Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини травня 2017 року.
Ризики воєнного характеру
Протягом першої декади травня українська сторона щодня фіксувала на Донбасі десятки обстрілів позицій ЗСУ з боку проросійських бойовиків. За цей період (з 1 по 14 травня) загинуло 8 українських воїнів, 67 тримали поранення різного ступеня тяжкості.
Під найбільш щільним вогнем сепаратистів опинились околиці Донецька та Маріуполя, Мар’їнка і населені пункти в районі Світлодарської дуги. З огляду на це, життя цивільного населення прифронтових територій залишається в небезпеці, про що свідчать непоодинокі випадки поранень мирних жителів внаслідок ударів ворожої артилерії. 13 травня стало черговою чорною сторінкою україно-російської війни – внаслідок вогню бойовиків по житлових кварталах Авдіївки загинули четверо місцевих мешканців.
Не меншу загрозу для життя громадян, які проживають у зоні конфлікту, становлять міни та боєприпаси, які не розірвалися. Згідно з даними, які на початку травня оприлюднила Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ на Донбасі, з 2016 року на сході України на мінах підірвалися 154 цивільні особи. Відповідно до звіту Женевського центру гуманітарного розмінування (GICHD) і Стокгольмського інституту миру (SIPRI) Україна входить до першої п’ятірки країн за кількістю жертв протитанкових мін. Минулого року в Україні було зафіксовано 37 випадків вибухів мін, жертвами яких стала 101 людина, 43 загинуло. За оцінками експертів, розмінування Донбасу може тривати протягом 15 років після припинення бойових дій. Відтак ЦДАКР відзначає важливість рішення НАТО виділити понад мільйон євро на розвиток служби розмінування ДСНС України, про що було оголошено в квітні.
На початку травня в західних та вітчизняних ЗМІ з’явилися деталі проведення російсько-білоруських воєнних навчань «Запад-2017». Злагодження пройдуть на території Білорусі з 14 по 20 вересня. За повідомленнями російського командування, в них візьмуть участь близько 3 тисяч військовослужбовців з РФ і 280 одиниць техніки. При цьому міністр оборони Білорусі Андрій Равков уточнив, що загальна кількість учасників маневрів не перевищить 13 тисяч осіб.
Однак озвучені Москвою та Мінськом дані не викликають довіри ні в Україні, ні серед країн-членів НАТО. Днями Секретар Ради національної безпеки та оборони України Олександр Турчинов заявив, що на навчаннях «Запад-2017» Росія спільно з Білоруссю відпрацьовуватиме наступальні операції проти Польщі та Литви. Колишній Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Філіп Брідлав у свою чергу вважає, що Росія приховує справжні цифри, і у військових маневрах буде задіяно приблизно 100 тисячний контингент. Аналітики Альянсу стверджують, що «Запад-2017» може стати найбільш масштабними навчаннями РФ біля західних кордонів. А видання The Wall Street Journal, яке нещодавно повідомило, що під час російсько-білоруських навчань може розгорітися нова криза біля кордонів країн Балтії. Міністр оборони Естонії Маргус Тсахкна вважає, що ці маневри Москви фактично є початком окупації Білорусі. При цьому він послався на дані розвідки Естонії та інших країн Альянсу, які свідчать про наміри РФ не виводити свої військові підрозділи з Білорусі після завершення навчань. У зв’язку з цим глава Пентагону Джеймс Меттіс під час поїздки до Литви заявив: «Будь-яке нарощування військової потужності такого роду є дестабілізуючим». При цьому американський генерал зазначив, що США виключають будь-яку пряму реакцію на російські військові навчання або потенційне розгортання ракет.
Росіяни зі свого боку висловлюють роздратування тим, що НАТО вирішило провести злагодження поблизу своїх східних кордонів саме напередодні навчань «Запад-2017». Окрім того, в рамках цих заході НАТО може розмістити в Литві на певний час зенітно-ракетні комплекси «Петріот».
ЦДАКР нагадує, що з 2015 року Росія почала створення поблизу свого західного кордону трьох нових дивізій (за офіційними даними чисельність солдат у кожній з них становить 10 тисяч солдат). За оцінками військових експертів, це угруповання військ РФ буде повністю розгорнуте і готове до вторгнення у сусідні країни до 2020 року. Відтак, Україна має підтримати ініціативу президента Білорусі Олександра Лукашенка про допущення спостерігачів НАТО на навчання «Запад-2017».
