Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини серпня 2018 року.
В серпні відбулось суттєве ускладнення бойової обстановки на Донбасі. Системне загострення українська сторона фіксувала в районі Кримського, Новотроїцького та Троїцького, Мар’їнки, Авдіївки та на Маріупольському напрямку. За оцінкою начальника Генштабу ЗСУ Віктора Муженка, у порівнянні з червнем та липнем інтенсивність обстрілів на лінії зіткнення в перші тижні серпня значно зросла. Не відмовились бойовики ОРДЛО і від цинічної практики навмисних обстрілів житлових секторів.
За оцінкою експертів ЦДАКР, восени слід очікувати подальшого збільшення числа провокацій, оскільки війна і терор – останні інструменти в арсеналі російської окупаційної адміністрації, які утримують місцеве населення в покорі. Показовою в цьому контексті є відміна так званих «виборів депутатів та глав» бандитських «республік», що були заплановані на листопад 2018 року. При цьому бойовики фактично визнали банальну відсутність коштів на ігри в демократію. З іншого боку, суттєвий вплив на рішення відмовитись від проведення «виборів», вочевидь, мали такі фактори як небажання Кремля наражатись на ризик додаткових санкцій через очевидний підрив Мінського процесу та несприятливі для нинішніх ватажків ЛДНР настрої «електорату».
В зоні проведення Операції об’єднаних сил (ООС) також спостерігається активізація ворожих розвідувально-диверсійних груп. Так, у День Державного Прапора України бойовики «ЛНР» здійснили спробу захоплення спостережних постів ЗСУ вздовж Бахмутської траси. Внаслідок бойового зіткнення загинуло четверо українських військовослужбовців, ще семеро отримали поранення. Показово, що лише за день до цього зіткнення, 22 серпня, Тристороння контактна група оголосила про припинення вогню з опівночі 29 серпня. Як і всі попередні режими тиші, «шкільне» перемир’я було проігноровано окупаційними військами РФ. Безцеремонність, з якою ЛДНРівці його порушили, вказує на те, що восени збережеться тенденція до погіршення безпекової ситуації в зоні ООС.
Україна та Росія обміняються «неприємними сюрпризами»
Кількість обстрілів позицій ЗСУ зростає пропорційно збільшенню дипломатичних контактів стосовно майбутнього Донбасу. За повідомленням очільника вітчизняного МЗС Павла Клімкіна, наразі триває підготовка до «консультацій» у форматі «нормандської четвірки». На порядку денному – обговорення концепції миротворчої місії ООН, питання безпеки та звільнення українських політв’язнів і заручників Кремля. Майданчиком для нового етапу переговорів може стати 73 сесія Генеральної Асамблеї ООН, яка відкриється 18 вересня 2018. Однак, враховуючи, що Київ, за словами Постійного представника України при ООН Володимира Єльченко, готує «декілька дуже неприємних сюрпризів» для РФ у рамках Генасамблеї, Кремль може саботувати відповідні домовленості.
Втім непоступливість Кремля обумовлена не лише роздратованістю ініціативами України (проект спеціальної декларації Генеральної асамблеї ООН, присвяченої Голодомору, а також резолюція щодо анексованого Криму, яка враховуватиме питання політичних в’язнів). Москва все менш старанно імітує зацікавленість у врегулюванні конфлікту на Донбасі у зв’язку з наближенням електоральних кампаній в Україні. Вочевидь, російське керівництво дотримуватиметься вичікувальної позиції допоки питання збереження Порошенком «прописки» на Банковій залишатиметься відкритим. За розрахунком Кремля, переговори щодо миротворців, обмін полоненими та звільнення українських політв’язнів посилять позиції нинішньої влади напередодні «часу Ікс» – президентських виборів. А підігрування Порошенку не входить до планів Москви.
Навпаки, Кремль готує свої «неприємні сюрпризи» у відповідь. З позиції фахівців ЦДАКР, нові підніжки Росія виставлятиме з метою впливу на президентські і парламентські вибори 2019 р. В рамках протидії цій загрозі Київ веде консультації з Вашингтоном. Однак ватро говорити не лише про загрози в площині кібернетичної безпеки виборчого процесу, але й можливі «корегування» громадської думки через механізми інформаційних кампаній, збройних провокацій на Донбасі, диверсій, розігрування карти обміну полоненими та звільнення заручників на користь проросійських сил в Україні.
Новий переговорний формат США та РФ: що очікувати Україні?
Візити високопосадовців США до України з нагоди Дня Незалежності потроху переходять у категорію знакового атрибуту україно-американських відносин. У 2017 р. на військовому параді був присутній міністр оборони США Джеймс Меттіс, а ць огоріч урочистості відвідав радник американського президента з питань національної безпеки Джон Болтон.
