9 березня 2018 року на сайті НАТО без жодного пафосу чи офіціозу було опублікувано невеличке повідомлення. «На даний момент чотири країни-партнера задекларували своє прагнення до членства в НАТО: Боснія і Герцеговина, Грузія, колишня югославська республіка Македонія, а також Україна» – сказано на сайті НАТО. Для України це повідомлення має надважливе значення.
По-перше, цим повідомленням Альянс зробив крок до виправлення своєї критичної помилки, яку було зроблено на Бухарестському саміті майже 10 років тому. 3 квітня 2008 на Бухарестському саміті було ухвалено заключну Декларацію, в якій (під прямим впливом Росії) був сформульований «гібридний підхід» до членства України та Грузії в Альянсі: «НАТО вітає євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії. Сьогодні ми дійшли згоди, що ці держави стануть членами НАТО… ПДЧ буде наступним кроком для України та Грузії на їх шляху до членства. Сьогодні ми чітко заявляємо, що ми підтримуємо заявки цих країн щодо ПДЧ…Міністри закордонних справ мають повноваження приймати рішення щодо ПДЧ для України та Грузії». Тобто, Україні та Грузії в Бухаресті було відмовлено в наданні Плану щодо членства в НАТО, натомість оголошено, що ці країни колись будуть членами НАТО. Це рішення було свідченням слабкості НАТО і сигналом для Путіна, що він може розпочинати свій реваншистський план з відновлення Російсько-радянської імперії.
Навіть зараз європейські дипломати та аналітики не визнають, що якби НАТО в Бухаресті надало Україні та Грузії ПДЧ, події б у світі розвивалися по-іншому. Росія не напала б в серпні 2008 року на Грузію, а в лютому 2014 року – на Україну. І зараз би ми не спостерігали на Сході формування кримінально-олігархічної ядерної імперії, якій наплювати на будь-які норми міжнародного права. Саме в Бухаресті Росія фактично домоглася від Заходу права повернути свій контроль над пострадянським простором. Саме в Бухаресті Путін отримав сигнал: міжнародне право більше не має жодного значення, все можна вирішити в кулуарах, домовившись з Берліном і Парижем, і проігнорувавши думку всіх інших, менш «важливих» країн. Путін тоді особисто приїхав на саміт НАТО (організації, до якої Росія не має ніякого відношення) і змусив глав держав Північноатлантичного Альянсу прийняти рішення про долю двох незалежних держав – Грузії та України, як того хотілося Кремлю.
На саміті в Бухаресті Путін виступив з промовою, в якій проголосив міфологію власної імперії і яку тоді проковтнули західні лідери. У своєму спічі Путін надіслав Заходу головний меседж, який залишається базовим для російської дипломатії та пропаганди: Росія вважає Україну своєю територією і готова на все, щоб ця територія залишилася під контролем імперії. Ось що говорив Путін в Бухаресті про Україну: «Україна взагалі – складна дуже держава. Україна в тому вигляді, в якому вона сьогодні існує, вона була створена за радянських часів; вона отримала території від Польщі після Другої світової війни, від Чехословаччини, від Румунії. І зараз ще не всі вирішені прикордонні проблеми на Чорному морі з Румунією. Значить, від Росії величезні території отримала на сході і на півдні країни. Це складне державне утворення». Далі Путін погрожує: «І якщо ще внести туди натовську проблематику, інші проблеми, це взагалі може поставити на межу існування самої державності…У нас немає ніякого права вето, і бути не може, і ми на це не претендуємо. Але я хочу, щоб всі ми, коли вирішуємо питання подібного роду, розуміли, що і у нас теж там є свої інтереси. Ну, сімнадцять мільйонів росіян на Україні живе (свідома брехня Путіна – прим. автора). Хто нам може сказати, що у нас там немає ніяких інтересів? Південь, південь України повністю, там лише одні росіяни». Тут же Путін шантажує Захід, що якщо Україна буде зближуватися з НАТО, Росія «збудиться» через Крим: «Крим просто отриманий Україною рішенням Політбюро ЦК КПРС. Навіть не проведено було державних процедур з передачі цієї території, наскільки ми спокійно, відповідально ставимося до цих проблем. Ми нічого намагаємося порушувати, дуже акуратно діємо, але ми просимо і наших партнерів діяти також зважено». Ну, і знаменита фраза Путіна, сказана президенту США Дж.Бушу в кулуарах саміту: «Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!».
Лише через 10 років після саміту в Бухаресті і 4 роки після початку російської агресії проти України, НАТО вирішило повернутися до визнання права України власноруч вирішувати свою долю. Це право Україні завоювали українські воїни, які проливають кров на фронті, які загинули в боях з російськими агресорами, котрі в Бухаресті розказували казочки про «несправжність Української державності». І хоча це лише перший крок – далі ще величезна робота, виконання ПДЧ, з`ясування відносин з такими партнерами, як Угорщина – однак, це вже тактика. Головне, що Альянс наважився відкинути геополітичні претензії путінського режиму на Україну. А це – дійсно геополітична катастрофа для Путіна.
По-друге, оголошення України країною-аспірантом на вступ до НАТО надає потужну підтримку частині українського суспільства, яке підтримує зближення України з Альянсом та Заходом. У 2008 році якраз Бухарестський «ляпас» став ударом для українців, які намагалися просувати ідею НАТО в Україні. Виявляється, що тоді проти них грали західні політтехнологи (той же пріснопам`ятний Манафорт), які, за гроші проросійських сил використовували найбрудніші методики, розпалюючи антизахідні, антиамериканські настрої в українському суспільстві і створювали умови для приходу Януковича. Поразка демократичних сил в 2010 році в Україні була, в тому числі, спричинена результатами Бухарестського саміту. Лише зараз НАТО повертає свій борг, демонструючи, що Україна є важливою для Альянсу і що твердження російських пропагандистів, що «вас там нікто нє ждьот» більше не працює.
По-третє, надання Україні статусу країни-аспіранта нівелює ще кілька базових тверджень роспропаганди. Наприклад, що Україна – «фашистська держава», «хунта», «Failed State» – тобто, «недієздатна держава». НАТО за визначенням не може навіть теоретично розглядати питання про прийом до свого складу «фашистських» чи «недієздатних держав». Оскільки, НАТО – оборонний союз найбільш розвинутіших країн світу, в якому діє принцип взаємної оборони і їм не має жодного сенсу покладатися у сфері безпеки та оборони на «Failed State».
І, нарешті, оголошення України країною-аспірантом для вступу в НАТО – це чудовий «подарунок» Путіну під його «вибори». Всі путінські мультики з «жахливими ракетами, які всіх уб`ють» бліднуть на фоні цієї новини. Після того, як Путін вбив в Україні десятки тисяч людей, після того, як Росія перетворилась на «токсичну» країну, з якою ніхто не хоче мати справу, після того, як Росія занурилась в санкційну ізоляцію, НАТО оголосив результат всіх цих путінських зусиль: Україна – країна-аспірант. Можна привітати цього «наймудрішого» стратега і геополітика – Росія на вірному шляху, продовжуйте в тому ж дусі. Адже, ми вже зачекалися, коли Путін знищить останню імперію.
Михайло Самусь,
заступник директора з міжнародних питань
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
