Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини листопада 2017 року.
Законопроект національного значення
Вже найближчим часом списи українських політиків знову полетять в сторону законопроекту №7163 «Про реінтеграцію Донбасу». Перше читання, яке проходило 6 жовтня, супроводжувалось усіма традиційними «атрибутами» законотворчого процесу по-українськи – штовханиною, блокуванням президії, димовими шашками та мітингом під стінами парламенту.
Попри биття горщиків у Верховній Раді, схвалення даного законопроекту матиме позитивний ефект у контексті зміцнення позицій Києва у переговорному процесі щодо врегулювання питання Донбасу та справах проти РФ, які розглядає міжнародна Феміда. До ключових аспектів даного правового акту фахівці ЦДАКР зараховують:
– Визначення ОРДЛО тимчасово окупованою територією та закріплення на законодавчому рівні правового статусу відповідних районів;
– Визнання Росії країною-агресором (Рада ухвалила постанову про визнання РФ країною-агресором ще в січні 2015 року, однак даний акт має ненормативний характер);
– Закріплення Україною своєї позиції щодо тимчасово окупованих територій, що, зокрема, передбачає зняття з себе будь-якої відповідальності за дії Росії на території непідконтрольних Києву районів;
– Усунення правових протиріч в управлінні силами АТО.
За оцінкою спікера Андрія Парубія друге голосування за багатостраждальний документ може відбутися вже 16 листопада. Звісно, за умови, що напередодні профільний комітет Верховної Ради встигне завершити роботу над усіма поправками. А таких уже назбиралось близько двох тисяч (!). Цілком очікувано серед них знайшлось місце ініціативам, що розмивають зміст самого законопроекту. Наприклад, секретар комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки і оборони, депутат від БПП Іван Вінник ініціював включення у відповідний законопроект норму про розрив дипломатичних відносин із Росією. Та обставина, що з цією жорсткою пропозицією виступив представник президентської сили, в той час як більшість фракції і сам гарант (на зустрічі з нардепами «Солідарності» Порошенко відкинув такий варіант) публічно виступають проти такого кроку, може свідчити про спробу перехопити інформаційний «пряник» у політсил, які критикують гнучку політику Банкової стосовно врегулювання питання Донбасу.
Поза сумнівом, законодавці повинні керуватись виключно національними інтересами, а не намагатися сподобатись Берліну, Парижу чи Вашингтону. Однак, включення до тіла відповідного закону подібних поправок може стати ведмежою послугою Україні. Суттєва деформація вихідного тексту, який погоджувався з нашими західними партнерами і відповідає логіці політико-дипломатичного процесу, знівелює спільну стратегію Києва та Заходу щодо знешкодження агресії Кремля. При цьому варто зауважити, що провал голосування за законопроект №7163 не вплине на санкційну політику США та ЄС (чим Банкова полюбляє «лякати» неслухняних нардепів), адже торговельні обмеження стали елементом глобального протистояння західної цивілізації і путінського режиму, в якому наша країна – лише один з пазлів геополітичної мозаїки.
Втім, за оцінкою ЦДАКР, протистояння довкола законопроекту «Про реінтеграцію Донбасу» не стане каталізатором масштабних суспільних виступів, які могли б дестабілізувати нинішню крихку конфігурацію українських владних еліт. До речі, це твердження неопосередковано підтверджує та обставина, що акції громадського опору, які опозиція ініціювала в середині жовтня, вичерпали свій протестний імпульс, так і не мобілізувавши «вулицю» на супротив, достатньо масовий для того щоб влада відчула реальний дискомфорт.
Криміналізація суспільства – новий вимір гібридної війни
Початок листопада засвідчує тенденцію до погіршення криміногенної ситуації в країні. Підтвердженням цієї тези стала нова серія замовних вбивств, які сколихнули Україну невдовзі після розстрілу авто добровольців Осмаєва та Окуєвої і теракту поблизу телеканалу Еспресо. Географія останніх гучних інцидентів доволі широка – Харків, Одеса, Сєвєродонецьк.
