Сектор безпеки України

ОСНОВНІ ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ. ПОЧАТОК БЕРЕЗНЯ 2018 – АНАЛІТИКА ЦДАКР

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини лютого 2018 року.

«Останній доказ» Росії в Криму

Протягом лютого 2018 року Кремль змістив основний фокус конвенційного шантажу Києва з лінії зіткнення на Донбасі до прикордонних з Україною районів РФ та Криму.  Так, 15 лютого Повітряні сили ЗСУ зафіксували активізацію російських літаків вздовж східного повітряного кордону України. Військова авіація країни-агресора здійснювала вильоти з аеродромів Курськ, Міллерово, Гвардійське та Саки  і діяла з максимальним наближенням до державного кордону України. Прикриттям для цих провокативних дій стали  навчання ВКС РФ, а саме групи стратегічних бомбардувальників-ракетоносців Ту-95, які у супроводі пари винищувачів Су-30 РФ здійснили проліт у повітряному просторі Криму та відпрацювали умовні пуски крилатих ракет у напрямку материкової частини України.

Активність Росії в повітряному просторі окупованого півострова передувала входженню до акваторії Чорного моря двох американських ракетних есмінців «Ross» і «Carney».  Відповідь російських ВМС не забарилася – через два дні, 19 лютого,  ракетні катери Чорноморського флоту  «Набережные Челны» та «Ивановец» виконали артилерійські стрільби в морі. Паралельно з цими діями, на іншому театрі протистояння Росії із Заходом, у Балтійському морі, російський військовий флот розпочав навчання, в яких було задіяно  понад 20 бойових кораблів та допоміжних суден.

З наближенням четвертої річниці анексії Криму ЦДАКР вважає за доцільне акцентувати увагу міжнародної спільноти на викликах безпеці Чорноморського регіону, які створює безпрецедентна мілітаризація півострова. За короткий період часу Москва перетворила Крим на потужну військову базу. Відповідно до даних ЦДАКР, кількість особового складу військовослужбовців Збройних сил РФ в окупованому Криму за останній рік зросла на 11 тис. і нині складає бл. 35 тис. осіб. Щодо військової техніки та озброєння, то за  інформацією Міноборони, на сьогодні в АРК створено армійський корпус, в арсеналі якого перебуває 40 танків, 583 бронетранспортери та 162 артилерійські системи. Військово-повітряні сили країни-агресора за роки окупації збільшилася з 22 до 113 військових літаків.

Реалізуючи концепцію так званої “зони заборони доступу”, РФ ввела до бойового складу Чорноморського флоту бойові кораблі та підводні човни, на озброєнні яких перебувають крилаті ракети морського базування “Калібр”, дальність ураження яких становить 1500 – 2500 км. Наразі в Чорному морі Росія має 8 кораблів, які сумарно можуть здійснити залп 40 одиницями даних ракет.  Отже, за оцінкою ЦДАКР, бойовий потенціал угрупування військ РФ в Криму перевищує спроможність будь-якої армії окремо взятої країни Центральної, Східної чи Південної Європи.

Окрім того, в ЦДАКР відзначають що Росія розбудовує інфраструктуру в Криму для транспортування та зберігання тактичних ядерних боєзарядів. Зокрема два роки триває відновлення складу ядерної зброї Феодосія-13.  

АТО завершується, війна триває

20 лютого президент Петро Порошенко підписав закон «Про особливості державної політики і забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей». За декілька днів нормативно-правовий акт  було опубліковано і резонансний документ в решті-решт набув чинності. Новий закон передбачає згортання нинішнього формату АТО. Режим застосування військ на Донбасі визначатиметься як «заходи з гарантування національної безпеки». Перехідний період триватиме до 1 квітня, коли має відбутись остаточна зміна формату на виконання закону. Важливими етапами цього процесу в найближчі тижні вбачаються призначення президентом кандидатури командувача Об’єднаних сил, узгодження позицій щодо положення про Об’єднаний оперативний штаб та стратегічного задуму застосування ЗСУ.

За словами начальника Генерального штабу ЗСУ Віктора Муженка, нове законодавство систематизує залучення ЗСУ для виконання завдань в рамках АТО і змінить формат основної операції. За словами начштабу, операція Об’єднаних сил «передбачає чітку структуру системи управління, підпорядкованість визначених сил і засобів військовому керівництву, створення об’єднаного оперативного штабу як основного органу управління цією операцією на території Донецької і Луганської областей».

