та незаконних НВФ на території України по фазах конфлікту.
Зважаючи на наголошення у законодавстві РФ «необхідності дотримання міжнародного і національного законодавства під час участі у міжнародних військових операціях», а також проголошений у грудні 2015 року Державною думою РФ «пріоритету національного законодавства РФ над міжнародним», доцільно оцінити правову ситуацію по фазах агресії РФ проти України.
Під час прихованої початкової фази – підготовка та розгортання конфлікту лютий-липень 2014 року
Серед основних фактів, що мають правове значення:
незаконне вторгнення військових підрозділів РФ на територію України з порушенням Статуту ООН, інших провідних норм міжнародного права. Зокрема, зухвале невиконання (ігнорування) Росією міжнародних договорів і угод з питань підтримки міжнародної безпеки, збереження державності, захисту незалежності й територіальної цілісності суверенних держав (Устав ООН /гл. I, гл. VI, гл. VII, гл. VIII/; Хельсінкський заключний акт від 1975 року; Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку із приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї («Будапештський меморандум» від 05.12.1994 року);
невиконання (ігнорування) Росією міждержавних договорів і угод з Україною (Угода між Україною та Російською Федерацією про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року; Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною й Російською Федерацією від 31.05.1997 року; Договір між Україною й Російською Федерацією про російсько-український державний кордон від 28.01.2003 року);
анексія АРК з використанням військових підрозділів РФ без знаків розрізнення на військовій уніформі та техніці, що є порушенням міжнародного права у галузі правил ведення війни;
масове проникнення на територію України озброєних громадян РФ та їх терористична діяльність на суверенній території України – підпадає під дію норм міжнародного права та Карного кодексу України.
Характерна особливість:
офіційне категоричне заперечення керівництвом РФ щодо участі у бойових діях військовослужбовців ЗС РФ та інших військових формувань на території України;
застосовані оперативні підрозділи ГРУ ГШ ЗС РФ, ФСБ, підрозділи спеціального призначення ГРУ ГШ, на території АРК, а також залучені військові підрозділи ЧФ РФ та сили та засоби посилення з Південного Кавказу та інших регіонів РФ;
за скоординованими оперативними планами і заходами ФСБ, СВР та ГРУ ГШ ЗС РФ організовано залучаються «корисні ідіоти» і найманці з РФ та інших країн світу, в т.ч. із Сербії, Франції, Іспанії, Бразилії. Основну масу російських бойовиків складають представники націоналістичних, неонацистських угруповань, співробітники приватних воєнних кампаній із закордонною реєстрацією, представники приватних охоронних структур; більшість іноземних бойовиків складають представники сербських ультра-націоналістичних формувань. Формально, зазначені бойовики не мають відношення до військової служби держави РФ;
використання термінології щодо комбатантів з боку РФ: «добровольці», «інтернаціоналісти», «відпускники», «ополченці», «шахтарі та трактористи», «військовослужбовці, що заблукали», «патріоти руського миру» і тому подібне.
Таким чином, міжнародна правова підстава для втручання у справи України з боку РФ відсутня. Відзначається грубе порушення норм міжнародного права, у т.ч. положень Статуту ООН, ОБСЕ, інших міжнародних договорів, у тому числі двостороннього договору про дружбу і співробітництво між Україною та РФ.
На цьому напрямі головний розрахунок – прихованість дій і тотальне заперечення виявлених фактів на всіх офіційних рівнях, використання впливового положення в ООН та ОБСЕ, потужне інформаційно-пропагандистське забезпечення.
Національне законодавство та підзаконні акти РФ, на яких базується застосування силових структур РФ проти України:
поточні рішення вищого воєнно-політичного керівництва РФ, у т.ч. Ради безпеки РФ на чолі з президентом РФ є провідним фактором розгортання агресії проти України. При цьому РБ РФ спільно із структурами адміністрації президента РФ є визначальними і основними стратегічними органами управління, роль уряду – другорядна;
рішення Державної Думи щодо дозволу Президенту РФ здійснювати заходи із застосування ЗС РФ на території України;
основне законодавство РФ щодо військової служби, у тому числі: Федеральний закон від 28 березня 1998 року № 53-ФЗ «О воинской обязанности и военной службе»; зміни та доповнення до «Положення про порядок проходження військової служби» від 16 вересня 1999 року, які затверджені Указом Президента РФ;
відомчі Статути, настанови та інструкції МО РФ, у т.ч. видів ЗС РФ, ГРУ ГШ ЗС РФ, а також ФСБ, СВР, МВС, МЧС, інших державних структур, що залучалися.