В останні місяці Болтон фактично перебрав на себе роль архітектора політики Білого Дому на російському напрямку. Наприкінці червня він відвідав Москву з метою підготовки саміту Путіна-Трампа в Хельсінкі. Тоді ж були окреслені перспективи взаємодії Росії і США по лінії Рад безпеки двох країн.
До Києва радник Трампа прилетів з Женеви, де провів зустріч із Секретарем Ради безпеки РФ Ніколаєм Патрушевим. Російська сторона за підсумками розмови Патрушева і Болтона заявила, що чекає від США більш предметної роботи з Україною щодо виконання Мінських домовленостей. ЦДАКР вбачає в подібній риториці Кремля спроби змусити Вашингтон натиснути на Київ у питанні виконання політичної частини Мінських домовленостей.
Паралельно Кремль продовжує дискредитувати переговори у форматі Волкер-Сурков. Нещодавно заступник голови російського МЗС Сергєй Рябков фактично вказав на те, що Москва не погоджується з кандидатурою Волкера на позиції ключового перемовника від США. «Ми бачимо численні заяви американського спецпредставника щодо України, який однозначно грає на київській половині поля. Це все показник того, наскільки американці в межах своєї лінії на тиск, на прийняття односторонніх заходів відвикли від компромісу як методу вирішення проблем», – обурився російський дипломат.
Справді, за рік своєї роботи помічник Путіна та Спеціальний представник Державного департаменту США з питань України не вивели «віз» з миротворцями на дорогу, яка веде на Донбас. Однак остаточно ставити хрест на даному дипломатичному каналі ще рано – попри колючі заяви Москви, прес-секретар президента РФ Дмитрій Пєсков нещодавно підтвердив, що зустріч Волкера і Суркова таки готується.
Зважаючи на останні обставини, в найближчій перспективі формат Волкер-Сурков може відійти в тінь дуету Болтон-Патрушев. Однак порівнювати ці дипломатичні майданчики було б невірно. Принципових відмінностей вистачає. По-перше, тема України на переговорах радника президента США з нацбезпеки та Секретаря Радбезу РФ перебуватиме поза основним фокусом. Місія Болтона стосується всього спектру американо-російських відносин, тож час на обговорення питання Донбасу, Криму чи Азовського моря буде відведено за залишковим принципом – після Близькосхідної проблематики, Ірану та втручання Росії у вибори США. По-друге, Болтон відомий своєю «яструбиною» позицією щодо Кремля, тож в його особі Патрушев не знайде поступливого співрозмовника, а переговори матимуть вельми обмежений «діапазон». По-третє, американський високопосадовець скептично оцінює можливості миротворчих місій ООН. Не робить він виключення і для України. «Якщо ви хочете відновити суверенітет України над Донбасом, то останнє, що Україна повинна робити, – це допускати сюди миротворців», – так Болтон оцінював відповідну ініціативу рік тому. З того часу його позиція змін не зазнала.
Пертурбації американо-російського діалогу свідчать про бажання Білого дому та Кремля просувати окремі напрямки порядку денного попри відсутність компромісу в українському питанні. Хазяїна Овального кабінету до цього підштовхують внутрішньополітичні скандали навколо його адміністрації, які розгорілися з новою силою в серпні. Так, колишній особистий юрист президента США Майкл Коен запропонував надати інформацію «про певні теми, які мають становити інтерес» команді спецпрокурора Роберта Мюллера та комітетам Конгресу, що здійснюють власне розслідування втручання Росії у вибори. Наразі невідомо чи проллє інформація Коена більше світла на питання про можливі приховані зв’язки Трампа з російською владою. Однак, уже зроблені Коеном зізнання, що стосуються імовірних порушень виборчого законодавства США його «босом», можуть Дамоклевим мечем повиснути над президенством Трампа.
Вочевидь, 45-тий президент США переконаний – для того, щоб розвіяти усі підозри, достатньо продемонструвати потенційну можливість домовитись із Москвою на вигідних для Вашингтону умовах. За такої конфігурації, українська проблематика практично не має шансів опинитися в шорт-листі міжнародних пріоритетів Трампа. Президенту США доводиться працювати в умовах жорсткого часового цейтноту, в той час як пошук дипломатичних рішень по Донбасу і Криму ймовірніше триватиме не один рік.
Тож Києву не слід покладати великих сподівань на дипломатичні зусилля Болтона. В ЦДАКР зауважують – сьогодні українська дипломатія не може розраховувати на підтримку радника президента США в ініціативі щодо миротворців, а формат «Волкер-Сурков» фактично заморожено Росією. Відповідно, перспектива розгортання миротворчого контингенту ООН на Донбасі в короткостроковій перспективі стає примарною.
