За оцінкою ЦДАКР, друга половина травня ц.р. характеризується збереженням напруження внаслідок продовження російським угрупованням на Донбасі активних військових дій. «Українське питання» стало одним із найважливіших факторів у створенні конструкції майбутніх міжнародних відносин, зокрема, воно присутнє у переговорному процесі як всередині західного табору, так і у перемовинах між лідерами західних держав з керівництвом Росії. Водночас, травень віддзеркалює ситуацію із перегрупуванням сил у міжнародній політиці, що пов’язане з формуванням зовнішньополітичних курсів з боку США та Франції, а також підготовки до виборів до бундестагу в ФРН. Відповідно до даних викликів російська сторона активізує на території України та країн Європи інформаційно-психологічну боротьбу, підривні дії у суспільстві та політикумі. У зв’язку з означеним суттєво зросли ризики диверсійних дій та політичних (суспільних) провокацій всередині України. Перебіг подій свідчить також про активне використання Москвою різних суміжних ситуацій, де у ході проведення заходів Україну можна презентувати світові як непередбачуваного, ненадійного партнера.
До поточних ризиків експерти ЦДАКР також відносять відсутність консенсусу між владою України та активною частиною суспільства у сфері проведення реформ, включно з модернізацією системи побудови оборони та переозброєння національного війська. Серед іншого у частини суспільства та, особливо, в експертних колах закріплюється думка про те, що війна в її нинішньому вигляді (тобто низької інтенсивності) вигідна чинній владі.
Досі експерти називають вагомою проблему нездатності української влади до обмеження впливу олігархічних груп на функціонування політико-економічної системи України. Важливим додатком тут може бути свідчення переважної більшості журналістів щодо невдалого на цьому етапі діалогу Президента України із суспільством (йдеться про оцінку результатів прес-конференції глави держави Петра Порошенка 14 травня ц.р.).
За нинішніх умов, незважаючи на намагання Заходу дійти консенсусу всередині табору, ризики російського сценарію створення на українській території підконтрольного конклаву (або фактично анексованої території ОРДЛО) суттєво зросли. Разом з поступовим наступом Кремля у сфері внутрішньої політики України реваншистський виклик проросійських сил для України залишається вагомим.
Для України, що залишається надзвичайно вразливою ззовні, важливими викликами є формати відносин лідерів західних країн та загальна позиція західного табору щодо дій путінського Кремля. При цьому слід наголосити, що період травня та прогнозовано наступні два – три тижні червня стануть періодом невизначеності для України, що створює певні виклики у вигляді непрогнозованих атак з боку Росії. Такий період можна розглядати як часовий вакуум, що дозволяє Москві шліфувати власну руйнівну стратегію щодо України.
На цьому тлі для української влади вкрай потрібно збільшити власну привабливість в очах Заходу та збільшити воєнний потенціал в очах керівництва ворожої РФ. В цей час ризики ескалації російсько-українського конфлікту збільшуються, хоча вони, скоріш за все, передбачають виконання російськими військовими угрупованнями тактичних завдань, спрямованих на посилення позиції під час переговорів із Заходом.
Виходячи з означеного, експерти ЦДАКР вказують на продовження у майбутньому реалізації Росією кроків на внутрішню дестабілізацію України. Не виключено, що в нових форматах перемовин російська сторона намагатиметься впровадити ідею участі РФ як «миротворця» у зоні бойових дій або переведення ідеї у бік отримання миротворчими силами ОДКБ мандату ООН. Водночас, в разі створення прообразу антипутінської коаліції на Заході Кремль може вдатися до розширеного сценарію військових дій проти України – з метою демонстрації новим західним лідерам готовності до авантюрних та ризикованих дій.
Для української влади було б важливим створення креативних козирів у вигляді пропозицій Заходу своїх сценаріїв врегулювання конфлікту з Росією, особливо, з урахуванням проведення комплексних, переважно невійськових заходів. ЦДАКР вже не вперше наполягає на необхідності для Києва перехопити ініціативу від Москви у питаннях спрямування врегулювання конфлікту за вигідним для України сценарієм. Між іншим найбільш актуальним для України, як і раніше, залишається шлях переконання західних партнерів у тому, що сама по собі Україна є активом для західного світу.
