Росія продовжує жонглювати миротворчою термінологією стосовно Донбасу, намагаючись вийти з глухого кута, в якому опинився путінський режим: США готуються ввести радикальні санкції, ЄС не збирається розвалюватися і лягати під проросійських праворадикалів, на окупованому Донбасі – цілковита деградація «сурковських» технологій і мрій, в Сирії – провал «великої перемоги», економічна ситуація в РФ погіршується з кожним днем. До своїх чергових «виборів» Путін підходить в статусі «голого короля». Загнаний у кут, він буде огризатися, вислизати і клеїти дурня. «Миротворчі» ідеї щодо «врегулювання ситуації на Донбасі» тут будуть грати особливу роль.
Варто нагадати, що сама пропозиція Путіна про введення миротворців на Донбас була реалізована як типова кадебешна операція для нівелювання зовнішньополітичних ініціатив Президента України. На початку вересня 2017 року під час спілкування з журналістами на прес-конференції у Китаї за підсумками саміту БРІКС, Путін раптом згадав про те, що він виступає за введення миротворців на Донбас, але як охоронців для місії ОБСЄ, лише на лінію розмежування, встановлену Мінськими домовленостями та лише за умови прямих переговорів Києва з так званими «ЛНР/ДНР». Тобто, фактично, він запропонував фейкову «миротворчу місію», на фейкових умовах та за умови легалізації фейкових «республік». І хоча в Україні цю «ідею» відразу категорично відкинули, мета інформаційної операції Путіна була досягнута: світові ЗМІ та політики підхопили фейкові меседжі Кремля як «позитивний сигнал» і взялися їх дискутувати. В той же час, було зіпсовано атмосферу для презентації Україною на Генеральній асамблеї ООН (засідання якої починалося 12 вересня) конструктивної, ретельно опрацьованої і підготовленої пропозиції щодо введення миротворчої місії ООН на Донбас.
В подальшому, «миротворча п’єса» кремлівських «креативщиків» продовжувалась. Риторика спікерів Кремля часто змінювалась – від категоричної відмови від «гри за правилами Києва» до заяв про бажання «встановити стабільний мир у братській країні». Путінські дипломати доволі кострубато намагалися проштовхнути у миротворчу місію на Донбасі контингенти «незалежних» країн-членів придворного воєнно-політичного блоку ОДКБ. Окрім, Білорусі, яка має свої мотиви для декларування ролі «донора безпеки» та виключної «нейтральності», Москва пропонувала (і продовжує пропонувати) керівництву ООН залучити до миротворчих місій контингенти ОДКБ. Доводиться лише здогадуватися, як Росія збирається дурити чи шантажувати Україну та Захід для того, щоб вони повірили у те, що «контингент ОДКБ» це не «контингент ЗС РФ». Хіба що знову буде погрожувати вбивати українців і влаштувати «різанину на Донбасі», як це вже неодноразово практикував особисто Путін.
Але суть всіх цих маневрів довкола миротворчості проглядається неозброєним оком: не дозволити розпочати реальний процес введення миротворців ООН (оскільки справжня миротворча місія ООН на Донбасі чітко розставить систему координат: Росія – агресор, кордон – український, жодних «ДНР/ЛНР» не існує), забезпечити «замороження» конфлікту на Донбасі та визнання кремлівських маріонеток з «ДНР/ЛНР» самостійною стороною на переговорах, а також проштовхнути путінський алгоритм реалізації Мінських домовленостей: спочатку змінити Конституцію України з визнанням «особливого статусу» ОРДЛО, провести вибори на окупованій території за відсутності українського закону та порядку під наглядом російських військових, а вже потім говорити про виведення російських військ та передачу Україні контроль над державним кордоном.
Фейковість російської миротворчості на Донбасі яскраво підкреслив вихід російських представників з СЦКК. Класична кадебешна операція: створення проблеми, а потім шантажування об’єкту – якщо ви не погодитеся на наші умови, ми зробимо ще гірше – показала, що жодних намірів сприяти встановленню мира на Донбасі Росія не мала і не має. Лише шантаж, брехня і провокація для реалізації власних імперських теорій.
На жаль, наші західні партнери з різних причин (насамперед, бізнесових) погоджуються грати в путінські комбінації. Прагнення припинити конфлікт між Росією та Україною будь-якою ціною (в тому числі, й за рахунок інтересів України) і повернутися до прибуткового бізнесу з Москвою залишається тим потужним мотивом, який рухає політиками в європейських столицях. Ось і зараз, нову хвилю миротворчої риторики здійняв очільник МЗС Німеччини Зігмар Габріель під час перебування в Україні. 3 січня він заявив, що сподівається на найшвидше вирішення питання узгодження мандату миротворчої місії ООН на Донбасі до виборів президента Росії. “Мені хотілося б, щоб забезпечення стабільного перемир’я не залежало від виборів у Росії, і сподіваюся, що нам вдасться визначити реалістичний і прийнятний мандат місії ООН іще до виборів у Росії”, – сказав він на прес-конференції в Києві. І хоча керівник німецького МЗС уточнив, що ФРН виступає за те, щоб мандат миротворчої місії ООН на Донбасі мав поширюватися на всю окуповану територію, а не лише на «лінію розмежування», він не пояснив чому Україна повинна поспішати визначати мандат миротворців саме до виборів Путіна. Габріель відразу оголосив час «Ч», коли питання миротворчого контингенту буде знову обговорюватися на найвищому рівні – 16-18 лютого 2018 року на 54-й Мюнхенській конференції відбудеться зустріч міністрів закордонних справ нормандської четвірки.
