Оборонні сектори Польщі та України володіють значним потенціалом для співробітництва, який попри 25 років незалежного функціонування обох держав, залишається невикористаним. Зміни, що мали місце в Україні протягом останніх двох з половиною років та чіткий вибір західного вектора зовнішньої політики Києва сприяють «новим проектам» в цій сфері.
Внаслідок розпаду СРСР Україна успадкувала значну частину об’єктів оборонної промисловості, які працюють виключно або в основному на потреби армії. В першу чергу мова йде про конструкторські бюро та заводи, які виробляють танки та бронетранспортери. Також йдеться про авіаційні заводи та об’єкти, які виробляють двигуни для літаків. Без перебільшення можна сказати, що вони володіють потенціалом – значним навіть у світових масштабах. Якщо поєднати унікальні можливості в сфері проектування та модернізації українського ОПК з потенціалом польської оборонки, ми матимемо вагомі підстави вважати такий альянс конкурентоспроможним на світових ринках.
Авіаційна промисловість
Широкі можливості існують особливо в сфері обміну виробництва та модернізації літаків та вертольотів. Таким потенціалом можуть похвалитися, наприклад, концерн «Антонов», який виробляє транспортні літаки різних видів, в т.ч. відносно свіжі моделі, такі як Ан-148 та Ан-178. Якщо шанс на оснащення цими машинами ЗС України або Польщі зараз невеликі, то вихід на ринки третіх країн слід вважати цілком імовірним. З точки зору кооперації з польськими заводами такими, як PIT-RADWAR або Промисловий центр оптики, особливо цікавим потрібно вважати проект побудови морського патрульного літака An-148-300MP на базі згадуваного вже Ан-148. За схожою схемою Україна продала Саудівській Аравії патрульні літаки Ан-132 на базі Ан-26.
Іншим полем для співробітництва може бути модернізація вертольотів Мі-2, які створюються в польському заводі PZL-Swidnik згідно з планом проекту, відомого під назвою MSB-2, який було опрацьовано найбільшим українським виробником двигунів для літаків – АТ «Мотор-Січ». Запорізьке підприємство є ключовим постачальником двигунів для транспортних та штурмових вертольотів Мі-8/17 та Мі-14 та Мі-24. Свіжа пропозиція передбачає облаштування вертольота Мі-2 українськими двигунами, що значно збільшило б його потенціал щодо потужності, швидкості та висоти польоту. Варто пам’ятати, що багато з 5500 вироблених в Свідніку Мі-2 і надалі використовуються в арміях по всьому світу, що створює ще одне вікно можливостей продажу його модернізованих «нащадків». Чималим фактором в цьому випадку може вважатися відсутність додаткових витрат, пов’язаних з вишколом екіпажів та наземного персоналу.
Слід зауважити, що Польща з Україною вже змогли досягти перших спільних успіхів, коли йдеться про співробітництво в авіаційній промисловості: в липні 2016 року Збройні Сили РП купили в Україні 40 ракет R-27R1 на загальну суму 128 мільйонів злотих. Вони будуть використовуватися на польських штурмовиках типу МiГ-29. В свою чергу, з точки зору України велике значення має підписаний контракт між фірмою PCO та компанією «Авіакон» з Конотопу, який передбачає поставки окулярів нічного бачення PNL-3 «Bielik» включно з авіаційними шлемами THL-5NV, які будуть використовуватися на українських транспортних та штурмових вертольотах для роботи в темряві. Значення такого обладнання для ЗСУ у нинішні часи переоцінити важко.
Інші високотехнологічні сегменти
Іншою сферою, де існують широкі можливості співпраці між польськими та українськими заводами є модернізація бронетранспортерів і танків. Польські заводи такі, як Промисловий центр оптики створюють системи спостереження вночі (в основному тепловізійні) та системи наведення вогню, які потенційно можуть використовуватися під час модернізації українських танків Т-64 та Т-72. Під кінець 2015 року в Польщі перебувала українська делегація із представниками Міністерства оборони України та концерну «Укроборонпром», які ознайомилась з польським варіантом танка Т-72, відомим під назвою PT-91 «Twardy». На думку багатьох експертів, модернізація танка цього типу в Україні могла б здійснюватися у співробітництві з польськими заводами.
Ще у 2013 році було підписано договір про співпрацю між польським заводом «Меско» та українським КБ «Луч» з Києва. Договір стосується співпраці щодо розвитку проекту протитанкової ракети «Пірат». Українська сторона збиралася опрацювати в рамках проекту лазерну систему наведення ракети. Цей проект має велике значення для України з огляду на попит на відносно дешеву та просту в обслуговуванні протитанкову ракету, особливо на фоні постійної загрози російської агресії. В свою чергу, в Польщі, на тлі розбудови системи територіальної оборони також важливим було б отримання протитанкової системи – дешевшої від тієї, яку зараз використовують в польській армії (ізраїльські ракети Spike дорожчі за український аналог утричі). Проте, потенційні контракти було фактично заморожено.
Ще у 2014 році Україна купила від польських заводів Lubawa декілька тисяч бронежилетів та балістичних шлемів. Плани початку їх виробництва в Україні на польській ліцензії поки що не вдалося реалізувати, хоча відкидати таку можливість не варто. Тривають переговори щодо купівлі Україною систем маскування для танків та БТРів, які виробляє Польща.
Непогані перспективи має також співпраця між компанією WB Electronics та ДП «Антонов» щодо проектування та створення безпілотних літальних апаратів. Під кінець 2015 року було підписано договір, яким передбачалось створення для Української Армії тактичного безпілотника. Для Польської Армії цікавим може виявитися тестування артилерійських ракетних комплексів «Вільха» із дальністю до 90 км. На даний момент Польська Армія не володіє подібними системами озброєння, а досвід військових дій на сході України показує, що їхнє значення в сучасних конфліктах є вкрай важливим.
Що нам заважає?
Основні проблеми для розвитку співпраці між польськими та українськими оборонками зводяться до юридичних та організаційних перепон. Польща, як член НАТО та ЄС, функціонує в зовсім інших умовах ніж Україна. З другого боку, українські заводи, які дуже довго працювали в першу чергу з партнерами з Росії, не володіють необхідними сертифікатами та дозволами, які потребують західні партнери.
На даний момент на тлі закриття співробітництва з Росією в сфері ОПК, Україна інтенсивно шукає альтернативних ринків та партнерів, що вимагає певного часу. В рамках цих пошуків Україна має повне право обґрунтовувати свої аргументи свіжим досвідом воєнних дій на Донбасі.
Проте, українські партнери зможуть повністю скористатися потенціалом співпраці з оборонками західних держав лише після повного усунення залежності від компонентів з РФ. За рядом тверджень представників України цей процес уже завершено. Також суттєвим елементом та передумовою успіху є проведення структурних і організаційних змін, в т.ч. процесу приватизації. З іншого боку, багато польських фірм дуже слабко знає реалії українського ринку, що робить формально-правові питання однією з ключових перешкод. Водночас, це не є бар’єром, який не можна подолати. Також для поглиблення співробітництва необхідним є політична підтримка як над Віслою, так і над Дніпром.
Даріуш МАТЕРНЯК, головний редактор порталу PolUkr.net