В ряді випадків нитки ведуть безпосередньо до Росії. Завдяки розгалуженій агентурній мережі Кремль цинічно використовує реалії воюючої країни, зводячи рахунки з політичними опонентами в українському тилу. Відтак експерти ЦДАКР констатують, що практика терактів, направлених проти працівників органів безпеки, ветеранів добровольчих батальйонів та державних діячів, стала елементом гібридної агресії Росії в Україні. Мета Кремля очевидна – деморалізувати органи правопорядку да дискредитувати їх в очах суспільства. Однак успіх ворожої стратегії залежить лише від ефективної роботи українських правоохоронців та спецслужб. Сьогодні ж спостерігається ситуація, коли більшість подібних злочинів залишаються нерозкритими. Відповідно під вогонь критики громадськості потрапляють реформи, проведені в безпековій сфері держави, що, у свою чергу, підриває опірність силових структур перед дезінформаційними провокаціями Росії.
Отож, попри зовнішні впливи, витоки проблеми мають внутрішньоукраїнський характер. Об’єктивною причиною зростання рівня злочинності залишається фактор війни. При цьому ЦДАКР звертає увагу на брак системної роботи держави у сфері соціальної адаптації вчорашніх учасників АТО, які під тиском фінансових негараздів часто поповнюють лави кримінальних структур. У цьому зв’язку доцільно навести слова керівника Офісу уповноваженого президента з питань реабілітації учасників антитерористичної операції Наталії Зарецької: “У цьому році програма ще не запрацювала насправді. Психологічна реабілітація надавалася тільки протягом січня і лютого, коли був продовжений механізм попереднього року. На сьогодні психологічна реабілітація учасників АТО в Україні взагалі не проводиться”.
Щодо перспектив миротворчої місії на Донбасі
Тим часом «локальним піком» збройного протистояння в зоні АТО на початку листопада стала ніч з 5 на 6 жовтня. В цілому ж бойова обстановка в зоні конфлікту залишається перманентно напруженою. Це підтверджує та сумна обставина, що за даними міжнародних спостерігачів у поточному році кількість жертв серед цивільного населення на Донбасі вже перевищила аналогічні цифри за 2016 рік і на сьогодні складає більше 420 осіб. Така невтішна статистика має спонукати наших західних партнерів активніше тиснути на Росію в питані розміщення миротворців на території тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей.
Нещодавно міністр закордонних справ України Павло Клімкін зазначив, що текст резолюції щодо миротворчої місії ООН на Донбасі «фактично готовий».За словами дипломата документ є результатом спільної роботи США, ФРН та Франції. Ця заява пролунала після того як в американську пресу просочилися слухи про те, що Вашингтон найближчим часом запропонує Росії план з розміщення 20 тисяч миротворців ООН на всій території конфлікту в Україні. Вочевидь, деталі пропозиції в понеділок обговорили спецпредставник Держдепу США по Україні Курт Волкер і помічник президента РФ Владислав Сурков.
В той же час на даному етапі переговорного процесу від такої «човникової дипломатії» Росії та США навряд чи варто чекати помітного прогресу. Вочевидь до президентських виборів в Росії (відбудуться 18 березня 2018) Кремль не піде на жодні поступки в даному питанні. Тому сьогодні мова йде про зондування позиції Росії щодо можливих компромісів у питанні розміщення миротворців на Донбасі. Відповідно, західні партнери Києва в «Нормандській четвірці» не поспішатимуть з винесенням резолюції щодо миротворчої місії ООН, як би того не хотілось офіційному Києву. Справді, за нинішньої диспозиції сторін конфлікту такий крок стане пострілом «в молоко». Усвідомлюючи це, США вустами Волкера запропонували Києву «не висувати конкуруючу резолюцію», а «розпочати дискусію» навколо проекту, який Москва направила в ООН на початку вересня. Відтак спроба Клімкіна підкреслити, що відповідний документ вийде з-під єдиного пера Києва, Вашингтону, Берліну та Парижу, спрямована на заспокоєння української аудиторії, мовляв ніхто не збирається домовлятись з Кремлем за нашою спиною. Втім жодних передумов для цього немає – в останніх інтерв’ю та коментарях пан Волкер чітко окреслив позицію США, яка цілком узгоджується з баченням української сторони. Так, єдину альтернативу подальшій міжнародній ізоляції Росії американський дипломат вбачає у виводі Кремлем його сил із Донбасу. Таким чином, передумовою для фактичного допуску Росії до змістовного наповнення ідеї миротворчої місії є вивід з Донбасу усіх «іхтамнєтов». В той же час, з огляду на суттєві розбіжності у бачені функціоналу гіпотетичної місії ООН між Москвою та іншими учасниками переговорів, а також враховуючи логістичну складність розміщення контингенту миротворців ООН на окупованих територіях, існує ймовірність повернення до ініціативи поліцейської місії ОБСЄ. Остання нині опинилась в тіні розмов про миротворців ООН. Але, за відсутності прогресу на рівні Радбезу ООН, такий варіант може стати тимчасовим компромісом. При цьому Україна повинна відстоювати принципову позицію щодо недопущення участі російських військових в миротворчих силах на Донбасі, незалежно від того, яка організація розкриє «парасольку» такої місії.
