Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини червня 2017 року.
Слід звернути увагу на дві ключові події, що відбулися у другій половині червня та матимуть вплив на безпекове середовище довкола України. У першу чергу, це візит президента України Петра Порошенка до США та його зустріч із американським візаві Дональдом Трампом. Незважаючи на досить скромний прийом, візит мав виключне значення як символ підтримки України Сполученими Штатами. Особливість візиту у тому, що він відбувся раніше офіційної зустрічі Трампа із Путіним, що викликало величезне роздратування Кремля та виток нової агресії – як у вигляді прихованих терактів, так і безпосередньо у зоні зіткнення. Фактично, йдеться про російську помсту Заходу (за продовження та розгортання нових санкцій, відкриття для України безвізового режиму, зневажливе ставлення до Москви нової американської адміністрації, схвалення Комітетом Сенату США виділення Україні 500 млн. дол. на озброєння, тощо). Бажання помсти, намір залякати світ таємною, асиметричною зброєю та підвищення порогу ризиків – нинішня основа мотивації Кремля у відпрацюванні різних методів впливу на Україну.
Другою важливою подією стало обговорення у суспільстві зміни формату ведення війни на сході країни. Зокрема, створення нової структури управління в двох областях (де має місце російська окупація) зі зміною статусу бойових дій на близький до воєнного. Однак без відмови від політико-дипломатичних заходів як основних зусиль у врегулюванні конфлікту.
Водночас, започаткування дискусії довкола ініціативи засвідчило: внаслідок подвійної ідеології влади стосовно війни – в країні набирає оберти дуже негативна тенденція. Створилася та закріпилася ситуація, коли одна частина суспільства долучена до війни (бере участь у бойових діях, реалізує волонтерські зусилля), а інша – лише спостерігає. То ж наміри влади вже назвали імітацією активної діяльності на тлі цілеспрямованої соціальної політики Росії, яка фактично інтегрує невизнані республіки до свого складу. Фахівці кажуть про поступове залучення окупованих районів до рублевої зони та визнання паспортів і дипломів виробництва невизнаних «ЛНР» та «ДНР». Отже, зміна формату АТО названо фахівцями суто політичним кроком, який жодним чином не впливає на перебіг війни, адже при цьому залишається низка невирішених питань у цій війні.
На тлі цих подій Москва стимулює контрольовані військові угруповання на Донбасі загострювати ситуацію в зоні бойових дій, в тому числі, використовувати танки та важку артилерію з головним завданням підтримувати небезпеку та за можливості наносити ураження особовому складу ЗСУ.
Таким чином, Росія здійснює цілеспрямований вплив на Україну – за рахунок нанесення втрат та поранень українських військовослужбовців. Безсумнівний висновок сьогодення: Росія на Донбасі хоче створити новий заморожений конфлікт. Це певною мірою Москві вдається, з огляду на те що так званий Мінський формат залишається слабким місцем України.
Головні ризики воєнного характеру
Найважливішим аспектом сьогодення залишаються створені Кремлем умови для раптової ескалації конфлікту у регіоні Донбасу та постійна підтримка можливостей вогневих атак і масштабного наступу на українські території. Фактично слід визнати, що Кремлем створено умови для використання багаторівневої системи постійнодіючих загроз силового характеру. До таких можна віднести вогневі атаки та використання диверсійно-штурмових груп безпосередньо у зоні бойових дій на сході, терористичні акти та диверсії на усій території України, включно із захопленням українських громадян та утримання їх у своїх закладах позбавлення волі. Так само слід враховувати й заходи інформаційного тероризму, що реалізуються як інформаційно-психологічні операції проти окремих громадян чи груп людей.
Терористичним актом – цілеспрямованим вбивством – Москва відмітилася у останній дні червня. Саме так слід інтерпретувати вбивство керівника спецпідрозділу ГУР Міноборони України Максима Шаповала. Той факт, що теракт відбувся у Києві напередодні великого святкування з нагоди річниці створення військової частини, свідчить про свідому організацію Москвою психологічного впливу. Так само слід згадати й загибель від підриву автомобіля співробітника СБУ, полковника Юрія Возного (у Костянтинівському районі на Донеччині під час виконання службових обов’язків). Ці випадки свідчать про конкретний посил Москви щодо наявності у неї потужної агентури у силових структурах України та готовності до проведення терористичних операцій різного формату. Кремль все більше використовує стратегію резонансних вбивств.
