Сектор безпеки України

ОСНОВНІ ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ. КІНЕЦЬ СІЧНЯ 2017 – АНАЛІТИКА ЦДАКР

Початок 2017 року без перебільшення став новою точкою біфуркації для існуючого світового порядку. Інавгурація 45-го президента США Дональда Трампа і його перші кроки на посаді підтвердили попередні оцінки аналітиків про подальше зростання глобальної турбулентності через прагнення американського президента радикально змінити внутрішню та зовнішню парадигму розвитку Сполучених Штатів.

Початок 2017 року без перебільшення став новою точкою біфуркації для існуючого світового порядку. Інавгурація 45-го президента США Дональда Трампа і його перші кроки на посаді підтвердили попередні оцінки аналітиків про подальше зростання глобальної турбулентності через прагнення американського президента радикально змінити внутрішню та зовнішню парадигму розвитку Сполучених Штатів. З іншого боку, заочно рефлексуючи на протекціонізм Д.Трампа, китайський лідер Сі Цзиньпін виступив на щорічному економічному форумі в Давосі з підтримкою глобалізації та подальшого поглиблення міжнародного співробітництва у вирішенні проблем, які загрожують людству. Парадоксальна «рокіровка» традиційних позицій США та Китаю демонструє глибину змін, які очікує світову систему вже в найближчий час.

США, які до останнього часу виступали лідером процесу глобалізації, вважаючи саме максимальну інтеграцію світових потужностей в економіці запорукою прогресивного розвитку людства, в особі Трампа запропонували новий тренд – протекціонізм, зведений до абсолюту та часом резонуючий з традиційним націоналізмом першої половини 20-го століття.

Інавгураційна промова Трампа більше схожа на виступ президента США часів Великої депресії, а не лідера країни, яка останні десятиліття була світовим оплотом ліберальних цінностей. Більш того, у словах 45-го президента подекуди промайнули ідеї явно соціалістично-комуністичного походження, які, є надія, використані лише як технологічні прийоми популістського штибу. Зокрема, Трамп закликав американців об’єднатися, щоб «відбудувати США» і пообіцяв їм «передати владу народу». Чого варті його слова, що «…народ знову став провідником нації. Забуті чоловіки і жінки нашої країни більше не будуть забуті» (згадуються слова гімну КПРС – «Інтернаціоналу» – «Хто був нічим, той стане всім»).

Трамп звинувачує попередні американські уряди за те, що вони «…збагачували чужу індустрію, боронили чужі кордони, підтримували військо інших держав, витратили трильйони і трильйони доларів, поки американська інфраструктура гнила і розкладалася». І повідомляє про панацею для США: «Протекціонізм забезпечить нам процвітання та силу», конкретизуючи свою ідею традиційними націоналістичними гаслами: «Америка – понад усе… Купуй американське, наймай американців».

Повною протилежністю на цьому фоні виглядає виступ Сі Цзиньпіня на Давоському економічному форумі. Китай, фактично, оголосив новий план глобалізації, заснований на китайському лідерстві, ініціативах, підтримці, інвестиціях. Сі Цзиньпінь заявив про наміри добитися соціального та економічного прогресу, запрошуючи країни світу приєднатися до договорів про вільну торгівлю, інвестувати в країни, що розвиваються, відкривати доступ до національних та глобальних ринків. На тлі «закриття Америки», китайські заклики до об’єднання Азії, Європи та Африки в рамках спільних економічних проектів виглядають ще більш контрастно. Китай пропонує власний «План Маршалла», оголошуючи наміри інвестувати та сприяти економічному зростанню через відкриті ринки всім країнам світу.

Саме ці метаморфози, де США під впливом націонал-протекціонізму руйнують глобальні зв’язки, а Китай оголошує про своє лідерство у глобальній економіці, й характеризують головні тенденції подальшого розвитку світової системи: з двома полюсами – США та Китаєм, які будуть формувати два протилежні табори та два протилежні тренди – агресивного американського протекціонізму та нав’язливого китайського глобалізму. Знову ж таки парадоксальним у цьому розподілі полюсів є те, що головним борцем за протекціонізм є колиска ліберальних цінностей в особі США, а драйвером глобалізму виступає комуністичний Китай, який на дух не сприймає ліберальні принципи розвитку суспільства.

