Експерти ЦДАКР констатують збереження високого рівня загроз для України, спричинених прагненням РФ зруйнувати Українську державу, використовуючи широкий арсенал інструментів та важелів впливу. При цьому, спостерігається чергова переорієнтація зусиль Кремль з воєнних засобів тиску на Україну на політичні, інформаційні, економічні, соціальні засоби внутрішньої дестабілізації.
ЦДАКР вказує на зростання активності проросійських рухів в Україні, роботу агентури та використання різних інформаційних каналів для провокування дестабілізації ситуації, створення підґрунтя для розвалу держави зсередини внаслідок зниження довіри до чинної влади з боку широких верств населення.
На фоні потужної турбулентності нового політичного сезону, ЦДАКР прогнозує високу ймовірність проведення Кремлем інформаційно-психологічних операцій, підривних дій, терористичних актів, спрямованих на провокування внутрішньої нестабільності в Україні. Ключовим у цьому плані буде здатність влади вийти з замкненого кола «невиразних» реформ, продемонструвати бажання боротися за цілі, проголошені під час Революції Гідності і не допустити руйнації демократичного політичного табору, що неминуче призведе до реваншу прокремлівських сил і, навіть, знищення Української держави.
Ситуація в зоні російсько-українського конфлікту залишається напруженою і нестабільною. Після провалу так званого «хлібного перемир’я», 25 серпня 2017 року сторони оголосили початок «шкільного перемир’я», у зв’язку з наближенням нового навчального року. Між тим, «шкільне перемир’я» відразу було порушено російськими окупаційними військами. Вже 28 серпня представники Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні повідомили, що з часу оголошення “шкільного перемир’я” на Донбасі було зафіксовано понад 600 порушень режиму припинення вогню, констатуючи зрив домовленостей. З іншого боку, СММ ОБСЄ повідомила про суттєве зниження (на 65%) обстрілів у серпні у порівнянні з липнем ц.р. Бойові зіткнення, як і раніше, відбувалися у відомих гарячих точках (райони Попасної та Первомайська, у трикутнику Авдіївки, Ясинуватої та Донецького летовища, на півдні зі сходу та північного сходу від Маріуполя, а також у районах на південний захід та південний схід від Світлодарська).
В той же час, на фоні відсутності будь-якого прогресу у реалізації Мінських домовленостей через небажання Росії визнавати свою агресію проти України та окупацію частини Донбасу, викликає занепокоєність чергове посилення тиску на українську сторону з боку західних партнерів. Зокрема, 28 серпня канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон закликали Росію та Україну докласти більше зусиль для повного припинення вогню на сході України. “Ми наполегливо закликаємо президентів Путіна і Порошенко повністю виконати дані ними зобов’язання, відкрито та чітко підтримати перемир’я і забезпечити передачу відповідних інструкцій військовим і силам на місцях”, – йдеться у заяві.
Одночасно, заступник голови СММ ОБСЄ Александр Хуг заявив, що Мінські угоди не дозволяють ведення вогню у відповідь. Зокрема, він вказав, що в Мінських угодах «немає жодного положення, яке б дозволяло вести вогонь у відповідь», стверджуючи, що це також є порушенням режиму припинення вогню.
Таким чином, лідери ФРН та Франції, фактично, прирівняли країну-агресора та країну-жертву, закликавши українську сторону змиритися з тим, що російські війська окупували українську територію і цілеспрямовано та планомірно вбивають українських військових та цивільних, руйнують об’єкти української промисловості та інфраструктури. При цьому, ОБСЄ, своєю заявою про заборону «вогню у відповідь», відмовило Україні у праві захищати свою територію, а Українській армії виконувати свою основну функцію – захищати територіальну цілісність та суверенітет нашої держави. Іншими словами, російські окупаційні війська (які не визнають свою присутність на українській території, а ОБСЄ та західні партнери роблять вигляд, що вони їх не помічають в Україні) можуть безкарно знаходитися на українській території, обстрілювати українські війська, а ЗСУ та інші силові відомства не мають право придушувати ці обстріли, оскільки, це не дозволяється Мінськими домовленостями.