Серед іншого активізація використання танків та важкої артилерії перебуває у системі «відповідей» РФ на «невідповідність сприйняття позиції Росії світом». Для України уроки оформлення оновленої стратегії РФ полягають у необхідності посилення не лише лінійної армії, а й спеціальних служб та контррозвідувальних структур.
Одним із найважливіших аспектів може стати покращення рівня воєнно-технічної допомоги з боку США, враховуючи, що 22 червня Комітет Сенату США схвалив виділення Україні 500 млн. на летальну зброю.
Виклики та ризики на міжнародній арені
Насправді факт, що американський президент Дональд Трамп зустрівся з Петром Порошенком до його зустріч із Володимиром Путіним, став знаковим свідченням важливості України як ключового елемента системи міжнародної безпеки. Немає сумніву, що Сполучені Штати зацікавлені розв’язати українське питання і проблему російської агресії проти України. Однак сумнів полягає щодо рівня застосовуваних зусиль. На користь стриманості нової американської адміністрації вказують деякі ознаки. Зокрема, тривалість зустрічі та досить загальна «обгортка» рішень.
«Однак Дональд Трамп вирішив обмежити значення цієї події, значно скоротивши формат зустрічі з Порошенком», – переконаний Джон Гербст, голова Євразійського центру ім. Діну Патричіу в Атлантичній раді США, екс-посол США в Україні («День», 21 червня, 2017 р.). При цьому експерт згадав досить вагомий нюанс візиту: «Трамп небагато говорив про агресію Москви в Україні. Зате про це говорили його старші радники». Що може означати: ймовірно, власне Трампу незручно та неприємно казати про наявність російської загрози, однак він не проти, щоб такі тези оприлюднювалися вже від імені нової адміністрації США. У ЦДАКР переконані, що такі тези мають для України певну перспективу, однак скористатися нею – не найлегша справа. Ситуація приблизно така ж, як із адміністрацією президента Обами: новій владі США необхідно донести та переконати, що Україна є активом. З іншого боку, деякі оглядачі вказують, що до самого прибуття у Вашингтон президент Порошенко не мав підтвердження щодо зустрічі із Трампом. При цьому західні оглядачі відверто визнали рівень зустрічі з Порошенком скромним та принизливим, навіть порівняно із візитами лідерів Румунії та Панами. Однак, слід зауважити, що 30 хвилин спілкування з американським президентом Порошенко добре використав і для посилення рейтингу всередині України.
Серед позитивного у цій зустрічі – чіткий сигнал Москві про необхідність припинення агресії. Серед негативного – відсутність реальної стратегії Вашингтону щодо України. Та й дещо «розмита» позиція щодо США (фахівці вказують, що у Держдепі ще навіть не призначили посадовця, який замінить Вікторію Нуланд, яка відповідала за розв’язання російсько-української проблеми). Хоча розширення санкцій проти Росії як попередній сигнал є вагомим чинником тиску.
Водночас, деякі фахівці зауважують, що санкційні заходи натрапили на перешкоди у Конгресі. Справа в тому, що законопроект посилить санкції проти російського енергетичного, банківського та оборонного секторів, наклавши нові обмеження на розвідувальну, металургійну, гірничодобувну та залізничну сфери. При цьому, помічники в обох партіях заявляють в кулуарах про стурбованість зміною закону від 2014 року, що забороняє американським компаніям брати участь в проектах з розробки нафтових родовищ на російській території. Нинішній документ розширює заборону, обмежуючи участь у будь-якому потенційному проекті з видобутку нафти, в якому бере участь російська енергетична компанія, на будь-якій території. Нафтові компанії глибоко стурбовані наслідками, які це матиме для їх портфеля, вважає колишня співробітниця Мінфіну США Елізабет Розенберг.