Саме ця парадоксальність вказує на штучність заявлених концепцій обох глобальних гравців. Очевидно, що США не стануть, насправді, «націонал-соціалістичною Америкою», де будуть переслідувати за мусульманську віру чи за те, що ти мексиканець. Навряд США зможуть створити умови для реалізації принципу «купуй американське, наймай американця» без руйнівних наслідків для власної економіки.  Так само, й Китай навряд чи зможе стати лідером глобалізації, користуючись заповітами Маркса-Енгельса. Натомість, мова може йти про остаточне формування двох полюсів глобального протистояння, яке виходить на новий рівень.

Нова адміністрація США вже заявила про вихід з договору Транстихоокеанського партнерства та можливість відмови від визнання «політики одного Китаю». До останнього часу, це визнання дозволяло комуністичному режиму Китаю забезпечити повну легітимність в очах світового співтовариства та безперешкодно здійснювати свою політику на світовій арені. Відмова Трампа від «політики одного Китаю» може нанести потужний удар по глобальних позиціях КНР, підірвавши китайську економіку. Більш того, адміністрація Трампа заявляє про посилення військово-морської потужності США з метою протидії головному китайському проекту з розширення своєї могутності в Азії – поступовому захопленню акваторії Південно-Китайського моря за рахунок розбудови військової інфраструктури на штучних островах.

Мова йде про те, що США оголошують Китаю дипломатичну, торгівельну війну й підкріплюють це військово-морськими засобами, які мають показати китайцям серйозність намірів Трампа. Китай, у свою чергу, заявив про наміри захищати «невід’ємні» території Китаю в Південно-Китайському морі. У цьому ж аспекті слід розглядати й інформаційні повідомлення щодо перекидання міжконтинентальних балістичних ракет ЗС КНР на північний схід Китаю, звідки ці МБР здатні вразити практично всю територію США.

Очевидним є розгортання нового стратегічного напруження між США та Китаєм, наслідком якого стане переформатування глобальної системи координат (включаючи, в тому числі, й економічні принципи функціонування світової системи). У цьому плані, як для США, так і для Китаю життєво важливим є питання формування клубу союзників, які зможуть посилити потенціали лідерів. США вже можуть говорити про залучення на свою сторону Великобританії з її Співдружністю. Найбільш ймовірно, що, після певного торгу, до Трампа долучиться й ЄС. У цьому ж аспекті доцільно розглядати й «танці» Трампа довкола Росії. Залучення Москви до антикитайського пулу стало б важливою перемогою для Трампа. Суперечливі заяви нового американського президента про можливість зняття санкцій проти Росії свідчать про початок торгу, який має за мету досягти стратегічної домовленості між Білим домом та Кремлем щодо встановлення нових правил гри в умовах протистояння США-Китай. Безумовно, для Трампа залучення Путіна до антикитайського клубу значить набагато більше, ніж повернення окупованих Росією Криму та Донбасу Україні. Тому, українське питання для нового президента США є лише однією з розмінних монет в більш важливій грі.

В той же час, пропозиція Трампа Путіну визначитися, на чий бік схилиться Росія, ставить Кремль у позицію цугцванга. Якщо Путін вирішить приєднатися до Заходу (в обмін на пропозиції стосовно зняття санкцій та «вирішення українського питання» на умовах Кремля), Росія займе надзвичайно уразливу позицію між Китаєм та Заходом. Зважаючи на військову слабкість РФ на кордонах з КНР, а також фактичну відсутність військово-морських сил Росії на Тихому океані, Москва може отримати стратегічну проблему, яку навряд чи зможе вирішити (хоча Путін та його оточення буде до кінця блефувати з Китаєм, говорячи про «потужність» російського ядерного потенціалу стримування). З іншого боку, відкритий перехід на сторону Китаю у протистоянні з США та Заходом також абсолютно не відповідає інтересам Кремля через фінансово-економічні та політико-дипломатичні причини.

Тому, найбільш ймовірно, Росія буде намагатися не ставати відкрито на будь-яку сторону (США чи Китаю) і тягнути час, розраховуючи на ослаблення однієї зі сторін конфлікту. Це означає, що у короткотерміновій перспективі Кремль буде вести постійний торг з Вашингтоном та Пекіном без чіткого оголошення позицій, намагаючись отримати додаткові дивіденди на кожному з етапів торгу. Іншими словами, для Кремля стрімко закривається «вікно можливостей» для вільних дій на міжнародній арені, яке відкрилося у 2016 році. Росія буде діяти в суттєво обмеженому форматі, який буде визначатися США та Китаєм.