Внутрішньополітичні виклики
Під час травневих свят Росія продемонструвала використання інформаційних та диверсійних важелів підриву внутрішньополітичної стабільності України. Численні провокації 9 травня фіксувались у великих містах України, зокрема, Києві, Одесі та Харкові. Однак більшу увагу привернули зіткнення в Дніпрі. Заворушення на масових заходах засвідчують, що проросійські структури, пов’язані з колишнім режимом, зберігають доволі високий мобілізаційний ресурс для дестабілізації ситуації в країні. При цьому особливе занепокоєння викликає можливість інфільтрації до лав правоохоронних органів агентів впливу місцевих фінансово-промислових груп, які прагнуть політичного реваншу. З цією метою здійснюються сплановані (ймовірно, за межами України) акції, спрямовані на дискредитацію влади і проєвропейського зовнішньополітичного вектору.
Враховуючи ці обставини, ЦДАКР наголошує, що ключовою ділянкою війни наразі залишається інформаційний фронт. Фахівці Центру фіксують зростання кількості і якості інформаційно-психологічних операцій російської пропагандистської машини в інформаційному просторі Заходу. Високою залишається небезпека нав’язування європейській спільноті картин радикалізації українського суспільства та тези про «зв’язки Києва з терористичними угрупованнями». Ключовими елементами російських інформаційних технологій сьогодні є використання базових цінностей, таких як наступ на національну пам’ять та руйнація ідеологічних чинників. При цьому, використовуються й суміжні сфери людського буття, такі як шоу-бізнес, мода та спорт.
Експерти ЦДАКР переконані у необхідності збільшення позитивного контенту в українському інформаційному просторі та координації зусиль держави і громадського сектору щодо створення та поширення позитивного іміджу України у світі. Окрім того, в ЦДАКР вважають, що владні структури мають діяти на упередження шляхом інформування української громадськості та міжнародної спільноти про існуючі та гіпотетичні напрямки дезінформаційних атак Росії.
3 травня Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рішення щодо ситуації в Криму, яке містить вимогу до Росії відновити Меджліс і пустити його лідерів до Криму. Однак вже наступного дня МЗС РФ оприлюднило офіційну заяву, в якій Кремль цинічно відмовився виконувати ухвалу європейської інституції, яка відстоює європейські цінності. Немов на підтвердження цього, силовики окупаційної влади Криму 8 травня, під час обшуку в будинку голови судацького Меджлісу Ільвера Аметова, побили його сина і вивезли в невідомому напрямку. Окрім того, останнім часом місцева «влада» активно практикує тактику залякування незгідних – в повсякдення увійшли так звані «профілактичні бесіди», які проводять місцеві органи «правопорядку» з сім’ями кримських татар.
З часу окупації півострова позиція Київ на міжнародній арені апелює до того, що Кремль систематично нехтує правами кримськотатарського народу. Слід нагадати, що в квітні Міжнародний суд ООН погодився на запровадження запобіжних заходів за позовом «Україна проти РФ» для захисту національних меншин в Криму. Це рішення гаазької Феміди стало вагомим аргументом, який має цементувати позицію міжнародної спільноти щодо невизнання анексії українського Криму. Відтак, предметні застереження викликає позиція Адміністрації США, яку нещодавно озвучив Держсекретар Рекс Тіллерсон. За словами головного дипломата Америки, «права людини більше не будуть визначати відносини США зі світом». Звісно, зміна певних акцентів у двосторонніх відносинах з іншими країнами – це питання виключної компетенції нового керівництва Сполучених Штатів. Однак українська влада повинна піднімати питання про готовність Білого Дому відстоювати права кримськотатарського народу.