Військово-технічна допомога США
Відсутність реального прогресу щодо миротворців є черговим аргументом на користь тези, що посилити свої дипломатичні позиції Україна зможе лише завдяки реформуванню і нарощуванню оборонного потенціалу. Невід’ємною складовою цього процесу є військово-технічна допомога Заходу. В серпні США передали Україні два контрбатарейні радари вартістю (разом з навчанням та деталями) близько 50 млн доларів. Як відзначила посол США в Україні Марі Йованович, «ці радари дозволять уникати жертв серед мирного населення, а також нададуть спроможність ЗСУ запобігати цьому. Очолювані Росією сили більше не зможуть безкарно завдавати ударів по мирному населенню та Збройним силам України. Радари дозволяють чітко визначити та надати необхідну інформацію для артилерійських підрозділів». Начальник Генерального штабу ЗСУ Віктор Муженко повідомив, що Україна стала першою країною у світі, якій США дозволили самостійно займатися технічним обслуговуванням та ремонтом радарів.
Всього ж підписаний Трампом в поточному місяці оборонний бюджет США на 2019 фінансовий рік передбачає виділення 250 млн доларів на зміцнення оборони України. Важливо також відзначити, що оборонний кошторис Америки включає 6,3 млрд доларів для Європейської ініціативи стримування (European Deterrence Initiative), що має на меті посилити стратегію стримування Росії на європейському континенті.
Іншою важливою новиною в рамках програми реформування ВМС України є довгоочікуваний дозвіл Кабміну провести повну передоплату супутніх витрат, пов’язаних з підготовкою на 2019 рік постачання до України в рамках військової допомоги США двох патрульних катерів класу Island. Таке рішення завершить кількарічну епопею навколо передачі цих платформ Україні, адже повільні темпи прийняття рішення викликали нерозуміння в середовищі західних експертів. Більш того, реалізація даної ініціативи засвідчує готовність України втілювати в життя програму реформування ВМС відповідно до концепції «москітного» флоту. Водночас, на думку директора ЦДАКР Валентина Бадрака, ВМС України «потрібні ракетні катери, які б могли здійснювати пуск і швидко з маневрами пересуватися з одного місця в інше. Наша робота з США та іншими державами була б серйозно пожвавлена, якби не було недоліків в організації роботи з боку самої України».
Російська «труба розбрату» для ЄС
В ході свого візиту до України Джон Болтон був відвертим в питанні енергетичної безпеки нашої держави. З позиції радника Трампа, Київ повинен шукати альтернативні джерела і ресурси природнього газу. «Якщо “Північний потік-2” побудують, то Україна потрапить під загрозу, що Росія, навіть якщо зобов’яжеться, не буде постачати достатніх обсягів газу», – заявив він.
В ЦДАКР вважають, що в діалозі з представниками американської адміністрації та країнами ЄС українській владі слід акцентувати увагу на безпекових аспектах реалізації російського енергопроекту, включно з конвенційною складовою. Це завдання для Києва ускладняється протиріччями в ставленні до Північного потоку-2, яке вкоренилось між західними столицями. Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар зазначає: «Практично не реалізувавши «Північний потік-2», Росія вже добилась важливого для неї завдання — поглиблення розколу і в Євроатлантичному форматі, і в ЄСівському. Причому цей розкол зроблений руками самих європейців».
Азовське море у фокусі російсько-української війни
За інформацією Головного управління розвідки Міністерства оборони України, командування російських окупаційних військ інтенсивно нарощує додаткові резерви озброєння, військової техніки, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів та іншого військового майна у районах розташування з’єднань і частин 1 АК ЗС РФ. Водночас, під керівництвом російських воєнних радників та інструкторів, у підрозділах 9-го окремого штурмового мотострілецького полку морської піхоти (Новоазовськ), дислокованих вздовж узбережжя Азовського моря, під виглядом тренувань з бойової готовності з виходом у місця виконання завдань, активізувалась підготовка десантних підрозділів, у т.ч. призначених для ведення морських операцій.
Відповідь України днями окреслив президент Порошенко: «Присутність українських ВМС в акваторії Азовського моря обов’язково треба збільшити. Ми плануємо не тільки посилення присутності в морі, а й проведення заходів з оборони узбережжя Азовського моря». За оцінкою ЦДАКР, впродовж серпня Росія посилила економічну блокаду українських портів в Азовському морі. За даними Моніторингової групи «Майдану закордонних справ», «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» та інтернет-видання BlackSeaNews, за першу половину серпня (1.08-15.08) росіяни вимушено затримали 32 судна при проході до Азовського моря. При цьому екіпажам доводилось чекати в середньому 65,6 годин – майже втричі довше, ніж у липні. Також помітна нова тенденція – берегова охорона ФСБ все частіше затримує судна, що йдуть з вантажем із азовських портів України. Час їхньої затримки в серпні складав приблизно 80 годин на 1 судно, що також суттєво довше у порівняні з попередніми місяцями.