Натомість, для України розпочинається новий етап розвитку, який відкриває широкі можливості для зайняття нових позицій на регіональній та глобальній сцені. Однак, для цього потрібні цілеспрямовані та активні дії широким фронтом як у зовнішньому, так і внутрішньому вимірі, не виключаючи військовий (в нових умовах, Україна може переглянути свої підходи до ведення бойових дій на Донбасі і зайняти більш активну позицію з точки зору постійного тиску на російські окупаційні війська з метою створення неприйнятних умов їх перебування на території України).

Найближчі тижні для України будуть характеризуватися надзвичайно напруженими дипломатичними процесами, у тому числі, довкола конкретних проблем врегулювання російсько-українського конфлікту. Особливістю цих процесів стане фактичне виключення України з процесу переговорів. Специфіка переговорів Трампа та Путіна може бути такою, що узгоджені позиції США та РФ будуть повідомлятися учасникам Нормандського формату (ФРН, Франція, Україна) і пропонуватися до імплементації. Найбільш ймовірно, генеральною лінією Кремля в переговорах з Білим домом стане примушення України виконати Мінські домовленості за російським алгоритмом.

Така ситуація, на фоні подальшого ослаблення Євросоюзу, формує для України потужні виклики й загрози, які потребують зосередженої реакції української влади. У цьому плані, найбільш важливою, поряд з дипломатичними кроками, має стати інтенсифікація розбудови оборонного сектора (в тому числі, створення систем озброєння стримування), реформування всіх сфер життєдіяльності суспільства, а також модернізація внутрішнього визначення ситуації довкола конфлікту з Росією. Зокрема, вважається за доцільне чітко визначити статус окупованих територій Донбасу (як варіант – уніфікувати статус окупованих територій Донбасу зі статусом окупованого Криму) і, відповідно, сформувати чітку систему відносин з окупованими територіями.

Крім того, для України критично важливим є не допустити перетину «червоних ліній» в ході нового раунду Мінського процесу у тіні адміністрації Трампа (тобто: спочатку безпека, потім політичний процес; вивід російських військ; закриття кордонів, потім вибори). Будь-яке послаблення позиції України призведе до того, що Росія отримає максимальну перемогу: зняття санкцій, зміцнення партнерства з США, «вштовхування» до України проросійського Донбасу з подальшою дестабілізацією та знищенням незалежної України.

Головні ризики воєнного характеру

За оцінкою ЦДАКР, в найближчий час через сукупність зовнішньополітичних факторів, які тиснуть на Росію (насамперед, через кроки Трампа на формування антикитайської коаліції), спричинить одночасну активізацію бойових дій на оперативно-тактичному рівні в зоні російсько-українського конфлікту на Донбасі та  зниження рівня стратегічної воєнної загрози довкола України.

Стабілізація військово-стратегічної обстановки довкола України має короткострокову тенденцію до стабілізації. Це викликано переформатуванням глобальної системи після приходу до влади нового президента США. В цих умовах, Москва зайняла підкреслено «пацифістську» позицію і намагається підійти до торгів з Вашингтоном на максимально «конструктивних» позиціях, включивши до переговорного кошику максимум козирних карт (Україна, Сирія, Іран, ядерне роззброєння, Китай тощо). Тому, на період переговорів/торгів між Путіним та Трампом (протягом кількох наступних тижнів) можна прогнозувати зниження ймовірності широкомасштабного наступу з боку РФ.

В той же час, в зоні російсько-українського конфлікту на окупованому Донбасі можливе постійне загострення ситуації та підвищення інтенсивності обстрілів, а також провокаційних дій російських окупаційних військ. Росія буде намагатись використати постійне загострення на Донбасі для шантажування Заходу з метою посилення тиску на Україну. Запеклі боєзіткнення в районі Авдіївки, які розпочалися 29 січня підтверджують цю тактику росіян і потребують постійної уваги українського військового командування.

