Як визначили фахівці Центру досліджень армії, конверсії и роззброєння, в цілому червень ц.р. виявився напруженим в усіх площинах безпеки, що є природнім з огляду на наближення критичного моменту у протистоянні Росії і Заходу – саміту НАТО у Варшаві. Саме з цією датою (8 – 9 липня) напряму пов’язана активізація керованого Росією угруповання в українському Донбасі. Символічне послання Заходу можна інтерпретувати таким чином: у разі небажання перейти на рейки поступового зменшення тиску з боку Заходу Кремль активізуватиме атаки на вразливі мішені. Нажаль Україна залишається вразливою у військовому сенсі мішенню, яку Москва планує і у подальшому використовувати у протистоянні із Заходом.
Саме у цьому контексті слід розглядати заяву 25 червня голови комітету російської Держдуми з оборони, екс-командувача Чорноморським флотом РФ адмірала Володимира Комоєдова – про плани щодо розміщення в Калінінградській області оперативно-тактичних ракетних комплексів «Іскандер-М».
На тлі безпрецедентної для поточного року військової і диверсійної активності Росії відбулася й низка знакових подій на міжнародній арені, які слід розглядати як додаткові виклики Україні. Передусім слід згадати вкрай негативний контент виступу генерального секретаря ООН про роль Росії у врегулюванні конфлікту на Донбасі. Так, Пан Гі Мун 17 червня з трибуни ключової міжнародної організації фактично підтримав країну, що здійснила окупацію територій іншої суверенної держави. Заява про значення ролі Росії у врегулюванні кризи створила умови для впровадження подвійних стандартів на міжнародній арені та стала чи не найбільшою інформаційно-психологічною операцією проти України від початку російської агресії.
Другим вкрай негативним епізодом червня стали результати референдуму у Великобританії, відомого як Brexit, який уже викликав потрясіння не лише у Сполученому Королівстві, а й в політичних колах країн усієї Європи. Для України виникли ризики відходу на другий план українського питання у контексті намагання країнами Європи у першу чергу вирішувати свої нагальні проблеми. Політичний хаос у Європі може активно використовуватися Кремлем для просування своїх інтересів, зокрема, у питаннях відновлення політичного та економічного співробітництва. До речі, певним відлунням хаотичних подій у Європі можна вважати й вкрай тенденційну для України декларацію про «спільні цінності» Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) з путінською Росією. Показово, що озвучив цю заяву про «спільні цінності» ПАРЄ та РФ особисто президент ПАРЄ Педро Аграмунт, що різко підкреслює масштаб негативної події. Крім того, негативу додав депутат від Нідерландів Тіні Кокс із заявою про те, що російська делегація може повернутися для участі в асамблеї ПАРЄ після виборів і оновлення Держдуми РФ.
Слід наголосити – в умовах, що склалися із сприйняттям Росії на окремих ділянках Західного світу, особливої небезпеки набувають реваншистські проекти Кремля власне в Україні. Від посилення політичних сил, які можуть інтегрувати проросійські проекти у владу, до створення умов для розвитку диверсійних проектів на кшталт «Бесарабська народна республіка».
Головні ризики військового характеру
Майбутні вибори до Держдуми РФ створюють додатковий військовий виклик, про який вже зазначалося раніше експертами у галузі безпеки. Зокрема, на тлі суттєвого послаблення Європи внаслідок згаданих подій у Великобританії, а також інерції сприйняття наслідків терористичних актів і наступу міграції цілком реальним є ескалація військового конфлікту з метою продемонструвати населенню Росії «активний наступ Америки на території України та впевненість діючої влади Росії у розв’язанні зовнішніх загроз».
Цікаво, що наприкінці червня (23.06) з’явилася заява уповноваженого уряду Німеччини щодо співпраці з Росією Гернота Ерлера, який попередив, що нові витки ескалації між НАТО і Росією можуть призвести до війни. Майже синхронно спрацювала також і Канадська служба розвідки і безпеки, яка дійшла висновку (про це через ЗМІ було оголошено 20 червня), що Росія готується до нової війни. Зокрема, доповідь «2018 Security Outlook» про глобальну безпеку, потенційні ризики та загрози вказує, що Росія має намір «у першу чергу розширити можливості вести гібридну війну». «РФ головним чином проводить переозброєння частин із звичайним озброєнням, держава готується до війни», – йдеться у звіті. До речі, означені розрахунки та заяви цілком співпадають із тим, що Росія робить у практичній площині. А саме, продовжує розгортання на постійній основі підрозділів поруч з кордонами України. Зокрема, відомо про розгортання трьох нових дивізій чисельністю понад 10 тис. чоловік кожна – у Брянській та Воронезькій областях.