Такі неоднозначні сигнали від західних партнерів можуть свідчити, що вони повернулися до своєї традиційної тактики (яку вони практикували протягом 2014-2016 рр.) – не визнавати офіційно окупацію Донбасу Росією та здійснювати тиск на Україну з метою «замороження» конфлікту на Донбасі за рахунок українських інтересів (внесення змін до Конституції та створення проросійського анклаву у складі України) з подальшим скасуванням антиросійських санкцій і повернення до «business as usual» з РФ.
Це підтверджує припущення ЦДАКР, що у новому політичному сезоні, найбільш важким завданням для української влади щодо врегулювання конфлікту з Росією стане переконання західних партнерів, що новий підхід України до врегулювання конфлікту з Росією (який викладений у проекті Закону України «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей України» і базується на визнанні Росії агресором і окупантом) не призведе до загострення конфлікту і зриву Мінських домовленостей. Адже до цього часу, Захід уникає називати Росію агресором. Більш того, в Мінських угодах Росія, яка почала агресивну загарбницьку війну проти України, окупувала і анексувала Крим, окупувала Донбас, ввела на українську територію десятки тисяч російських військовослужбовців і тисячі одиниць збройної техніки – має такий же статус посередника-миротворця, як Німеччина і Франція.
Вже в найближчий час, коли проект згаданого Закону України буде внесено на розгляд Верховної Ради, стане зрозуміло чи наважаться ФРН та Франція підтримати вимоги України стосовно дотримання Росією норм міжнародного права чи продовжать сподіватися на швидке відновлення бізнесу з агресором за рахунок тиску на країну-жертву.
ЦДАКР наголошує, що якщо західні партнери не відмовляться від цинічної позиції тиску на Україну з метою «врегулювання» конфлікту з Росією за рахунок українських національних інтересів, з великою ймовірністю можуть виникнути передумови для внутрішньої дестабілізації України, котра в умовах конфлікту з Росією може мати непередбачувані наслідки для Української держави, аж до дезінтеграції та руйнування (чого власне добивається Росія).
Іншим аспектом, який буде протягом наступного місяця формувати виклики для України є проведення спільних стратегічних навчань ЗС РФ та ЗС РБ «Запад-2017». Незважаючи на широку інформаційну кампанію, розгорнуту в українських та європейських ЗМІ, яка інколи має панічні нотки, ЦДАКР вважає, що, насправді, головна загроза від «Запад-2017» полягає не в можливості проведення загарбницької операції проти країн Балтії, Польщі або України під приводом навчань (як стверджують деякі ЗМІ та аналітики) та не в намірах залишити особовий склад та озброєння ЗС РФ на території Білорусі. Перше є малоймовірним, особливо, на фоні підготовки Путіна до виборів у березні 2018 року. А друге не має великого сенсу, оскільки, ЗС РБ і, відповідно, вся інфраструктура ЗС РБ на території Білорусі з 1997 року входить до складу Об’єднаного угруповання військ (сил) Союзної держави РФ-РБ, виконуючи роль першого ешелону. Відповідно, питання забезпечення особовим складом, озброєнням та військовою технікою російських військ в РБ у воєнний час відпрацьовуються вже 20 років і зараз не потребують окремих зусиль.
В цих умовах, в ході навчань «Запад-2017» питання перекидання сил та засобів ЗС РФ на територію Білорусі можуть відпрацьовуватися не для довгострокового розміщення на білоруській території, а з метою відпрацювання питань формування спільних угруповань ЗС РБ-РФ (які будуть діяти під єдиним командуванням ГШ ЗС РФ) в ході наступальних операцій проти України, Польщі та країн Балтії. За оцінкою ЦДАКР, саме цей факт – тобто, відпрацювання повного переходу ЗС РБ під командування ГШ ЗС РФ для застосування проти сусідніх країн – становлять найбільшу загрозу для України, Польщі та країн Балтії. В результаті, за будь-яких змін курсу державного керівництва Білорусі, збройні сили та інші силові структури РБ, фактично, залишаться частиною ЗС РФ і будуть виконувати команди не президента Білорусі, а президента Росії.