Ризики воєнного характеру залишаються високими, проте, вони виведені агресором на другий план та використовуються як допоміжні заходи. Майже постійне використання російським угрупованням важких озброєнь, зокрема, РСЗВ «Град», 120-мм і 82-мм мінометів, танків та інших озброєнь свідчить про виконання завдання зі створення в зоні бойових дій складної обстановки.
Варто черговий раз наголосити, що окремим викликом владі та українському суспільству є сам характер побудови оборони та обмежений характер для українських підрозділів щодо вогневої відповіді противнику. Вразливість війська виснажує суспільство, а для влади, яка обрала радянську версію будівництва армії, створює окремий виклик у вигляді негативного сприйняття оборонного будівництва. Негативу до ситуації додають системні проблеми переозброєння ЗСУ та інших військових формувань держави.
Крім того, у другій половині травня стало відомо, що США можуть скоротити обсяг безоплатної військової допомоги для низки держав, в тому числі, України, або почати давати її в кредит. Така ситуація створює ще більший розрив між Україною та західними партнерами. Серед іншого, стало відомо, що такі пропозиції містяться у проекті бюджету США, який представить адміністрація президента Трампа. Зазначається, що у документі є «положення, згідно з яким припиняється надання за лінією Держдепартаменту багатьох субсидій щодо військових поставок, їх замінюють на кредити». Поінформовано, що скасування зазначених програм може торкнутися В’єтнаму, Колумбії, Лівану, Пакистану, Тунісу, України та Філіппін. Серед іншого, ця ситуація відображує реальне сприйняття Вашингтоном України. Особливо на тлі того, що зазначені скорочення в бюджеті на 2018 рік не торкнуться допомоги у військовій сфері, яку США виділяють Ізраїлю – в розмірі приблизно $3,1 млрд, Йорданії ($350 млн) і Єгипту ($ 1,3 млрд).
«Україна є всього лише партнером США, а не союзником» – заявив директор Розвідувального управління Міністерства оборони (РУМО) США генерал-лейтенант Вінсент Стюарт. Американські ЗМІ цитують генерала Стюарта, який висловився під час слухань в комітеті Сенату з питань зброї. До цього можна лише додати, що й наявна військова техніка США для України експертами оцінювалася як «політичний символізм» (детально про американську військову допомогу: https://gazeta.dt.ua/internal/viyskova-tehnika-ssha-dlya-ukrayini-politichniy-simvolizm-i-cilepokladannya-242254_.html).
За таких умов для української влади надзвичайно важливою справою стає налагодження системного переозброєння сил оборони та посилення роботи у напрямку організації військово-технічного співробітництва з іноземними державами з метою отримання технологій та налагодження спільних виробництв на території України.
Виклики для України на міжнародній арені
ЦДАКР відзначає, що внутрішні суперечки та відсутність консолідації у західному таборі складають нині значний виклик для України. Його розв’язання може відбутися як у найближчі тижні, так може й затягнутися за умов відсутності консенсусу та намаганні лідерів Німеччини відігравати більшу роль в Європі. Ризики ситуації полягають у можливості Кремля скористатися тимчасовими вадами західного табору, в тому числі, задля посилення за рахунок більш якісного наступу на Україну (йдеться не стільки про військові атаки, скільки про використання комплексних впливів, спрямованих на різні аудиторії – від владних кіл до усього суспільства).
Аналіз ситуації варто розпочати з зустрічі лідерів Північноатлантичного альянсу, яка відбулась 25 травня у Брюсселі. Вже ця зустріч, яку називають міні-самітом Альянсу, позначила протиріччя всередині Західного табору. Незважаючи на згоду створити антитерористичний розвідувальний підрозділ у штаб-квартирі для покращення обміну розвідданими між союзниками, виникли розбіжності щодо ролі та функцій окремих країн-членів. Зокрема, сам факт багатьох запитань журналістів до нового президента США Дональда Трампа щодо підтримки Сполученими Штатами статті 5 Вашингтонського договору (гарантії оборони союзників, які зазнали нападу), свідчить про нечітку інтерпретацію новим американським лідером ключової позиції НАТО.
Цікаво, що генсеку Альянсу пану Столтенбергу прийшлося розповідати про «відданість американського президента» ідеям НАТО. Між іншим, аналітики розцінили заяву, фактично вимогу Трампа для 23 країн – членів Альянсу виділяти на оборону 2% ВВП, оскільки «це несправедливо щодо громадян США». Власне, це і спричинило бурхливу реакцію ЗМІ, які намагалися відверто тестувати Трампа, якого багато хто вважає непередбачуваним.