Вочевидь, зміна абревіатур (з АТО на ООС – Операція Об’єднаних сил) жодним чином не вплине на динаміку конфлікту, який не може бути врегульований тим чи іншим нормативним актом. Окрім того, як і переважна більшість нормативно-правових актів у сфері безпеки, даний законопроект був ухвалений із великим запізненням. Менше з тим, до позитивних аспектів нового закону фахівці ЦДАКР зараховують те, що держава починає врешті-решт називати процеси, які тривають четвертий рік на Донбасі, належними іменами.

За словами директора ЦДАКР Валентина Бадрака, закон про реінтеграцію Донбасу «не розрахований на втілення силових дій і робить акцент на посилення тиску західних партнерів, які вже фактично зав’язані на цю війну. Їм було легко нас підбадьорювати, коли йшлося про конфлікт з незрозумілими бойовиками, а тепер ідеться про безпосередній конфлікт з РФ. Для західних партнерів це є дуже серйозним викликом. Україна протягом чотирьох років не могла отримувати елементи або комплектуючі летальної зброї. І тут треба використати згадану ситуацію для того, щоб порушити питання допомоги Україні вже з іншою риторикою».

Нацбезпека у фокусі законотворчості

23 лютого президент Порошенко подав до Верховної Ради законопроект про нацбезпеку і оборону. За словами авторів проекту, над яким працювали в РНБО, документ передбачає кардинальну зміну системи управління у секторі оборони України, наближення її до стандартів НАТО. Також в законі про Національну безпеку  буде чітко визначено які служби та установи входитимуть до системи національної безпеки і оборони України.

Законопроект розроблявся у тісній взаємодії з західними партнерами України, зокрема з Представництвом НАТО в Україні, експертами корпорації RAND, Консультаційною місією ЄС в Україні, Групою з розбудови оборонних інститутів (США). Варто зазначити, що моделлю для української ініціативи  став Закон про національну безпеку США від 1947 (National Security Act of 1947). Відтак не дивно, що даний законопроект отримав широку підтримку з боку західних партнерів Києва. До прикладу, міністр оборони США Джеймс Меттіс  закликав Верховну Раду оперативно ухвалити законодавство, яке «сприятиме забезпеченню міцної правової основи  для реформ у сфері оборони України». Згодом заступник очільника   Державного департаменту США Джон Салліван  також підтримав ухвалення законопроекту. В цьому контексті представник  Держдепу  відзначив необхідність законодавчого посилення цивільно-демократичного контролю  над сектором оборони та безпеки і наголосив на тому, що закон про нацбезпеку  «поглибить відповідність України євроатлантичним стандартам та допоможе забезпечити її професійними, стійкими силами оборони, здатними повністю захищати територіальну цілісність України».

Водночас в ЦДАКР зауважують – ініціатива щодо  закріплення євроатлантичних прагнень  держави в Конституції, про обговорення якої днями розповіла  представник президента України у Верховній Раді Ірина Луценко, наразі містить значну популістичну складову і мінімум практичного сенсу. Такий крок не зруйнує   головний бар’єр для інтеграційної перспективи України в НАТО – а саме війну на Донбасі та територіальний конфлікт з РФ довкола Криму. Тому в ЦДАКР наголошують, що за нинішніх обставин практичним кроком стане закріплення  в програмних документах, якими Україна керується на шляху реформування сектору безпеки, положення про прагнення набуття Плану дій щодо членства в НАТО.

Між іншим, на цю обставину нещодавно вказала заступник генерального секретаря Північноатлантичного альянсу Роуз Геттемюллер. На думку поважного представника НАТО, Україна відрізняється від інших держав, які прагнуть членства в Альянсі тим, що наша держава «єдина, що не заявила про це як про частину національної політики, що вона прагне отримання Плану дії щодо членства, а саме це є шляхом до членства в НАТО».

Зміна керівництва ДК «Укроборонпром» в контексті галузевої реформи ОПК 

21 лютого ДК «Укроборонпром» очолив Павло Букін, який раніше обіймав посаду гендиректора «Укрспецекспорту». Конфліктна ситуація, яка в останні місяці виникла навколо фігури уже колишнього керівника концерну Романа Романова, стала наслідком нераціонально вибудуваної за часів Януковича системи та управління. Сьогодні Кабмін фактично не має механізмів координації та впливу як в ОПК в цілому, так і щодо «Укроборонпрому» зокрема. Як наслідок, склалась ситуація, коли, не будучи органом центральної влади, концерн виконує невластиві для суб’єкта господарювання регуляторні функції в ОПК, зокрема стосовно питань експорту озброєнь, та одночасно сам має преференції на експорт та імпорт озброєнь. Тому в ЦДАКР висловлюють сподівання, що зміна керівництва ДК «Укроборонпром» надасть поштовх реформі профільної галузі і удосконаленню воєнно-технічної політики держави.