ЄС дає поради Україні і створює оборонний союз
Напередодні саміту Східного партнерства, що відбудеться 24 листопада в Брюсселі, Європарламент підготував звіт, який закликає до поглиблення відносин ЄС з Україною, Грузією та Молдовою. Таким чином в ЄС заговорили про створення формату “Східного партнерства +” для асоційованих країн із можливістю майбутнього членства в митному, енергетичному та цифровому союзі Об’єднаної Європи. В документі також можна знайти заклик до решти інституцій ЄС «підтвердити, що угоди про асоціацію з Грузією, Молдовою і Україною не є кінцевою метою їх відносин із ЄС», а також «визнати європейські прагнення цих країн». В контексті практичної підтримки урядів трьох країн передбачається створення цільового фонду для України, Грузії та Молдови (“Цільовий фонд є інструментом розвитку швидкого і гнучкого реагування ЄС на кризові та посткризові ситуації. Він об’єднав би ресурси від державних та приватних донорів для інвестицій у проекти, спрямовані на поліпшення соціально-економічних структур”).
З огляду на інтенсифікацію економічного діалогу між Україною та ЄС в рамках програм Східного партнерства тема боротьби з корупцією в нашій державі стає предметом обговорення на різних майданчиках європейської політики. Приміром, представник Міжнародного валютного фонду в Україні Йоста Люнгман нещодавно оцінив втрати України від корупції у 2% ВВП. В той же час, голова делегації Європарламенту до парламентського комітету асоціації ЄС-Україна Даріуш Розаті на форумі Світового конгресу українців вказав на такі сфери, що, на його думку, потребують нагального реформування – судова гілка влади, антикорупційні інституційні засади, зокрема антикорупційний суд, земельна реформа та приватизація державних підприємств. На необхідність створення в Україні Агентства з управління проектами щодо залучення західних інвестицій вказує глава МЗС Литви Лінас Лінкявічус.
У першій половині листопада в ЄС не тільки поради Україні роздавали, але й взялися за реформу власної системи безпеки. 13 листопада, міністри закордонних справ і оборони 23 країн Союзу підписали європейський оборонний пакт – «Угоду про постійну структуровану співпраця в Європі» (PESCO).
Йдеться не йде про створення аналогу НАТО. Навпаки, а словами верховного представника Європейського союзу із питань закордонних справ Федеріки Могеріні, PESCO дозволить посилити роботу Північноатлантичного альянсу: «Ми маємо кращі можливості діяти там, де потрібна не чиста військова участь». Таким чином, основна ідея співпраці – підвищити ефективність завдяки спільному виконанню того, що кожна з країн зараз робить самостійно. В той же час, участь у проектах кожної країни є добровільною.
За даними Financial Times, формально проект буде запущено на саміті Євросоюзу в грудні нинішнього року. Як зазначає видання, можливість участі в PESCO держав, що не входять до ЄС (в першу чергу це стосується Британії чи Норвегії), ще тільки належить обговорити. Окрім того, в доповнення до PESCO, Балтійські держави вимагають подальшого зміцнення співпраці, а саме підписання військового аналога громадянської Шенгенської угоди про спрощений перетин кордонів всередині Європи військовими з’єднаннями та технікою.
США не забули про Україну в оборонному бюджеті
На початку цього місяця профільні комітети обох палат Конгресу США узгодили щорічний Акт про Національну оборону (National Defense Authorisation Act) – обов’язковий до прийняття документ, який визначає політику і бюджет Пентагону на наступний фінансовий рік (який почався в США 1 жовтня). Серед іншого, в ньому зазначається, що Вашингтон стурбований «дезінформацією, пропагандою, кібератаками, втручанням у вибори» і «гібридними військовими операціями», які проводить Москва. Відповідно Акт про Національну оборону забороняє інвестиції в двостороннє військове співробітництво Вашингтона з Москвою і передбачає підготовку щорічних звітів Держдепу і Пентагону про «стратегії російської інформаційної війни».
