Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини серпня 2017 року.
Головні ризики воєнного характеру
Початок серпня не ознаменувався жодними помітними зрушеннями безпекової ситуації в зоні конфлікту на Донбасі. Невтішна статистика прес-центру штабу АТО свідчить, що з початку місяця внаслідок бойових дій загинуло 8 бійців ЗСУ, 25 зазнали поранень.
Зважаючи на чималу протяжність лінії зіткнення (бл. 426 км), ключові ділянки фронту утримуються завдяки вогневому контролю. Тож усі перемир’я, що виходять з-під пера Тристоронньої контактної місії в Мінську, на жаль, приречені на провал. Відтак, забути про щоденні втрати серед особового складу ЗСУ можна буде лише у випадку введення миротворчої місії ООН на територію ОРДЛО або відновлення повного контролю Києва над ділянкою кордону, яка з 2014 року залишається в руках Кремля і сепаратистів. Втім, за оцінкою ЦДАКР, обидва варіанти, щонайменше в короткостроковій перспективі, видаються малоймовірними.
Важким тягарем неоголошена війна з Росією залишається і для цивільного населення прифронтових міст та сіл. 7 серпня заступник глави СММ ОБСЄ Олександр Хуг повідомив, що в липні місія зафіксувала в Луганській області 7 поранених і вбитих серед мирного населення. Всього з 1 січня поточного року міжнародні спостерігачі задокументували 341 жертву серед мирного населення, в тому числі 62 смертельні випадки. За словами Хуга, це на 37% більше порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Така динаміка бойових дій свідчить про те, що кремлівські куратори бойовиків підтримують конвенційну війну з Україною на «повільному вогні». Відносно незначні втрати обох сторін не створюють резонансу в західних ЗМІ, а в свідомості тамтешніх суспільств поступово розмиваються розуміння мети санкційної політики щодо Росії. «Дозована» присутність російської армії на території сусідньої держави дозволяє Кремлю зберігати «на плаву» відносини з Брюсселем і в той же час продовжувати утримувати на короткому повідку Київ та сепаратистські «апендикси».
При цьому стратегія Кремля щодо України залишається гнучкою. Оскільки волюнтаристське рішення про остаточне відчуження окупованих районів Донецької та Луганської областей в Кремлі досі тримають під сукном стола переговорів, Київ має враховувати широкий спектр зрежисованих у Кремлі сценаріїв розвитку ситуації.
Економічні втрати від західних санкцій, зміна міжнародної кон’юнктури чи апаратних віянь у владних структурах РФ можуть змінити «пункт призначення» російської політики на Донбасі.
Внутрішньополітичні виклики
Прокурори взялися за ОПК і «Стіну»
Політична осінь обіцяє бути насиченою. Готуючи іподром для перегонів президентської та парламентської кампаній, влада докладатиме зусиль, щоб продемонструвати власну спроможність ефективно захистити країну від зовнішньої агресії. В той же час не менш важливим для успіху президента Порошенка в 2019 році (якщо справа не дійде до дострокових виборів) є конструювання образу євроінтегратора №1 на небосхилі вітчизняного політикуму. Однак без підтримки лідерів ЄС такий імідж може не витримати ударів конкурентів. А «ключ від серця» західних партнерів в нашому випадку, як відомо, це подолання корупції. До слова, за океаном так зачекались предметних зрушень на «антикорупційному фронті», що в місцевій пресі винирнула ідея прив’язати об’єми допомоги ЗСУ до створення Києвом антикорупційних судів.
Враховуючи таку комбінацію, небезпідставними є сподівання, що в новому політичному сезоні у вітчизняних правоохоронних органів руки дійдуть і до казнокрадства в сфері ОПК. Для воюючої країни викорінення корупційної складової у секторі безпеки – питання виживання. Тож запізніла реакція українського керівництва на нечистоплотні прояви в управлінні оборонкою, як мінімум, викликає питання.