Слід зауважити, хоча логіка американського президента спрямовувалася на гарантоване стримування Росії з боку союзників, заяву було сприйнято неоднозначно. Не усі лідери країн Альянсу готові прийняти Трампа як беззаперечного лідера НАТО, особливо на теренах Європи, і це створює потенційно конфліктну зону у Західному таборі.
Більше позитиву було у обіцянках президента США збільшити свої внески у військове посилення НАТО. Дехто навіть каже, що Північноатлантичний альянс отримав американський сюрприз – через докладну розповідь про плани щодо підвищення своїх військових витрат в Європі на 1,4 млрд. доларів на підтримку нових ініціатив НАТО для заповнення військових прогалин. Однак прискіпливі спостерігачі вказують, що план Вашингтона на тлі вимог щодо підвищення європейських військових витрат, дещо суперечить загрозам адміністрації Трампа урізати військову підтримку Європи.
Що стосується України, то всі члени Альянсу чітко заявили, що продовжуватимуть зміцнювати тісне партнерство з Україною і надаватимуть практичну і політичну підтримку. Загалом, підтримка на політичному рівні для України залишається головною платформою опору, і поки немає підстав казати, що навіть внутрішні суперечки всередині НАТО можуть змінити ситуацію найближчим часом. Однак не слід перебільшувати значення самої України для Заходу – його позиція формується під впливом побоювань російських авантюр та розуміння необхідності формування стримуючих факторів для безпосередньо Путіна.
Що ж до внутрішньої ситуації в західному середовищі, то ще гіршими вийшли результати саміту G7 26-27 травня в Сицилії. Фахівці пов’язують це значною мірою із прийняттям постаті президента США Дональда Трампа, який ще більше поглибив протиріччя між рештою лідерів держав G7. З трьох ключових питань великої сімки два виявилися проблематичними: кліматична угода та міжнародна торгівля (лише «українське питання» не викликало суперечностей).
Щодо клімату, то США позначили можливість вийти з Паризької угоди з протидії змінам клімату (до якої остаточно приєдналися 3 вересня 2016 року). Важливо згадати, що США виявилися в повній ізоляції відносно позиції решти країн. Каменем спотикання у торговельній проблемі стали німецькі машини – Трамп навіть недипломатично під час переговорів із очільниками ЄС зазначив про те, що ФРН є «дуже поганою» у плані торгівлі. Експерти у своїх аналізах ситуації вже підкреслили нерозуміння Трампом того, що ситуація в торгівлі між країнами є перш за все наслідком існування конкурентних переваг виробництва, а не такого ефемерного поняття як ставлення в питаннях торгівлі.
Можна стверджувати, що головні протиріччя нині мають місце між США та ФРН, і це може мати прямий відбиток на майбутніх сценаріях розвитку довкола України. Зокрема, Ангела Меркель залишилася незадоволеною переговорами з Трампом щодо клімату на саміті G7. Але більше обурення канцлера ФРН викликали обговорення проблем міжнародної торгівлі. Їй прийшлося пояснювати Дональду Трампу, що на німецьких заводах у США працюють американські робітники, а власне підприємства збудовані у низці американських штатів, які, до того ж, голосували за самого Трампа. Усі ці нюанси свідчать про роздратування Трампом ключовими країнами Європи.
Показово, що турне не змінило досить негативного іміджу президента Трампа в Європі. Більше того, викликало бурхливу реакцію деяких обурених союзників. Так, кандидат у канцлери Німеччини, голова Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) Мартін Шульц вирішив використати ситуацію у передвиборчому процесі. Він, зокрема, заявив, що Європа має відповісти на курс теперішньої адміністрації США поглибленням співпраці європейських країн. Але більш вагомим стала його відверта теза, що очільникам європейських країн варто зайняти рішучішу та жорсткішу позицію щодо Трампа, який «хоче принизити інших» та «поводиться в стилі авторитарного правителя». Звісно, що таке поглиблення протиріч між лідерами країн Заходу на користь Москві, яка намагатиметься максимально використати ситуацію для подальшого розколу західного табору.
