Воєнно-політична обстановка довкола України характеризується посиленням регіональної та глобальної нестабільності. При цьому, однією з головних помилок, яку можна припустити при виробленні середньострокових та перспективних прогнозів, що використовуються при формуванні воєнної та зовнішньої політики – є сприйняття двох основних геополітичних сил у нашому регіоні (Росії та Європейського Союзу) як стабільних величин. Тобто, в той час як Україна завжди розглядається як змінний об‘єкт, Росія та ЄС під час прогнозування фігурують як геополітичні константи. Насправді, існують достатні підстави вважати, що такий підхід є некоректним.
Аналіз внутрішньої ситуації в Росії, а також зовнішньої політики російського керівництва вказує на високу ймовірність того, що протягом наступної декади Російська Федерація не зможе проіснувати в своєму нинішньому вигляді. Переважна залежність від експорту нафти та газу і непередбачуваність цін на нафту не дозволять Москві підтримувати ефективні державні інститути на всій території Російської Федерації. Очікується помітне ослаблення влади Москви, що призведе до формального і неформального роздроблення Росії. Безпека російського ядерного арсеналу буде ставати все більш важливою проблемою, особливо, наприкінці наступної декади.
Слід особливо відзначити критичну важливість наступного 2016 року для подальших перспектив існування Росії. Справа в тому, що межа чи обрій вільних реваншистських дій російського керівництва завершується з приходом нової адміністрації в США, тобто, наприкінці 2016 року. Будь-який президент США, обраний у листопаді 2016 року буде налаштований рішуче щодо припинення геополітичного хуліганства, яке проводиться зараз Путіним. США будуть повертатися до активної політики. Це чудово розуміють у Москві. А тому наступний рік буде характеризуватися подальшим наростанням агресії та непрогнозованості дій Росії. Цілком ймовірно, Москва буде реалізовувати стратегію «множинності конфліктів». Тобто, так само, як і у випадку з Сирією, Росія буде намагатися розморозити чи започаткувати максимальну кількість збройних конфліктів, примушуючи ЄС та НАТО реагувати на нові й нові проблеми (як воєнного характеру, так і гуманітарного – скажімо, проблему потоку біженців). За задумом Москви, це буде вести до наростання внутрішніх проблем в ЄС, НАТО, втрату Заходом геополітичної ініціативи і ослаблення головного геополітичного суперника Росії. Не виключено, що в рамках стратегії «множинності конфліктів» будуть актуалізовані конфлікти у Нагорному Карабаху, Придністров‘ї, а також Центральній Азії. Постійно буде напружено у зоні протистояння з Україною. Ймовірними є російські провокації у Балтійському регіоні. Вже зараз йдуть повідомлення про активізацію Росії на афганському напрямку. 5 жовтня ц.р. один з афганських лідерів Дустум здійснив візит до Грозного, де зустрівся з Кадировим. Це свідчить про вже практичну підготовку кроків Москви в цьому регіоні.
В той же час, стратегія «множинності конфліктів» може повернутися проти Кремля і стати фатальним фактором для Путіна. Адже, насправді, як показує досвід агресії Росії в Криму та на Донбасі, Росія не має ні концепцій, ні алгоритмів, ні ресурсів для ефективного управління започаткованими конфліктами. А в умовах існування цілої низки заморожених та жевріючих конфліктів, наприклад, на російському Кавказі, достатньо буде хоча б найменшого послаблення прокремлівських кланів в регіоні, щоб вогонь на Північному Кавказі спалахнув з новою силою. До речі, у Сирійський конфлікт Росія втрутилась на стороні шиїтів, в той час, як головною релігією, скажімо, в Чечні є іслам сунітського напрямку. І це може стати додатковим потужним фактором для зростання внутрішніх загроз в РФ.
Тобто, протягом 2016 року, Росія буде максимально дестабілізувати обстановку у світі та регіоні, намагаючись послабити Захід, однак це сформує потужні підвалини для внутрішньої корозії російської держави і стане проблемою для самого існування московського режиму вже у наступні кілька років.
Що стосується Європейського союзу. Насправді, ЄС вже увійшов у кризу, яку не спроможний вирішити і зберегтися у тій формі, якій існував до сьогодні. Інтенсивність цієї кризи продовжить посилюватися. Економічні проблеми, міграційна криза, сепаратистські регіони на кшталт Каталонії, питання виходу з ЄС Великобританії. Все це, на фоні активних деструктивних дій Росії розхитує солідарність Європи. В результаті, Європейський Союз ніколи більше не повернеться до колишньої єдності, і якщо він вціліє, то протягом наступного десятиліття буде існувати у більш обмеженій та роздрібленій формі. Зона вільної торгівлі, так само, як і свобода транскордонного пересування, найбільш ймовірно, не збережеться в колишньому вигляді, зростатиме протекціонізм. Економічні негаразди можуть очікуватися в Німеччині через проблеми збереження експортної складової економіки на сьогоднішньому рівні. Це призведе до зниження традиційної лідерської ролі Старої Європи в ЄС.
Натомість, всі шанси вийти в лідери має Польща, яка буде нарощувати свій економічний та воєнний потенціал і перетвориться на домінуючу силу регіону. При цьому, у найближчі 5 років Польща може стати лідером нової антиросійської коаліції, спираючись на союз з США. Таку можливість підтверджують попередні прогнози парламентських виборів в Польщі 25 жовтня ц.р., які свідчать, що всі шанси перемогти має партія «Право і Справедливість», членом котрої, до речі є новий президент Анджей Дуда. Партія «ПіС» має традиційну проамериканську політику, що сприятиме зміцненню ролі Польщі, як твердого союзника США в Східній Європі.
Сполучені Штати, які з початку 2017 року будуть відігравати більш потужну роль у світі, можуть спробувати збудувати у регіоні Східної Європи систему воєнно-політичних об‘єднань, паралельну НАТО, від Балтії до Румунії/Болгарії з включенням до неї максимальної кількості держав.
Таким чином, система координат у регіоні, на яку ми орієнтуємося зараз, вже через кілька років може кардинально змінитися. Замість франко-німецького центру впливу в ЄС, який має свої інтереси у збереженні геополітичного балансу з Росією у Євразії, на сцену вийде цілком нова конфігурація – а насправді, доволі знайома ідея – союзу східно-європейських країн від Балтійського до Чорного морів з опорою на США. Така архітектура Європи, безумовно, багато що міняє для України. І, в тому числі, з точки зору формування воєнної та зовнішньої політики.
У зв‘язку з цим, Україні насамперед слід нарощувати зусилля у сфері внутрішнього реформування всіх сфер діяльності держави (політичній, економічній, оборонній) для посилення свого статусу і ваги у регіоні. Саме внутрішня готовність до рівноправної взаємодії з іншими країнами Східної Європи є базовою умовою включення України у новий союз держав, який буде задавати тон в регіоні.
Що стосується найближчого розвитку ситуації, протягом наступного року Росія буде намагатися максимально дестабілізувати обстановку, використовуючи стратегію «множинності конфліктів», прагнучи послабити країни ЄС та НАТО. Очевидно, це буде напряму зачепати й Україну, яка природно входить до стратегічних цілей Москви.
В той же час, це веде до непрогнозованих наслідків для існування кремлівського режиму через турбуленцію внутрішніх протиріч та жевріючих конфліктів.
