Політичні турбулентності
12 березня 1999 року в президентській аудиторії Бібліотеки імені Г.Трумана в м.Індепедненс (США), розпочалась польська історія членства в НАТО. Тодішній міністр закордонних справ Польщі Броніслав Геремек назвав цю подію закінченням холодної війни. Шлях до НАТО Польща долала послідовно з перших місяців після розвалу соцтабору в 1989 році. Перші контакти між Варшавою та Альянсом мали місце ще тоді, коли існував Варшавський договір, а Збройні Сили Польщі офіційно називалися Польське Народне Військо. Вже тоді виявилось, що значна частина представників нової влади розуміла потребу негайних дій, метою яких мало стати набуття членства в НАТО. На той час такі ідеї, здавалося, були відірваними від реалій, оскільки існували СРСР та Варшавський договір, а на території Польщі базувалися підрозділи Радянської армії.
Також на Заході ентузіастів щодо швидкої інтеграції Польщі з Альянсом було небагато. Насправді Варшава могла розраховувати лише на лобістські дії впливових в американських елітах Збігнєва Бжезінського чи Яна Новака-Єзьоранського. Лише у 1992 році з боку НАТО пролунала перша конкретна декларація. Під час візиту до Варшави генсек НАТО Манфред Вернер заявив, що двері Альянсу для Польщі є відкритими. Рік опісля польську територію залишають підрозділи Радянської армії, а президент РП Лех Валенса офіційно заявляє, що пріоритетом Польщі є членство в НАТО. На цьому етапі ключовою перешкодою був брак довіри до Збройних Сил Польщі з боку потенційних союзників на Заході. З точки зору Брюсселя, Парижа чи Лондона в силових структурах Польщі сильними були російські впливи, що зумовлювало потребу їхнього «перезавантаження». Іншими словами, Варшава мусила продемонструвати, як і всі інші країни-кандидати, що буде надійним союзником в рамках Альянсу, якому можна довіряти. Тому, «розкриття» НАТО для Польщі відбувалося повільно, починаючи з програми Партнерство заради миру.
Після цього обертів набирали спільні навчання, а також почастішали випадки участі польських солдатів у миротворчих операціях пліч-о-пліч з військами країн-членів Альянсу. Перші спільні навчання відбулися у 1994 році на полігоні під Познанню. Незабаром польський елітний спецпідрозділ GROM, взяв участь у миротворчій операції на Гаїті. Тоді польські командос зарекомендували себе американським колегам з дуже хорошої сторони. Високий рівень підготовки польських підрозділів було підтверджено протягом миротворчих операцій на Балканах. Також не можна забувати і слід окремо підкреслити, що на тлі подекуди гарячої політичної боротьби на внутрішній сцені у Варшаві, існувала неформальна домовленість політичних сил про «єдину позицію» Польщі за кордоном. І так, попри різні внутрішньополітичні пертурбації (часті зміни уряду, перевибори), серед польських еліт ніколи не було розбіжностей щодо обґрунтованості євроатлантичного вибору. Протягом 1990-х років опозиція та влада фактично ніколи не вдавалися до маніпуляцій довкола зовнішньополітичного курсу і на зовнішній арені демонстративно говорили єдиним голосом. Цей фактор поступово укріплював довіру Заходу до Варшави. Нарешті у 1997 році генсек НАТО Хав’єр Солана офіційно запросив Польщу до НАТО.
Трансформація збройних сил
Політико-іміджеві аспекти були далеко не єдиними на шляху до НАТО. На момент краху комунізму Польща володіла другими за чисельністю збройними силами у Варшавському блоці, які нараховували більше 300 тис. військовослужбовців. Коли у 1999 році країна власне набувала членства в НАТО чисельність армії складала вже 200 тис. осіб. На сьогодні Збройні Сили Польщі нараховують 120 тис. виключно професійних військовослужбовців (включно з Національними Силами Резерву, які нараховують 20 тис. осіб). За чисельністю це – сьома армія в НАТО. На початку 1990-их років Польща мала досить чисельні бронетанкові війська (2,5 тис. танків), а власне військова інфраструктура існувала в основному в західній та північно-західній частині країни. Адже, саме з цьому напрямку традиційно очікувалась на потенційна загроза. Названі фактори зумовлювали потребу глибоких реформ як власне армії так і воєнної інфраструктури.
Потрібно визнати, що до вступу в Альянс Польща не проводила серйозного переозброєння і використовувала в основному застарілу техніку з часів Варшавського договору. Водночас в багатьох випадках було проведено модернізацію, як наприклад, з винищувачами Міг-29. Ключові перетворення в Збройних Силах Польщі в 1990-их роках стосувалися організаційної структури, нових підходів до навчань та змін в структурі управління армією. Справжнє переозброєння розпочалося лише після набуття членства в НАТО. Тут виділяються такі відомі проекти: 48 винищувачів F-16, майже 700 бронетранспортерів Rosomak та танки Leopard.
