Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини жовтня 2017 року.
Внутрішньополітичні виклики
Розпал політичної осені цьогоріч припав на середину жовтня. В межах протестної акції, яка триває під стінами Верховної Ради, опозиція провела «рекогносцировку» в очікуванні виборів президента та парламенту, що заплановані на 2019 рік. Зондування реакції силових органів на розгортання кампанії опору засвідчило, що нинішні можновладці засвоїли уроки своїх попередників і утрималась від силового сценарію, який міг би спричинити більш масштабні виступи.
Обрана тактика поступово маргіналізує протест. Цьому сприяє також те, що парламентські політсили, які солідаризувалися з вимогами мітингу 17 жовтня, після встановлення наметового містечка на вулиці Грушевського, почали дистанціювались від цього проекту. Очевидно, більшість лідерів опозиції не хочуть раніше часу (тобто фактичного старту виборчої кампанії) викладати на стіл усі козирі (такі теми як зняття депутатської недоторканості, антикорупційні суди тощо). Відповідно у влади є час залатати «пробоїни», які незабаром можуть дати течу. Отож, хоч човен вітчизняної політики і потрапив у хитавицю, його ватерлінія залишається над каламутними водами нової революції.
Однак навіть незначна внутрішньополітична турбулентність суттєво полегшує роботу російським спецслужбам та їхнім агентам всередині країни. Звісно, резонансний теракт біля каналу «Еспресо», як і розстріл автомобіля колишніх бійців-добровольців Аміни Окуєвої та Адама Осмаєва, не має жодного прямого стосунку до акцій опозиції. Але, якщо за цими інцидентами стоїть Кремль або Грозний (за словами власне Ігоря Мосійчука «все більше і більше з’являється підтверджень того, що за замовленням вбивства стоять спецслужби Росії»), то час атаки міг бути обраний не випадково. До того ж, враховуючи, що більшість подібних злочинів залишаються нерозкритими, російська агентура в Україні почувається практично безкарною. Відтак теракти, спрямовані проти працівників органів безпеки, ветеранів добровольчих батальйонів та державних діячів, можуть ще не один рік залишатись малопривабливою і трагічною стороною українського сьогодення.
Іншим джерелом загроз національній безпеці України є тактика викрадення українських громадян, до якої активно вдаються російські спецслужби. Її мета – поширення фейків про підривну чи навіть «терористичну» діяльність українських органів розвідки на території Росії, а також захоплення нових заручників для подальшого обміну на засуджених в Україні представників терористичних псевдореспублік. Останні приклади злочинної діяльності РФ – викрадення на території Білорусі Павла Гриба, а також двох українських прикордонників (за даними видання «Українська правда» вітчизняні спецслужби два місяці фіксували переговори росіян, де ставилось завдання затримати двох українських прикордонників для подальшого обміну) свідчать не лише про відвертий цинізм Кремля, але й що така практика фактично поставлена на «конвеєр». Враховуючи ці обставини, фахівці ЦДАКР наголошують на необхідності посилення прикордонного контролю.
Очевидно, що законодавча ініціатива щодо тимчасового обмеження права певних категорій громадян України (перш за все державних службовців) на виїзд до держави-агресора – є непропорційною відповіддю в умовах терористичної війни, яку РФ здійснює в Україні. Відтак доцільними вбачаються такі кроки як проведення широкої кампанії інформування населення про відповідні ризики у випадку поїздки до Росії, а також введення візового режиму з останньою.
Між тим заяви та сигнали, які останнім часом надсилають широкій громадськості учасники переговорного процесу щодо врегулювання збройного конфлікту на сході нашої держави, свідчать, що ініціатива введення миротворчої місії на Донбас починає пробуксовувати. Так нещодавно Москва, вустами голови комітету Держдуми з міжнародних справ Костянтина Косачова, звинуватила спецпредставника Держдепу США з питань України Курта Волкера у спробі «зірвати мінські домовленості». «Відсутність миротворців з РФ не відповідає – а, називаючи речі своїми іменами, суперечить мінським угодам, які є єдиним варіантом вирішення ситуації на сході України», – резюмував російський сенатор.
