Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони у другій половині лютого 2017 року.
Головною подією, що може відбутися найближчим часом та вплинути на безпекове середовище не лише України, а усього регіону, можуть стати результати перемовин В.Путіна з Д.Трампом. В останні дні лютого ЗМІ вже заявили про жваву підготовку зустрічі президентів США та Росії. Симптоматичним, однак не переконливим виглядає той факт, що Трамп вже провів досить тривалу розмову з канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Варто нагадати, що свою позицію 5 лютого вдалося висловити й українській стороні – Петро Порошенко вже провів телефонну розмову з президентом США.
Однак загальна безпекова обстановка довкола України виглядає хиткою. Негативними чинниками, що суттєво впливатимуть на майбутнє України, залишаються невизначеність позиції адміністрації Трампа щодо Росії, фактичні виборчі перегони у Франції та Німеччині, а також активність власне Росії. До перемовин Путін з Трампом грає на випередження, демонструючи неабиякі маневри. Це і є козирі, які хазяїн Кремля демонструє задля отримання вигідної позиції на початку перемовин. Завдяки ослабленню Європи та невпевненості нового американського лідера, якого до того ж гостро критикують, Кремлю нерідко вдається вдале позиціонування на європейському фронті.
Показовим ходом Москви слід вважати підписання Путіним указу про визнання паспортів та інших документів так званих ЛНР та ДНР, чим він засвідчив подальший курс на підривну діяльність проти України. Хоча з українського боку вже пролунали оцінки, що «Путін тим самим вийшов з Мінського процесу» (заява секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Турчинова, 22 лютого), насправді антиукраїнська активність Москви є традиційною. А саме, набрати обертів в усіх видах тиску на Україну, довести застосування всіх наявних важелів впливу до пікової форми, а потім запропонувати шляхи «замирення» на власних умовах. Як передбачають в ЦДАКР, саме запропоновані американській адміністрації шляхи замирення з Україною нестимуть найбільшу небезпеку її майбутньому.
У цьому контексті слід згадати й використання українських політиків у своїх підривних цілях. Йдеться як про відвідання нардепом Надією Савченко окупованих територій та її сумнівні висловлення у бесідах із вояками на лінії зіткнення, так і про штучно створений інформаційний резонанс довкола так званого «плану мирного врегулювання» іншого нардепа – Андрія Артеменка. У будь-якому випадку варто казати про технології зондування з боку Кремля – вони майже постійно використовуються при підготовці та реалізації планів політичних диверсій чи створенні нових видів загроз для Української Держави. Нагадаємо, що згідно з проголошеною Артеменком ідеєю передбачалося виведення всіх російських військ зі східної України, а також проведення референдуму щодо того, аби передати захоплений Крим в оренду Росії терміном на 50 або 100 років. Цілком очевидно, що в РФ в даний час намагаються визначити рівні компромісів з боку України, а також США і Європи у контексті українських інтересів, щоб сформувати свою власну позицію та ймовірність поступок щодо штучно створених «російських цінностей».
Виклики для України воєнного характеру
Хоча війна на цьому етапі відіграє другорядну роль, саме її виснажливий характер та ризики щоденних втрат роблять її найбільш болючим та впливовим фактором для суспільства. Російське угруповання діє з послідовним та постійним темпом, майже не зменшує інтенсивності війни, хоча й не намагається перевести її у вибухове протистояння. Це передусім підтверджує, що надані Кремлем завдання полягають у постійному нагадуванні про можливість війни та доведенні на практиці, що Росія й у подальшому застосовуватиме зброю в разі, якщо не відбудеться домовленості з американською стороною.
У цьому контексті обстріли Авдіївки та околиць, які військові визначають нинішнім епіцентром атак (станом на останні дні лютого), слід розглядати як загальну роботу на полігоні уявлення росіян, а також як один з багатьох напрямків ймовірної активізації російських зусиль.
Єдиним шляхом зменшення суто військового тиску можуть розглядатися, як і раніше, дії українських військових на випередження та асиметричні удари із застосуванням точкових атак підрозділами спецпризначення.