Звісно, експерти визнають доконаним фактом, що за два роки Україні вдалося створити фактично з нуля навчену, оснащену і боєздатну армію. ЗСУ, переконані аналітики, здатні витримати удар, стримати наступ в Донбасі, тобто, війну третього покоління. Але на сьогодні також очевидно, що Росія веде підготовку й до інших сценаріїв, наприклад, застосування авіаційної та ракетної техніки.
В Україні збільшилася сумна статистика. Так за даними секретаря РНБО України Олександра Турчинова (в інтерв’ю «Новий час») вказано: «Минулого місяця ми зазнали найбільших втрат за останній рік – 25 військовослужбовців загинули, 98 були поранені». З квітня, за словами чиновника, по позиціях сил оборони України б’ють прицільно, застосовуючи великокаліберні міномети, артилерію і системи залпового вогню. А це означає, що в разі неприйняття адекватних мір, в тому числі, застосування асиметричних можливостей, війна низької інтенсивності буде виснажувати підрозділи ЗСУ та створить руйнівні психологічні наслідки для усього Війська.
На тлі означених подій заява Путін про те, що він згоден із Порошенком у питанні озброєння місії ОБСЄ в Донбасі (під час виступу на міжнародному економічному форумі в Санкт-Петербурзі 17 червня), є насмішкою над Західним співтовариством.
Виклики для України на міжнародній арені
Незважаючи на погіршення загальної ситуації довкола України, у другій половині червня ц.р. відбулася й низка позитивних подій. Так, ключовою позитивною подією другої половини червня стала заява канцлера ФРН Ангели Меркель щодо неможливості проведення виборів у Донбасі через проблеми з безпекою (27 червня). Це врахування українського інтересу відбулося у контексті підтримки українського прем’єра Володимира Гройсмана, оскільки заява пролунала на брифінгу за підсумками відповідної зустрічі.
Також 20 червня стало відомо, що Євросоюз продовжить економічні санкції проти Росії на шість місяців. Про це повідомив глава МЗС Франції Жан-Марк Ейро під час засідань Ради ЄС в Люксембурзі. Крім того уряд Німеччини готовий ввести додаткові санкції проти Москви в разі, якщо це буде необхідним, – заявив речник уряду ФРН Штеффен Зайберт. А Вашингтон, у свою чергу, схвалив продовження дії «кримського пакету» санкцій ЄС проти Росії. Отже, в цілому Захід зберігає послідовність, що також слід враховувати у ході саміту в липні. Однак ця послідовність пов’язана не стільки з урахуванням інтересів України, скільки з побоюванням наступальних дій Росії.
Також зберігає власні позиції й НАТО як військово-політичний союз. Зокрема, генерал НАТО Петр Павел зазначив, що нормальних відносин з РФ не буде до відновлення цілісності України (17 червня). Ще більш конкретно у бік підтримки України висловився генсек НАТО Єнс Столтенберг: «Наша мета полягає в тому, щоб допомогти Україні у створенні більш ефективної і дієвої оборони, структур безпеки і зміцнення громадянського контролю над ними. Ми вже приступили до здійснення проектів у рамках Трастових фондів, які ми заснували для України. Вони стосуються командування, управління, матеріально-технічного забезпечення, кіберзахисту і реабілітації поранених солдатів». Керівник Альянсу додав, що НАТО розробляє нові проекти співпраці, які стосуються протидії гібридній війні і вибуховим пристроям.
До того ж, 16 червня Єврокомісія рекомендувала не визнавати і не надавати візи на видані в анексованому Криму паспорти.
Для України було б також цікаво вивчити та скористатися досвідом деяких країн-сусідів. Так, у Польщі заявили про бажання створити розвідувальний центр НАТО (16 червня), при цьому ініціатива вже отримала підтримку військового відомства Німеччини. Презентуючи ідею в НАТО, міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич заявив у Брюсселі, що «ця ініціатива ще не має остаточного підтвердження, але ми збираємо широку підтримку», а власне розвідцентр має буде обслуговувати війська НАТО, які будуть розміщуватися в Польщі та країнах Балтії. Це відбулося одразу після того, як 13 травня в польському Родзіково розпочалося будівництво американської бази протиракетної оборони. На базі, зокрема, будуть розміщені американські установки SM-3, а обслуговувати комплекс будуть понад 200 військових і цивільних фахівців (будівництво бази планують завершити в 2018 році). Польський досвід забезпечення національної безпеки може мати виключне значення для України, чиїй владі можна було б активно використовувати безпекові ідеї сусіда.