Менше з тим, першою ластівкою стала інформація, яку оприлюднило 12 серпня видання «Дзеркало тижня»: Генеральна прокуратура виявила, що на кінець 2016 року дебіторська заборгованість підприємств-постачальників перед Міноборони збільшилася втричі – на 2,4 млрд грн. і нині складає понад 6,1 млрд грн. (11% річного фінансування). Прострочена заборгованість при цьому досягла 755 млн грн. Уточняється, що у підприємств концерну «Укроборонпром» така заборгованість перед Міноборони становила 1,6 млрд грн., а прострочена заборгованість – 335 млн. грн.
За результатами перевірок служби внутрішньої безпеки «Укроборонпрому» було відсторонено 25 керівників державних підприємств, порушено 41 кримінальну справу.
Однак наразі найбільшої уваги медіа привернули епізоди з арештом (і виходом під заставу) директора ДП Львівський бронетанковий завод та ще сімох осіб у справі за фактом розтрати грошей, виділених на проект «Стіна». Не виключено, що з цим скандалом пов’язана нещодавня відставка керівника Державної прикордонної служби України (ДПСУ) Віктора Назаренка. За даними Генпрокуратури, під час будівництва фортифікаційних споруд чиновники ДПСУ та приватні підприємці-підрядчики привласнили понад 100 млн грн. (НАБУ оцінює втрати бюджету у «скромні» 16,6 млн грн.).
Втім ці суми «тануть на очах», якщо поставити питання про доцільність всього проекту.
Велика протяжність сухопутного україно-російського кордону (1974 км) робить даний проект одним з найбільших у світі прикордонних бар’єрів, що за вітчизняних економічних реалій занадто дороге задоволення для державної казни. У 2015–2016 роках на «Стіну» було виділено 600 млн грн., а в поточному ще 500 млн грн. Всього ж за розрахунками ДПСУ на завершення проекту «Стіна» потрібно ще щонайменше 3,4 млрд грн. Попри це будівництво сповільнюється через недофінансування, а нинішні 80 з гаком укріплених кілометрів кордону з РФ є результатом лише у лапках.
Варто зазначити, що 1 км української «Стіни» в 11 разів дешевше за оборонне облаштування кордону з РФ, яке реалізує Естонія (це 92 км сухопутного кордону) і в 5 разів дешевше аналогічного проекту Латвії (протяжність 90 км). З огляду на це ефективність українських укріплень викликає обґрунтовані сумніви.
Історія навколо будівництва засвідчує просту аксіому, яку вперто ігнорує керівництво країни – непрофесійне управління завдає державі більші збитки, аніж корупція. Тож проект «Стіна» може перетворитися на пам’ятник некомпетентності українських політиків та чиновників, «вартість» якого в десятки разів перевищить вкрадені на його будівництві кошти.
«Джавеліновий» тиждень Києва і Вашингтону
Перший тиждень серпня доповнив сагу із наданням Україні летального озброєння новою главою. На початку місяця Пентагон відправив у Білий дім офіційно оформлену рекомендацію передати ЗСУ переносні протитанкові ракетні комплекси FGM-148 «Джавелін» на суму бл. $50 млн. Вже 6 серпня радник президента США Дональда Трампа з національної безпеки Герберт МакМастер натякнув, що такий сценарій перебуває на розгляді Білого дому: «В інтереси США входить підвищення обороноздатності України для запобігання вторгнення на її територію. Для Вашингтона не важливо, яка саме допомога буде надана Києву», – заявив американський високопосадовець.
Точна кількість систем ПТРК «Джавелін» та ракет до них не уточняється, однак, враховуючи зазначену суму, можна припустити, що мова йде про 60-70 установок і бл. 200 ракет до них (вартість однієї протитанкової ракети сягає 50 тис. доларів).
Як би там не було, американські ПТРК можуть стати вагомим аргументом для заохочення бойовиків до миру. Показовим є вже хоча би те, що вперше з часу зміни команди в Білому домі відлуння закликів Києва про озброєння ЗСУ «Джавелінами» пролунало в коридорах, які ведуть до Овального кабінету.
