Рішення РНБОУ про припинення товарообігу між ОРДЛО та рештою України для багатьох закінчило певний етап спекуляцій на цю тему. Потрібно визнати, що воно було прийняте внаслідок тиску суспільства та активного спротиву з боку активістів (не лише в зоні АТО). Також захоплення бойовиками українських підприємств у ОРДЛО фактично не залишило вибору офіційному Києву.
По суті, офіційна блокада та захоплення підприємств бойовиками – це логічний наслідок уповільненої дії, який випливає з окупації ОРДЛО Росією і яким Кремль вирішив зіграти лише зараз. Просто в силу гібридних методів ведення війни саме тепер це стає доконаним фактом.
Епопея з блокадою однозначно продемонструвала відсутність стратегії Банкової щодо майбутнього ОРДЛО. На перший план вийшло питання забезпечення України дефіцитними марками вугілля («А»), які добуваються лише на окупованій частині Донбасу. Вже більше місяця уряд регулярно присвячує цій темі свої повідомлення, переконуючи, що докладає всіх зусиль задля покриття недоборів сировини. Проте, «твердих» доказів цьому не так вже й багато.
Плани і заяви
По суті, є три шляхи подолання залежності від ОРДЛ-івського антрациту:
1) Нарощення імпорту з ПАР, Австралії та США;
2) Переобладнання ТЕС на роботу на газових групах вугілля та
3) Зменшення долі електроенергії «антрацитових» ТЕС в Об’єднаній Енергосистемі України (ОЕС) шляхом розбудови її інфраструктури. Також ситуативним методом зменшення споживання антрациту є введені ще в лютому надзвичайні заходи в енергетиці. Загалом, за кожним із цих напрямків можна зафіксувати певні зрушення.
Імпорт. За даними міністерства енергетики та вугільної промисловості, внасділок введення надзвичайних заходів у енергетиці загальне споживання антрациту зменшиться і за підсумками року сягне 8,7 млн. тонн. Також відомство повідомляє, що лише цього року (тобто без урахування потреб опалювального сезону 2017/18) Україні потрібно ще 4,2 млн. тонн антрациту. Звідки його взяти?
Видання «БізнесЦензор» повідомило про масштабні плани Києва щодо закупівлі вугілля, зокрема антрациту на зовнішніх ринках (плани ці підтвердив голова НКРЕКП Дмитро Вовк). Згідно з Прогнозним балансом ТЕС і ТЕЦ на 2017 рік, в поточному році Україна імпортує 5,6 млн. тонн вугілля, в т.ч. 4,8 млн. тонн антрациту. Отже, планується імпорт 733,4 тис. тонн вугілля газових груп (також дефіцитного, хоча не настільки) з Польщі, 69,4 тис. тонн антрациту з РФ та 4,8 млн. тонн антрациту з дальнього зарубіжжя – США, Австралії та ПАР. З них державна компанія Центренерго має закупити за кордоном 1,2 млн. тонн вугілля, «Донбасенерго» – 0,78 млн. тонн, ДТЕК Ріната Ахметова – 3 млн. тонн, а власники ТЕЦ – 0,6 млн. тонн.
Часткове підтвердження цьому можна знайти в тендерній документації proZorro, за даними якої у період з травня 2017 по травень 2018 року Центренерго планує використати українські порти задля отримання 2,5 млн. тонн антрациту з дальнього зарубіжжя. Якщо ці плани матеріалізуються, можна буде говорити про прорив у політиці Києва.
Переобладнання ТЕС. Значно менш обнадійливою є активність уряду щодо переобладнання ТЕС. Вже у вересні та жовтні цього року має закінчитися переобладнання двох блоків Зміївської ТЕС (Харківщина). Також Насалик анонсував, поки що без деталей, повне переобладнання Трипільської ТЕС (Київщина). І на цьому можна закінчити список успіхів – решта «антрацитових» ТЕС належать ДТЕКу та «Донбасенерго», які явно не планують переобладнання.
Розвиток інфраструктури. Київ імплементує низку інфраструктурних проектів (інтерконектори, ЛЕП), які додаватимуть ОЕС гнучкості і більше можливостей щодо відмови від електроенергії з «антрацитових» ТЕС. Відповідно до цих планів, на початку березня Міненергетики ввело зміни до Прогнозного балансу електроенергії ОЕС у 2017 році – доля теплової генерації має зменшитися з 39,19%, як планувалося ще в жовтні, до 37,7% всієї електроенергії.
Реалії
Сумарно всі названі вище заходи безумовно позитивні. Проте, є великі сумніви – чи ці амбітні плани буде втілено в життя саме в такому вигляді (за винятком розвитку інфраструктури). І ось чому.
Імпорт. Нагадаймо, що у 2016 році Україна імпортувала лише 1,3 млн. тонн вугілля, серед них 0,75 млн. тонн становив антрацит. Абсолютну більшість було закуплено в Росії. Тому планувати в березні придбання до кінця року на альтернативних російському ринках майже вп’ятеро більших обсягів вугілля – вже сумнівно, але не неможливо. Більше сумнівів викликає спосіб, в який Центренерго закуповував антрацит з ПАР. За даними журналістів «Української правди», вугілля лише формально було південноафриканським – його оформлено через гонконгську компанію, а ввезено через українсько-російський кордон. Не виключено, що фактично завозилося вугілля з Донбасу. Хто дасть гарантії, що цього разу не буде так само? З тією різницею, що окрім залізниці використовуватимуться для цього ще російські та українські порти. І навіть анонсоване Насаликом розпорядження про заборону імпорту енергетичного вугілля з РФ, не буде перешкодою, бо на папері вугілля не буде російським.