Для України ж вкрай важлива послідовність санаційної політики щодо Росії. Варто згадати, що напередодні саміту G7 Дональд Туск закликав лідерів усіх країн і далі проводити санкційну політику щодо РФ. А 26 травня радник із економічних питань президента США Гарі Кон запевнив: Білий Дім готовий провадити більш силову політику щодо Кремля. Київ поки може святкувати, що «українське питання» саміту Великої Сімки не виявило суперечностей. А заключне комюніке у питанні українсько-російського конфлікту не лише включає можливість запровадження подальших обмежувальних заходів, а й фіксує відповідальність РФ у питанні врегулювання конфлікту і продовження санкцій до повного виконання Мінських угод.
Ще однією позитивною подією для України стали результати зустрічі нового президента Франції Еммануеля Макрона з Путіним. Зокрема, новий лідер Франції відзначив 29 травня ц.р. наявність протиріч, які поділяють Францію і Росію. Він висловився, що у разі ескалації конфлікту на сході України санкції проти Росії треба посилити. А, крім того, назвав «Russia Today» та «Sputnik» органами пропаганди. Та позначив, що російським ЗМІ було відмовлено в акредитації у виборчому штабі Еммануеля Макрона через те, що вони поширюють пропаганду та наклеп.
Також у травні президент Парламентської асамблеї НАТО Паоло Аллі в ході весняної сесії Парламентської асамблеї Альянсу у Грузії заявив, що конфлікти в Грузії, Україні та Молдові становлять небезпеку для всіх. «Росія має повернутися до офіційно визнаних кордонів. Ми твердо прихильні захищати і підтримувати Грузію в плані розвитку демократії та євроатлантичних прагнень».
Зі свого боку, Польща вказала у оборонній доктрині Росію як головну загрозу. Позначивши, що членство в НАТО і ЄС лишається ключовим для безпеки Польщі, а головним джерелом нестабільності в регіоні стала саме Росія.
Нарешті, Київ дочекався ще одного вагомого рішення. А саме, 30 травня Сенат Нідерландів підтримав ратифікацію Угоди про Асоціацію Україна – Європейський Союз. Що означає невеличку, але чітку перемогу «українського питання» в Європі на тлі поступового визнання російсько-путінської загрози.
Отже, попри внутрішні протиріччя Захід фактично визначає Росію ворожою державою. Що у сумі з роллю України як буфера між двома силами може сподівання щодо підтримки перевести у категорію союзництва. В разі, якщо Київ виявиться послідовним.
Сприйняття путінської Росії у світі
Слід визнати, що протягом першої половини 2017 року, незважаючи на окремі досягнення російських дипломатів та спецслужб, поглиблювалося негативне сприйняття режиму Путіна у світі. Переважно ця тенденція пов’язана із послідовними фіксаціями посадовими особами країн Європи небезпеки з боку РФ, визнання її як загрози на офіційному рівні. Однак довготривала «інформаційна робота» з громадською думкою вже зробила «свою справу», отже, ідея, що «Путін є проблемою» для сучасного цивілізованого світу, набирає обертів у світі в цілому. Як ілюстрацію варто навести два показових приклади. Зокрема, 28 травня у центрі Парижа (напередодні візиту президента Росії до Франції) відбулася антипутінська акція, у ході якої новообраному президенту Франції нагадали про злочини російського режиму, а Путіну – про долі диктаторів. Хоча цей випадок, серед іншого, свідчить про відсутність у західних лідерів готовності здійснювати курс на політичну ізоляцію Путіна, символічним є демонстрація негативного ставлення до кремлівського режиму, апогеєм чого став плакат із надписом «Путін! Тебе вже зачекався Каддафі».
Інший епізод торкається роботи німецьких спецслужб, які виявили «осередки російських диверсантів» у школах бойових мистецтв. Як повідомили ЗМІ 29 травня, такі школи було названо «сплячими осередками», які можуть бути активовані під час виборів у Німеччині (оприлюднено Focus із посиланням на джерело у Федеральній службі захисту конституції Німеччини).
Основні виклики всередині держави
За оцінкою ЦДАКР, незважаючи на певні досягнення влади, ключовими викликами залишаються відсутність відвертого діалогу між владою та суспільством, неготовність українського політикуму знайти консенсус щодо реалізації радикальних реформ та створення умов для загострення внутрішньої конкуренції в державі. Найбільш яскравим символом негативних внутрішньополітичних тенденцій станом на початок літа 2017 року виглядає протистояння владних структур та політичної сили «Самопоміч».