2 травня в Луганську відбувся «круглий стіл» за участі місцевих бойовиків і представників лівих організацій з більш ніж 20 (якщо вірити організаторам) країн світу. В ході зустрічі з керівництвом так званої ЛНР, євродепутат від Італії Елеонора Фаренца (спікер Партії комуністичного відродження з питань культури і комунікацій) пообіцяла підняти питання про статус ДНР і ЛНР в італійському парламенті. Більше того, Фаренца має намір ініціювати в Європарламенті обговорення петиції, яка закликає до припинення підтримки уряду України і визнання ДНР та ЛНР. Також євродепутат планує запросити до Страсбурга представників сепаратистів. Обговорювались і пропозиції відкриття диппредставництв «республік» у США та Італії (а саме в Неаполі).
Цілком очевидно, що спроби легітимізувати ЛДНР на Заході через проведення подібних зборищ приречені повторити долю «міжпланетного шахового турніру в Нових Васюках».
Однак у тіні пафосної риторики «корисних ідіотів» Кремля з середовища західних ліворадикалів проглядаються чіткі обриси стратегії Москви відносно Донбасу. Російська влада не планує інтегрувати до свого складу ЛДНР, про що днями публічно «нагадав» Дмітрій Пєсков («Москва не намагається інтегрувати в Російську Федерацію невизнані республіки Донбасу – ДНР і ЛНР», – заявив прес-секретар Путіна). Стратегічна мета Путіна залишається незмінною – вмонтувати окуповані території в конструкцію української держави, тим самим паралізувавши її можливості та волю до спротиву зовнішнім загрозам. Імітуючи загрозу бодай обмеженого визнання ЛДНР в європейських країнах, Кремль намагається підштовхнути Київ до прямих переговорів з Донецьком та Луганськом.
Тим часом делегація Міністерства фінансів України зустрілася з міністром торгівлі США Уілбуром Россом. Ключовою темою зустрічі стало питання залучення в Україну інвестицій. За словами українського міністра фінансів Олександра Данилюка «фінансова підтримка України продовжиться, тому що наша країна є стратегічно важливою в регіоні».
Принагідно варто відзначити, що днями президент США підписав закон про фінансування роботи уряду до кінця фіскального року, відповідно до якого визначається виділення близько $560 млн. на підтримку України. $150 млн. з цієї суми планується використати в рамках «Ініціативи допомоги Україні у сфері безпеки».
Виклики та ризики на міжнародній арені: Україна в контексті американсько-російських відносин
Чи не найбільшим «землетрусом» на Капітолійському пагорбі протягом першої декади травня стало звільнення директора ФБР Джеймса Комі, який розслідував зв’язки оточення свого «шефа» з Росією. Такий крок президента США спричинив невдоволення в лавах демократів і частини республіканців (представник останніх, Джон Маккейн, після звільнення очільника ФБР закликав до створення в Конгресі спеціального комітету для розслідування втручання Росії у вибори в США). В місцевих ЗМІ дане кадрове рішення також не знайшло широкої підтримки.
З часу вступу Трампа на посаду Білий дім опинився в положенні слона у фарфоровій крамниці американсько-російських відносин. Під тиском звинувачень у тому, що двері Овального кабінету відчинились перед його нинішнім хазяїном не без допомоги Кремля, в оточенні президента США, вочевидь, вирішили певний час не педалювати питання налагодження зав’язків із Москвою. Схоже, в Кремлі з розумінням поставились до цієї ситуації і не робили особливої трагедії з того, що Трамп протягом перших місяців свого президентства не поривався зустрітися з Путіним.
Однак ажіотаж навколо закидів у зв’язках із Москвою деяких представників команди Трапа (і навіть його самого) не влігся й досі. Відтак дипломати США і РФ почали активно працювати над порядком денним майбутньої зустрічі двох президентів, яка має відбутися в липні на полях саміту G-20. При цьому деталі майбутніх переговорів ретельно приховуються обома сторонами. Інтриги додають і офіційні заяви різних представників адміністрації Трампа, які часто звучать в дисонанс.
