Період кінця січня – початку лютого поточного року відзначився значним збільшенням активності Росії в інформаційній війні проти України, за рівнем абсурдності – безпрецедентним навіть за мірками Кремля. Чим можна пояснити таку активізацію тут і зараз?
Так, спочатку головний російський «інформаційний боєць» – телеканал Life News повідомив, що ФСБ РФ отримала інформацію про підготовку терористичних нападів з боку ІДІЛ в місцях масового скупчення людей в Києві. Більше того, ФСБ встановило 10 осіб потенційних терористів, дані про яких буцімто були передані до СБУ. Реакція СБУ була короткою і виваженою – суха констатація того, що не існує жодних контактів з ФСБ, а даний посил – чергова підробка. «Сенсація» навіть залишилася майже поза увагою українських ЗМІ…
Далі, буквально за декілька днів британське видання The Independent публікує матеріал, що взагалі не витримує жодної критики, в якому лейтмотивом стало планування Україною відправки військ на війну в Сирію. При цьому наводиться «анонімне джерело в Міністерстві оборони України». За даними газети, Київ готується відправити військовий контингент до Сирії для підтримки Заходу в боротьбі з ІДІЛ. Плюс один із мотивів є можливість зіткнутися з російськими військами, тому що українці зараз найкращі в світі «у знанні тактики і мови росіян», – пише The Independent. На відміну від попередньої новини, дана «сенсація» мала певний резонанс в Україні. МО України, звичайно, заперечило наведені «одкровення». Також було привернуто увагу, що The Independent належить російському олігархові Олександру Лєбєдєву, що має вагомі частки в таких гігантах російського бізнесу як РАО ЄЕС «Россия» і «Аэрофлот».
Обговорювати достовірність наведеної інформації не має жодного сенсу, вміст брехні перевищує межі здорового глузду, навіть якщо взяти до уваги російські стандарти журналістики. Інша річ, що ми маємо справу із чіткою спланованою інформаційною акцією. Про це, приміром, свідчить оперативна реакція прокремлівських політологів, які одразу взялися за коментарі такої «непересічної події». Зокрема, Михайло Погребінський, який традиційно і послідовно дбає про «інформаційну оболонку» і забарвлення діяльності Кремля, ґрунтовно пояснює російським ЗМІ: загартовані українські солдати хочуть перевірити себе в Сирії, продемонструвати свою корисність для НАТО і, серед іншого, заробити гроші.
Цинізм і зашкалювання абсурду: що це – агонія Кремля чи підготовка інформаційного плацдарму для наступних дій?
Гіпотеза перша – оптимістична. Найбільш вірогідним поясненням є бажання покращити різко зіпсований останнім часом імідж Кремля і Володимира Путіна одразу після серії важких ударів в іноземному медіа просторі. Накалювання громадської думки проти України – один із зручних і перевірених інструментів відведення уваги як всередині Росії, так і за кордоном. Говорячи про «важкі інформаційні удари», виділити слід фільми британського каналу BBC про справу Литвиненка і таємні багатства російського президента («Таємниця багатств Путіна»). Картини-викриття окрім нанесення іміджевих втрат провели перед європейцями таку собі червону лінію морально-психологічного сприйняття очільника Кремля. Згадаймо, що раніше не менш резонансно відзначився німецький провідний ТВ канал ZDF із власним документальним фільмом «Путін – людина влади»…
Показово, що відповідь Кремля, на відміну від «західних атак», має скандально низьку якість, що помічається неозброєним оком і може свідчити про відчайдушність даних кроків. Згадаймо вже півзабуте підняття на поверхню із глибоких архівів теми викрадених в Нідерландах творів мистецтва із прив’язкою до українських націоналістів. Зараз же із періодичністю раз на тиждень відомий французький канал Canal+ у прайм-тайм крутить тенденційний низькопробний пропагандистський фільм про події на київському Майдані, який далекий від реальності, однак чітко формує образ України, що «скочується у фашизм». Власників французького каналу, що переживає непрості бізнесові часи, не зупиняють жорсткі іміджеві втрати, що в подальшому лише поглиблять фінансову прірву.
Таке враження, що провокація надто вже добре проплачена. Показовою є й відсутність реакції французьких властей…
Навмисне продукування скандалів довкола України, є підстави вважати, лише набиратиме обертів. Сьогодні все більш очевидним стає той факт, що ситуація із мінськими домовленостями (Мінськ-2) остаточно зайшла у глухий кут. Паралельно головною метою Кремля стають результати квітневого референдуму в Нідерландах щодо асоціації України з ЄС. Негативний для Києва результат може стати ключовою перемогою Москви. Бо далі Україна виглядатиме або винуватцем невиконання Мінська-2, або ляже під мінський формат, який однозначно вигідний Кремлю. Недарма на тлі санкцій і низьких цін на нафту, Росія нещодавно відкрила новий прихований фронт, який можна охарактеризувати як «поступове братання» із українцями. Звичайно, «братання» має проходити на умовах Кремля, а виконання Мінська-2 і відміна санкцій має стати вінцем даного процесу.
Однак, російські провокації та «піклування» про Україну є настільки низькоякісними і абсурдними, що це може свідчити про зростаючий у Москві відчай – а це вагомий прояв слабкості…
Гіпотеза друга – песимістична. На жаль, розвиток агресії Росії проти України дає підстави не виключати перспективи найбільш драматичного розвитку подій: періодичні вкидання і прив’язки в інформаційному просторі теми ІДІЛ до України можуть свідчити про підготовку ФСБ до терактів над Дніпром. Моделюємо ситуацію і розуміємо, що тоді Кремль може розраховувати на дестабілізацію ситуації в Києві і, що більш важливо, мати важелі впливу на критичну масу громадської думки у східній та центральній частині України (передусім, прифронтові підконтрольні Києву території, Харків, Одеса).
Без сумніву, «сліди ісламських терористів» російськими кураторами будуть знайдені дуже швидко. І все це на тлі протягнутої «руки допомоги» з ФСБ, яка нібито надавала до СБУ інформацію про потенційних терористів, а Україна не скористалися цими цінними даними. А далі – добре відома і опрацьована, приміром, у Франції, пісня про необхідність об’єднуватись (в нашому випадку «найбільш братнім народам» або взагалі «одному народові») перед лицем такої спільної загрози, як тероризм…
Звичайно, такий сценарій є надто ризикованим власне і для Кремля, на який в нинішніх умовах протистояння з Києвом одразу паде тінь як на організатора терактів. Плюс біда такого порядку може лише консолідувати українців.
Реалізація «песимістичної гіпотези» наразі видається таки нереальною. Єдиним серйозним аргументом, який не дає змоги її виключати, – подальше поглиблення відчаю і агонії Кремля…
Павло Кост,
координатор проектів Демократичного співтовариства Схід (Варшава), член Експертної Ради ЦДАКР