Між тим, цей аспект має середньостроковий та довгостроковий ефект. Тому, ЦДАКР не очікує реального загострення воєнно-політичної обстановки на фоні проведення навчань «Запад-2017» у вересні ц.р. При цьому, Росія може використати нагнітання обстановки довкола навчань для проведення інформаційно-психологічної операції проти країн Заходу та з фокусом на внутрішню російську аудиторію. Суть операції: продемонструвати, що Росія є на цей час настільки потужною у військовому плані, що лише від згадування про військові навчання ЗС РФ у європейців починається паніка і вони скоро будуть готові домовлятися про зняття санкцій, забудуть про Крим і примусять Україну виконувати російські умови припинення конфлікту на Донбасі.
Окрім деструктивного впливу на єдність ЄС та НАТО стосовно протидії російській агресії, результати цієї операції можуть бути використані для підвищення рейтингу Путіна на фоні підготовки до президентських виборів в РФ.
Виклики для України на міжнародній арені
Продовжуючи позитивну тенденцію липня ц.р., коли відбулись кілька знакових для української міжнародної політики подій (Рада ЄС остаточно ухвалила Угоду про асоціацію з Україною, в Києві відбулись саміт Україна-ЄС та засідання Комісії Україна-НАТО, Київ відвідали з візитами ключові фігури європейської та євроатлантичної політики), у серпні Україна знову добилась ряду зовнішньополітичних успіхів.
Головним з них, очевидно, став візит до України та участь у параді до Дня незалежності міністра оборони США Джеймса Меттіса та керівників оборонних відомств Польщі, Туреччини, Естонії, Латвії, Литви, Чорногорії, Грузії, Молдови, Великої Британії. Так само, як і участь у параді військовослужбовців Великої Британії, Грузії, Естонії, Канади, Латвії, Литви, Молдови, Польщі, Румунії, США.
Участь очільників силових відомств країн НАТО та країн-партнерів в українському параді, окрім потужного інформаційного ефекту, який спричинив істерику в російських ЗМІ, має цілком практичне значення з точки зору визначення подальших геополітичних конфігурацій довкола України.
Виходячи з того, що запрошення на парад в Києві розсилалися збройним силам всіх членів Альянсу, участь в цьому заході саме згаданих країн надає можливість чітко визначити розклад, який існує на євроатлантичному просторі – в тому числі, по відношенню до України, Росії та перспектив врегулювання російсько-українського конфлікту.
Після приходу до влади нової адміністрації США відбувався досить заплутаний та «тягучий» процес визначення її реальних зовнішньополітичних пріоритетів. І якраз на параді в Києві, ці пріоритети були нарешті чітко сформульовані. В тому числі, й з точки зору найближчих союзників США в Європі. ЦДАКР вказував, що на цей час існують суттєві розбіжності в позиціях та інтересах країн Західної Європи (насамперед, ФРН, Франції, Італії, Іспанії) та Східної Європи (Польщі, Румунії, Латвії, Литви, Естонії). Не кажучи вже про Великобританію та Туреччину. На Майдані Незалежності 24 серпня 2017 року вишикувалась та група членів НАТО, яка має намір підтримувати Україну і готова до більш рішучих дій для протидії агресії Кремля.