Попри таку дискримінаційну і провокативну політику окупантів заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль заявила, що Україна не буде розривати угоду з Росією щодо співпраці в Азовському морі і в подальшому буде використовувати наявні інструменти для врегулювання ситуації. «Про денонсацію угоди з Росією по Азовському морю не може й бути мови – це дасть можливість РФ заявити про територіальний спір», – сказала Зеркаль. На думку ЦДАКР, заява МЗС щодо ситуації в Азовському морі створює ще більше запитань стосовно якості реакції України на агресивну поведінку Росії, спрямованої на встановлення блокади та зони Anti Access/Area Denial (A2/AD) в Азовському морі та Керченській протоці. Чи дійсно отримання Росією можливості заявити про територіальний спір з Україною є більш небезпечним фактором, ніж цілий ряд загроз (від військових до економічних), які виникають в результаті фактичної втрати Україною Азовського моря? Чи є необхідність боятися територіальних спорів з країною, яка офіційно визнана країною-агресором?
Валентин Бадрак вважає, що дії української сторони мають полягати в наступному: «Потрібно піклуватися про узбережжя, створити умови для оперативного встановлення мінного загородження та проведення протидесантних операцій. До цього слід залучити сили спецпризначення, прискорити роботу зі створення і постачання мобільних ракетних установок, які зараз розробляються. Мова про ракети «Нептун» (комплекс з протикорабельних крилатих ракет розробки Державного Київського конструкторського бюро «Луч»). Вони будуть дуже серйозним посиленням берегової охорони». Також в ЦДАКР висловлює підтримку ідеї залучення Анкари як посередника в переговорах з РФ навколо проблематики Азовського моря (а в перспективі і Криму).
Президентські акценти зовнішньої політики
Важливим кроком української влади в другій половині серпня став початок процедури розриву базового Договору про дружбу з РФ. В ЦДАКР вважають доцільним повний вихід України з Договору, а не окремих положень. Слід бути відвертими – документ 1997 року містить чимало формулювань, які на сьогодні повністю втратили сенс і виглядають відвертими анахронізмами, тим паче враховуючи нинішній стан двосторонніх відносин.
В той же час президентські ініціативи щодо закріплення в Конституції прагнення України до Євросоюзу та покладання відповідальності на країни ЄС за відбудову конкретних населених пунктів на Донбасі нагадують елементи передвиборчої кампанії, а не продуманої стратегії набуття членства в НАТО та відновлення економічного потенціалу прифронтових районів. «Мобілізувати кошти світу для відновлення інфраструктури Донбасу» українській дипломатії було б значно легше, якби заявам політиків передували конкретні домовленості, а не навпаки.
Українські двигуни порушили національні інтереси США?
В серпні в сторону українського ВПК була запущена чергова інформаційна міна. Так, 15 серпня 2018 р. в американському виданні The Washington Times була опублікована стаття «Українські реактивні двигуни для Китаю», в якій Україну звинуватили в співробітництві з Пекіном всупереч національним інтересам США. Основним аргументом стало обладнання двигунами АІ-222-25Ф українського підприємства «Мотор-Січ» китайських навчально-бойових літаків, які, за версією автора статті, нібито використовуються для підготовки пілотів палубних винищувачів J-15. У зв’язку з цим, американське видання закликало Вашингтон натиснути на Київ для припинення поставок українських авіадвигунів в КНР, адже це сприяє «зміцненню обороноздатності стратегічного противника США».
На думку ЦДАКР, дана стаття не відображає реального стану справ та є маніпулятивною, оскільки побудована на помилкових даних та хибній аргументації. Теза про те, що Україна допомагає Китаю пришвидшити підготовку пілотів винищувачів J-15 є маніпулятивною, тому що даний літак не призначений для підготовки пілотів палубної авіації. З іншого боку, воєнно-технічне співробітництво (ВТС) України з іноземними країнами (в тому числі з КНР) здійснюється у рамках чинних міжнародних та внутрішніх нормативно-правових актів та у суворій відповідності до міжнародних режимів експортного контролю.
Доцільно згадати і про інші сторони медалі:
– Китай не знаходиться під жодним ембарго чи міжнародними санкціями в сфері ВТС.
– Домовленості про участь української оборонки у китайському проекті «Hongdu L-15» були досягнуті ще в 2000 р., тобто мова йде про співпрацю у проекті, в рамках якого робота триває десятиліттями.
– Якщо Україна відмовляється від даного контракту, Росія поспішить зайняти цю нішу, постачаючи крадені в України двигуни АІ-222 (випускаються в РФ без ліцензії).
