Чому енергоефективність важлива?
Одним із основних викликів подальшого розвитку української економіки є подолання архаїчної та енергоємної моделі. Ефективне обходження з енергоресурсами становить важливу складову довгострокового успіху будь-якої держави. У випадку із традиційною залежністю України від зовнішніх постачань, цей фактор набуває додаткової ваги. Іншими словами, без суттєвого підвищення рівня енергоефктивності складно розраховувати на енергетичну незалежність та побудову сучасної економіки. Нажаль, громадськість далеко не повною мірою усвідомлює ці факти.
Статистичні дані Міжнародного енергетичного агентства (IEA) не залишають жодних сумнівів: показники рівня енергоємності української економіки є втричі вищими за німецькі та у два з половиною рази вищі за польські індикатори. Це означає, що для виробництва такої самої величини ВВП, Україна споживає, відповідно, втричі і у два з половиною рази більше енергоносіїв, ніж Німеччина та Польща. Інший приклад – як так, що «кризова» Україна споживає більше газу від високорозвиненої Франції? Або чому лише українське населення споживає стільки ж газу, як вся польська економіка? За збереження настільки неефективної схеми використання енергоресурсів, Україна не зможе нормально розвиватися.
Рівень енергоємності ВВП Німеччини, Польщі та України
у 2004–2013 рр. (TPES/GDP PPP)
Дані: International Energy Agency: www.iea.org
Хоча ще немає даних період 2014–2015 рр., вже зараз можна зробити попередній висновок про незначне покращення рівня енергоефективності в Україні. На фоні подорожчання цін на енергоносії частина споживачів автоматично почала обходитись з ними більш раціонально. Проте, цей чинник має лише короткострокове значення і не вирішує проблеми остаточно.
Київ останнім часом демонструє неабиякі зусилля щодо досягнення успіху в цьому плані, презентуючи програми, плани дій та серйозність намірів. В нових документах наголос робиться на стимулюванні державою енергоефективних заходів, а не на їх проведенні. Також згідно з очікуваннями офіційного Києва, найбільший потенціал до скорочення енергоспоживання має населення (майже 50%). Саме тому ця частина споживачів є пріоритетною в процесі підвищення рівня енергоефективності України.
Що потрібно робити?
Заходи, які необхідно проводити, можна поділити на умовні чотири групи, які тісно пов’язані між собою. Перша має короткострокове значення і стосується тих мір, які потрібно застосовувати «тут і зараз». В основному, це боротьба зі шкідливими звичками громадян, які, як правило, не усвідомлюють негативного впливу тих чи інших дій. Відповідних рекомендацій дуже багато, і тут не вистачить місця, щоб всі прорахувати. Мова йде про необхідність перекривати воду, коли вона непотрібна (наприклад, під час чищення зубів), ремонт протікаючих крану чи унітаза, використовування душу замість ванни, вимикання світла, коли нікого немає в приміщенні, використання ЛЕД-ламп, тощо. Також варто пам’ятати про банальне заклеювання вікон та вхідних дверей в осінньо-зимовий період і про те, щоб не заставляти радіатори тепла меблями чи шторами та уникати провітрювання приміщень при включених радіаторах. Загалом потрібно звикати до дещо нижчої температури в приміщеннях (на 2-3°С). Погодьтеся, це некритично. Розумію, що багато хто зараз іронічно посміхається. Однак навіть такі банальні та провізоричні міри дадуть непоганий ефект. Причому можна його досягти за допомоги відносно невеликих ресурсів.
Друга група заходів пов’язана з необхідністю облаштування всіх домогосподарств приладами обліку. Лічильники на електроенергію, газ, воду і тепло – це один із абсолютних фундаментів ефективного використання енергоресурсів. Основною метою цього є платити лише за фактично спожиті об’єми енергоресурсів. Також присутність приладів обліку є мотивуючим фактором до заощаджень. Причому встановлення лічильників тепла мусить йти в парі з встановленням регуляторів на радіатори. Безумовно, встановлення всіх цих приладів пов’язане з неабиякими коштами, які не кожен може собі дозволити. Проте, слід пам’ятати, що прості розрахунки витрат і очікуваних заощаджень однозначно вказують на швидку окупність вкладених в лічильники ресурсів.
Третя група заходів має більш довгостроковий характер. Вона стосується необхідності проведення серйозніших мір щодо утеплення будинків. Мова йде про огороджувальні конструкції, тобто стіни, фундаменти, стелі, підлоги. Досвід країн таких, як Польща, показує, що проведення подібних заходів призводить до зменшення витрат на тепло навіть удвічі. Те саме стосується вікон та вхідних дверей, які є іншим основним джерелом втрати тепла. Відповідно, недешеві інвестиції окупаються відносно швидко.