Фахівці ЦДАКР вважають, що не варто перебільшувати ймовірність кулуарних домовленостей між Трампом і Путіним, з огляду на те, що:
– Україна, як і за попередньої адміністрації, залишається поза епіцентром зовнішньополітичних пріоритетів США. Тому головна увага під час зустрічі глав США та РФ буде приділятися близькосхідній проблематиці і контролю за скороченням стратегічного наступального озброєння;
– низька динаміка війни на Донбасі зміцнила серед значної частини американського істеблішменту уявлення про український кейс як ще один «заморожений конфлікт» на пострадянському просторі, розв’язання якого має залишатись тягарем на плечах ЄС (фактично Німеччини та Франції). В той же час, Вашингтон зацікавлений у збереженні нинішнього формату переговорів, що дозволяє США підтримувати стійкість України, зберігаючи при цьому більше можливостей для гнучкої політики в регіоні;
– незважаючи на те, що Україна досі залишається поза маршрутами закордонних вояжів представників вищого еталону американської дипломатії, Київ не опинився в положенні третього лишнього в американсько-російських відносинах. Навпаки, контакти адміністрації США з Кремлем, в ході яких обговорюється українське питання, супроводжуються консультаціями з українською стороною. Останнім свідченням цього стала зустріч міністра закордонних справ Павла Клімкіна та посла України в США Валерія Чалого з президентом США безпосередньо після того як той мав зустріч з главою російського МЗС Сергієм Лавровим.
На фоні відставки Джеймса Комі непоміченими у вітчизняному інформаційному просторі залишилися чутки про непорозуміння між 45-м президентом США та його радником з питань національної безпеки Гербертом МакМастером. Так, за інформацією Bloomberg, Трамп невдоволений тим, що МакМастер вмовляв його не використовувати публічно фразу «радикальний ісламський тероризм» (з точки зору радника, така риторика лідера США шкодить відносинам США з мусульманським світом) і не прислухається до порад самого Трампа щодо кадрової політики у своїй вотчині – Раді національної безпеки США.
В контексті України ця обставина може сповільнити процес налагодження контактів з адміністрацією США, адже МакМастер вважається противником загравань з Москвою і не з чуток знайомий із ситуацією на сході України та реальними потребами наших збройних сил (раніше він вивчав досвід ЗСУ на Донбасі).
Виклики для України на міжнародній арені: загроза експорту гібридної війни стає реальнішою
На початку травня у Вашингтоні було прийняте рішення про збільшення об’ємів військової допомоги курдам на півночі Сирії. США планують поставляти Демократичним силам Сирії боєприпаси, стрілецьку зброю, кулемети, а також будівельну техніку, в тому числі бульдозери і бронетехніку. Варто зазначити, що саме МакМастер є ініціатором активізації зусиль зі звільнення колишньої сирійської «столиці» Халіфату Ар-Ракки, тож позиції радника залишаються доволі міцними навіть за умови невдоволення Трампа.
Не дивно, що тактика Білого дому викликає роздратування в Анкарі, яка вважає альянс «Демократичні сили Сирії» терористичною організацією. Тому майбутні параметри американсько-турецьких відносин можуть бути визначені в ході переговорів Трампа та Ердогана 16 травня. Питання підтримки курдів міжнародною коаліцією турецький президент підніматиме також 25 травня на саміті НАТО в Брюселі. Однак, зважаючи на безпрецедентно низький градус нинішніх відносин Туреччини і ЄС, та небажання Анкари йти на поступки в питанні курдської автономії на півночі Сирії і екстрадиції з США проповідника Фетуллаха Гюлена, можливість того, що в короткостроковій перспективі Анкара знайде спільну мову з рештою членів НАТО залишається незначною.
Загнавши себе в геополітичний глухий кут у відносинах із Заходом, Ердоган змушений йти на зближення з Москвою, зокрема, і в питанні координації дій у Сирії. На початку травня в астанинському форматі були затверджені чотири «зони деескалації», які сприятимуть запобіганню прямих зіткнень між силами повстанців і режимом Башара Асада.
Перша половина травня виявилась надзвичайно результативною для російської дипломатії. Протягом двох тижнів відбулися візити канцлера ФРН Ангели Меркель та турецького президента Ердогана до Сочі, переговори Лаврова та Тіллерсона в Москві і Вашингтоні (російський міністр навіть отримав аудієнцію у Трампа), 14 травня Путін зустрівся з главою КНР Сі Цзиньпіном.
