Ольга САЛЬНІКОВА: «НОВІ ПОГЛЯДИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ У ВОЄННІЙ СФЕРІ»

В статті проведено аналіз нової національної воєнної стратегії Сполучених Штатів Америки у порівнянні з попередніми концептуальними документами оборонного характеру.

Постановка проблеми та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Нова Національна Воєнна Стратегія (далі – Стратегія) Сполучених Штатів Америки (США) була видана в червні 2015 року. Дана Стратегія розкриває, як США використовуватиме свої Збройні Сили (ЗС), щоб захистити власні національні інтереси. Використання досвіду із розробки та змісту концептуальних документів оборонного планування США є актуальним питанням для ЗС України, яка на сьогоднішній час розробляє такі документів відповідно до стандартів НАТО. 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Стратегія публікується нерегулярно, а в моменти, коли, на думку аналітиків Пентагону, серйозно змінюється ситуація на світовій арені і виникають (зникають або змінюються) загрози безпеці США. Перша Стратегія була видана в 1991 році. Наступні Стратегії з’явилися у 1995, 1997, 2004, 2008 і 2011 роках, відповідно. У Стратегії-2008, головною загрозою безпеці США і всього світу була “ідеологія сильного екстремізму”. “Екстремізм, завдання поразки агресору” – в Стратегії-2011. У Стратегії-2015, уперше за сім років “завданням номер один” є “опозиція до ворожих держав”. В табл. 1 представлено основні загрози США у національних воєнних стратегіях 2008-2015 років.

Таблиця 1

Основні загрози США у національних воєнних стратегіях 2008-2015 рр.

Формулювання мети статті. Метою статті є виявлення взаємозв’язку між змінами глобального безпекового середовища та напрямами реформування та підготовки ЗС США для використання досвіду у процесі оборонного планування в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням одержаних результатів.

Безпосереднє відношення до оборонного планування у сфері національної безпеки США мають документи доктринального характеру. Основним офіційним документом є Стратегія національної безпеки США.

До числа основних стратегічних документів США відносяться:

1. Стратегія національної безпеки США. У даному документі побудована система національних пріоритетів у сфері безпеки в умовах, що змінилися. Зазначається необхідність системних, комплексних підходів до планування та реалізації Стратегії національної безпеки, що враховують зміни, що відбуваються у світі. Загальна спрямованість нової Стратегії національної безпеки США-2015 є збереження впливу США у світі та потужні, боєздатні Збройні Сили з постійним поєднанням політико-дипломатичних, військових, економічних, ідеологічних та інших інструментів впливу на обстановку. Стратегія може змінюватися залежно від ситуації: основну тактично-коригувальну функцію виконують щорічні звернення президента США [1].

2. Національна воєнна стратегія США, яка затверджується Головою Об’єднаного комітету начальників штабів США ЗС визначає загальний порядок застосування ЗС держави для реалізації цільових установок та шляхи реалізації цілей і завдань, які сформульовані вищим військово-політичним керівництвом країни відповідно до Стратегії національної безпеки України. Дана стратегія є концептуальним документом та демонструє, до якого роду конфліктів готуються ЗС США, яке військове планування вони мають намір проводити і наскільки небезпечні, на думку керівництва Пентагону, різні світові кризи [2].

3. Національна оборонна стратегія США, яка затверджується Міністром оборони, визначає мету і основні завдання військової політики держави [3].

Оборонна і воєнна стратегії США значною мірою спираються на висновки і рекомендації Чотирирічного оборонного огляду, який є основним планом розвитку ЗС на наступні чотири роки [4].

Необхідно звернути увагу на те, що у Стратегії-2015 вперше за сім років “завданням номер один” стало протистояння ворожим США державам та вперше за півтора десятиліття прогнозується збільшення вірогідності збройних конфліктів між державами [2].

Нова Стратегія – невеликий за об’ємом документ, що займає всього 17 сторінок (у оригіналі). Вона складається з передмови, 4 розділів та висновків [2]. 

