Українських запасів природного газу достатньо, щоб забезпечити себе сировиною на найближчі 46 років. Проте, країна досі не може наростити власний видобуток і закуповує газ на зовнішніх ринках. Чи реальним є новий газовий «стрибок» України і повна відмова від імпорту блакитного палива?
Амбіції
В Україні видобувні запаси природного газу перевищують 920 млрд. куб. м., а окрім цього може залягати ще 5,6 трлн. куб. м. потенційно доступного газу. В грудні 2016 року Кабінет Міністрів України схвалив дуже амбітну «Концепцію розвитку газовидобувної галузі України», яка передбачає зростання внутрішнього видобутку газу до 27,6 млрд куб газу з теперішніх 20 млрд. куб. Ключовою частиною цих зусиль має бути т.зв. програма 20/20, яку реалізує найбільша українська видобувна компанія – Укргазвидобування (УГВ). Якщо ці плани буде реалізовано, можна буде говорити про кардинальні зміни в газовому балансі країни та фактично повне забезпечення власним газом.
Значення власного видобутку у газовому балансі країни за останні роки поступово зростало. Якщо у 2013 році він становив майже 48% внутрішнього попиту, то минулого року вже майже 63%. Проте, це відбулося не за рахунок збільшення самого видобутку, а внаслідок зменшення споживання після анексії Криму, окупації частини Донбасу та економічної кризи. Однак повна відмова від імпорту, можлива лише завдяки нарощуванні власного видобутку.
Згідно з планами уряду, ключову роль в майбутньому зростанні має відіграти державна компанія «Укргазвидобування», на яку зараз припадає 73% вітчизняного видобутку. Також важливу роль відводиться приватним компаніям. Серед них ключовими є структури Ріната Ахметова (ДТЕК Нафтогаз) та Миколи Злочевського (Burisma) – ці дві фірми разом становлять 65% «приватного» газовидобутку в Україні. В планах уряду, УГВ повинно збільшити видобуток до 2020 року на 38%, а приватні компанії на 85%. Це при тому, що вже багато років загальний видобуток газу стабілізувався на рівні близько 20 млрд. куб. м. щорічно. В обох випадках мова йде про безпрецедентний прогрес. Чи такий сценарій можливий? Так, але за умов створення їм ідеальних умов роботи на родовищах. Все це означає потребу вирішення системних проблем, які відкладалися роками.
Плани vs реалії
Минулого року уряд прийняв складне і необхідне рішення про підвищення цін на газ, які відпускаються державною УГВ. Таким чином одну з основних перешкод для нарощування нею газвидобутку було подолано. Фактично негайно зафіксовано покращення фінансових показників компанії, що дає змогу інвестувати в опрацювання нових покладів. Проте це була лише «перша зверху» і далеко не єдина причина стагнації. Зараз на порядку денному є ціла низка викликів, які слід було вирішувати вже «вчора».
Геологія та технології. Українські запаси газу не є легко доступними з технологічної точки зору. По-перше, родовища, які зараз експлуатуються вже виснажені на 60–75%, що робить критично важливим розробку нових покладів. По-друге, вони досить роздрібнені – 89% з них не перевищують 5 млрд. куб. м., що стримує готовність до інвестицій По-третє, 64% родовищ знаходяться на глибині більше 3 км, а їх середня глибина становить 3,5 км. З огляду на це, для успіху розробки покладів необхідними є нові технології, якими більшість підприємств не володіє. Наприклад, за останні 5 років технологію гідророзриву було застосовано лише у випадку 15 бурінь, що є краплею в морі потреб.
Гроші. З цим пов’язана вічна проблема дефіциту коштів. На думку голови правління «Укргазвидобування» Олега Прохоренка, необхідний рівень фінансування програми 20/20 сягає 3,9 млрд. дол. У випадку приватних видобувних компаній, інвестиції повинні скласти ще 2,1 млрд. дол. В Україні знайдеться 6 млрд. дол. протягом 4 років? Якщо вдасться інвестувати хоча би половину цих коштів, це вже буде чималий успіх. Не слід забувати, що інвестиції ускладнені системними проблемами.
Бюрократія. За даними Асоціації газовидобувних компаній України, 72% заявок на отримання дозволів на розвідувальні роботи ухиляються на обласному рівні, а 40% з тих, які отримують попереднє схвалення – заморожуються через неврегульованість земельних питань. Сама процедура отримання дозволів є надто складною та непрозорою. На практиці весь процес займає від 2 до 5 років і є бюрократичною мукою для компаній. Частину законодавчих змін, які могли б спростити процедуру, у ВРУ було зареєстровано ще у 2015 році, але по сьогоднішній день законопроект завис у кабінетах парламенту.