За оцінкою ЦДАКР саме ця конфігурація може стати основою для формування нового воєнно-політичного блоку, який існуватиме паралельно з НАТО. В ЦДАКР існують побоювання, що при виникнення ситуації, яка буде вимагати активацію статті 5 Вашингтонського договору про спільну оборону НАТО (наприклад, у випадку агресії Росії проти країн Балтії), країни Західної Європи утримаються від підтримки рішення щодо застосування військової сили проти РФ. Тобто, ефективність НАТО як дієвого інструменту забезпечення безпеки та оборони його членів, на цей час, є сумнівною. Більш визначено можна спрогнозувати солідарність та узгодженість дій в кризовій ситуації таких країн як США, Канада, Великобританія, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Україна, Грузія. Саме ці країни можуть сформувати «справжній Альянс», готовий до протидії російській агресії.
Участь або неучасть частини країн цього «справжнього Альянсу» в НАТО не буде перешкоджати ефективності нового блоку за умови участі в ньому США, котрі несуть левову частку відповідальності за існування та діяльність НАТО і тому можуть гарантувати відсутність негативних наслідків для інших членів «старого» Альянсу, внаслідок, наприклад, прямої участі Польщі чи Естонії у бойових діях проти РФ.
Мається на увазі, що якщо уявити, що у новому блоці будуть брати участь лише, наприклад, Польща, країни Балтії та Україна, то, скажімо, ФРН може висунути претензію до Польщі та країн Балтії, що вони, вступаючи у відкритий конфлікт з Росією, втягують інших членів Альянсу у збройне протистояння з Москвою (оскільки, за статтею 5 вони повинні вступати на захист один одного). Якщо ж у новий блок ввійдуть США і нададуть іншим учасникам блоку свої гарантії безпеки, то члени НАТО з Західної Європи можуть не перейматися можливістю бути втягнутими у непрогнозовані ситуації, оскільки, США нестимуть відповідальність за дії учасників нового блоку.
Таке переформатування європейських членів НАТО та участь у новій конфігурації України та Грузії стане поганою новиною для Росії. З одного боку, Москва, таким чином, втратить надію на розвал НАТО через внутрішні протиріччя (оскільки, ці протиріччя будуть мінімізовані за рахунок зняття відповідальності «Старої Європи» за протидію Росії у Східній Європі). З іншого – новий блок буде мати ефективні військові сили (в тому числі, за рахунок участі України) для протидії ЗС РФ, а також дієві політичні інструменти для швидкого прийняття рішень щодо відбиття російської агресії (на відміну від НАТО, де, за нинішніх розкладів, консенсус щодо застосування збройних сил країн Альянсу проти Росії є практично неможливим).
В той же час, початок формування цієї нової геополітичної конфігурації, яка, безумовно, може покращити становище України і посилити її можливості щодо протидії РФ, очевидно, може викликати надзвичайно агресивну реакцію Росії, котра буде намагатися продемонструвати невигідність та недоцільність зближення з Україною. Це вже в найближчий час може призвести до суттєвого підвищення рівня всього спектру загроз для України – від загрози скоєння терористичних актів та активізації бойових дій на Донбасі, до активізації зусиль щодо внутрішньополітичної дестабілізації та демонстрації нездатності Української держави розвиватися, здійснювати реформи, боротися з корупцією. Одним з потужних напрямків у цьому плані може бути проведення антиукраїнських інформаційних операцій в міжнародному медійному просторі.
Виклики для України у інформаційній сфері
За оцінкою ЦДАКР, саме з цієї точки зору (тобто, намагання не допустити формування нової геополітичної конфігурації в Європі за участі США та України) слід розглядати антиукраїнську інформаційну операцію, проведену з залученням авторитетних західних експертів та видань, щодо публікації статті у The New York Times «Північно-корейські ракетні успіхи пов’язані з українським заводом, свідчить розслідування».