Водночас фахівці ЦДАКР виокремлюють такі ключові напрямки реформування вітчизняного ОПК:

– створення центрального органу виконавчої влади, що забезпечував би формування та реалізацію державної військово-промислової політики;

– ДК «Укроборонпром» на рівні з підприємствами інших галузей має бути повністю підпорядкований Кабміну;

–  створення в Україні аналогу американського Агентства передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA);

– формування незалежних наглядових рад на підприємствах ОПК.  

Пріоритетним напрямком має залишатись досягнення стандартів НАТО в рамках оборонної промисловості України. Показово, що в цьому упевнений також американський експерт в оборонній сфері, який наприкінці січня увійшов до складу Наглядової ради «Укроборонпрому», – Ентоні Тетер.  Представник США зазначив, що «співпраця України з НАТО в оборонній сфері абсолютно точно буде поглиблена». Цьому, вочевидь, передуватиме аудит концерну, який скрадатиметься з трьох параметрів: операційного аудиту (аналіз управління компаніями), оцінки реальної фінансової спроможності та чіткого фінансового обліку, а також імплементації результатів цього аналізу на основі перших двох позицій.

Про що домовились міністри країн НАТО?

В середині лютого у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулось засідання міністрів країн-членів і партнерів Північноатлантичного альянсу, де було прийнято кілька ключових для організації рішень. На зустрічі були узгоджені базові параметри двох нових командувань, а також обговорено деталі формування Центру кібероперацій у Монсі (Бельгія) і плани щодо збільшення оборонних витрат.

Дещо раніше, 4 лютого міністри оборонних відомств країн НАТО домовились про модернізацію системи військового командування Альянсу. За підсумками перемовин було заявлено  про  відновлення двох управлінських структур, одна з яких дбатиме про захист інфраструктури та логістику альянсу в Атлантиці, а інша опікуватиметься мобільністю військових сил в Європі. Створення нових структур передбачає розширення особового складу апарату НАТО на 1000-1500 чоловік, проте, додаткові  деталі стануть достеменно відомі лише напередодні саміту в липні.

Схожа ситуація і з визначенням місць базування майбутніх штабів командування. Німеччина вже виступила з ініціативою розміщення на її території командування по Європі. В якості відповідного місця розглядається регіон Північний Рейн-Вестфалія, де вже є відповідні потужності. Зокрема, для цих цілей підходить штаб-квартира об’єднаних сил забезпечення Бундесверу. Вашингтон, у свою чергу, запропонував розмістити «атлантичне» командування на території США. Щодо центру кібероперацій Альянсу, планується, що дана  структура знаходитиметься неподалік  від Штабу Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі. Також слід констатувати повільне зростання оборонних витрат в країнах ЄС. Так у 2018 році 8 з 29 країн НАТО мають намір витрачати на оборону не менше 2% від ВВП.

Нещодавніми свідченнями того, що європейці більш активно вкладають кошти в сферу оборони, стало схвалення Держдепартаментом США продажу Швеції протиракетних комплексів Patriot PAC-3, розмір угоди оцінюється у 3,2 млрд доларів. Окрім того, в лютому той таки Держдеп  видав дозвіл на поставку Бельгії 34 багатофункціональних винищувачів-бомбардувальників F-35 на загальну суму 6,53 млрд. доларів.

Післямова Мюнхенської конференції

Напередодні цьогорічної Мюнхенської конференції з безпеки, яка відбулась 16-18 лютого, в українському медіапросторі склалось передчуття, якщо не «прориву», то, принаймні, конструктивного поступу в питанні миротворців ООН на Донбасі. Сподівання головним чином пов’язувались із доповіддю «Чи зможе ООН відновити єдність України?», яку підготували у фонді екс-генсека НАТО, радника президента Порошенка Андерса Фог Расмуссена. Нагадаємо, що задум експертів передбачав посилений миротворчий мандат, реалізацію якого мають забезпечити 20 тис. військових та 4 тис. поліцейських з європейських країн, які не є членами НАТО. Відповідно в проекті ключова роль відведена представникам  Швеції, Фінляндії і Австрії, а також країнам із досвідом роботи в сфері підтримання миру, на кшталт Бразилії, та державам, що користуються довірою Росії, таких як Білорусь.

До початку форуму вже було відомо про прихильну позицію офіційного Відня стосовно участі в гіпотетичній миротворчій місії ООН на Донбасі. В ході самої конференції про готовність їхніх країн долучитись до ініціативи висловили президент Фінляндії Саулі Нііністе та міністр оборони Швеції Петер Хульквіст. Разом з тим, в ЦДАКР відзначають, що перспектива стати країною-контрибутором миротворчого процесу в зоні  конфлікту, який перебуває під зовнішнім контролем та управлінням, не надто приваблює уряди трьох європейських країн, що відповідають «критеріям» доповіді.