Протягом другої половини січня 2017 року, інтенсивність обстрілів з боку окупаційних військ досягала 60 і більше випадків за добу, що вище, ніж у попередні кілька тижнів. Найбільш інтенсивно окупанти діяли на Маріупольському напрямку, де по Лебединському вогонь вела 122-мм артилерія, танки та 82-мм міномети противника. 120-мм та 82-мм міномети – по Широкиному, Водяному, Талаківці, Гнутовому, Лебединському, Опитному та Павлополю. На Донецькому напрямку зі 152-мм артилерії окупанти обстрілювали позиції бійців у районі Авдіївки. З гранатометів та великокаліберних кулеметів стріляли по Зайцевому та Луганському, а з мінометів різних калібрів — по Авдіївці та Троїцькому. На Луганському напрямку — з протитанкових ракетних комплексів — Новозванівку, з мінометів та гранатометів — Троїцьке, Новозванівку, Кримське та Новоолександрівку.

При цьому, інформація, яка надходить з окупованих територій Донбасу вказує на високу ймовірність подальшого загострення ситуації. Зокрема, посилюється протистояння між окремими так званими «представниками влади» окупантів. Лише 27 січня було повідомлено про смерть колишнього «лідера ЛНР» Валерія Болотова та «заступника міністра промисловості і торгівлі ДНР» Сергія Третьякова. У інформаційному просторі озвучуються різні версії смерті обох військових злочинців. Однак, безумовно, поряд з іншими фактами, це є свідченням загострення протистояння всередині окупаційної влади, що може пояснюватися, в тому числі, зменшенням фінансових вливань Кремля в структури, що забезпечують окупаційний режим на Донбасі.

Ще одним фактором, який може призвести до подальшого обмеження фінансового забезпечення окупантів та, відповідно, посилення суперечок всередині так званих «ДНР/ЛНР», є розпочата ветеранами АТО 25 січня 2017 року блокада залізничного сполучення з окупованими територіями. Поки що реакція на блокаду викликає досить мляву публічну реакцію можливих зацікавлених сторін з обох боків розмежувальної лінії. Однак, цілком очевидно, що за умови продовження та розширення блокади на всі залізничні вузли, з яких відправляються потяги на окуповану територію, система постачання вугілля та інших товарів промислового та широкого вжитку, яка діяла останній час, буде зруйнована. Це, безумовно, призведе до суттєвого погіршення економічної ситуації на окупованій території та вдарить по бізнес-інтересам «окупаційної» влади. В результаті, окупанти можуть розпочати здійснювати провокації (наприклад, обстріл мирного населення, яке знаходить в місцях блокування залізниці), шантажуючи Україну зняти блокаду. Також, блокада зачепить корупційні зв’язки у відповідних структурах та бізнесових колах України, тому можливо очікувати тиск (у тому числі, в інформаційному просторі) на учасників блокади. В цій ситуації державна влада України мусить зайняти чітку позицію і принципово визначитися з подальшим статусом окупованого Донбасу, очоливши процес блокування переміщення будь-яких вантажів до та з окупованих території. Це, в тому числі, суттєво посилить морально-психологічний стан військовослужбовців ЗСУ та НГУ, які знаходяться у зоні бойових дій і не розуміють активного бізнесу з ворогом, який щоденно вбиває їхніх побратимів.

Виклики для України на міжнародній арені

Курс нового президента США на переформатування глобального порядку, який веде до стратегічного протистояння з Китаєм, суттєво змінює ситуацію довкола України. Глухий кут, в якому опинився Путін, у зв’язку з необхідністю вибору союзника – Заходу чи Китаю, стрімко закриває вікно можливостей, яке відкрилось для Росії всередині минулого року. Кремль вимушений слідувати за ініціативами Д.Трампа і намагатися, не оголошуючи відкрито перехід на сторону Заходу, виторгувати максимально можливі бонуси, насамперед – зняття санкцій та карт-бланш на дії в Україні, а також на всьому пострадянському просторі.