Реакція на порушення норм міжнародного та національного права:
Міжнародна реакція на порушення норм міжнародного права:
формальне засудження, вичікування розвитку ситуації, структури ООН та ОБСЕ паралізовані сильним впливом РФ у РБ ООН та ОБСЕ.
Офіційна реакція влади в РФ: норми права застосовуються з метою підтримки агресії, зокрема кримінальна відповідальність за тероризм, екстремізм, участь у найманстві поширюється лише на громадян що підтримують Україну.
Суспільна реакція в РФ: поширення культу «ввічливих людей» без знаків розрізнення на уніформі, які «ефективно» вирішують проблеми. В цілому, незважаючи на поодинокі заходи протесту, вважається, що анексія АРК та початок бойових дій в так званій «Новоросії» ознакою відновлення національної могутності РФ. Участь в окупації території України для громадян РФ, що проходять військову службу за контрактом, так й тих, що мають військову підготовку і знаходяться у запасі, у т.ч. співробітників чисельних приватних охоронних фірм, вважається швидким засобом заробляння грошей і не дуже небезпечною справою. Зазначене, а також значний пропагандистський вплив практично нейтралізують на національному рівні РФ питання щодо законності інтервенції і не викликають бажання уникнути військової служби, яка не виключає участі в окупації території України.
Провал прихованої фази агресії РФ проти України в другій половині липня – у серпні 2014 року
Факти що мають значний вплив на правовий статус сторін конфлікту: знищення російським екіпажем ЗРК зі складу ППО СВ ЗС РФ малайзійського пасажирського літака «Boeing-777» рейсу MH-17;
пряме визнання президентом РФ застосування ЗС РФ в ході анексії АРК в інтерв’ю каналу Німеччини «ARD» (листопад), що аргументується викривленим по суті правовим прецедентом набуття незалежності автономним краєм Косово (не визнана Україною офіційно);
пряме застосування проти військових підрозділів України штатних підрозділів ЗС РФ в окремих районах Донецької та Луганської областей, порушення ЗС РФ та контрольованих РФ НВФ законів війни та Гаазької конвенції на території України;
введення значних політичних та економічних санкцій проти РФ союзниками України;
неоголошена війна в Україні внаслідок російських втрат втрачає популярність в РФ, відбуваються хоча й невеликі, але знакові акції протесту та громадські антивоєнні дії.
Загострення військового протистояння у січні – лютому 2015 року, масове залучення БТГр ЗС РФ на території України з метою посилення псевдо республік
Факти що мають правове значення:
незаконне вторгнення військових підрозділів РФ на територію України з метою захоплення м. Дебальцеве – порушення Статуту ООН, інших провідних норм міжнародного права, домовленостей в рамках «Мінськ-2»;
нелегальне постачання озброєння, боєприпасів та прикомандирування особового складу ЗС РФ до підрозділів НВФ;
корекція президентом РФ «Положення про порядок проходження військової служби», з метою визначення умов військової служби іноземних громадян та осіб без громадянства віком від 18 до 30 років в ЗС РФ та їх участь у бойових діях, в т.ч. за кордоном, під час «міжнародних конфліктів».
Фаза контрольованої ескалації конфлікту – з березня 2015 року
злочинне ведення бойових дій силами ЗС РФ та НВФ на території України в рамках конфлікту низької інтенсивності;
подальше нелегальне постачання озброєння, боєприпасів та прикомандирування особового складу ЗС РФ до підрозділів НВФ;
фактичне незаконне формування РФ на суверенній території України військових угруповань так званих «ЛНР» та «ДНР» – підпадає під дію норм міжнародного права та Карного кодексу України.
у грудні 2015 року ліквідація останніх формальних правових
обмежень – Державна дума РФ скасувала пріоритет міжнародного права (основних принципів міжнародного права, які є імперативними нормами) у національному законодавстві РФ, що дозволяє РФ «легітимно» не дотримуватися взятих на себе (відповідно до міжнародних договорів і угод), підписаних і ратифікованих нею зобов’язань, а також імплементованих у своє внутрішнє (національне) законодавство норм і стандартів, «…які будуть суперечити її національним інтересам»;
підготовка у жовтні 2016 року проекту нової редакції федерального закону від 28 березня 1998 року № 53-ФЗ «О воинской обязанности и военной службе», який розширює залучення контрактників до участі у бойових діях за короткотерміновими контрактами, а також не виключає швидкого залучення військовослужбовців по призову до міжнародних конфліктів у разі необхідності.