Ця заява є черговим свідченням того, що в Кремлі остаточно переконались – Вашингтон цілком поділяє позицію української сторони (розміщення міжнародного контингенту на всій території окупованих районів, включно з непідконтрольною Києву ділянкою українсько-російського кордону). Не зумівши виторгувати у Заходу поступки щодо ключових параметрів мандату гіпотетичної місії ООН на Донбасі, Москва може вкотре вдатись до тактики шантажу і провокацій. Щоб зміцнити аргументацію довкола власного бачення формату місії ООН, який обмежує її роль захистом спостерігачів ОБСЄ, Москва зробить усе щоб створити в зоні конфлікту умови, в яких безпечна робота СММ ОБСЄ буде, як мінімум, ускладнена.
У зв’язку з цим в ЦДАКРі констатують, що в жовтні фіксується нарощування кількості обстрілів з боку проросійських бойовиків. За даними прес-центру штабу АТО, з 15-го по 29 жовтня втрати ЗСУ становлять 9 вбитих і 26 поранених військовослужбовців.
Виклики на міжнародній арені
Тим часом хвиля дипломатичного демаршу, який Україні влаштували деякі західні сусіди через статтю про мову навчання нацменшин у законі «Про освіту», докотилася і до сфери відносин України з ЄС та НАТО. Найбільшу готовність охолодити євроінтеграційний запал Києва демонструє уряд Угорщини. Так 20 жовтня посол Угорщини в Україні застеріг, що Будапешт блокуватиме подальшу інтеграцію України в Євросоюз через статтю про мову навчання нацменшин в українському законі «Про освіту». Згодом Глава угорського МЗС Петер Сіярто заявив, що його країна заветувала скликання засідання комісії НАТО-Україна, начебто заплановане на 6 грудня. Щоправда в самому НАТО поспішили запевнити, що проводити засідання Комісії і не планували. Як би там не було, кейс міжнародного скандалу довкола закону «Про освіту» має стати черговим нагадуванням для вітчизняної дипломатії, що барикади на шляху до Об’єднаної Європи можуть виникати не лише на сході України, але й на західних кордонах. Єдина правильна позиція в цих умовах продовжувати пошуки компромісу, який не порушуватиме українські національні інтереси.
Ще одним «заклятим» другом України в ЄС може стати Австрія. Партією-переможцем парламентських виборів до австрійської Національної ради, що відбулись 15 жовтня, прогнозовано стала Австрійська народна партія. Її очільник Себастьян Курц та його потенційний партнер по коаліції Хайнц-Крістіан Штрахе (лідер ультраправої Австрійської партії свободи) публічно підтримували «пом’якшення» (Курц) і навіть скасування санкцій проти Росії (Штрахе). Риторика правоцентристів та націоналістів має своє фінансове підґрунтя – місцевий бізнес давно обстоює перегляд санкційної політики. Інший показовий приклад – австрійський нафтовий концерн OMV є одним із основних учасників будівництва газопроводу «Північний потік – 2». В той же час навряд чи Відень піде на відкритий конфлікт з Берліном та Брюсселем у питанні антиросійських санкцій. Навпаки, Відню доведеться синхронізувати свої відносини з Росією у відповідності з загальноєвропейською динамікою, а не передвиборчою риторикою.
