Сектор безпеки України

Основні виклики та ризики для України. Початок травня 2018 – аналітика ЦДАКР

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини квітня 2018 року.

Головні ризики воєнного характеру

Припущення експертів ЦДАКР щодо поступового нарощування сил та засобів, а також певної військової ескалації та збільшення раптових вогневих атак, проникнення ДРГ та ін. на сході Україні з наближенням 9 травня, підтверджуються та мають низку негативних ознак. Синхронізація військових атак разом на сході України із традиційним вже проведенням низки інформаційно-психологічних операцій проти України під час святкування Дня Перемоги матиме наголос на підтримці й розвитку старої кремлівської ідеї розколу українського суспільства. Як зазначав ЦДАКР у попередньому звіті, із наближенням травневих свят зростає ймовірність провокацій з боку російсько-терористичних угруповань з метою створення уявлення «низки малих перемог» та утримання загального напруження. Однією з найвагоміших причин активізації воєнної кампанії Кремля в Україні є реалізація ідеї помсти Вашингтону за політику санкцій та неприйняття діалогу з главою Кремля Путіним у пропонованій ним формі.

З іншого боку, очікувати масштабної воєнної кампанії немає підстав – Кремль має чіткі орієнтири на президентські та парламентські вибори 2019 року та реалізацію своїх завдань щодо зміни влади шляхом посилення інформаційного впливу на тлі знаходження нового й зручного «політика-миротворця». Тому реалізація стратегії на всебічне компрометування владних структур як неспроможних до реалізації адекватної, спрямованої на розвиток суспільства, політики. Однак варто зауважити, що Росія зберігає можливість реалізації масштабного вторгнення як елемент міжнародного тиску та аргумент на перемовинах із Заходом. Факт, що влітку в РФ має відбутися чемпіонат світу з футболу, суттєво зв’язує руки Москві. Оскільки існує реальна загроза його зриву, що могло б стати вагомим ударом по престижу Путіна, цей фактор став стримуючим і для формату російсько-української війни.

Не зайвим буде згадування, що Збройні сили України в 2018 році увійшли в десятку найсильніших армій Європи, посівши восьме місце серед країн, що не входять до складу Альянсу. Це, серед іншого, дозволило президенту України Петру Порошенку вдало використати згаданий факт для проведення Пі-Ар-заходу (через свій Twitter 25 квітня 2018 р.).

У цьому контексті варто навести думку компетентного британського експерта. А саме, асоційований науковий співробітник Програми Росії та Євразії Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House Джеймс Шерр в інтерв’ю газеті «День» (16 квітня) зазначив про стан і рівень підготовки ЗСУ таке: «Захід загалом, а не тільки Сполучені Штати, повинен усунути табу про постачання зброї в Україну. Я не перебільшую впливу цього, тому що глибокі недоліки Збройних сил України не будуть усунуті зброєю, якої вони потребують. […] Найбільші недоліки обумовлені тим фактом, що армія (України) в цілому не навчається проводити високотехнологічну, мобільну, з використанням різних озброєнь збройну боротьбу, у чому якраз полягає сила Росії. Вони (ЗСУ) лише навчилися вести здебільшого позиційну війну проти очолюваної росіянами опозиції на Донбасі. Багато в чому це фіксований, стаціонарний конфлікт. Якщо росіяни приймуть рішення щодо ескалації конфлікту, то Донбас не матиме значення. Хоча українські збройні сили є добре підготовлені й мотивовані, у нинішньому стані вони не матимуть системи командування, контролю та логістики, яка необхідна для ефективного протистояння».

Події на міжнародній арені довкола України

Найважливішою подією сьогодення виявилося звернення до Вселенського патріарха Варфоломія про надання томосу про автокефалію Православної церкви в Україні. 19-20 квітня у Стамбулі у резиденції Вселенського Патріарха відбулося засідання Святого і Священного Синоду Константинопольського Патріархату. Цікаво, що у Комюніке Святого і Священного Синоду за підсумками роботи Синоду було зазначено, що Вселенський Патріархат розглянув питання, що стосуються церковної ситуації в Україні, і отримав від церковної і цивільної влади звернення, яке вимагає надання автокефалії і вирішив розглянути це питання, координувавшись зі своїми сестринськими Православними Церквами. Експерти вважають наведене вище комюніке, як і сам факт його публікації, вагомим позитивним сигналом про істотні зрушення та готовність Вселенського Патріархату довести розпочату справу до логічного позитивного завершення. Та вже нині Синод ще раз підтвердив, що виключно Константинопольський Патріархат є Церквою-Матір’ю для України, і як така Церква, а також як Патріархат, наділений особливим обов‘язком всеправославного піклування про порядок і єдність. Таким чином, відкидається твердження МП про те, що «українське церковне питання» є його «внутрішнім питанням» і не стосується компетенції Вселенського Патріарха.