В цілому, виходячи із ситуації що склалася у галузі права можна зробити наступні висновки:
Дії РФ із самого початку конфлікту на території України мають всі ознаки військових злочинів за міжнародним правом та карних злочинів за національним законодавством України;
Керівництво РФ постійно шукає нові форми та методи приховування, дезінформації та омани міжнародного співтовариства та власних громадян щодо залучення військовослужбовців РФ за контрактом (у т.ч. призовників необхідної військово-облікової спеціальності, що «раптово» підписали контракт під тиском), а також найманців російського та іноземного походження у складі НВФ з метою уникнення підстав для переслідування по закону за скоєні злочини;
З цією метою постійно удосконалюється законодавство РФ шляхом прийняття рішень вищим керівництвом відповідно до результату аналізу розвитку поточної та прогнозованої обстановки.
Зокрема, у галузі міжнародного права – це скасування пріоритету міжнародного права, блокування роботи міжнародних судів за військові злочини та не визнання їх легітимності; в галузі національного права РФ – прийняття законодавчих актів та підзаконних документів що забезпечують потреби воєнного планування та застосування ЗС, інших силових структур РФ у тому числі шляхом залучення значної кількості громадян РФ, осіб без громадянства та іноземців до військової контрактної служби в РФ.
3. Можливі правові заходи з метою протидії, засудженню та припиненню агресії РФ проти України
Враховуючи прискорення процесу змін у законодавстві РФ щодо військової служби за контрактом в РФ та виходячи з проведеного аналізу правових аспектів участі громадян РФ та іноземців «третіх» країн у діяльності ЗС РФ та незаконних НВФ на території України пропонується низка правових заходів з протидії та засудження агресії РФ.
Зважаючи на те, що внутрішня ситуація в РФ характеризується практично повним придушенням реальної опозиційної преси і правозахисних організацій та фондів і їх тотальна заміна сурогатними організаціями із «захисту прав людини», «захисту прав військовослужбовців», що діють під контролем спецслужб РФ, не має сенсу апелювати до представників підставних російських «опозиційних» та «правозахисних організацій» з метою припинення агресії РФ проти України.
В цих умовах доцільно залучати до документування військових злочинів РФ на території України представників авторитетних міжнародних офіційних та недержавних організацій, зокрема організацій ООН, ОБСЄ, «Хьюман Райтс Вотч» («Human Rights Watch»), «Трансперенсі Інтернешнл» («Transparency International»), «Лікарі без кордонів» («Medecins sans frontiers») та інших авторитетних організацій, використання правових механізмів міжнародних судів різної компетенції.
Залучення російських свідків військових злочинів можливе за умов реалізації їх програми захисту та заохочення. Їх свідчення можуть набути великого значення в ході організації та проведення у майбутньому міжнародних судових процесів проти російських військових злочинців за зразком Нюрнберзького та по військових злочинах у колишній Югославії.
Про можливість цього розвитку подій свідчить нещодавня активізація діяльності Гаазького міжнародного кримінального суд і офіційного визнання
14 листопада поточного року ним фактів агресії РФ проти України.
Зокрема, саме у цьому правовому контексті, в якості злочинної організації,
за аналогом націонал-соціалістичних організацій Німеччини часів Другої Світової війни та злочинних підрозділів Республіки Сербської у Боснії і Герцеговині сербського генерала Р.Младича, слід розглядати Центр територіальних військ Південного військового округу та його попередню форму організації – 12 командування резерву ЗС РФ, які створені і призначені саме для збройної агресії проти України, а в якості злочинних співучасників-колаборантів – окупаційні структури та «офіційних осіб» окупованої РФ Автономної республіки Крим і так званих псевдореспублік «ДНР» , «ЛНР».
Повна версія матеріалу – в аналітичному бюлетені “Виклики і ризики. Безпековий огляд ЦДАКР №22 (61)”:
http://cacds.org.ua/ru/bulletin/975