У сусідній Німеччині почалися переговори щодо можливого формування так званої коаліції «Ямайка» – союзу християнських та вільних демократів із Зеленими. Якщо такий союз буде сформовано, за прогнозами більшості спостерігачів, посаду глави МЗС ФРН отримає представник Вільних демократів (зокрема, обговорюється кандидатура лідера останніх Крістіана Лінднера), а його важко запідозрити у прихильному ставленні до Кремля. Однак принципова позиція однопартійців Лінднера щодо осуду антидемократичного путінського режиму суттєво слабне поза темою прав людини. Відтак, в ході вересневої парламентської кампанії претендент на посаду очільника дипломатичного корпусу Німеччини українцям запам’ятався закликами «повернутися до традиційної німецької політики розрядки» у відносинах із Москвою, та неоднозначною заявою про необхідність «заморозити конфлікт, не визнаючи анексії Криму, та запропонувати діалог щодо інших питань». Звісно, міністр закордонних справ ФРН не формує одноособово геополітичний курс Берліну. Однак, враховуючи, що вільні демократи традиційно відстоюють інтереси середнього та великого бізнесу Німеччини, Україні варто бути готовою до того, що санкції ЄС набуватимуть формального характеру.
В цілому ж тема санкцій на загальноєвропейському рівні сьогодні відійшла в тінь, яку утворила криза у стосунках Мадрида та Барселони. Вочевидь, увага Брюсселя ще не один місяць буде прикута до кризи на Піренейському півострові. Однак, оскільки Каталонія має мінімальні шанси на успіх свого незалежницького проекту, дана ситуація не матиме значного впливу на євроінтеграційні перспективи України. Інакше ситуація складається ще на одному півострові ЄС– Апеннінському.
За результатом референдумів, які пройшли в двох північних областях Італії – Венето і Ломбардії, абсолютна більшість громадян проголосувала за розширення автономії цих регіонів. Незважаючи на зовнішню схожість із нещодавнім референдумом у Каталонії, волевиявлення жителів Венето і Ломбардії проводилося в рамках Конституції Італії і мало консультаційний характер, у зв’язку з чим його результати не викличуть автоматичних змін у взаєминах із Римом. Разом з тим слід взяти до уваги, що голосування в регіонах Венето і Ломбардії, ініційоване опозиційною партією «Ліга Півночі», відомою прихильним ставленням до Кремля. Розігрівання невдоволення італійських регіонів відносинами з центром може вдарити по позиціях правлячої Демократичної партії напередодні парламентських виборів у лютому 2018 року. Нинішні опитування фіксують електоральне лідерство євроскепничної популістської партії «Рух п’яти зірок» (її лідер Беппе Ґрілло відомий своїм компліментарним ставленням до Кремля). Тому для збереження влади Демократичній партії, цілком ймовірно, доведеться запрошувати до формування уряду політсилу Сільвіо Берлусконі – «Вперед, Італія». Не секрет, що колишній прем’єр міністр Італії підтримує дружні стосунки з Путіним (в жовтні цього року Берлусконі прилітав у Сочі на святкування дня народження Путіна, а у вересні 2015-го політик відвідав окупований Крим). Тож, якщо на початку весни наступного року таки відбудеться політична «реінкарнація» Берлусконі, Італія, яка й раніше не виявляла особливого ентузіазму щодо антиросійських санкцій, може долучитись до неформального клубу країн ЄС невдоволених такою політикою.
Головні ризики воєнного характеру
За даними Генштаб ЗСУ, після стратегічних навчань «Захід-2017» на території Білорусі залишилися військові РФ. «На території Білорусі було створено угрупування білорусько-російських ЗС приблизно у кількості 12 тисяч осіб, з яких 5800 представники РФ. Військові розуміють, що штаб та інші підрозділи залишаються на території Білорусі, і під час міжнародних інспекцій підтвердилось, що там є російські війська», – зазначив представник Генштабу ЗСУ. Окрім того, за даними українського командування, організатори «Заходу-2017» не надали доступ до всіх військових часин, які залучалися до навчань. Таку поведінку Росії засудили і в Альянсі. Там звинуватили Росію у введенні в оману НАТО масштабом навчань «Захід-2017» та у нарощуванні напруженості з Заходом.