Однак, існують великі сумніви, що і на Мюнхенській конференції, і до виборів Путіна, Росія погодиться на зміну своїх принципових позицій: визнати себе стороною конфлікту з Україною, взяти на себе відповідальність за окуповані території і почати реальне врегулювання конфлікту – тобто, виведення своїх військ та передачу Україні контроль над державним кордоном. А тому чергові раунди переговорів будуть лише сценою для розіграшу путінськими акторами нових реприз старого шоу про фейкову миротворчість.
Про те, які миротворчі сюжети будуть просуватися Росією в найближчий час можна опосередковано судити за окремими рухами Кремля на Донбасі. Скажімо, російські окупаційні війська останні півроку продовжують переносити окремі ділянки російсько-українського кордону вглибину ОРЛО, фактично, змінюючи конфігурацію державного кордону. Очевидно, що ці дії не можна пояснити лише інженерним облаштуванням території та покращанням тактичного положення окупаційних військ. Лінія державного кордону переноситься з урахуванням майбутніх кроків Кремля на стратегічному рівні, в тому числі, в рамках «миротворчих планів».
Одночасно, на просторах ОРЛО, після раптового «перезавантаження» маріонеток у театрі під назвою «ЛНР», ФСБ РФ продовжує посилювати свій вплив на всі сфери діяльності окупаційної адміністрації, замінюючи колишніх кураторів з ГРУ ГШ ЗС РФ. Представники ФСБ почали з’являтися навіть на штатних посадах у військових підрозділах окупаційних військ на рівні «рота-батальйон», що свідчить про встановлення тотального фесебешного контролю в ОРЛО. Загалом, команда зрадника Пасічника, який зараз начебто служить ФСБ РФ (бо хіба може зрадник дійсно комусь служити), чистить старі кадри «великого керманича» Плотницького і готує ОРЛО до радикальних змін, про суть яких, найбільш ймовірно, не знає ні Пасічник, ні фесебешники, що нишпорять по окупованій території.
Ці зміни вкладаються у стратегію Путіна по Донбасу: будь-яким чином примусити Україну до російського алгоритму реалізації Мінських домовленостей, уникнути відповідальності за агресію, окупацію, руйнацію Донбасу, вбивства тисяч українців, перекласти весь цей тягар на українські плечі і, нарешті, впровадити в політичне тіло України «ракову пухлину» підконтрольних Кремлю територій ОРДЛО. Зараз, зважаючи на критичну ситуацію для Путіна (особливо, з точки зору наближення американських санкцій та погіршення економічної ситуації на фоні передвиборчої кампанії), Кремль може запропонувати Заходу новий варіант «врегулювання української кризи», в результаті якої Росія уникне нового раунду санкцій і отримає можливість вимагати зняття вже існуючих економічних обмежень, а Захід зможе отримати шанс на повернення до «business as usual» з РФ.
Нова варіація на цю тему може бути такою: Москва погоджується на повноцінну миротворчу місію ООН на окупованих територіях, однак не відразу, а поступово – спочатку на території ОРЛО і з урахуванням «нового кордону», яку зараз вимальовують росіяни. Одночасно, в ОРДО миротворців ООН допускають лише на лінію розмежування та окремі об’єкти для охорони представників ОБСЄ (як того добивається РФ). Як компроміс з боку України, Кремль буде вимагати початок прямих переговорів з маріонетками з ОРДЛО. Більш того, РФ може запропонувати (як «пілотний проект») допустити на територію ОРДО миротворчий контингент ОДКБ (або однієї з країн ОДКБ – наприклад, Білорусі). В результаті, ОРЛО – стане моделлю для реалізації Мінських домовленостей – при цьому, по сценарію максимально наближеному до російських підходів (тобто, з внесенням змін до Конституції України та впровадженням у політичне тіло України на умовах Росії), а ОРДО – «замороженою зоною» під контролем РФ, де процес врегулювання буде відкладено на невизначений термін.
У підсумку, Кремль отримає шанс вислизнути з прірви, яка стрімко наближається. Путін перед виборами заявить про те, що він – «миротворець» – створив умови для припинення війни в сусідній Україні, відновивши довіру електорату і свого оточення. США та Захід будуть вимушені почати процес скасування санкцій і піти на інші стратегічні поступки – головна з яких, визнати, що Росія не здійснювала агресію проти України, а питання Криму – закрите.
Чи зможе Україна та Захід не допустити чергового «трюку» з боку факіра-Путіна? Можна зі всією впевненістю сказати, що зараз м’яч на стороні України. Якщо всередині січня ц.р. Верховна Рада нарешті ухвалить Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», ситуація довкола російсько-українського конфлікту принципово зміниться. Адже, якщо Україна для себе визначить, що Росія – це агресор і окупант, а ОРДЛО – все ж таки тимчасово окуповані Росією території, більшість розрахунків Кремля просто втратять сенс.
Головна інтрига наступних двох місяців буде полягати, чи витримає Київ тиск Москви і не менший тиск Заходу (бо для наших західних партнерів цей закон є більше ризиком, аніж позитивним варіантом розвитку ситуації). Від того як вирішиться ця інтрига, й буде залежати подальший розвиток подій на Донбасі і не тільки.
Михайло Самусь,
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