Що стосується можливості України укладання з американцями угод про співпрацю, авторитетне видання «Дзеркало тижня» висловило неабиякий скепсис з цього приводу: «За інформацією DT.UA, дві угоди, про які йдеться, зокрема про оборонні закупівлі та про військово-технічне співробітництво, мусоляться в Києві ось уже рік і півтора року відповідно. Перед візитом усі похопилися, терміново здули з документів пилюку, але довести угоди до тями не встигли» (ZN №1149-1150, 24 червня).
Слід визнати, що Україна досі не розглядалася як союзник США. Але візит може стати початком змін, в разі, якщо Київ попіклується про послідовні зусилля. І справа не лише у тому, щоб допомога Україні з боку США змінилася від символічної до реальної, а й у тому, щоб започаткувати масштабне військово-технічне співробітництво. Важливим стало б і укладання з США угоди про військово-технічне співробітництво, що надало б більше стимулів для американських оборонних компаній працювати спільно з українцями на місцевому ринку.
Наразі в цьому питанні у нас є великі проблеми. Якщо українська влада не змінить свою позицію, то навряд чи якийсь прорив відбудеться. Україні потрібно створити дуже прозорі умови для військово-технічного співробітництва, в межах якого будь-яка західна оборонна компанія розраховувала б на захист своїх прибутків, інвестицій і на можливість експорту продукції в треті країни…
Вагомим для України виявилося, що 22 червня лідери ЄС домовилися продовжити економічні санкції проти Росії. Про це повідомив голова Євроради Дональд Туск.
Однак також важливо відзначити, що проблема відносин США та ФРН поступово поглиблюється (на тлі суперечностей щодо міжнародної торгівлі та питання клімату під час вояжу президента Трампа до Європи). 16 червня стало відомо, що канцлер ФРН назвала крок Сенату США «дивним» і зазначила, що європейська економіка не має страждати від санкцій. Ангела Меркель розкритикувала прийняті американським Сенатом нові санкції проти Росії. Зокрема, у ФРН відкидають екстериторіальні санкції, що впливають на треті країни. Повідомлялося, що російська ГТС «Північний потік-2» може стати головною жертвою нових санкцій проти Москви, які ухвалив Сенат США. При цьому, деякі європейські компанії – Engie, OMV, Shell, Uniper, Wintershall – встигли надати фінансування проекту «Північний потік-2» до прийняття сенатом США нових ініціатив проти будівництва газопроводу.
Виклики в енергетичній сфері
В енергетичному секторі на увагу заслуговують два моменти. Перший – це затягування з прийняттям ВРУ низки законопроектів, покликаних сприяти нарощуванню газовидобутку в Україні. Нагадаємо, що уряд планує збільшити газовидобуток до 2020 року до 27 млрд. куб. м з сьогоднішніх 20 млрд. куб. м. Три законопроекти (за номерами 6229, 3096-д та 5459) зареєстровані у парламенті вже давно, але й досі не видно чітких перспектив щодо їх остаточного схвалення.
Деякі з них застрягли в кабінетах ВРУ ще з 2015 року. Ключовий серед них – проект Закону Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення деяких аспектів нафтогазової галузі (номер 3096-д), з’явився в парламенті ще у вересні 2015 року, але досі доопрацьовувався. Проект закону передбачає в т.ч. спрощення процедури відведення земельних ділянок під газовидобувну діяльність, ліквідацію гірничного відводу для нафтогазовидобування та обмеження монополії Державної комісії України із запасів корисних копалин в частині експертизи та оцінки запасів. Експерти очікують, що прийняття цих змін прискорить газовидобувну діяльність навіть утричі.
Важливо розуміти, що де-факто дедлайн для схвалення змін спливає під час наступних пленарних засідань ВРУ 11–14 липня. Якщо не вдасться їх проголосувати у вказані терміни, все може затягнутися ще на рік через потребу внесення доповнень до бюджету. Таким чином, амбітні плани уряду щодо нарощення газовидобутку вкотре знаходяться під загрозою зриву. Необхідною передумовою для ефективної роботи парламентаріїв є привернення уваги та тиск громадськості щодо даної проблеми. Проте, на жаль, цього не спостерігаємо попри зусилля низки нардепів різних фракцій. На прикладі названих законопроектів, складається враження, що громадськість не до кінця усвідомлює те, що за певних обставин вона може (і має) бути рушійною силою реформ в Україні. Також кидається в очі відсутність розуміння пріоритетності прийняття документів на найвищому рівні (з боку прем’єра чи керівництва міненерго).