Вагомими недоліками залишаються проблеми будівництва вітчизняного війська. Зокрема, показово, 22 травня стало відомо, що Міністерство оборони зобов’язало командирів військових підрозділів створити в підпорядкованому колективі атмосферу нетерпимості до пияцтва. Про це йдеться в наказі міністра оборони Степана Полторака №233 від 30 квітня «Про заходи щодо попередження пияцтва в Збройних силах України». Це свідчить не стільки про певне зниження морально-бойового духу на лінії зіткнення (і опосередковано – про хибність обраної системи побудови оборони), скільки про системну помилку військово-політичного керівництва у власне способі розвитку нової Української Армії.
У другій половині квітня ц.р. відбулася ще одна показова полія. А саме, під час засідання парламентського Комітету з питань національної безпеки та оборони 24 квітня було публічно визнано вади переозброєння вітчизняної армії — а саме, у забезпеченні її сучасними, захищеними засобами зв’язку. Проблема, яка віддзеркалює усю роботу нинішньої влади у сфері посилення оборонного потенціалу держави, довела: суперечності всередині українського політикуму, відсутність системи у розв’язанні проблеми переозброєння та зовнішня вразливість суттєво стримують розвиток ЗСУ та інших збройних формувань.
Серед суттєвих проблем було названо занадто пізнє укладання Держоборонзамовлення-17 («прийнято лише у квітні цього року»), проблеми з виділенням 100 мільйонів доларів на закупівлю сучасних засобів зв’язку 2017 року («фактично зірвано», і «півроку вже згаяно»), низький рівень фінансового забезпечення усієї програми переведення ЗСУ на цифрові захищені засоби зв’язку (вона, відповідно до Держпрограми розвитку озброєнь до 2020 року, оцінюється в 32 мільярди гривень, з яких, за словами голови профільного Комітету ВРУ Сергія Пашинського, виділено близько чотирьох мільярдів, а якщо без урахування спецфонду, то лише 3 млрд грн.). Більше того, робота Комітету ВРУ визначила проблемою факт, що матеріали Wikileaks 2012 року і факти, надані екс-президентом Грузії М.Саакашвілі, що свідчать про передачу Ізраїлем кодів шифрування безпілотних авіаційних комплексів (БАК) ізраїльтянами російській стороні в ході війни 2008 року, не вивчалися вітчизняними спецслужбами. А також те, що в збитих на Донбасі БАК РФ були виявлені комплектуючі ізраїльського виробництва як свідчення активних контактів РФ і Ізраїлю у військовій галузі.
Як вже визначили фахівці, переоснащення ЗСУ та інших військових формувань країни новими засобами УКХ зв’язку відображає всю філософію та ідеологію переозброєння. І, на жаль, вона неприваблива для українського війська, оскільки виявляє багато недоліків. По-перше, найважливіше завдання в галузі переозброєння армії та налагодження для цього військово-технічної співпраці штучно переведено в політичну площину. По-друге, немає злагодженості силових відомств і відповідних структур влади у своєчасному вивченні ризиків і наданні якісної інформації щодо забезпечення проекту. По-третє, позиція і послідовність виконавчої влади у розв’язанні цієї проблеми свідчить про те, що системи переозброєння армії та інших військових формувань взагалі немає, а ручний режим управління застарів і не дає змоги розв’язувати завдання посилення оборонного потенціалу країни. За таких умов, як вважають в ЦДАКР, є сенс зменшити рівень заполітизованості питання, передавши кермо влади до рук тих, хто на війні користуватиметься зв’язком. А саме Генеральному штабові ЗСУ. Тому що інші версії — про це свідчать поточні події — лише затягуватимуть процес, підсилюючи ризики виставити Україну в поганому світлі на міжнародній арені.