Переобладнання ТЕС. Ще в лютому, коли тема блокади починала загострюватися, міністр енергетики заявив про підготовку змін до розпорядження КМУ № 648 від 8 вересня 2004 року «Про заходи щодо реконструкції та модернізації теплоелектростанцій та теплоелектроцентралей у період до 2020 року», які мали бути націлені на переобладнання ТЕС. Відповідні зміни було введено розпорядженням КМУ № 133-р від 1 березня 2017 року. Проте, всі вони стосуються не переобладнання блоків на роботу з газовими групами вугілля, а пов’язані з адаптацією до вимог Директиви 2001/80/EC про обмеження викидів деяких забруднюючих речовин в повітря. Це черговий сигнал не зовсім серйозних намірів уряду щодо переобладнання ТЕС.
Так само як оприлюднений ще 10 лютого на сайті Укренерго проект «Плану розвитку Об’єднаної енергетичної системи України на 2017–2026 роки». З проекту документу випливає, що фактично Київ не збирається приймати кардинальні рішення щодо можливого переобладнання ТЕС. Особливо це стосується об’єктів, які належать ДТЕК. В актуальному варіанті «Плану» йдеться про «збільшення потужностей» блоків внаслідок реконструкції, а не переобладнання на газові групи вугілля. Єдиним винятком є Слов’янська ТЕС, на якій попередньо заплановано побудову нових блоків, що працюватимуть на низькокалорійному вугіллі, але це має відбутися «у 2014–2021 рр.».
В діях уряду немає майже нічого, що переконувало б у чіткому курсі на відмову від вугілля з окупованої території. Якщо додати до цього численні повідомлення у ЗМІ про відстоювання бізнес-інтересів Ріната Ахметова та оточення президента, важко чекати блискучого прориву.
Що далі?
Все це змушує ставити запитання: чи риторика уряду про «помилковість блокади» є лише політичною спробою перекинути відповідальність за всі реальні та видумані негативні наслідки в економіці на політичних опонентів, – чи, можливо, це підготовка підґрунтя до демонстрації начебто «безвихідності» ситуації та «необхідності» відновлення товарообігу з ОРДЛО?
Потрібно пам’ятати, що відрізані від решти України заводи в ОРДЛО не особливо потрібні навіть російському бізнесу. А вкладатися в утримання цього регіону Москві доведеться. Врешті-решт у збереженні залежності Києва від антрациту, Кремль зацікавлений ще більше. Як і в тому, щоб економічна ситуація над Дніпром поступово погіршувалась.
Виходячи з цього, у РФ є, по суті, умовні два варіанти подальших дій: hard i soft. Обидва для Кремля – безпрограшні. Перший з них передбачає не лише цілковите припинення будь-якого товарообігу ОРДЛО з контрольованою Києвом частиною України, а й також провокування кризових ситуацій в промисловості чи енергетиці України. Цей сценарій остаточно примусив би Київ до реалізації курсу на унезалежнення від «фактора ОРДЛО». І проведення таких заходів Україні під силу.
Тому Москва, скоріше, буде шукати умовний варіант soft-блокади, який створюватиме Києву проблеми, але дасть можливість підживлювати його залежність. Досить ймовірним слід вважати сценарій, за якого донбаське вугілля потраплятиме до українських ТЕС як сировина з ПАР чи США. Механізми вже відпрацьовано.
Банковій слід пам’ятати, що Москва не орієнтована лише на пожвавлення ринку збуту для нікому не потрібних товарів з ОРДЛО, однак вона орієнтована на ескалацію внутрішнього протистояння в Києві. Останній місяць показав, що ця проблема викликає чималі емоції. Рішення РНБОУ від 15 березня зняло напругу, але, якщо уявити, що скоро журналісти вистежать чергові «темні» схеми постачання вугілля з Донбасу, обурення повернеться із подвійною силою. Саме в це грає Кремль на довгу перспективу – підживлювання хаосу в Києві та поступове послаблення стабільної роботи органів влади. Парадокс у тому, що Банкова нерідко підігрує цим спробам Москви і сама створює передумови до власної дискредитації. Ймовірні кулуарні переговори про відновлення товарообігу з ОРДЛО будуть створювати офіційному Києву ілюзію шансів на стабілізацію відносин без втрат для національних інтересів. Таким чином, Кремль випробовує на міцність позицію лідерів України. З точки зору РФ ці засоби є виправданими.
На завершення три прості факти, які не мають викликати сумнівів.
По-перше, проблема дефіцитів вугілля всерйоз вдарила по Україні штучно внаслідок окупації ОРДЛО.
По-друге, перспективи відновлення повного контролю Києва над цією територією навіть у довгій перспективі є, м’яко кажучи, примарними.
По-третє, Росія використовуватиме цей важіль впливу на Україну системно або ситуативно – завжди, коли вважатиме за потрібне.
За таких обставин курс на повне унезалежнення від донбаського вугілля є безпрограшним і найкращим з можливих, хоча вимагає складних та вольових рішень і зусиль всіх гравців в Україні, насамперед, політичних та бізнесових еліт і українських громадян…
Павло Кост, Ігор Федик,
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)