Другий елемент, що вартий уваги, пов’язаний з ринком LPG (зріджений нафтовий газ) в Україні. За підсумками 2016 року, цей вид палива різко збільшує свою долю, яка досягла 15% ринку. Причому 73% LPG в Україні забезпечується імпортом, а російська частка імпорту становить аж 77%. Незважаючи на відносно достатній рівень диверсифікації паливного ринку в Україні в цілому (бензину, дизельного палива та LPG), в сегменті LPG закладаються підвалини до нової залежності в майбутньому. З урахуванням динамічного зростання цього ринку, а також збільшення долі LPG з Росії, не можна виключати спроб провокування кризових явищ на ринку.
LPG в Україні застосовується перважно в моторизації, що означає збільшену суспільну вразливість на потенційні кризові ситуації. Збереження, а тим більше, поглиблення залежності від поставок LPG з Росії створює очевидні ризики навіть без урахування політичного чинника. Варто нагадати, що Україні не вистачає ємностей магазинів зберігання LPG – на даний момент можливим є громадження запасів лише на місяць наперед. А якщо додати потенційну політичну інтервенцію країни-агресора на ринок, то зрозумілою стає чутливість України в цій сфері. Роботи щодо збільшення потужностей магазинів тривають – будова п’яти магазинів триває, а ще три знаходяться у фазі проектування. Цих зусиль не можна не вітати.
Водночас, іншим напрямком мав би бути пошук альтернативних джерел постачання LPG або плани нарощування власного виробництва. Тим часом за останні місяці зафіксовано абсолютно протилежні тенденції. Мова йде про активність СБУ щодо трейдерів LPG, які починаючи з грудня минулого року періодично перевіряються спецслужбами. Результатом цього є тимчасовий параліч їхньої активності, який дав змогу наростити позицію на ринку дистрибуції донедавна невідомій компанії Glusco, яка реалізує в Україні LPG від «Роснєфті», і яку небезпідставно пов’язують з Віктором Медведчуком. Паралельно схожі перевірки влаштовували російські органи (Федеральна служба контролю експорту), наслідки яких були ідентичними – зміцнення долі Glusco на ринку LPG України. Таким чином, є симптоми прихованої координації дій органів РФ і України в інтересах фірми, яку контролює одіозний Віктор Медведчук. Як мінімум, можна констатувати відсутність усвідомлення з боку офіційного Києва ризиків, пов’язаних з діяльністю російського бізнесу в Україні, зокрема в енергетичному секторі. Незважаючи на те, що «паливний» важіль не має поки що критичного значення, він вписується в ширший контекст дестабілізаційних намагань Кремля в Україні і може бути застосований як додатковий чинник хаотизації України.
Внутрішньополітичні виклики та ризики
Значною проблемою України залишається відсутність реальної оборонної реформи. ЗСУ будуються як стара армія радянського типу, у нас немає системи переозброєння Українського Війська, а управління сектором безпеки досі реалізується у «ручному режимі».
Протягом другої половини червня активно обговорювалися заходи, які пов’язані із анонсуванням президентом законопроекту «Про реінтеграцію окупованих територій Донбасу», а також про законопроекту «Про відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями Донецької і Луганської областей», концепцію якого представив секретар РНБО.
Зокрема, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак (https://www.unian.ua/politics/1997349-dovgiy-shlyah-do-oboronnoji-spivpratsi-z-ssha.html) висловив думкує, що за умов керування в «ручному режимі» не варто розраховувати на те, що змінимо вивіску назви війни, і від цього щось зміниться. «Ми вже проходили такий шлях: у нас три з половиною роки війна називалася антитерористичною операцією, і сьогодні щодня гинуть вояки, але не зрозуміла взагалі позиція того, як ця війна ведеться», – зазначає експерт.
В ЦДАКР при цьому переконані, що у цій війні є два взаємопов’язані потенціали успіху: перший — створення адекватного війська, адекватного інституту стримування агресора в Україні, другий — можливості політичних впливів, які матимуть потенціал тільки тоді, коли у нас буде дуже чітка стратегія, яка виключатиме широку торгівлю з Росією, політичні й дипломатичні відносини з нею тощо, тобто коли Захід буде чітко розуміти, що у нас іде війна. А так, для Заходу у нас немає війни, і ця ситуація цілком влаштовує українську владу.