Втім це не усуває основних перешкод: 1) низька інтенсивність використання бронетехніки в зоні конфлікту; 2) негативна оцінка такого кроку з боку європейських «нормандців» – Берліну та Парижу; 3) небажання Білого дому та Держдепу США спалювати останні мости з Кремлем.
Тож, незважаючи на окремі обнадійливі зрушення, українській владі рано відкорковувати шампанське. Головним аргументом для стриманих оцінок є той факт, що попри резонанс в медіа, поставка ПТРК не стане переломною у війні на Донбасі. По-перше, наступальні операції російських «проксі» армій на Донбасі з активним залученням бронетанкової техніки не проводяться з 2015 року. В умовах нинішньої війни диверсійно-розвідувальних груп «Джавеліни» не здатні забезпечити жодної переваги Українській Армії. По-друге, навіть якщо американські ПТРК потраплять в Україну, скоріш за все, вони будуть розміщені на дальніх рубежах позицій ЗСУ, тож жителям Авдіївки чи Мар’їнки рано забувати про танкові обстріли їхніх домівок.
Принагідно не зайвим буде ще раз нагадати, що окрім надання ПТРК залишаються й інші ключові напрямки військово-технічної підтримки ЗСУ. Мова йде про:
– контрбатарейні радари далекого радіусу дії;
– засоби захищеного зв’язку;
– безпілотники для аеророзвідки, убезпечені від засобів радіоелектронної боротьби;
– обмін даними розвідки у реальному часі між Україною і США;
– додаткові тренування для українських військовослужбовців.
Виклики та ризики на міжнародній арені
Чи існують санкції після виборів?
Виборчі перегони до Бундестагу вирулюють на «фінішну пряму» - вже 24 вересня громадяни Німеччини розставлять всі крапки над «і».
Тема російських санкцій, а разом із нею й українська проблематика не залишились поза фокусом передвиборчого дискурсу ФРН. Цьому сприяв скандал навколо постачання в Крим газових турбін німецького концерну Siemens (відповіддю стали додаткові санкції з боку ЄС), а також добровільно-примусово підписаний Трампом закон, що посилює режим санкцій проти КНДР, Ірану та Росії і може бумерангом вдарити по європейським енергокомпаніям, які реалізують спільні проекти з росіянами.
Тож не дивно, що німецькі політсили поспішили зайняти диспозиції в площині ключових проблем відносин ЄС та РФ. «Питання анексії Криму необхідно тимчасово «загерметизувати» і спочатку досягти прогресу за іншими пунктами відносин з Москвою», – ошелешив українців лідер Вільної Демократичної Партії Німеччини (ВДП) Крістіан Лінднер на початку серпня. Окрім того Лінднер виступив за зміну курсу Берліна стосовно Росії. Він заявив, що «необхідно напрацювати такі пропозиції, які б дозволили Путіну змінити свою політику "без втрати обличчя"».
Звісно, посипати голову попелом через чергову «зраду» європейських політиків не варто, але дзвіночок неприємний і до нього треба прислухатись уважніше.
«Вільні демократи» вилетіли з парламентської обойми за результатами виборів 2013 року, однак нинішні опитування для партії обнадійливі - ВДП може розраховувати на 8-10% голосів виборців. Партія була традиційним коаліційним партнером Християнсько-демократичного союзу Німеччини (ХДС) у повоєнній історії Німеччини, тож старий альянс може бути реанімований у новому скликані Бундестагу. А це означає, що політсила, в якій циркулюють настрої щодо «заморожування» питання Криму, отримає посади в уряді Німеччини.
При цьому ВДП не варто зараховувати до «друзів Путіна» - наприклад, можна пригадати дружнє ставлення до України й підтримку Євромайдану, якою запам’ятався колишній очільник вільних демократів, міністр закордонних справ ФРН у 2009-2013 рр. Гідо Вестервелле (нині покійний).
