Згідно із загально поширеною практикою безпека має універсальний характер. Це означає, що рівень безпеки в даній країні залежить не лише від подій на її території, але також від викликів та ризиків, корені яких знаходяться за кордоном, інколи дуже далеко від власних рубежів.
Подією, яка повністю поміняла підхід до цієї проблеми були теракти в США, які мали місце 11 вересня 2001 року. Як виявилось, вони були заплановані в Афганістані терористичною організацією Аль-Каїда, якою керував Осама бін Ладен. Спосіб проведення атаки – з застосуванням цивільних пасажирських літаків – не дозволив адекватно захиститися, незважаючи на великий військовий потенціал США.
Основним викликом є факт, що у випадку з такими загрозами, як тероризм, стихійні лиха чи катастрофи не можна протидіяти за допомогою традиційного використання збройних сил – хоча вони є ключовим елементом системи оборони. Вони також можуть брати участь в ліквідації наслідків катастроф, але долати такі проблеми повинні спеціалізовані державні служби, а також неурядові організації. Саме тому дуже важливим елементом є розвиток механізмів цивільно-військової співпраці. Такий тип співробітництва вже започатковано в країнах НАТО.
Проте, однією з ключових новинок в роботі Альянсу в цьому плані є те, що розвивається співробітництво з країнами, які не є членами НАТО і водночас відіграють чималу роль в збереженні безпеки для всієї Європи. В Східній Європі такими країнами для НАТО є Білорусь, Україна та Молдова.
Молдова та Україна
Обидві країни досить чітко визначили напрямок у своїх зовнішніх політиках, декларуючи, що будуть прямувати до інтеграції з західними структурами – Європейським Союзом та НАТО. Це робить передумови для співпраці в секторі безпеки доволі сприятливими, а співробітництво реалізується через ряд заходів.
Найбільш помітним для громадськості елементом співпраці щодо протидії безпековим загрозам є участь в миротворчих та стабілізаційних місіях збройних сил названих країн. Україна бере участь в подібних заходах вже близько двадцяти років, починаючи з місії IFOR в Боснії та Герцеговині у дев’яностих роках ХХ століття, через участь в антитерористичній операції на Середземному морі під назвою „Active Endeavour”, аж до участі в стабілізаційній операції сил ISAF в Афганістані, яка була відповіддю на згадувані теракти 11 вересня 2001 року. Також Україна відправила своїх солдатів для участі в тренувальній місії НАТО в Іраку, а раніше була учасником стабілізаційної місії в цій країні в рамках Багатонаціональної дивізії Центр-Південь. В свою чергу, Молдова відправила свої війська задля участі в рамках миротворчої місії в Косово у 2014 році в рамках сил KFOR. Армії обох держав регулярно беруть участь в тренувальних заходах та військових навчаннях, які організує НАТО.
Крім того, НАТО підтримує Молдову і Україну в процесі реформ сектора безпеки – армії та служб внутрішньої безпеки. Київ та Кишинів намагаються відходити від радянської методології роботи та функціонування на користь стандартам, які характерні в Західній Європі чи США – звичайно, після відповідної адаптації до місцевої специфіки. Всі ці заходи стосуються співробітництва щодо навчання військової освіти чи забезпечення суспільствам доступу до інформації, пов’язаної з функціонуванням власних сил та служб безпеки. Також сторони об’єднують зусилля щодо планування у випадку стихійних лих та катастроф. Ця частина співпраці відбувається в рамках Євроатлантичного координаційного центру з питань катастроф (Euro-Atlantic Disaster Response Coordination Centre, EADRCC).
У випадку з Україною суттєвим елементом цієї співпраці є активність в заходи реалізовані в рамках багатонаціональних військових формувань. Спочатку Київ був активним при формуванні польсько-українського батальйону УКРПОЛБАТ, який відбував службу в рамках миротворчої місії НАТО в Косово, а зараз в рамках багатонаціональної Литовсько-Польсько-Української Бригади, яка почала діяльність у вересні 2015 року, а згідно з затвердженими планами повну готовність до виконання миротворчих та стабілізаційних завдань має досягнути на зламі 2016 та 2017 років.
Білорусь
Офіційний Мінськ вирішив по-іншому будувати свою зовнішню політику. В першу чергу, його турбує розвиток близьких стосунків з Росією та участь в інтеграційних проектах на пострадянському просторі, в яких домінує Москва. Ці факти (посилені браком хоча би найменших успіхів у побудові демократії) означають, що співробітництво Білорусі з НАТО має обмежені оберти. Тим не менше воно існує.
Наприклад, на базі підписаного у 2009 року порозуміння, Білорусь погодилась на реалізацію транспорту невійськових вантажів з території країн НАТО в Афганістан, де проходить стабілізаційна місія сил ISAF. Також Мінськ співпрацює зі структурами Альянсу щодо підготовки деяких елементів Збройних Сил Білорусі (в т.ч. щодо роти військової поліції, транспортного літака Іл-76 та медичного забезпечення) до участі в майбутніх миротворчих, стабілізаційних та пошуково-рятувальних місій та операцій. Крім того, реалізуються спільні проекти в сфері розміновування, військової освіти, планування у випадку катастроф та стихійних лих і дій стосовно збільшення доступу суспільства до інформації щодо сектора безпеки.
Разом щодо загроз
Провідною метою описаних вище зусиль є стремління до стабільності та миру в країнах – безпосередніх сусідах НАТО. Серйозна гуманітарна криза, яка могла би бути висхідною збройного конфлікту або трагічного стихійного лиха, могла би негативно вплинути на безпеку країн Північноатлантичного Альянсу. І не можна виключати, що за таких обставин Захід був би змушений вдатися і до військової операції.
Саме тому значно простішим виходом є підняття рівня компетенцій, застосування спільних стандартів та підготовки місцевих структур, покликаних протидіяти загрозам.
Даріуш МАТЕРНЯК (Dariusz Materniak), Польсько-Український портал «PolUkr.net»