Що ж до оцінки чисельності військ, які були залучені до виконання плану навчань «Захід-2017», тут дані сторін досі суттєво різняться. Так, якщо за інформацією міністерства оборони Росії, у навчаннях взяли участь близько 12 700 військовослужбовців, то командувач армії США в Європі генерал-лейтенант Бен Годжес озвучив цифру у понад 40 тисяч. «Кількість військовослужбовців, що брали участь у навчаннях, значно перевищила кількість, оголошену перед їхнім проведенням, сценарій був іншим, а географічний обсяг був більшим, ніж раніше», – солідаризувався з Годжесом генсек НАТО Йенс Столтенберг.
Росія, у свою чергу, звинувачує НАТО у складуванні у регіоні зброї, достатньої для розгортання ще однієї бригади, окрім уже розгорнутих бронетанкової і авіаційної бригад США. Нещодавно міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що війська Західного військового округу, що межує у тому числі з Україною, до кінця 2017 року отримають понад 1,8 тис. одиниць нової та модернізованої техніки. Окрім того, в Міноборони РФ нарахували понад 20 організаційних заходів в 2017 році, спрямованих на підвищення бойового потенціалу Західного військового округу РФ. На цьому фоні небезпідставними виглядають побоювання, що Росія планує проводити великомасштабні військові навчання «Захід» раз на два, а не чотири роки, як це було раніше.
Зважаючи на це, варто звернути увагу на останні тенденції в західних експертних колах щодо усвідомлення загрози з боку Москви. Приміром, німецький тижневик Der Spiegel нещодавно оприлюднив інформацію про частину змісту внутрішнього звіту НАТО, в якому автори дійшли висновку про нездатність альянсу відбити потенційний російський наступ зі сходу. Як пише Der Spiegel, у звіті наголошується на браку командної і логістичної здатності Альянсу ефективно діяти на територіях нових країн-членів на сході континенту. До схожих висновків прийшли і в Carnegie Europe у своєму звіті. Експерти організації стверджують: «процес зміцнення східного флангу альянсу далекий від завершення» і закликають країни НАТО до наступного алгоритму посилення потенціалу стримування Росії:
1. Узгодити нову довготермінову стратегію щодо Росії, звернувши увагу на гібридні загрози та кібербезпеку. Між іншим, актуальність даної тези підтверджується новиною останніх днів про причетність Росії до злому смартфонів чотирьох тисяч військових НАТО, які дислокуються в Польщі і Прибалтиці.
2. Розглянути можливість постійного базування військ у країнах Балтії та Польщі.
3. Започаткувати «військовий шенген» – систему домовленостей про безперешкодний перетин європейських кордонів для військ і техніки.
4. Переглянути «Засадничий акт Росія-НАТО», або відкинути його повністю і запропонувати нову домовленість.
Відповіддю Альянсу на такі експертні оцінки має стати створення двох командних центрів з метою покращення логістики і захисту шляхів забезпечення військ. Перша структура зосередиться на завданнях зменшення часу переміщення військ та озброєння на східні теренах НАТО. Друга – на захисті морських шляхів в Атлантичному та Північному льодовитому океанах і захисті від російських субмарин. Нову структуру органів управління міністри оборони країн-членів НАТО розглянуть на своїй щоквартальній нараді в листопаді.
Тим часом Балтійські країни також не сидять склавши руки. 16 жовтня у Латвії розпочалися великі військові навчання НАТО «Срібна стріла-2017» (Silver Arrow 2017) за участю 3500 військовослужбовців з 11 країн. Маневри тривали до 29 жовтня. Метою навчань було підвищення функціональної сумісності Національних збройних сил Латвії і союзних військ, а також проведення комплексного спільного планування, оборони та бойової підтримки.
26 жовтня військове відомство Литви і норвезька компанія Kongsberg Gruppen підписали угоду про постачання до балтійської країни комплексів ППО NASAMS – спільної норвезько-американської розробки. Операцію планується завершити за три роки, а Вільнюс витратить на неї €109 млн. Таким чином, Литва стане першою з країн Балтії, яка придбає зенітно-ракетні комплекси середнього радіуса дії.