Звичайно, модернізація Війська Польського триває і донині. Варшава системно витрачає на оборону 1,95% ВВП (основні витрати пов’язані із закупівлею нових вертольотів, систем протиповітряної оборони та підводних човнів). Крім цього, вступ до НАТО означав наплив інвестицій Альянсу. Польщу було включено до Програми інвестування НАТО в сфері безпеки (NATO Security Investment Programme – NSIP). Її було створено з метою спільного фінансування проектів для розвитку оборонних спроможностей держав-членів. NSIP фінансується в рамках фонду, що складається з внесків країн Альянсу. Вартість внеску залежить від економічного потенціалу окремо взятої держави. Наприклад, у 2015 році бюджет програми дорівнював 910 млн. євро, а польський внесок становив 22,7 млн. євро. Вартість всіх інвестицій NSIP в Польщі дорівнює 850 млн. євро та охоплює 133 інвестиційні проекти. В рамках NSIP профінансовано, наприклад, модернізацію інфраструктури шести військових аеропортів, побудову системи зв’язку між Польщею та Штаб-квартирою НАТО та стратегічним командуванням Альянсу, розбудову системи РЛС дальнього виявлення чи створення надсучасного Центру вишколу об’єднаних сил (JFTC) в м.Бидгощ.
Також чималу роль в адаптації до стандартів НАТО відіграла участь польських військових в спільних з натівськими партнерами навчаннях та стажуваннях в спеціалізованих ВНЗ та інших осередках країн-членів НАТО. Всього з 1996 року Польща взяла участь в 13 місіях та союзницьких операціях. Варшава двічі приймала інших членів Альянсу в рамках великих військових навчань: «Strong Resolve» у 2002 році та «Steadfast Jazz» у 2013 році. Серйозним іміджевим успіхом Польщі була участь в миротворчих операціях в Іраку (2004–2011 рр.) та Афганістані (по 2014 рік). В обох місіях загинуло 66 польських військових, багатьох було поранено. Кілька тисяч солдатів взяли в них участь. Окрім нагоди продемонструвати готовність виконувати свої союзницькі зобов’язання, Польща сприймала це, як можливість перевірити своїх солдатів в бойових умовах, а не лише під час навчань.
Гарантії НАТО у теперішніх реаліях. Тест на монолітність
Суттєве зміцнення потенціалу збройних сил – це лише один із позитивних наслідків вступу до найпотужнішого воєнно-політичного союзу світу. Важливо розуміти, що подекуди більш важливим було отримання потужних союзників та гарантій безпеки, які випливають із відомої статті 5 Вашингтонського договору про створення НАТО, адже, агресія проти одного з членів Альянсу означає агресію проти всього НАТО.
Сьогодні «гібридна» війна Росії проти України та хвиля терору в Європі поставили під сумнів рівень безпеки країн західного світу. Особливо російська «гібридна» війна, зокрема, в Україні та Туреччині, поставила питання про актуальність статті 5 у разі, коли агресор веде війну, яку важко назвати класичною. Ці побоювання помітні особливо в Туреччині та країнах Балтії, які природнім чином відчувають потенційну (і не лише) загрозу з боку «гібридних» дій Москви. Саме тому НАТО проходить етап ґрунтовних, однак дуже повільних реформ. Ще на минулорічному саміті Альянсу в Ньюпорті було прийнято безпрецедентне рішення про створення сил швидкого реагування, які будуть готові прийти на допомогу члену НАТО.
Також війна в Україні стала одним з приводів до започаткування програми періодичної ситуативної присутності військ НАТО в Польщі та прибалтійських країнах. Вони перебувають там в рамках навчань, а їхня присутність не є постійною лише через протести з боку Кремля. Водночас процес розбудови натівської інфраструктури в Польщі вже триває. У Польщі існують тверді переконання, що липневий саміт НАТО у Варшаві чітко підтвердить міцні військову складову і характер Альянсу. Польща вимагає більшої присутності військ НАТО на своїй території і хоче суттєвого підкріплення його східного флангу.
Досвід польської інтеграції до Північноатлантичного Альянсу демонструє стратегічний, довгостроковий та багатоаспектний характер співпраці. Це процес, коли політичний вибір держави мусить бути безальтернативним і не викликати навіть найменших сумнівів у союзників щодо надійності кандидата. Сама країна-претендент зобов’язана провести низку внутрішніх реформ, а користь буде відчутна лише на «довгій дистанції».
Міхал Кацевіч (Micha? Kacewicz), портал Newsweek-Polska