Кремлівська пропаганда вже поспішила констатувати, що стратегія міжнародної ізоляції Росії зазнала краху. Однак на ключових для Кремля напрямках щодо західних санкцій та зниження рівня підтримки України міжнародною спільнотою, Москва не змогла досягти жодного помітного успіху. Це переконливо засвідчують слова канцлера Ангели Меркель, сказані на спільній конференції з російським президентом: «Ми, звичайно, хочемо забезпечення того, щоб Україна отримала доступ до свого державного кордону – це теж частина Мінських домовленостей – і потім забезпечити політичне рішення, яке спрямоване на проведення місцевих виборів». Таким чином, Берлін фактично солідаризується з українською позицією – «спершу безпека, потім політичний процес». Отже, незважаючи на інтенсифікацію міжнародних контактів, Москва так і не спромоглася зрушити свого воза на Донбасі у потрібному їй напрямку.
Така ситуація лише розпалює апетити Кремля. Днями Лавров прийняв участь у роботі Арктичної ради (міжнародний форум, який об’єднує вісім держав, територія яких повністю або частково знаходиться в Заполяр’ї – Канаду, Данію, Фінляндію, Ісландію, Норвегію, Росію, Швецію, США. Цьогорічна рада зібрала також чимало країн, які мають статус спостерігача – Китай, Італію, Іспанію, Японію, Південну Корею, Сінгапур та Індію). З огляду на обмежений економічний потенціал, в арктичному регіоні Росія робить ставку на військовий аспект присутності, чим намагається створити політико-дипломатичний тиск на інших членів Арктичної ради.
Протягом останніх років Кремль розгорнув значні військові потужності на Кольському півострові. На островах архіпелагу Франца-Йосифа створюється військова база для дислокації підрозділів протиповітряної оборони Північного флоту «Арктичний трилисник». У Міноборони РФ також заявили що невдовзі в Арктиці буде розміщена дивізія протиповітряної оборони, яка прикриватиме північну територію Росії від Нової Землі до Чукотки. Особливу увагу також слід звернути на наміри воєнного керівництва РФ устаткувати крилатими ракетами «Калібр» субмарини Північного флоту.
Іншим напрямком проектування гібридної війни проти Заходу може стати Афганістан. Нещодавно таліби захопили стратегічно важливе місто Сангін на півдні країни. Але «найрезультативнішою» стала операція талібів в Мазарі-Шарифі 21 квітня, коли був розгромлений місцевий гарнізон (близько 150 афганських військових загинули). Командування НАТО ще в квітні звинуватило Росію у поставках озброєння талібам. Попри брак переконливих доказів, навряд чи доводиться сумніватися, що Кремль, пам’ятаючи своє фіаско в Афганістані за часів СРСР, відкине можливість «відплатити» США тією ж монетою. Хоча ситуація в цьому регіоні має досить віддалений вплив на вітчизняні реалії, подальше втягування Вашингтону у внутрішньоафганську кризу відволікатиме Штати від нашого регіону та надасть Москві нові важелі для шантажу Білого дому.
Щодо чорноморського напрямку агресивної політики Москви, варто вказати на вразливість Молдови перед загрозою застосування практик гібридної війни. На початку травня Конституційний суд Молдови визнав неконституційним перебування російських військових на території Придністровського регіону республіки. Суд підкреслив, що Молдова є нейтральною країною, однак «близько 11 відсотків території Молдови є окупованими, а російська армія не була виведена з Придністровського регіону». Конституційний суд республіки також дійшов висновку, що «принцип нейтралітету не перешкоджає участі Молдови в миротворчих операціях та військових навчаннях, спрямованих на підвищення боєздатності армії для того, щоб забезпечити безпеку країни».
Це рішення вже розкритикував проросійський президент Молдови Ігор Додон, який системно згортає співпрацю Збройних сил республіки з НАТО. Днями, на зустрічі з головою Держдуми РФ В’ячеславом Володіним молдавський лідер заявив, що вступ країни в НАТО є «категорично неприйнятним». Кардинальні зміни у зовнішньополітичному курсі Кишинева можуть відбутись після листопада 2018, коли в Молдові відбудуться чергові парламентські вибори. Останні соцопитування свідчать, що орієнтована на зближення з Росією Партія соціалістів Республіки Молдова може отримати достатню підтримку виборців для формування однопартійного уряду. Відтак, Україна має бути готовою до безпекових викликів, які постануть перед нашою країною у випадку реваншу проросійських сил в Молдові.