Виклики для України на міжнародній арені
Міжнародна арена з початку 2017 року стала головним фронтом Кремля, при цьому, увага все більше відвертається від суто українського питання до розгляду загальної проблеми протистояння Заходу та Росії. Щоправда, деякі події, зокрема, збільшення інформаційного тиску на президента Трампа всередині США, можуть позитивно вплинути й на розв’язання українсько-російського вузла. ЗМІ вже встигли зафіксувати, що «загадкові відносини Трампа з Росією стали його ахіллесовою п’ятою» (Die Welt, 17 лютого). Звідси і виникли синхронно більш жорсткі заяви Трампа у бік Кремлівського «конквістадора». Однак, як переконані в ЦДАКР, не варто тішити себе ілюзіями щодо готовності Трампа рішуче діяти у питанні організації протистояння Москві. Навіть за умов розуміння неготовності Росії до нової гонки озброєнь, американська адміністрація поки що демонструє лише паліативні заходи, напівмири, як то критичні заяви на адресу Москви. Хоча слід звернути увагу й на те, що згадане німецьке видання слушно вказує на зв’язок критичних заяв зі слабкістю власне Трампа. Більше того, деякі аналітики прогнозують навіть збільшення загроз для адміністрації Трампа в разі його більш-менш відвертих проросійських кроків. З іншого боку, поява у Вашингтона твердої оцінки дій Росії зовсім не означає реалізацію намірів у боротьбі з Путіним.
Між іншим, для України важливим є те, що США підтвердили намір надавати допомогу з метою нарощування її військового потенціалу й рівня внутрішньої безпеки (16 лютого). То ж, заява залишає Києву сподівання, хоча рівень прийому (візаві голови МЗС України був перший заступник глави Пентагону) певною мірою свідчить про сприйняття України та її проблем як другорядних.
Негативу додають й оцінки німецьких фахівців щодо сприйняття українських реалій. Так, 28 лютого з’явилася інформація про те, що підтримка України в Європі поступово зменшується. Хоча фахівці посилаються на «пропаганду РФ, яка зробила свою справу», в цілому варто казати про багатофакторність формування оцінок та вплив на них негативів, які існують та набирають обертів всередині української влади. Згадаємо посил співголови правління Фонду ім. Генріха Бьолля – Ральфа Фюкса, який стверджує, що в деяких верствах західноєвропейської громадськості зростає втома від України. При цьому симптоматично, що Фюкс як аргументи навів саме ймовірність проблематичних для України виборчих перегонів. А саме, німецький фахівець вказав, що президентські вибори у Франції можуть закінчитися перемогою проросійського кандидата, а також стримано оцінив перспективи Ангели Меркель знову стати канцлером Німеччини.
До показових випадів належить і різке збільшення тиску Москви на Мінськ. Так, наприкінці лютого стало відомо, що Росія вимагає від Білорусі вже 600 мільйонів доларів за газ (27 лютого). А це означає, що Росія посилює своє позиціонування на теренах колишнього СРСР та демонструє готовність до рішучих дій в разі намірів Заходу перетягти Білорусь на свій бік.
Мають місце й деякі досягнення Кремля на колишніх територіях радянського впливу. Саме так слід трактувати заяву віце-президента Болгарії Іліяни Йотової (25 лютого), яка висловилася за необхідність поступово братися за скасування санкцій проти Росії.
Водночас, у другій половині лютого з’явилися нові ознаки втоми російського суспільства від хаотичної тупікової політики Путіна. Деякі ЗМІ встигли припустити, що відбувається загострення проблем всередині країни. Так, Forbes (26 лютого) зазначив, що «президент РФ Володимир Путін, який ще пару місяців назад гордо виступав на світовій арені, зараз замовк, передчуваючи економічний крах свого режиму». У статті вказується на чотири сфери нестабільності, а в першу чергу називається проблема заборгованості щодо заробітної плати. Так, фахівці видання порахували, що регулярна затримка заробітної плати створила загальний обсяг заборгованості щодо заробітної плати у 2,7 мільярда рублів або 46,4 мільйона доларів, а падіння світових цін на нафту викликало позбавлення ліцензій понад 100 банків. Але головним повідомленням слід вважати твердження, що «в Росії спостерігаються очевидні ознаки соціального невдоволення».
На тлі економічних негараздів в РФ знову заговорили про ознаки розколу еліт в Росії. Зокрема, після втечі до України двох колишніх депутатів російської Держдуми. Особливу увагу фахівці приділяють екс-депутату Дєнісу Воронєнкову, який з 2011 р. і до кінця 2016 р був членом комітету Держдуми РФ з питань безпеки та протидії корупції. Експерти вказують, що він багато може розповісти про таємниці Кремля, а про сенсаційність події «свідчать гарячковість і паніка в російських мас-медіа». Дійсно, низка подій в РФ може бути непрямим свідченням, що Путін оцінюється багатьма в РФ як дедалі небезпечна для держави постать, у зв’язку з чим чимало політиків намагаються дистанціюватися від нього.
Основні виклики всередині держави
В України відбувається певна трансформація ставлення до нарощування воєнного потенціалу – таку тенденцію фахівці ЦДАКР спостерігають з початку поточного року, коли влада усвідомила суттєве падіння рівня довіри з боку переважної більшості населення та певної частини еліт.