Нарешті, останній рівень енергозберігаючих заходів пов’язаний з переходом на альтернативні джерела енергії. Це, наприклад, заміна газового котла на котел працюючий на твердому пальному. Проте, необхідно підкреслити, що в цьому випадку ситуація кожного споживача має більш індивідуальні відмінності, ніж у випадку попередніх груп заходів. Якщо три попередні типи заходів фактично універсальні, і не мають альтернативи, то запровадження інших джерел енергії не мусить бути необхідним. Оскільки вдале проведення названих вище заходів, як правило, є достатнім для значного покращення ефективності в споживанні енергоресурсів.
Про кредити і субсидії або звідки взяти кошти
Ключове запитання: звідки брати кошти на такі інвестиції? В першу чергу, не варто чекати подарунків від держави або того, що вона зробить щось за громадян. Основний фінансовий тягар інвестицій лягає на громадян і саме вони мають проявити ініціативу. А держава може лише збільшити вікно можливостей та свободу дій мешканців.
Так, вікном можливостей можна вважати запущену систему «теплих» кредитів. Два державні банки – Укргазбанк та Ощадбанк – пропонують систему кредитів на реалізацію енергоощадних цілей. До них входять, наприклад, утеплення стін будинків, заміна вікон, заміна котлів. Причому держава готова компенсувати від 20 до 70% вартості кредиту – в залежності від купленого обладнання чи матеріалів (проте, сума компенсації не може перебільшувати 14 тис. гривень). Також Європейський банк розбудови та розвитку (ЄБРР) спільно з Укрсиббанком та ОТП банком запустили схожу програму загальною вартістю в 90 млн. євро. Ці фінустанови повертають до 20% суми кредиту (у випадку ОСББ – від 25 до 35%).
Станом на середину червня, громадяни отримали кредитів на суму 1,8 млрд. гривень, причому рекорд активності спостерігається починаючи з травня цього року. Це не може не тішити, проте, сума інвестицій завдяки кредитам не сильно вражає. Тим більше, на фоні інших даних.
Мова йде про субсидії для громадян на оплату ЖКП. Безумовно, на фоні зубожіння населення з одного боку, та підвищення тарифів з іншого, субсидії є необхідним інструментом амортизації. Але сумніви викликає спосіб, в який вони реалізуються, особливо на фоні кредитування громадян. По-перше, витрати на субсидії в рази перевищують витрати на енергоефективність. Якщо цього року на субсидії виділено близько 40 млрд. грн., то на «теплі» кредити лише 3,8 млрд. грн. Це у 10 разів більше – погодьтеся, пропорції досить красномовні.
По-друге, за офіційними даними серед кредитувальників отримувачі субсидій становлять всього-на-всього 0,8%. Звичайно, можна припускати і сподіватися на те, що зекономлені завдяки субсидіям кошти громадяни витрачають на утеплення, але навряд чи такі припущення мають тверді підстави. У підсумку маємо ситуацію, коли держава з одного боку багато говорить про енергоефективність, а з другого – запускає систему субсидій у формі, яка вбиває потенційну готовність громадян до запровадження енергозберігаючих технологій. Пересічного громадянина, який отримує субсидії, влаштовує ситуація, коли держава доплачує до його рахунки за ЖКП. Але це консервує архаїчну систему, в якій енергія використовується нераціонально. Немає сумніву, що поточна схема виплати субсидій мусить бути скоригована шляхом поступового виділення більших ресурсів на енергозбереження. Офіційні особи дають зрозуміти, що усвідомлюють, але наразі не видно навіть концепції, яким чином система субсидій буде змінюватися.
Нарешті, додатковим елементом енергозберігаючих заходів мусить бути інформаційна кампанія. Потрібно віддати належне владі, – неозброєним оком помітні зрушення в цьому плані. Проводяться зустрічі з громадянами всією територією України, започатковано презентацію соціальних реклам на телебаченні чи радіо та власне чиновники частіше піднімають ці теми публічно. Також сайти відповідних органів постійно оновлюються та доволі непогано інформують про поточні тенденції довкола енергоефективності. Проте, цим зусиллям не вистачає, по-перше, масовості, по-друге, регулярності, а по-третє, посилення потоку інформації традиційними каналами інформування (ТБ та радіо, тощо).
В розвиток теми – коментар президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла ГОНЧАРА:
http://cacds.org.ua/ru/safe/video/805
Павло КОСТ, Ігор ФЕДИК,
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