Інший, не менш цікавий досвід стосується Республіки Білорусь, яка протягом останніх двох років після нападу Росії на Україну розробляла власні ракетні комплекси. В результаті, сайт президента Білорусі 17 червня поінформував про те, що нове ракетне озброєння успішно було випробувано шляхом польових ракетних пусків.
Виклики у площині економіки
Важливою інформацією цього сектору слід вважати заяву колишнього міністра фінансів РФ Олексія Кудріна про те, що накопичених резервів Росії залишилося на два-три роки (16 червня). Центробанк своїми діями заважає кредитуванню в інших сегментах економіки, вважає фахівець. Він переконаний, що Росія зможе не більше трьох років покривати дефіцит бюджету за рахунок резервів. Так, він зазначив, що коли нині дефіцит бюджету становить 3,5% (в номінальному вираженні це 3 трлн рублів), то 2,5 трлн. рублів РФ бере з резерву. На його думку, «приватний сектор не може змагатися з державою у залученні дешевих кредитів».
До цього варто додати висновки авторитетного агентства Bloomberg, що економіка Росії буде в біді під тиском санкцій, доки Путін при владі.
Основні виклики всередині держави
Проблема реформування оборонної промисловості навіть напередодні саміту НАТО залишилася поза увагою влади. Розв’язанню проблеми не сприяє кадрова політика у секторі безпеки. Так, п’ятим заступником міністра економічного розвитку і торгівлі, який візьме на себе реформу державного оборонного замовлення, призначено Юрія Бровченка. Це рішення влади критикує значна кількість експертів. Враховуючи, що Бровченко візьме на себе одне з найскладніших завдань — реформу державного оборонного замовлення, фахівці вважають, що всі «реформи» тут зведуться до лобіювання інтересів «державно-бізнесової структури «Укроборонпрому», а не українського війська.
Така кадрова парадигма замість створення центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом із підпорядкуванням першому віце-прем’єру є, по суті, свідченням відмови від масштабної реформи. Фахівці наполягають, що має бути чіткий, збалансований і зрозумілий підхід — що Україна може виробляти самостійно, що має робити в межах військово-технічної співпраці з іноземними державами, а що імпортувати. На цей час в ЗСУ і Нацгвардію державою постачається не те, що потрібно, а те, що оборонна промисловість може виробити, і змін цього формату не передбачається. Це не дозволяє підійти до вирішення головного питання — глобального переозброєння Української Армії для того, щоб зробити з неї потужний інститут стримування, а також створює ризики для інвестицій.
Варто згадати ще одне рішення Президента України – про направлення в Донбас бригади швидкого реагування Нацгвардії. Таке рішення, вважають експерти, є відлунням незбалансованого підходу в оснащенні та підготовці НГУ порівняно із ЗСУ. Так, фахівцями вже зафіксовано чимале роздратування генералітету ЗСУ ситуацією, що склалася. Серед іншого, варто згадати, що в Україні чисельність МВС, за даними міністра Арсена Авакова, складає 300 тис. осіб, тоді як ЗСУ налічують 280 тис. – фахівці вважають таку ситуацію неприйнятною під час реальної війни. Це також свідчить про вагомі перекоси у реформуванні сектору безпеки.
Серед рішень влади слід згадати також те, що СБУ за рік заборонила в’їзд в Україну для 1,5 тис. іноземців, а серед «нев’їзних» – 387 громадян Росії. Безумовно, має сенс, що СБУ ввела санкції відносно сотень росіян, оскільки це є особи, що практикують антиукраїнську риторику. Експерти ЦДАКР вважають, що такі списки слід розширювати, включаючи потенційних ворогів України безвідносно їх статусу. Експерти ЦДАКР позитивно ставляться до того, що серед «нев’їзних» виявився і екс-президент СРСР Михайло Горбачов. В цілому для України важливо підтримувати жорсткий контррозвідувальний режим.