Та обставина, що пошук електоральної підтримки привів вільних демократів – лібералів, яких важко запідозрити в симпатіях до авторитарного режиму Путіна, до подібних позицій свідчить про те, що німецький бізнес відчуває втому від політики санкцій, а в суспільстві бракує розуміння цілепокладання нинішнього курсу Берліну у відносинах із Москвою. Між іншим, на подібних настроях співгромадян грають як «важковаговики» німецької політики - соціал-демократи, так і представники нижньої частини «турнірної таблиці» – «Ліві» та ультраправа «Альтернатива для Німеччини». Таким чином, у новому Бундестазі, вочевидь, побільшає прихильників прагматизму в німецько-російських відносинах. Наслідком цього може стати формалізація санкційної політики ЄС і поступове ослаблення секторальних обмежень.
Як НАТО «клин клином вибиває»
Симетричною відповіддю НАТО на проведення російсько-білоруських навчань «Захід - 2017» (пройдуть з 14 по 20 вересня) стали злагодження сил Альянсу та партнерів організації на «флангах» Росії.
12 серпня завершились навчання «Гідний партнер-2017», які відбувалися в Грузії. У маневрах взяли участь 1,6 тис. військовослужбовців США, а також 800 солдат і офіцерів грузинської армії. Крім того, для участі в навчаннях у Грузії прибули 400 військових із Туреччини, Словенії, Німеччини, Великобританії, України та Вірменії.
У вересні паралельно із «Захід-2017» стартують наймасштабніші за два останні десятиліття навчання на території Швеції – «Аврора-17». У них візьмуть участь 19 тис. шведських військових, а також 1435 американських, 270 – фінських, 120 – французьких, 40-60 військових із Данії, Норвегії, Латвії та Естонії. На період навчань у Швеції буде розміщена система ЗРК «Patriot».
Генерали Трампа змінюють правила гри
Протягом останнього тижня увага всієї Америки була прикута до ядерного шантажу Пхеньяну. Тим часом у Білому домі не припинялись позиційні бої між табором так званих «ідеологів» та центристами – «віссю дорослих» МакМастер (радник із питань національної безпеки) – Меттіс (міністр оборони) – Тіллерсон (держсекретар).
Впродовж декількох місяців останні змогли переконати Трампа відкинути найбільш контраверсійні аспекти його зовнішньої політики: довільне трактування 5 статті Північноатлантичного Договору, перенесення посольства США в Ізраїлі до Єрусалиму, вихід із ядерної угоди з Іраном, а також перегляд політики «одного Китаю».
Позиції фракції поміркованих центристів посиляться з приходом на посаду голови апарату Білого дому генерала Джона Келлі. Останній, вочевидь, сформує союз з трьома іншими генералами – Джеймсом Меттісом, Джозефом Данфордом (голова Об’єднаного комітету начальників штабів США) і Гербертом МакМастером. На користь цього говорить та обставина, що Келлі і Данфорд служили під керівництвом Меттіса в Іраку, і ця трійця перебувала на постійному контакті після завершення кампанії.
Отож в оточенні 45-го президента США викристалізовується доволі міцний управлінський апарат. Більше того, з часом в «полку» генералів Трампа може прибути – в умовах кадрового голоду єдина можливість заповнити ключові посади в Білому домі фаховими виконавцями, які не вестимуть подвійної гри, – це ставка на представників армійського корпусу. Останні, в першу чергу, служать не персонально Трампу, а інституту президентства. Тому, ймовірно, така кадрова політика незабаром зменшить хаотичність в роботі американської адміністрації.
Такі тенденції засвідчують втрату позицій групою «ідеологів», неформальним лідером якої залишається радник президента США зі стратегічних питань Стівен Беннон. За повідомленнями місцевої преси, з моменту призначення Келлі час, який проводить Беннон поруч із президентом, помітно зменшився. Тож роль Беннона може бути переглянута найближчим часом.
Наслідком цього в геополітичній площині стане відхід Вашингтону від ізоляціоністських установок, з якими на свою нинішню посаду обирався Трамп. Відтак, у найближчі роки ідея широкої угоди між США та РФ залишатиметься в дальній шухляді американо-російських відносин, а фактор «впливу Кремля» стане горючим матеріалом для внутрішньополітичних баталій на Капітолійському пагорбі.