У передмові до Стратегії, глава Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Мартін Демпсі відмітив: “Сьогодні ситуація в глобальній безпеці найбільш непередбачувана з усіх, які я спостерігав за 40 років служби. Нині мі стикаємося з численними, раптовими викликами в області безпеки як від традиційних державних суб’єктів так і від трансрегіональних недержавних угрупувань. Швидше за все, нас чекають тривалі кампанії, а не швидко вирішувані конфлікти” [2].

У розділі 1 “Стратегічне середовище” характерною рисою сьогоднішнього стратегічного середовища визначається його складність і швидкі зміни, що приведені в дію глобалізацією, поширенням технологій та демографічними зрушеннями.

Головним для глобалізації є поширення нових технологій, що дозволяють розвивати світове інформаційне середовище і дають людям можливість більше бачити, більше створювати, більше обмінюватися інформацією і знаннями. Коли поширення технологій торкається військових систем, воно кидає виклик тим перевагам, які здавна мають США в таких областях як завчасне попередження і високоточні удари.

Ці зміни посилюються демографічними зрушеннями. У Африці і на Близькому Сході швидко збільшується кількість молоді, а ці регіони відчувають нестачу ресурсів, труднощі в економіці та глибокий розкол в суспільстві. Між тим, населення Європи і усієї північної Азії поступово зменшується і старіє.

Проте деякі держави намагаються провести ревізію ключових аспектів міжнародного порядку та діють в такій манері, яка створює загрозу інтересам національної безпеки США. В першу чергу зазначаються РФ, Ісламська Республіка Іран, КНДР, Китайська народна республіка (КНР), саме у такій послідовності. Вважається, що жодна з цих країн не прагне до прямої військової конфронтації із США або з їх союзниками. Проте, кожна з них представляє серйозну загрозу безпеці, проти чого колективно бореться міжнародне співтовариство проводячи загальну політику та обмінюючись інформацією і координуючи свої дії [2].

Разом з викликами з боку держав, США стикається з бойовими екстремістськими організаціями, які очолюють “Аль-Каіда” та “Ісламська держава Іраку і Леванту”. Ці організації прагнуть до послаблення трансрегіональної безпеки, особливо на Близькому Сході та в Північній Африці.

У другому розділі Стратегії “Військове середовище” визначено загрози США.

У тексті Стратегії визначено два типи загроз. До першого відносяться загрози, що створюються державними суб’єктами. В якості джерел загроз зазначаються РФ, Ісламська Республіка Іран, КНДР, КНР. Другий тип загроз виходить від недержавних суб’єктів.

Також існує область конфлікту, в якій перетинається державне і недержавне насильство. У гібридних конфліктах можуть брати участь державні і недержавні гравці, які спільно домагаються спільних цілей і застосовують багатий арсенал зброї, що спостерігається на Сході України. Гібридні конфлікти зазвичай посилюють невизначеність, ускладнюють ухвалення рішень і уповільнюють взаємодію, яка спрямована на здійснення ефективних дій у відповідь.

В Стратегії визначено, що РФ, є втіленням відразу двох видів загроз США – як ворожа держава та як сила, що веде гібридну війну.

У третьому розділі Стратегії “Комплексна воєнна стратегія” військове командування надає рекомендації про те, коли і де США повинна використати військову силу, якого виду силу слід застосувати, в якій кількості та з якими витратами.

Щоб забезпечити ці інтереси, в Стратегії розроблений комплексний підхід, що складається з трьох загальнонаціональних військових цілей. Ці загальнонаціональні військові цілі лежать в основі директиви з планування будівництва ЗС, яка викладена в Чотирирічному оборонному огляді [4]:

стримування, недопущення і розгром державного супротивника;

послаблення і знищення бойових екстремістських організацій;

зміцнення глобального співтовариства союзників і партнерів.

Проведення інтегрованих операцій вимагає наявності об’єднаних сил і засобів, готових до оперативної та рішучої передислокації до будь-якого регіону світу та включає вісім ключових компонентів:

оперативне керівництво місією;

оволодіння, утримання і використання ініціативи;

глобальна мобільність;

партнерство;

гнучкість у створенні об’єднаних сил;

вдосконалення взаємодії в усіх сферах, що дає підвищення ефективності;

використання маневрених і малопомітних сил і засобів;

розвиток розпізнавальних навичок з метою мінімізації непередбачуваних наслідків.