Найближчі тижні стануть черговим критичним періодом для України з точки зору визначення власної суб’єктності в нових умовах глобальної турбулентності. Цілком ймовірно, що формат переговорів між Трампом та Путіним, в тому числі, стосовно російсько-українського конфлікту, не буде передбачати участі власне України. Очевидно, що йдучи на торг з Трампом, Путін буде вимагати, щоб рішення, які будуть ухвалені Кремлем та Білим домом були обов’язковими для виконання учасниками Нормандського формату. В умовах високої ймовірності приходу до влади у Франції та ФРН лояльних до Росії політиків, можна припустити, що Париж та Берлін також стануть на сторону Москви в ході «виконання Мінських домовленостей». В результаті, може скластися ситуація, коли перед Києвом будуть ставитися жорсткі умови з вимогами негайно виконати «свою частину зобов’язань» (тобто, змінити Конституцію, провести вибори, амністувати військових злочинців). Тиск буде продовжуватися до тих пір, поки окуповані території не будуть втиснуті у політичне та економічне поле України, в результаті чого з Росії знімуть санкції, а Кремль отримає нові важелі для дестабілізації України.

Враховуючи це, для України протягом наступних кількох місяців надважливим завданням стане чітке позиціонування на міжнародній арені щодо недопущення реалізації російського алгоритму Мінських домовленостей. В цьому плані, доцільно провести ревізію внутрішнього законодавства і чітко визначити статус окупованих територій Донбасу, уніфікувавши їх зі статусом Криму. Це суттєво посилить позицію України в переговорах з новою адміністрацією США та новим керівництвом Франції та Німеччини, які будуть намагатись вже з перших тижнів перебування при владі забезпечити вирішення власних проблем за рахунок України.

Додатковими негативними аспектами, які безпосередньо зачіпатимуть Україну, можуть стати нові конфлікти, які намагається спровокувати Росія. Мова, насамперед, йде про Білорусь та Балкани. Протиріччя (як в політичній, так і економічній сферах) між Мінськом та Москвою досягають свого апогею, президент Білорусі О.Лукашенко не погоджується на умови Кремля щодо розміщення російських військ на білоруській території і продовжує грати свою гру, що не задовольняє Москву. В цих умовах Росія може вдатися до широкого арсеналу інструментів та сценаріїв (аж до фізичного усунення О.Лукашенка) з метою отримання повного контролю над РБ.

На Балканах РФ розігрує сценарій розпалювання нової серії міжетнічних конфліктів, які б підірвали останні підвалини стабільності в ЄС і створили цілий ряд проблем для країн Європи, включаючи провокування нових потоків біженців. Це може остаточно розколоти ЄС і відкрити перед Росією можливості щодо посилення свого впливу на Європейському континенті.

Виклики у площині економіки

Ситуація в економіці залишається вкрай нестабільною. Уряд демонструє впевненість та позитивні очікування щодо результатів останніх реформ у податковому законодавстві та ряду заходів з виведення економіки з тіні. Зокрема, як заявив голова Державної фіскальної служби України Роман Насіров, у січні 2017 року зафіксовано найбільший показник за всю історію адміністрування ПДВ – платниками задекларовано до сплати 22,4 млрд. гривень ПДВ. «Таких цифр ще ніколи не було, це на сьогодні рекордний для нас результат», – зазначив голова ДФС. За його словами, у січні платниками податків задекларовано майже вдвічі більше, ніж середньомісячне декларування податку за січень-грудень 2016 року. При цьому, у грудні 2016 року також було встановлено рекорд зі збору ПДВ – 16,6 млрд гривень. Як вважають представники уряду, ці багаторазові збільшення розмірів сплати податків є свідченням ефективності кроків з детінізації економіки. При цьому, за прогнозами ДФС, у 2017 році прогнозується збільшення платежів до Державного бюджету на 99,5 млрд грн, або на 19,2% у порівнянні з 2016 роком.

В той же час, негативний вплив на макроекономічну ситуацію здійснює невизначеність з надходженням чергового траншу МВФ, термін виділення якого вже кілька разів переносили через «технічні питання». Реформування різних галузей економіки та життєдіяльності держави поки що не призвело до відчутних результатів. Більш того, кроки щодо радикальних змін викликають запеклий супротив корумпованої системи, яка склалась за останні 25 років. Яскравим прикладом цього є реформування системи охорони здоров’я, де зацементована система «розпилу» державних коштів (які за обсягами дорівнюють оборонному бюджету України) чинить шалений опір команді реформаторів у Міністерстві охорони здоров’я. Експерти вважають, що саме за результатами зусиль реформаторів української медицини можна буде говорити про реальні наміри дій уряду. 