То ж цього року вперше уряд України затвердив державне оборонне замовлення не на один, а на три роки наперед (22 лютого). Хоча державні витрати України на озброєння мають стати більш ефективними, наявних ресурсів недостатньо для докорінної зміни ситуації довкола переозброєння та збільшення оборонного потенціалу країни. А завдання налагодження серійного виробництва нових зразків військової техніки досі залишається непід’ємним.
Цікаво у цьому контексті згадати, що Інформаційно-консалтингова компанія Defense Express в середині лютого здійснила аналіз поточних проектів, які реалізуються в рамках військової та військово-технічної співпраці (https://defence-ua.com/index.php/statti/2401-viyskovo-tekhnichnyy-zastiy) за період 2014-16 рр. Отже, згідно з висновками фахівців Defense Express, практичне підґрунтя для розширення військово-технічного співробітництва з європейськими та американськими компаніями створене не було. «Діяльність української сторони щодо закупівлі технологічно складної техніки та засобів ураження (насамперед, боєприпасів) для України не мала жодних преференцій. Навпаки, були і є приклади відмови від виконання контрактів, які стосувалися закупівлі озброєння та військової техніки у європейських країнах. З 2015 р. сформувалася стала тенденція щодо обмеження при постачанні до України елементної бази електроніки, вузлів та агрегатів для виготовлення військової техніки. Ці обмеження не дозволяють забезпечити достатній конкурентний рівень новим зразкам техніки та озброєння, що розробляються та виготовляються в Україні. Показово, що таких підходів окремі європейські країни та Ізраїль дзеркально дотримуються і щодо Росії, проти якої оголошено санкції. На відміну від України. Проекти зі створення нових спільних підприємств із закордонними партнерами, які б виготовляли оборонну продукцію, в Україні не реалізовані. За три роки таких прикладів знайти не вдалося. Задекларовані раніш ініціативи – на кшталт створення підприємства з польським виробником бронежилетів «Любава», а також низка інших проектів наштовхнулися на організаційні, фінансові та бюрократичні перешкоди з українського боку. Тож упродовж трьох-п’яти найближчих років зміцнення обороноздатності та підвищення спроможностей війська буде головним чином ґрунтуватись на власних можливостях держави».
Зазначене, у свою чергу, означає, що, по-перше, Україна залишатиметься вразливою мішенню для ворожої Росії, по-друге, захист держави відбуватиметься переважно за рахунок людських життів, і, по-третє, команда, що займалася налагодженням ВТС України з іноземними державами, не може отримати задовільну оцінку.
На тлі цього розширюється невдоволення владою з боку експертних кіл та й деяких представників самої влади. Наприклад, Володимир Лановий, доктор економічних наук, екс-міністр економіки та екс-віце-прем’ер-міністр, у своєму блозі позначив низку проблем та зробив чимало закидів найвищим посадовцям. Ключовим з таких є дорікання владі, що вона «не бажає перемоги у війні; […] наш уряд і президент спасають Ахметова – «головного уповноваженого» терористів і Росії в питаннях Донбасу. […] Він – стовп сепаратизму на Сході. А його самовпевненість є наслідком угоди, про яку повідомив Онищенко, між Порошенком і Ахметовим» (http://ua.censor.net.ua/blogs/5298/iv_chastina_vlada_ne_baja_peremogi_u_vyin).
Не додають оптимізму й дії деяких народних депутатів, а пропрезидентський нардеп Тетяна Ричкова напряму заявила (24 лютого), що її колега Надія Савченко підбурювала військовослужбовців залишити свої позиції, прийти до Києва і зробити державний переворот.
Неоднозначно сприйняті й деякі зусилля президента країни. А саме, йдеться про те, що Петро Порошенко 25 лютого ввів у дію рішення Ради нацбезпеки і оборони «Про доктрину інформаційної безпеки України». Згідно з документом, Служба безпеки має здійснювати моніторинг спеціальними методами і способами вітчизняних та іноземних засобів масової інформації та мережі Інтернет з метою виявлення загроз національній безпеці України в інформаційній сфері. Експерти вже зауважили, що, хоча, документ спрямовано у першу чергу на протидію російському інформаційному впливу на українське суспільство, його імплементація може призвести до «полювання на відьом». Зокрема, претензії до ЗМІ пов’язані з ризиком порушення свободи слова, а доктрина нічого не каже про критерії визначення таких загроз, як і про власне рамки свободи слова та можливість громадян виражати особисті погляди. Немає в ній і визначених механізмів відповідальності. Отже, попри необхідність боротьби на інформаційному фронті, її формат залишається невизначеним, та відповідно може трактуватися двозначно.