Проводячи глобальноінтегровані операції, ЗС США працюють в тісній взаємодії із зарубіжними партнерами та іншими американськими відомствами, розробляючи для США стратегічні варіанти дій. При цьому військове командування наступним чином розставляє пріоритети у військових завданнях, надаючи рекомендації керівництву країни [2]:

підтримка безпечних, надійних і ефективних сил ядерного стримування;

забезпечення захисту території країни;

розгром супротивника;

забезпечення глобальної стабілізуючої присутності;

боротьба з тероризмом;

протидія розповсюдженню і застосуванню зброї масового знищення;

протидія супротивникові добитися своїх цілей;

реагування на кризи і проведення операцій в особливих умовах.

У четвертому розділі Стратегії щодо “Ініціативи об’єднаних сил” зазначено, що об’єднані сили США мають особовий склад, технології і програми для проведення глобальноінтегрованих операцій і досягнення національних військових цілей. Для цього їм також потрібні новаторсько мислячі командири, оптимізовані процеси прийняття рішень та сучасні військові сили і засоби.

При підготовці професійних військовослужбовців з метою удосконалення кадрової політики пріоритетом є формування лідерів, адаптація організаційної культури, сприяння створенню високоморального керівництва.

Для використання інновацій і підвищення ефективності процесів управління необхідно впровадити оптимальне планування з урахуванням ресурсів і інформації, удосконалити глобальну оперативність, підвищити ефективність і віддачу.

Для виконання Програми збереження якісної переваги необхідно удосконалити загальну оперативну сумісність та активізувати зусилля для вирішальних переваг.

Окремо вважаємо за необхідне проаналізувати місце РФ у вищезазначеному документі. В порівнянні з попередніми Стратегіями РФ приділено значно більше уваги. У Стратегії-2015 РФ згадується п’ять разів. Один абзац документу цілком присвячений їй [2]:

“РФ вносить свій вклад в певні сфери безпеки, такі як боротьба з наркотиками та з тероризмом, проте вона неодноразово демонструвала неповагу до суверенітету сусідів і готовність застосовувати силу для досягнення своїх цілей. РФ своїми військовими діями підриває регіональну безпеку безпосередньо і опосередковано через своїх ставлеників. Ці дії є порушенням численних підписаних РФ угод, в яких вона зобов’язалася діяти відповідно до норм міжнародного права, таких як Статут ООН, Гельсінкська декларація, Основоположний акт РФ – НАТО, Будапештський меморандум і Договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності”.

Висновки. Таким чином, аналіз змісту Стратегії національної безпеки США, Національної оборонної стратегії, Національної воєнної стратегії свідчить про наявність чіткої вертикалі воєнно-політичного спрямування трансформації та підготовки ЗС США. 

Немає сумніву, що в подальшому положення Стратегії воєнної безпеки будуть втілені в програми та плани реформування ЗС США, враховуючи те, що вищезазначені Стратегії як і оборонні програми є елементом наскрізного процесу планування – програмування – бюджетування – виконання, який є основою оборонного планування в США.

Отже, Національна військова стратегія 2015 року дає загальне уявлення про загрози та деталізує погляди на застосування Збройних Сил для забезпечення безпеки США, союзників і партнерів.

Список використаної літератури

1. National Security Strategy. – Режим доступу. https://www.whitehouse.gov/sites/default/files/docs/2015_national_security_strategy.pdf. – Заголовок з екрану. 

2. National Military Strategy. – Режим доступу. http://www.jcs.mil/Portals/36/Documents/Publications/2015_National_Military_Strategy.pdf. – Заголовок з екрану. 

3. National Defense Strategy. – Режим доступу. http://acqnotes.com/acqnote/acquisitions/national-defense-strategy-nds. – Заголовок з екрану. 

4. Quadrennial_Defense_Review. – Режим доступу. http://archive.defense.gov/pubs/2014_Quadrennial_Defense_Review.pdf. – Заголовок з екрану. 

Юрій Пунда, д.в.н., с.н.с., начальник кафедри стратегії національної безпеки та оборони інституту державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Ольга Сальнікова, к.т.н., с.н.с., доцент кафедри стратегії національної безпеки та оборони інституту державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Ігор Борохвостов, докторант Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України