В таких умовах глибина американо-української співпраці залежить від здатності Києва продемонструвати успіх у проведені реформ сектору безпеки та боротьби з корупцією.
Одночасно вітчизняній дипломатії доведеться витримати турбулентність, спричинену розслідуванням можливого зовнішнього впливу на президентську кампанію в США. Так, 2 серпня Федеральне бюро розслідувань США очолив Крістофер Рей, який до призначення заявляв, що проведе розслідування взаємодії американських демократів із представниками української влади в передвиборчий період. Цікаво, що юридична компанія King & Spalding, в якій раніше працював Рей, представляла інтереси російських енергетичних компаній «Роснефть» і «Газпром». Хоча новий глава ФБР не брав участі в справах, пов’язаних із російськими бізнес-гігантами, за оцінкою багатьох американських оглядачів він може потрапити в ситуацію «конфлікту інтересів».
Санкції США штовхають Іран в обійми Москви
Реакція Кремля на небажання Вашингтону йти на підкилимні домовленості втілюється в нові спроби роздмухати конфлікти в різних регіонах світу. У такий спосіб Москва розпорошує увагу США і генерує майданчики для потенційних домовленостей із Заходом, які за задумом кремлівських бонз мають витягнути Росію з болота санкцій.
Наприкінці липня в американських ЗМІ вкотре з’явилась інформація про те, що Росія та Іран озброюють талібів. Таким чином, Москва намагається зменшити вплив Пакистану та саудитів – ключових партнерів Талібану і створити тиск на центральний уряд у Кабулі, який продовжує орієнтуватись на Вашингтон.
Відмова Трампа розширити військову підтримку Афганістану після того як спроби Росії включити Талібан до переговорного процесу стали очевидними може посіяти зерна непорозуміння між президентом Афганістану Ашрафом Гані та Трампом. Якщо Кабул погодиться на російський сценарій і піде на діалог із Талібаном, це стане свідченням того, що Москва відновлює важелі впливу в Афганістані, які вона втратила після виводу радянського контингенту в 1989 році. Сьогодні ж Москва діє більш обережно – «розкладає яйця в різні корзини», і не без зловтішання спостерігає як американські адміністрації одна за одною грузнуть у пісках Афганістану.
Водночас на полі афганської політики виникають передумови для потенційно небезпечного для Вашингтону союзу Москви і Тегерану. Враховуючи, що військово-промисловий комплекс Ірану потрапив під санкції, це відкриває для місцевої влади вікно можливостей для більш тісних контактів із «братами по нещастю» – російськими компаніями. Підтвердженням цього припущення стало нещодавнє повідомлення німецької газети «Welt am Sonntag» із посиланням на джерела в “західних спецслужбах”, що Іран в порушення резолюції Ради Безпеки нібито таємно переправив до Росії через Сирію компоненти важкого наступального озброєння.
Передумови для військово-політичного союзу Росії та Ірану зміцнились після травневих виборів президента Ісламської республіки. Кістяк нового кабінету міністрів у Тегерані складуть члени попереднього уряду, однак крісло міністра оборони пророкують Аміру Хатамі, нинішньому заступнику чинного глави оборонного відомства Хосейна Дехгана.
У разі схвалення парламентом кандидатури Хатамі, вперше за більш ніж два десятиліття Міноборони Ірану очолить кадровий військовий, а не представник Корпусу вартових Ісламської революції. Це означатиме зменшення впливу консервативних сил на ключове силове відомство Ірану, що зробить його більш відкритим для співпраці з іноземними акторами регіональної політики, в першу чергу, з Росією.
У сусідньому Пакистані наприкінці липня прем’єр-міністр країни Наваз Шариф подав у відставку. Причиною стало рішення суду в рамках розслідування так званого «панамського досьє». Варто нагадати, що сьогодні на завершальній стадії тестування та оцінки знаходиться угода про закупівлю українського бойового танка Т-84 «Оплот». Планується, що Пакистан купить на харківському ДП «Завод ім. В.О. Малишева» більше ста одиниць цієї техніки. Однак пертурбації у вищих щаблях пакистанської влади можуть сповільнити процес переговорів.