Фахівці ЦДАКР вказують, що головними завданнями спланованої російськими спецслужбами інформаційної операції проти України, можуть бути такі:
– Створення умов для прикриття Росією власних поставок ракетних технологій до КНДР з переключенням уваги західних спецслужб та експертів на Україну;
– Недопущення формування нового рівня відносин між Україною та США, який почав формуватися після візиту Президента України до Вашингтону та початку роботи спецпредставника Курта Волкера;
– Зрив процесу підготовки рішення адміністрації США щодо передачі Україні летального озброєння – цей процес може бути затягнутий на невизначений термін, аж до закінчення розслідування припущень, викладених у статті.
– Формування умов для розвалу міжнародної коаліції підтримки України та, як наслідок – зняття з Росії санкцій за Крим та Донбас (адже як можна підтримувати країну, яка поставляє ракетні технології одіозному режиму, що загрожує ядерним знищенням США та їх союзникам).
ЦДАКР вважає, що російські спецслужби, плануючи інформаційну операцію про «ракетні двигуни з України» могли сподіватися досягти ефекту «кольчужного скандалу», коли, через опубліковані в пресі припущення щодо поставок Україною РЛС «Кольчуга» Іраку, було нанесено потужного удару по вищому державному керівництву України, міжнародному іміджу України та, безумовно, змінено вектор внутрішнього та зовнішнього розвитку нашої держави (хоча, в подальшому, факт поставок українських «Кольчуг» Багдаду так і не було доведено).
Подібний алгоритм може бути розіграний і в даному випадку: керівництву США буде доведено інформацію, що Україна начебто поставила ракетні двигуни КНДР, чим кардинально посилила ракетні можливості північно-корейського режиму і, як наслідок, багаторазово посилила загрозу для Сполучених Штатів. Це перетворює Україну з потенційного союзника США на ворожу державу. Розслідування цієї гіпотези може зайняти місяці, а можливо, й роки. При цьому, неважливо, що встановить слідство. Головне, що буде створено негативний імідж України, втрачено час та згаяно можливості для побудови союзницьких відносин між Вашингтоном та Києвом.
ЦДАКР, враховуючи поточний міжнародний контекст та активізацію зусиль Росії щодо дестабілізації ситуації в Україні, прогнозує високу ймовірність проведення вже в найближчий час подібних антиукраїнських інформаційних операцій.
Загроза перекриття Керченської протоки
За оцінкою ЦДАКР, окремою загрозою, яка може вже в найближчій перспективі вплинути на розвиток ситуації в Україні, може бути перекриття/обмеження Росією судноплавства через Керченську протоку під приводом будівництва моста, який повинен з’єднати територію РФ з окупованим Кримом.
Починаючи з серпня ц.р., Росія почала в односторонньому порядку перекривати Керченську протоку під приводом проведення монтажних робіт на будівництві моста. Жодного узгодження з Україною перекриття протоки, яка є однією з важливих транспортних артерій для української економіки, Росія не здійснювала.
Як вважає член Експертної ради ЦДАКР, заступник міністра оборони України (2014) адмірал І.Кабаненко, ці дії Росії є не просто технологічними обмеженнями судноплавства Керченською протокою у зв’язку з монтажем конструкцій Керченського мосту, а, найбільш ймовірно, новим етапом війни Росії проти України з використанням економічних інструментів. Метою цих дій Росії є обмеження, а надалі – припинення морського експорту-імпорту в портах Маріуполя та Бердянська. Важливими у цьому плані є параметри арок майбутнього мосту за висотою: обмеження висоти суден до 33 метрів означають, що до Маріуполя та Бердянська не зможуть проходити близько 30-50% суден, які до останнього часу заходили до цих українських портів.
В результаті, на період будівництва конструкцій мосту над Керч-Єнікальским каналом (протягом 2017-2019 рр.) Росія буде постійно обмежувати рух суден до Маріуполя та Бердянська, без узгодження з українською стороною. А після закінчення будівництва Росія зможе штучно зменшити тоннаж суден до/з українських портів Азовського моря майже вдвічі. Як наслідок, це може прямо вдарити по діяльності портів Маріуполя та Бердянська, а також промисловим підприємствам регіону, що може викликати загострення соціально-економічної обстановки як в Маріуполі та Бердянську, так і в інших населених пунктах приморського напрямку.