Водночас минулого року частково вдалося зупинити певні негативні тенденції. Наприклад, УГВ отримало 13 ліцензій, а це фактично стільки ж, що разом за останні 10 років. Проте це, скоріше, виключення чим стійка тенденція – недавно компанія знову повідомляла про цілу низку необґрунтованих відмов від Полтавської Обласної Ради. Полтавська обласна рада в цьому плані є негативним рекордсменом – за останні два роки газовидобувним компаніям відмовляла більше чим 70 разів (найбільше УГВ – 58 разів). Нагадаю, що мова йде про базовий (поруч з Харківською областю) регіон для видобутку газу, в якому зосереджено 36% всього вітчизняного виробництва блакитного палива. Голова правління УГВ натякає на корупційне підґрунтя таких рішень обласної влади, що на фоні триваючої децентралізації повинно хвилювати.
Податкове навантаження. Іншою першочерговою проблемою є відсутність стимулюючої податкової системи для газовидобувних компаній. У 2015 році було суттєво збільшено рентні ставки в середньому з 35% до 70%, які з 1 квітня минулого року знижено до 29% або 14% (в залежності від глибини буріння). Однак вони все ще залишаються надто високими, що не стимулює до нарощування видобутку. Окрім високих рентних ставок проблемою є також непрозорість і складність системи оподаткування та її нестабільність, що перешкоджає довгостроковому плануванні та інвестиціям. Рентна ставка залежить від глибини бурінь та форми власності суб’єктів, які проводять діяльність. Часті зміни правил не сприяють налагодженню роботи. Прорахунки Асоціації газовидобувних компаній говорять про те, що проблему могло б вирішити зниження рентної ставки для всіх родовищ і компаній до 12% – безвідносно глибини бурінь та форми власності. Спрощення допомогло би тим компаніям, які хочуть освоювати важко доступні та роздрібнені родовища. Проте, на політичному рівні досі немає готовності до подібних рішень – в грудні ВРУ провалила голосування відповідного законопроекту.
Політика та олігархи. За останні три роки в УГВ відбулися кардинальні і позитивні зміни. Компанія може похвалитися низкою успіхів, які стосуються внутрішніх перетворень. Прозорість функціонування збільшено в рази, а методи управління вдосконалено. Економія коштів та покращення ефективності роботи компанії вражають. УГВ належить до лідерів з використання системи держзакупівель proZorro, а у 2016 році була абсолютним лідером серед компаній-платників податків до державного бюджету.
Проте, вистачає і тривожних дзвіночків. Під кінець квітня СБУ не вперше проводила обшуки в офісах УГВ. Офіційною причиною обшуків була перевірка програмного забезпечення, але за останні місяці це вже третій такий випадок. Все це відбувається на фоні дискусії щодо майбутнього компанії. Все чіткішими стають контури апетитів чиновників та олігархів, які мріють взяти під контроль УГВ, яку рано чи пізно доведеться виводити зі структури Нафтогазу. Невідомо – чи компанія залишиться у власності держави, чи буде її приватизовано. Якщо друге, то яку модель приватизації буде обрано? На ці запитання нема відповіді. Чим довше майбутня модель розвитку УГВ залишатиметься невідомою, тим важче буде реалізовувати інвестиційні плани з видобутку газу.
Перспективи
Сьогодні на ринку спостерігається повільне пожвавлення активності, зокрема, державної УГВ. Однак це активність, яка не гарантує реалізації амбітних планів уряду. Для цього слід вирішувати перераховані вище проблеми.
У парламенті зареєстровано, як мінімум, три важливі законопроекти (за номерами 6229, 3096-д та 5459), які потрібно якомога швидше ухвалити та імплементувати. «Газовики» підкреслюють, що умовою виконання планів уряду є подолання описаних вище викликів. Названі проекти документів значною мірою виходять прагненням «газовиків» назустріч.
Проте, чомусь оптимізм згасає, коли подивитися на нещодавню долю законопроектів. Попередню версію 3096-д було зареєстровано ще у вересні 2015 року, але документ весь час «блукає» по комітетах ВРУ. Зміни до Податкового кодексу мали шанс бути проголосованими в грудні 2016 року, але не вдалося набрати відповідну кількість депутатів. На жаль, існує ризик, що законопроекти знову провалять або вихолостять з ключових записів.
Як мінімум, трьохрічна історія українських реформ чітко показує, що вони можуть бути успішними у випадку тиску на владу з боку міжнародної спільноти та суспільства. Оскільки міжнародній спільності не до питання газовидобутку в Україні, вся надія на громадськість. Проте, нарощення видобутку газу не стало топ-темою в українському порядку денному – журналісти не цікавляться нею належним чином, а голос експертних середовищ досі пропадає на фоні більш резонансних питань. Відповідно, ця тема є навіть не друго- а третьорядною, а депутати позбавлені тиску з боку громадськості. Експертам та медіа-середовищу пора спробувати це змінити шляхом якомога потужнішого висвітлення цієї тематики і формуванню відповідного громадського запиту. В протилежному випадку все закінчиться черговою імітацією замість газового стрибка у повну незалежність.
Павло КОСТ,
координатор проектів Демократичного співтовариства Схід (Варшава),
член Експертної Ради ЦДАКР
Володимир КОПЧАК,
заступник директора ЦДАКР