Також, поки що відсутні практичні позитивні наслідки від подвоєння з 1 січня 2017 року мінімальної зарплатні до 3200 грн. Поки що ці кроки розцінюються суспільством, в основному, як популізм влади, а підвищення мінімальної зарплати пов’язується з падінням курсу гривні. Це активно використовується як опозиційними силами, які не втрачають надію на позачергові парламентські вибори, так і п’ятою колоною та російськими спецслужбами, які намагаються дестабілізувати ситуацію і руками українців знову привести до влади проросійські політсили.

В той же час, якщо вже в лютому-березні місяці (саме на цей період опозиційні сили планують черговий наступ з метою провокування політичної кризи і запуску механізму позачергових парламентських виборів) стануть відчутними результати подвійного підвищення мінімальної зарплатні, а курс гривні буде втриманий у прогнозованих урядом рамках, це може призвести до соціальної розрядки і певним чином стабілізує економічну ситуацію в країні.

Основні виклики всередині держави

ЦДАКР вважає, що в найближчий час слід очікувати подальшої активізації РФ щодо використання внутрішніх аспектів розвитку нашої держави з метою максимального ослаблення України в рамках реалізації стратегічного плану щодо її руйнування та «переформатування». Через радикальну зміну міжнародного ландшафту, протягом найближчих тижнів Росія буде вимушена знизити використання військового тиску стратегічного рівня, зробивши основну ставку на внутрішню дестабілізацію України, використовуючи для цього зовнішній тиск з метою імплементації Мінських домовленостей за російським сценарієм.

В той же час, ЦДАКР відзначає неготовність української влади до протидії цим заходам РФ. Більш того існують окремі ознаки того, що, з невизначених причин, урядові структури намагаються легалізувати російський (очевидно, схвалений ФРН та Францією) сценарій, впроваджуючи концепції, юридичні поняття та схеми, які фактично заперечують російську агресію та окупацію Донбасу і перекладають всі акценти на внутрішньоукраїнську парадигму. Таким чином, йде повзучий процес переведення російсько-українського конфлікту у площину «внутрішньої громадянської війни», що є головним завданням Кремля у протистоянні з Україною.

Зокрема, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій почало активно запускати в інформаційний простір маніпулятивні дискусії щодо доцільності використання поняття «ефективний контроль» для визначення ситуації на окупованих територіях Донбасу. Як вважають чиновники МінТОТ, ситуацію на Донбасі не можна характеризувати як окупація, на цих територіях відсутній окупант, а воюють там проти України «недержавні збройні угруповання». МінТОТ вводить в обіг ще ряд сумнівних тверджень (в тому числі, що на окупованому Донбасі не створені окупаційні органи влади), які руйнують всю політику України протягом останніх 3 років щодо визнання Росії агресором та окупантом з усіма наступними наслідками. Фактично, МінТОТ пропонує Україні та міжнародному співтовариству погодитись з позицією Росії, яка стверджує, що не бере участі у конфлікті проти України, а «ополченці» (за версією МінТОТ – «недержавні збройні угруповання») – є громадянами України, які воюють проти «Київського режиму».

Навіть поверховий аналіз «розробок» МінТОТ показує, що це маніпулятивні та надумані твердження, які не мають жодного відношення до міжнародного права та українського законодавства. Поняття «ефективний контроль» відсутній у міжнародному праві, а ситуація на окупованому Донбасі чітко відповідає визначенню терміну «окупація».

На думку ЦДАКР, такі дії МінТОТ мають виключно деструктивні дії та грають на руку Росії, яка, використовуючи відповідні заяви українського міністерства, безумовно, спробує переконати нову адміністрацію США та керівництво європейських країн, що в Україні дійсно відбувається громадянська війна, де воюють «державні» та «недержавні» збройні формування. Наслідки такої «аналітичної» роботи можуть бути руйнівними для Української Держави. Додаткове занепокоєння викликає відсутність фахової реакції на ці дії МінТОТ з боку Міністерства закордонних справ, яке повинно офіційно й публічно визначити хибність чи правдивість висновків МінТОТ про статус окупованих територій.

У зв’язку з цим, ЦДАКР закликає українську владу та експертне середовище провести широке обговорення заяв МінТОТ стосовно відсутності ознак окупації Донбасу з подальшим внесенням до Верховної Ради пропозицій щодо чіткого законодавчого визначення статусу окупованих територій на Донбасі (як варіант – уніфікація статусу окупованого Донбасу зі статусом окупованого Криму).