Ця ситуація може бути використана Росією для створення умов для внутрішньої дестабілізації України, в тому числі, й для підготовки підґрунтя для реалізації задуму створення сухопутного коридору з РФ до Криму через українську територію.
У зв’язку з цим, ЦДАКР пропонує негайно винести цю проблему на розгляд РНБО України для вироблення комплексу системних заходів з метою недопущення реалізації вказаних задумів Кремля.
Основні виклики всередині держави
На фоні вказаних загроз та викликів воєнного, інформаційного, економічного, дипломатичного характеру, розвиток ситуації всередині країни набуває ключового значення. За оцінкою ЦДАКР, початок нового політичного сезону може супроводжуватися суттєвими турбулентностями як всередині політикуму, так і владних структур. Цим може скористатися Росія, яка вкотре буде намагатися розхитати обстановку та спровокувати політичну кризу в Україні з подальшим розкручуванням спіралі протестів, масових заворушень, конфліктів. Позачергові вибори, які можуть слідувати за цією кризою можуть звести нанівець реформаторські зусилля за останні три роки і зробити можливим реванш проросійських політичних сил.
За оцінкою експертів ЦДАКР, поки що спрогнозувати в яких трендах буде проходити початок нового сезону практично неможливо. І хоча вихідна обстановка є зрозумілою (в парламенті розпочнеться важкий процес впровадження найбільш наболілих реформ – медичної, пенсійної, судової, земельної, а також ухвалення нової концепції деокупації Донбасу на основі так званого «закону Турчинова»), як саме буде відбуватися цей процес, наскільки успішними будуть спроби реформаторів пробити галузевих лобістів та переконати західних партнерів, сказати надзвичайно важко.
Крім того, інсайдери з політичного середовища повідомляють про можливі тектонічні зміни у розкладах провідних політичних сил з прицілом на чергові (або позачергові) парламентські та президентські вибори. Зокрема, з різних джерел надходить інформація про можливість об’єднання політичних сил Арсена Авакова та Юлії Тимошенко. Очевидно, що цей союз може призвести до потужного переформатування всього сучасного політичного олімпу України. При цьому, об’єднання нинішніх соратників та противників БПП, може створити великі проблеми для президентської політичної сили та її перспектив на наступних виборах. Відповідно, реакція Банкової, як і ходи нового політичного альянсу (якщо інформація про це об’єднання підтвердиться), можуть бути широкоамплітудними та безкомпромісними. Що, знову ж таки, створює відкрите поле для діяльності проросійських сил, п’ятої колони, російських спецслужб, які з задоволенням сприймуть це «вікно можливостей» для реалізації своїх задумів та операцій для руйнації Української держави.
Також, надходять повідомлення щодо «перезавантаження» складу уряду – у всякому разі, кількох міністрів. Точні кандидатури не називаються, однак, якщо зважати на можливі переформатування коаліції та основних політичних сил, склад уряду може змінитися у більшій мірі, ніж про це зараз говориться в експертному середовищі та медіа.
Пам’ятаючи про те, що до цього часу не були названі кандидати на пост голови Національного банку, то прогноз на вересень-жовтень ц.р. виглядає надзвичайно тривожно. Фактично, протягом двох наступних місяців стане зрозумілим, чи вийде Україна на фінішну пряму радикальних реформ з прицілом на чергові парламентські та президентські вибори і перспективою оптимістичного сценарію подальшого розвитку чи знову повторить трагедію першого Майдану з повним розчаруванням суспільства і поверненням до влади антиукраїнських сил. Без сумнівів, цього разу (враховуючи війну проти Росії та значно глибші соціально-економічні проблеми) наслідки краху демократичних сил будуть, найбільш ймовірно, катастрофічними для України.