Якщо Україні все-таки вдасться створити автокефальну церкву за допомогою патріарха Варфоломія, то це буде реальний історичний крок, до якого українці прагнули протягом багатьох століть.

Інтим вагомим сигналом стало те, що 25 квітня Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію про підтримку протидії російській пропаганді на рівні ЄС. ПАРЄ одноголосно ухвалила резолюцію: висловили підтримку протидії російській пропаганді на рівні ЄС і рекомендувала країнам-членам Ради Європи заснувати органи (observatories) для відстеження дезінформації та фейків. В документі ПАРЕ визнається, що деякі російські державні ЗМІ перетворилися на пропагандистські машини для поширення фейкових новин та розпалювання ненависті.

Також для України позитивним можна назвати й перебіг подій у Вірменії. Той факт, що протистояння майже в два тижні завершилося перемогою опозиції,  а прем’єр-міністр Серж Саргсян пішов у відставку, є вкрай позитивним сигналом. Зокрема, експерти вже зафіксувати розгубленість у коридорах влади Москви. Протести у Вірменії мають тісний зв’язок з ситуацією в РФ: вірмени протестували проти того, що Саргсян влаштував собі продовження влади, тобто, проти незмінності персоналій політичного режиму. Те, що виникала пряма аналогія з Росією та черговою реінкарнацією Путіна, викликало неабияку напруженість у Кремлі.

Щодо самої України, то слід відзначити позитивну динаміку відносин з НАТО. 18-19 квітня вперше в історії засідання Військового комітету (ВК) НАТО відбулося в Україні. Щоправда, голова Військового комітету НАТО, чеський генерал Петр Павел зазначив, що надання ПДЧ Україні є політичним рішенням, яке не ґрунтується на військових рекомендаціях. Та додав, що надання ПДЧ має бути після того, як країна досягне певного рівня реформ. Однак сам факт обговорення питання надання ПДЧ на території України є вагомим успіхом для держави на шляху просування до НАТО та до західних стандартів.

Це було підтверджено також і послом США в Україні Марі Йованович 23 квітня. Пані посол додала, що Україна з початку війни в 2014 році отримала від Сполучених Штатів допомоги майже на один мільярд доларів, передбачених для покращення оборонної здатності країни.

Не менш значущим виявилося те, що міністри закордонних справ країн G7 на зустрічі в Торонто погодилися саме з позицією України щодо миротворчої місії на Донбасі. Як повідомив 24 квітня Укрінформ, було відзначено, що спочатку має бути досягнуто базової безпеки (важка зброя не повинна працювати і строго контролюватися), потім контроль над окупованими територіями, поліцейський компонент і тільки потім – підготовка до виборів.

Не можна не звернути увагу на те, що під час 11-го Київського безпековового форуму президент України Петро Порошенко виступив з пропозицією про офіційний вихід країни зі статутних органів СНД, а також про припинення дії окремих положень «Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Російською Федерацією і Україною».

Висновки

За оцінками ЦДАКР, у зовнішньополітичній площині поглиблюються процеси «розлучення» України з Росією, реалізуються різні етапи, які роблять дві країни все більш віддаленими одна від одної.

Політика Заходу залишається послідовною та спрямованою на політичну підтримку України, однак без підтримки технологічної – останнє є вагомим мінусом для розвитку бойових спроможностей України та для реального утворення відносин з союзниками. Дуже точно про політику Заходу висловився вже згадуваний Джеймс Шерр в інтерв’ю газеті «День» (16 квітня): Мета політики Заходу не може полягати в тому, щоб зробити Росію кращою. Це перевищує нашу компетенцію. Ми можемо лише послабити здатність Росії шкодити іншим. Ми можемо підтримувати цілісність наших інститутів, зміцнювати нашу безпеку (як фінансову, так і військову), захищати наших союзників і наш спосіб життя».

Головний висновок для України залишається незміннім: експерти ЦДАКР прогнозують, що значний термін часу Україна знаходитиметься у таборі ворожих країн для Росії, відтак, створення справді потужної системи оборони і воєнного стримування Росії є першим пріоритетом у системи розвитку держави.