Перемога головної опозиційної партії “Право і Cправедливість” на парламентських виборах у Польщі може дати надію на більшу активність польської влади на міжнародному форумі, особливо у широкому розумінні східної політики.
“Право і Cправедливість”, а вірніше “Об’єднання правих” (в яке, окрім партії “Права і Справедливості” входять партії “Солідарна Польща” і “Польща Разом”) отримала за результатами опитування 39,1% голосів, що дає 242 місця у Сеймі, в якому загалом міститься 460 депутатів. Це означає, що (за умови, що ці результати будуть підтверджені) це формування буде в змозі правити самостійно, без необхідності пошуку коаліціанта.
Але в який спосіб відіб’ється зміна уряду в Польщі на закордонній політиці Польщі, особливо в рамках Європейського Союзу? Вже під час виборчої кампанії можна було почути заяви, повторені потім під час виборчої дебати на одному з телеканалів одним з лідерів партії, Ярославом Говіном, що слід очікувати “перевизначення” польської політики в рамках Європейського Союзу. Важко в цей момент точно ствердити, що саме це може означати, хоча треба очікувати, що польська влада в багатьох питаннях буде тримати жорстку позицію на форумі ЄС, зокрема, в дискусіях, які стосуються біженців, кліматичного пакету чи утримання санкції проти Росії.
Не виключено також, що політики нової правлячої партії будуть прагнути підвищити роль Сполучених Штатів у Європі, у тому числі, зокрема, збільшити військову присутність США, особливо в країнах так званого східного флангу НАТО. Це буде означати інтенсифікацію зусиль з розміщення на території Польщі чергових американських військових об’єктів (у тому числі, ймовірно, складів військової техніки на випадок зросту загрози збройного вторгнення на території за які відповідає НАТО), а також частіші навчання і маневри за участi військових із США та Великобританії. Такий підхід звичайно, що не вплине на поліпшення відносин з Росією, які і так на сьогодні є поганими. Швидше за все, тепер польсько-російські відносини не мають шансів на поліпшення. Ймовірно, тягарем у відносинах між двома країнами буде справа з’ясування обставин катастрофи у Смоленську (10 квітня 2010 року) і питання про повернення Польщі уламків розбитого президентського літака Ту-154М, який дотепер знаходиться в Росії.
Польська політика може стати необов’язково конфронтаційною, але, ймовірно, менш очевидною з точки зору Західної Європи. Це суттєва зміна, щонайменше для того, що на думку значної частини польських, а також українських груп коментаторів період правління “Громадянської платформи” (“Платформа обивательська”, пол. Platforma Obywatelska) на думку багатьох характеризувався тим, що Польща занадто часто оглядалася на те, яку позицію має Берлін, що звичайно не до кінця сприяло реалізації польських інтересів, передусім у відносинах з Україною, а особливо після початку війни на Донбасі.
Безсумнівно, польська політика щодо України нині вимагає підвищення активності, при чому, в кожній області. Хоча зустрічі президентів чи прем’єр-міністрів уже давно стали нормою, здається, що до цього часу вони занадто рідко виходили за рамки загальних порозумінь та жестів, хоч позитивних, але вони не доходили до жодних результатів. Корисною для України була б участь Польщі й низки інших країн у врегулюванні конфлікту на Донбасі, але в рамках іншого формату, не Нормандського, який є неефективний та позбавлений законодавчих підстав (залишається відкритим питання, як змусити Росію прийняти потенційні зміни). Здається, що призначення нового уряду з прем’єр-міністром і міністром закордонних справ, які виходять з тієї самої політичної сили, що і правлячий з 6 серпня цього року президент Анджей Дуда, дає шанс на більш скоординовану і гармонійну співпрацю у сфері зовнішньої політики, і, можливо, насамперед в питаннях Сходу.
Активної діяльності з польської сторони також вимагає економічна сфера, особливо з урахуванням того, що 1 січня 2016 року планово має набрати чинності економічна частина угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На вирішення і з’ясування чекають також сумнівні питання, які стосуються історичної сфери. Хоча частина коментаторів бачить в тій області загрозу добрим стосункам між двома країнами, не слід забувати, що власне під час правління президента Леха Качинського (2005-2010), трагічно загиблого брата нинішнього лідера “Права і Справедливості” Ярослава Качинського, було багато зроблено для польсько-українського примирення, а президенти Качинський та Ющенко багаторазово з’являлися разом під час святкування чергових річниць трагічних подій Другої світової війни.
Але на цьому посилання до періоду президентства Леха Качинського не закінчується. Сьогодні, через півтора року після анексії Криму і вибуху війни в Україні часто цитують слова, сказані президентом Польщі під час російсько-грузинської війни в 2008 році. “Ми добре знаємо, що сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра Прибалтика, а пізніше можливо прийде час і на мою країну, на Польщу”, – сказав Лех Качинських на мітингу в Тбілісі у присутності президентів, зокрема, Грузії, Литви й України. Наступні роки й наступні події показали, наскільки була правильною оцінка напрямку російської політики, а нині загроза його подальшого розвитку в небажаному для Центральної Європи напрямку стає щораз більшою.
Саме тому, зараз є величезний шанс, що ідея про співпрацю між країнами розташованими між Чорним і Балтійським морями буде реалізована (іноді цю ідею також називають Міжмор’я, хоча це не досить точне окреслення, але однак важливе посилання на концепцію Юзефа Пілсудського). На тлі загрози зі сторони Російської Федерації з’являється не тільки можливість, але й необхідність співпраці, особливо у сфері безпеки й оборони, країн Центральної та Східної Європи, починаючи з Фінляндії й Естонії аж до Румунії. Ключовими елементами сфери цього співробітництва є власне Польща та Україна. Без ефективної співпраці Києва та Варшави важко буде сподіватися будь-яких результатів, але дотеперішня підтримка України (також під час Революції Гідності) зі сторони політиків та середовище, пов’язане з партією, яка перемогла на цих виборах, дозволяє з оптимізмом дивиться в майбутнє.
Даріуш Матерняк
Переклад: Наталія Соколова