В документі передбачено виділення 4,6 млрд дол для захисту європейських союзників Вашингтону в рамках «протидії російській агресії. У тексті, опублікованому на сайті Комітету з питань збройних сил Сенату США, 4,6 млрд долл. згадуються «підвищена військова активність РФ в Арктичному регіоні і Середземному морі, а також порушення Москвою Договору про ліквідацію ракет меншої та середньої дальності і Договору про відкрите небо.
«Протидія агресії з боку Росії» проходить в документі окремою статтею. У ній передбачено, зокрема, виділення 100 млн долл. Литві, Латвії та Естонії і 350 млн долл. Україні. Однак у пояснювальних матеріалах до Акту про Національну оборону уточнюється, що до того часу, поки Київ не почне проводити «інституційні реформи в оборонній сфері», ця сума буде удвічі менше – 175 млн долл. Проект закону також санкціонує надання Києва летальних озброєнь оборонного характеру та кошти на реабілітацію наших поранених військовослужбовців у медичних установах Америки, навчання та підготовку українських медичних фахівців у цій сфері. Важливо зауважити, що даним Актом вперше пропонується надати Україні такі оборонні засоби: радіолокаційні засоби протиповітряної оборони та спостереження за надводною ситуацією; військово-морські протимінні засоби; кораблі прибережної дії та берегової охорони.
Виклики в енергетичній сфері
В енергетичному секторі на увагу заслуговують два елементи, які тісно пов’язані між собою. Перший, це затягування Адміністрацією президента з формуванням конкурсної комісії, яка покликана обирати кандидатури на заміну членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Станом на середину листопада, з семи членів регулятора, свої обов’язки виконують четверо, а 26 листопада спливає термін повноважень ще двох. Це означає, що після цього терміну НКРЕКП втратить можливість приймати рішення. ЗУ «Про НКРЕКП» прийнятий минулорічною осіню встановлює процедуру визначення нових членів, яка може тривати більше 100 днів. У результаті, як мінімум, до кінця лютого–початку березня 2018 року, регулятор не зможе приймати законних рішень через відсутність кворуму. Буде призупинено видачу ліцензій, а також регуляторних актів необхідних для імплементації законів про ринки природного газу та електроенергії. Відповідно старт процедури відбору членів НКРЕКП набрав крайньої актуальності.
Проте навіть не це виглядає найбільшою загрозою. Річ у тім, що дві вакансії в НКРЕКП можна було заповнити вже з кінця травня, а ще одна взагалі чекає на заміну вже понад рік. Є підстави вважати, що затягування з запуском процесу вибору нових членів має на меті доведення до ситуації, коли конкурсна комісія обиратиме від разу п’ятьох членів НКРЕКП. А це створює ширшу можливість до компромісу щодо кандидатур між зацікавленими гравцями – в першу чергу АП та олігархічними осередками (за умовною схемою – «кожному по члену»). Все це породжує ризик редукції політичної та бізнесової незалежності регулятора, досягнення якої було найважливішою цілю ЗУ Про НКРЕКП (принаймні офіційно). Варто нагадати, що реформа регулятора є одним із трьох фундаментів (поруч зі згаданими ЗУ Про ринок природного газу та ЗУ Про ринок електричної енергії) реформ в енергетиці. Немає сумнівів, що спроби досягнення компромісу політичних та бізнесових еліт у ході виборів членів регулятора, обернуться деформацією одного з ключових пунктів реформи і будуть міцним сигналом для міжнародної спільноти про її гальмування.
Другий виклик пов’язаний з першим і стосується наслідків затяжного конфлікту між керівництвом Нафтогазу та КМУ щодо питання відокремлення оператора ГТС. Є явні ознаки того, що розбіжності обох осередків виходять за допустимі рамки, що може завдати шкоди самій реформі. Актуальність цього питання збільшує факт, що баталія за долю газопроводу Nord Stream-2 увійшла у вирішальну фазу, що повинно заохочувати Київ до реальних кроків з реформування сектора і демонстрації європейським і американським партнерам надійності та привабливості «українського» маршруту транспортування російського газу. Причому ефективність у процесі відокремлення оператора ГТС для Заходу є в цьому випадку одним із ключових індикаторів прогресу України. Можливо найвищий час Президенту втрутитися у конфлікт КМУ і Нафтогазу. Також здається, що системного вирішення вимагає питання ширшого координування енергетичних реформ. За доцільне слід визнати створення додаткової платформи з визначення подробиць реформи в структурі РНБОУ. У протилежному випадку, може виникнути ситуація, коли за короткий проміжок часу кілька ключових напрямків енергетичної реформи зазнають фіаско, що завдасть сильного удару по репутації країни.