Ще один важливий висновок надали громадськості у кінці травня аналітики Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони (НАКО) і Transparency International Defence and Security Великобританія (ТІ-DS). А саме, про те, що надмірна засекреченість і неналежне планування підривають ефективність міжнародної допомоги в сфері оборони. Про це, зокрема, йдеться у розісланому експертам 24 травня ц.р. дослідженні «Удосконалення системи: як підвищити ефективність допомоги у сфері оборони» («Making the system work: enhancing security assistance to Ukraine»), авторами стали фахівці вказаних організацій. Вони наполягають, що Україні слід забезпечити прозорість частини Державного оборонного замовлення і пріоритетних напрямків розвитку оборони. Згідно з висновком аналітиків, країни-донори можуть використовувати міжнародну допомогу як важіль впливу для реформування українського сектору безпеки та оборони.
Вказана доповідь також інформує, що від початку російської агресії Україна отримує значну матеріальну-технічну та консультативну міжнародну допомогу у сфері оборони. «Лише США, починаючи з 2014 року, надали приблизно $658 млн. (7% від усього військового бюджету України за 2016 рік). Також країна отримала велику допомогу від Великої Британії та Канади. Держави-донори забезпечили Україну дороговартісними броньованими позашляховиками, приладами нічного бачення, тепловізорами, безпілотниками, приладами для зв’язку, медичним устаткуванням, військовою формою тощо». Проте – як вказує група аналітиків на чолі з Віктором Плахутою – через непрозорість процесу закупівель та їхнього планування донори не мають можливості визначити, які потреби України є найнагальнішими. «Для подолання корупції в секторі оборони необхідна політична воля. Якщо донори поставлять конкретні умови для отримання міжнародної допомоги, це створить більше стимулів для наших лідерів. І вони, нарешті, почнуть вживати заходів щодо критично важливих питань: зниження рівня секретності в Державному оборонному замовленні, реформі Державного концерну «Укроборонпром» тощо, – наголошує співголова НАКО Олег Рибачук.
Також варто звернути увагу на конкретні дані НАКО. Наприклад, США надали Україні прилади нічного бачення і у 2,5 рази більше кріплень на каску. Але солдатам прилади надійшли здебільшого без необхідних кріплень. Ще одна ілюстрація торкається проблеми з недостатнім рівнем фахової підготовки операторів американських безпілотників RQ-11 Raven. Були випадки, коли дрони передавалися екіпажам, які не пройшли належного тренування. А екіпажі, які мали американські сертифікати з управління безпілотниками, інколи взагалі їх не отримували.
На тлі позначених вище недоліків оборонного реформування 18 травня ц.р. російський президент Путін оголосив про уточнення «підходів щодо переоснащення військ» біля кордону на заході і південному заході, де РФ межує з Україною. Зокрема, Путін сказав на нараді з керівним складом Міністерства оборони Росії і підприємств оборонно-промислового комплексу зазначив, що бойовий досвід, отриманий у ході операції в Сирії, необхідність зміцнення арктичних територій і кордонів на заході і південному заході, вимагають уточнення підходів щодо переоснащення військ. Та додав, що все це буде відображено у новій Держпрограмі озброєнь, розробка якої вже почалася.
Серед позитивних подій слід відзначити успішне завершення чергового етапу випробувань ракетного озброєння, яке виробляють підприємства українського ОПК на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України (29 травня). А також те, що нещодавно Кабінет Міністрів України ухвалив Державну програму виробництва українських боєприпасів та Державну цільову програму реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2021 року.
Іншим важливим напрямом є те, Київ почав системний наступ на інформаційному фронті. А саме, Україна ввела нові санкції проти осіб, пов’язаних з агресією, в результаті під ударом опинилися найбільші російські соцмережі, які мають мільйони українських користувачів. Хоча рішення отримало неоднозначний резонанс в суспільстві, є підстави казати про суттєвий наступ на російські спецслужби в Україні. До таких самих подій слід віднести й цілком обґрунтовану заборону в’їзду в Україну російської поп-групи «Іванушкі International» (загалом близько 40 російським акторам і співакам заборонений в’їзд на територію України за незаконне відвідування окупованого Росією українського Криму). А також те, що російському політтехнологу Ігорю Шувалову заборонили в’їзд в Україну строком на п’ять років. Останній був вагомою ланкою російської пропаганди, яка втілювалася через інформаційну службу телеканалу «Інтер». До того ж, 29 травня Служба безпеки України після обшуків в офісах «Яндекс-Україна» дійшла висновків, що керівництво компанії незаконно збирало та передавало до Росії персональні дані українських громадян.
