Останнім часом, в оцінках ситуації, що склалась довкола України внаслідок агресії Росії, широко використовується термін «гібридна війна». Водночас намагання трактувати сучасний характер збройної боротьби, – війн ХХІ сторіччя, в категорії гібридна війна призводить до неможливості адекватно описати (проаналізувати) – в чому-ж суть «гібридності», й у підсумку веде до викривлення суті даного явища, загальної згоди дослідників, що гібридність власне і є основною ознакою сучасної війни. Разом з тим, вживаність даної лексичної норми є ні чим іншим, аніж намаганням пояснити сучасну війну категоріями (поняттями), якими описувались війни ХХ сторіччя без урахування значних суспільно-технологічних змін, які пройшли у світі після другої світової війни й вочевидь відобразились на характері ведення війни у сучасному вимірі.
Таким чином, намагання деяких експертів зрозуміти та виробити форми (напрямки) протистояння проявам «гібридної війни», використовуючи інструменти для аналізу, взяті з арсеналу дослідників війн минулого сторіччя, буде вочевидь призводити до реалізації відомої формули, за якою «воєначальники готуються до минулої війни».
Тому нагальним та більш доцільним видається норма «сучасна війна», або «війна постіндустріального, глобального виміру», поняття «гібридність» має бути замінено категорією «багаторівневість». Очевидно, що саме багаторівневий характер війни формує її складність та необхідність враховувати значну кількість новітніх факторів, які стали елементами збройної боротьби і які ніколи раніше не розглядались як головні фактори ураження війн.
Так, зокрема, широкий розвиток інформаційних технологій, їх доступність всім верствам населення легкість їх використання, мобільність та достовірність отримання інформації призвели до того, що суттєвої деформації зазнали декілька видів бойового забезпечення, право на яке донедавна беззастережно перебувало у володінні військових, а саме:
– Зв’язок як основа бойового управління військами, в тому числі, й засекречений зв’язок, нині функціонує паралельно з «Internet» та мобільним зв’язком. Бойові дії на Донбасі показали не лише неготовність засобів зв’язку ЗС України до ефективного використання, що за належного фінансування та подолання корупції в закупівлях та виробництві може бути подолано досить швидко, а й, що більш важливо, й на що поки немає відповіді, як адаптувати наявні «цивільні» комунікативні та інформаційні системи для потреб збройної боротьби та цільового ефективного управління військами;
– Розвідка та контррозвідка – монопольна донедавна сфера збройної боротьби – також суттєво деформовані мереживним інформаційним впливом, більше того, через відсутність (складність формування) достовірних джерел відомостей, швидкоплинний характер змін на ТВД, загальною практикою стало постійне використання загальнодоступних інформаційних ресурсів, перевіряючи раніш виловлену в мережі інформацію та оформляючи її «належним чином».
– Пропаганда та контрпропаганда: ведення заходів цільового психологічного впливу на війська та населення противника задля досягнення бажаного результату нині також не є виключною сферою військових «спецпропагандистів», а листівка та агітаційний снаряд навряд чи мають більше значення аніж десятки телевізійних каналів, «експертних тверджень очевидців» в блогах, «вконтактах», в «однокласниках» та в інших «правдивих свідченнях товаришів зі школи» і. т. п. Особняком в проведенні цільових спецоперацій з населенням противника стоять заходи, спрямовані на формування демократично сформованих, легальних опозиційних та протестних рухів, в тому числі, з використанням відкритих засобів масової інформації як національних так і міжнародних, котрі поширюють «авторитетну думку зарубіжних експертів та медіа».
– Особливе місце в сучасній війні має постійно діюча та обновлювана топографічна картина як театру бойових дій (переднього краю) так й території (комунікації) тилу противника. Сучасні геоінформаційні системи надають постійну оновлену топографічну та метеокартинку на будь-який гаджет значно оперативніше оновлених розвідувальних даних чи картографів (метеорологів) Генерального штабу, а отже той, хто контролює цей сегмент бойового забезпечення військ має беззаперечну перевагу над пасивним споживачем даного інформаційного продукту.