Такі настрої зчитуються в заяві очільника Міноборони Фінляндії  Юссі Ніістіо. 27 лютого на спільній прес-конференції в Гельсінкі з українським колегою Степаном Полтораком він заявив наступне: «Ідея маркування деяких країн Європейського Союзу як більш прийнятних, ніж інші, повинна бути відхилена. Крім того, склад будь-якої можливої миротворчої операції має бути широкомасштабним та враховувати експлуатаційні вимоги». До слова, шведський колега Ніістіо, міністр Хульквіст також був максимально обережний у своїх висловлюваннях, зазначивши, що його країна «буде відкрита» до участі  в миротворчій місії «за правильних умов».  В який спосіб Стокгольм визначатиме «правильність» цих умов, певно, залишається загадкою для нього самого. Загалом, наразі вбачається ситуація, коли даний проект миротворчої місії буде торпедований без «допомоги» Москви. 

На цьому фоні керівництво Білорусі проявляє справжню «гіперактивність» у питанні миротворців на Донбасі. 18 лютого президент Білорусії Олександр Лукашенко висловив готовність ввести 10 тисяч (!) військових на Донбас і розмістити їх там, де  «скажуть» Путін і Порошенко. Цифра в десять тисяч білоруських миротворців виглядає ще більш фантастично, якщо пригадати слова міністра оборони Білорусі про те, що сьогодні Мінськ здійснює підготовку миротворчої роти чисельністю 100 осіб. Більш того, сьогодні чисельність громадян республіки у складі   діючих миротворчих місій ООН не перевищує десяти осіб. На фоні такого «тролінгу» зі сторони Лукашенка заклики Кремля до прямих переговорів Києва з бойовиками ОРДЛО стосовно мандату миротворців ООН виглядають квінтесенцією «конструктиву».  

Американські  санкції   обмежують експорт російських озброєнь непропорційно 

Тим часом в США обговорюють введення нового санкційного пакету у відповідь на втручання Росії в президентські вибори 2016 року. Повідомляється, що санкції можуть торкнутися людей, імена яких містяться у відкритій частині «Кремлівської доповіді». Актуальність цього питання в американській політиці підживлюється побоюваннями стосовно того, що історія з російськими маніпуляціями електоральним процесом може повторитися в ході запланованих на листопад 2018 року виборів до Конгресу. У Вашингтоні почали готуватися до ймовірного втручання Кремля заздалегідь – у середині лютого була сформована робоча група, яка опікуватиметься питаннями безпеки виборів і боротьбою з впливами Москви. У зв’язку з цим демократи виступили з вимогою виділити додаткові 300 млн доларів «на забезпечення ресурсів для боротьби з впливом ворожих закордонних агентів, що діють у США». Передбачається, що ці кошти будуть направлені по лінії ФБР і Міністерства внутрішньої безпеки.

Інший напрямок політики санкцій – російська оборонка. В поточному році обмеження США можуть поширитися і на країни, які співпрацюють з підприємствами російського ВПК. Відповідні попередження Вашингтон уже адресував Багдаду та Анкарі.  Як результат, Ірак  одразу поспішив дати задній хід на переговорах про закупівлю російських комплексів С-400. За оцінками  Держдепартаменту США через санкції проти Росії в рамках закону «Про протидію противникам Америки за допомогою санкцій» оборонно-промисловий комплекс країни-агресора втратив більше ніж 3 млрд доларів.

Втім навіть про часткову ізоляцію РФ на міжнародному ринку озброєнь говорити не доводиться, адже Москва може використовувати на свою користь протиріччя у відносинах Білого дому з урядами ряду країн-імпортерів зброї та військової техніки. Приміром, Пакистан незабаром може опинитися в списку держав, які не вживають належних заходів у боротьбі з тероризмом (а саме талібами, «мережею Хаккані» та іншими угрупуваннями). Вашингтон вже заморозив фінансову допомогу цій країні в розмірі 1,3 млрд доларів. В такій ситуації Москва поспішила «підставити плече» Ісламабаду. Обидві країни помітно активізували двостороннє співробітництво. У грудні минулого року в Пакистані побувала делегація Держдуми, а в лютому до російської столиці завітав глава МЗС Пакистану Хаваджі Мухаммад Асіф. На зустрічі з міністром закордонних спав РФ Лавровим відбулось обговорення активізації співпраці двох країн в рамках Угоди про військове співробітництво, укладеної Росією та Пакистаном ще в 2014 році. За такого розвитку подій виникає загроза втрати Україною перспективного контракту на поставку бл. 100 танків «Оплот» до Пакистану.