Цікаву та симптоматичну думку висловила віце-спікер парламенту Оксана Сироїд: «На жаль, є всі ознаки того, що буде збережений status quo, а наміру знищити гібрид, який любовно ростили, поливали та прополювали з самого початку війни, — немає» (ZN №1149-1150, 24 червня). «Зручною гібридна війна виявилася і для української влади — як стабільне джерело доходу та виправдання у відповідь на невдоволення людей — “не розкачуйте човна, а то путін нападе”», – додала у статті політик.
Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник («День», 20 червня, 2017) висвітлив дуже вагомі нюанси: «Є два аспекти. Перше — це необхідність на законодавчому рівні закріпити факт того, що РФ — є агресором проти України і території частини Донбасу та Криму є окупованими. Це важливий крок із приведення юридичного визначення до норм українського та європейського законодавства». Найважливіше, що, на наш погляд, цілком справедливо підкреслив експерт, є «другий момент, який викликає занепокоєння, — це те, що Президенту мають бути надані повноваження щодо застосування сили, — продовжує експерт. — На моє глибоке переконання, у Президента є достатньо визначених повноважень щодо керівництва ЗСУ й оголошення воєнного стану. Немає сенсу вигадувати якісь юридичні альтернативи, адже в законодавстві й без того все чітко визначено. Конституція вимагає від Президента відповідних дій не лише під час факту агресії, а й у разі загрози нападу. Ми ж маємо очевидний факт агресії. Тому питання воєнного стану та низки інших заходів стояло вже в 2014 році. В статті 6 Конституції чітко прописаний алгоритм дій. Якщо є загроза агресії чи її факт, то Президент має скликати РНБО й подати проект указу до Верховної Ради, а парламент, відповідно, ухвалює рішення у позачерговому порядку. Існує ще один міф щодо того, що начебто ми не можемо оголосити війну проти РФ. Насправді йдеться не про оголошення війни РФ, а про декларацію стану війни».
До цього можна додати, що згідно зі Стратегією сталого розвитку “Україна-2020”, реформа системи національної безпеки та оборони є першочерговою. Але досі ця реформа не стала пріоритетом. Більше того, Уряд продовжує видавати сумнівні документи, зокрема, таким можна назвати Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.06.2017 № 398-р «Про схвалення Основних напрямів розвитку озброєння та військової техніки на довгостроковий період». Торкаючись лише одного аспекту цього документу – розвитку ВМСУ, президент Української агенції з перспективних науково-технічних розробок (UA.RPA), адмірал ВМСУ (раніше перший заступник Генерального штабу ЗСУ) Ігор Кабаненко зазначив наступне («День», 21 червня, 2017 р.): «Слід відзначити, що в нещодавньому Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 14.06.2017 № 398-р «Про схвалення Основних напрямів розвитку озброєння та військової техніки на довгостроковий період» на перше місце поставлено продовження будівництва багатоцільового корабля класу «корвет». Зазвичай, перше місце означає пріоритет щодо напрямку і ресурсів. Не є таємницею, що будівництво національного багатоцільового корвету зіштовхується з низькою хронічних проблем — фінансових, технологічних, часових тощо. Нема питань — кожен військовий моряк мріє бачити кільватерний стрій фрегатів (чи есмінців, може, й крейсерів) і колись Україна побудує збалансований флот відкритого моря. Але зараз біля наших берегів у цих умовах один корвет, якщо його буде побудовано (не відомо коли), аж ніяк не забезпечить оборону держави з моря, МКУ — так». Фахівець додає, що в Розпорядженні визначено 12 (!) класів/підкласів морських бойових платформ, які планують розробляти і будувати. «Що більше платформ — то більше потрібно ресурсів на розробку проектної документації, будівництво й утримання. Яка в цьому доцільність? Бо світ йде в протилежному напрямку — шляхом уніфікації і модульності». Тобто, Уряд досі працює у сфері воєнно-технічної політики відірвано від реалій, живе й намагається підживлювати суспільство прожектами.
