Протидія України агресії Кремля, нинішні здобутки цієї боротьби були б неможливі без волонтерів. Нам всім ще доведеться усвідомити, яку колосальну роботу зробили небайдужі українці. Ми однозначно маємо суто український феномен, що не має аналогів в історії збройних протистоянь… ЦДАКР започатковує серію матеріалів, присвячених волонтерському руху, де, серед іншого, надаватиме слово безпосереднім його учасникам.
Моя активна громадська діяльність розпочалася власне від початку Майдану. Тоді я перебувала у Вільнюсі, будучи студенткою магістратури у Вільнюському університеті. Щоб вплинути на ситуацію в Україні, я почала використовувати всі ресурси, які мала: інформувала Інтернет-спільноту про правдиву ситуацію на Майдані та про тодішній антинародний режим Януковича, збирала протести проти внутрішньої та зовнішньої політики Януковича та Кремля, організовувала конференції за участі литовської політичної еліти. Поштовхи і мотиви були зрозумілі: зовнішньополітичний кульбіт Януковича у Вільнюсі щодо угоди про Асоціацію з ЄС, побиття студентів на Майдані, анексія Криму…
Після агресії Кремля проти України дуже швидко стало зрозуміло, що протестна діяльність, попри її вагомий вплив на суспільну думку європейців, свою роль виконала і потроху себе вичерпує, а допомога Батьківщині має бути більш предметною. Треба було передусім надати допомогу нашим бійцям в зоні АТО, де Росія фактично розпочала повномасштабні військові дії проти України. Я стала шукати шляхи, як можна допомогти Українській армії, добровольчим загонам, задіяним в бойових діях на Сході України. Загалом тема армії і зброї є мені далекою, тому після певного аналізу ситуації і потенційних можливостей, з усіх потреб наших військових було прийнято рішення сконцентрувати зусилля на допомозі пораненим медикаментами. Конкретніше – закуповувати і передавати достатньо популярний нині ексклюзивний препарат «Celox», який сприяє швидкому згортанню крові і якого досі офіційно немає в Україні. Ефективність препарату є доведеною арміями Ізраїлю, країн-членів НАТО. Спілкуючись з бійцями зони АТО, я переконалась в тому, що він дійсно допомагає рятувати життя поранених.
В Литві є офіційні фірми-дилери цього препарату. Ми обрали фірму, що постачає «Celox» армії Литви (вважаємо це важливим), а закуповується препарат у Великобританії. Препарат «Celox» є дорогим та не простим медикаментом – його не можна купити в аптеці, а одиниця препарату коштує від 17 до 30 євро. Звичайні небайдужі люди – українці Литви, місцеві громадяни – докладали кошти, хто скільки міг собі дозволити. Спочатку 2-3 пакетики препарату від людини були нашою маленькою перемогою. Згодом ця робота набула системного характеру, а замовлення ставали все більшими.
Найважчим був психологічний момент – переконати людей, що кошти йдуть за призначенням, адже вся наша робота базувалася виключно на довірі. Всі кроки робилися максимально прозоро. Про все звітувалося у мережі «Facebook» і кожен бажаючий міг передивитися і згодом долучитися. Крім цього я отримала можливість вести відповідний блог в одному із видань Литви. Через певний час окрім моїх друзів і знайомих гроші почали здавати й незнайомі люди, почали долучатися й фірми, які не потребують реклами на волонтерстві. Вони отримували від мене реквізити фірми-дилера і напряму перераховували вже більш суттєві суми за замовлення, які я робила. Неможливо словами висловити всю подяку людям, завдяки яким ці партії стали можливими.
Паралельно було налагоджено контакт із волонтерами власне в Україні, з якими я з’ясовую різні робочі моменти – від поточних потреб, способу передачі до варіантів комплектації препаратів. Приміром, наступна партія складатиметься зі спеціальних бинтів, просочених препаратом «Celox».
Наша діяльність живе і розвивається вже третій місяць. Буквально вчора (25 листопада) я привезла партію – 100 великих пакетів препарату, 35 грамів кожен. Це вже наша третя поставка. Передавати до України допомагають інші литовські волонтери, а також допомогу надає офіційний представник авіакомпанії «Міжнародні Авіалінії України» в Литві.
В Україні ми співпрацюємо з організацією «Saving Lives in Ukraine». Це – група у соціальній мережі «Facebook», а конкретні організації, через які ми безпосередньо передаємо препарати до зони АТО, – «Ініціатива Є+» і «Народний тил». Перед тим як почати співпрацю, я отримала багато схвальних рекомендацій про ці організації. Мені довелося побувати в їх штабі, познайомилась безпосередньо з тими волонтерами, які формують аптечки, побачити на власні очі, якою є ситуація. Я лишилась задоволеною. У своїх звітах вони завжди пишуть і вказують куди була відправлена та чи інша партія препарату. До речі, перша наша партія пішла до Донецького аеропорту, інші – на різні блок-пости, до солдат та медиків добровольчих батальйонів в зоні АТО. Підзвітність – дуже ретельна. Однак єдиний сталий фактор, на якому тримається волонтерська діяльність, це довіра: довіра литовців до мене і, відповідно, до тих людей, які довірилися мені і збирають гроші у власних знайомих, довіра до українських волонтерів, з якими я співпрацюю. Головне, щоб все це конкретно несло користь.
Не стільки з власного досвіду, скільки із спостережень загалом, я б виділила декілька основних проблем, що існують сьогодні у волонтерському русі. Передусім, це людський фактор, грубо кажучи, поодинокі випадки непорядності волонтерів. Та в цілому волонтери говорять про високий рівень довіри та жертовності у русі. Серед волонтерів також зустрічається конкуренція, що, як на мене, в умовах війни виглядає дикістю. Доводилось чути про елементарну дріб’язковість, через яку розпадались волонтерські ініціативи. Приміром, через те, що дехто може образитись на те, що його не «запостили» в мережі чи не взяли інтерв’ю, в той час як взяли у іншого. Однак, такі люди «відсіюються» самі. Є також проблеми з логістикою: волонтерам часто треба мати спеціальні документи, щоб потрапити до зони АТО. Особисто я маю кілька порад як запобігти таким проблемам:
– по-перше, зменшувати ланцюг від виробника продукції безпосередньо до бійця, працюючи з перевіреними людьми;
– по-друге, допомога має бути конкретною, під конкретний запит «знизу» – «від бійця до волонтера»;
– по-третє, має бути розроблений механізм безперебійних доставок допомоги бійцям.
Мені приємно було чути від українських колег, що новий міністр оборони готовий максимально враховувати досвід і рекомендації волонтерів, долучити їх до громадського контролю в системі оборонного відомства. Бо, як мені здається, доказом ефективності та вагомості роботи волонтерів стане саме той момент, коли в ньому відпаде потреба. Це має бути головною стратегічною ціллю.
Наталія СЕМЕРОВА,
громадський активіст, Вільнюс