Іншим не менш значущим фактором сучасної війни є надзвичайно швидкі темпи технологічного розвитку оборонної сфери. Нині шлях від винаходу до впровадження скоротився в часі у десятки разів. Прикладів безліч, а їх кількість невпинно зростає. Необхідність швидкої їх адаптації до потреб збройної боротьби натикається на консервативний характер військової організації, що може призводити до поразки у конфлікті, зокрема:
– Система формування шатної дисципліни та її прив’язка до фінансового забезпечення підрозділів та особового складу веде до неможливості швидко перейти до бойового використання сучасних видів озброєнь (немає в штаті роти підрозділу забезпечення БПЛА, хто буде його використовувати?), а відтак принципи «монолітного штатного розпису» (бо так легше /правильно/ працювати фінансистам, кадровикам та тиловикам) є загрозою мобільності сучасної армії та її перемозі у сучасній війні. Це стосується не лише впровадження сучасних «невідомих раніше» зразків (типів) озброєнь, а й тилового та медичного забезпечення (нові пайки, форма одягу, методів лікування, реабілітації і т.п.).
– Абсолютно по новому виглядає нині ситуація з формуванням мобілізаційного резерву та організації призову на строкову військову службу також у випадку мобілізації. Кого призивати і чи призивати взагалі, та чим нині являється призов? На це запитання немає відповіді з огляду на те, що війну можливо вести «з кімнати в квартирі», а ефективність ураження противника на порядки перевищуватиме перебування на полі бою.
– Розробка та прийняття на озброєння новітніх видів та зразків озброєння натикається на застарілу процедуру виділення фінансування (тривалого та часто корумпованого узгодження), проведення дослідно-конструкторських та науково-дослідних робіт не на базі новітніх досягнень, а того, що «було придумано до нас, але поки не реалізовано». Часто це нове – вже давно забуте старе в прямому значені цього вислову. Однак відсутність державної експертно-технічної комісії, діяльність якої має ефективно підтримувати розвідка, не дає можливості відкидати застаріле. Робимо те, що вміємо.
– Окремим рядком в контексті розвитку та впровадження сучасних засобів збройної боротьби стоїть проблема інвестицій, як національних, так й іноземних. Питання, яке на поверхні, хто і як буде розпоряджатись виробленим продуктом, після того як «цивільні кошти» стануть «національною зброєю», право на володіння (розпоряджатись) якою має виключно держава через визначені нею державні інститути? Невміння та небажання гармонізувати інтереси приватного капіталу та Держави (за якою часто стоять інші приватні інтереси) не дозволяє гарантовано постійно оновлювати армію саме найбільш сучасними зразками озброєнь. Зрозуміло, – найкраще реалізується на зовнішніх ринках те, що найбільш сучасне, хоча, в даному випадку, якраз реалізація на зовнішніх ринках не є самоціллю.
Найбільш вживаним терміном в описанні сучасного світу є поняття глобалізації, що в першу чергу підкреслює тісне взаємне поєднання та легкість взаємопроникнення народів, культур, країн. Незважаючи на здавалось би гуманітарний контекст даного процесу його вплив на характер ведення збройної боротьби у сучасній війні також має домінантне значення.
Так, задля «досягнення» глобального характеру військового конфлікту у війнах минулих століть їх масштаб мав би охоплювати декілька, іноді десятки країн, при тому що «прикордонні конфлікти малої інтенсивності» такими малими конфліктними й залишались. Нині в умовах володіння значною кількістю країн ефективними засобами ураження, в даному випадку не тільки ядерного, будь-який «локальний конфлікт» з високою швидкістю може перерости в глобальний, а отже врахування цього факту є кардинальною ознакою сучасної війни та тим, що потребує оцінки під час планування операцій.
Таким чином, наявність приведених вище й інших, наприклад, кліматичних та геологічних впливів (потребує особливого вивчення), формує образ сучасного світу, котрий має значну динаміку розвитку, а отже й створює зовсім іншу картину збройної боротьби, від якої людство навряд чи скоро відмовиться. Оперативне врахування багаторівневості та швидкоплинності сучасної війни наразі й буде найбільш адекватною підготовкою Держави Україна до відбиття збройної агресії – сучасної війни.
Олександр ЧЕРНОВ,
Радник Експертної ради при ЦДАКР
