На сьогодні система безпеки в Європі майже зруйнована, крім того, є суттєві ризики в Північній Африці, які впливають на неї, зокрема, в Лівії, де дуже важко спрогнозувати подальший розвиток подій і те, який вплив вони матимуть на безпеку південного флангу НАТО.
Причин цьому є, принаймні, дві:
- Наявність країн, які на сьогодні відмовляються визнавати договори, що регулюють відносини в сфері безпеки, першою з яких є РФ.
- Відсутність лідерства серед країн Заходу. Цей фактор пов’язаний тим, що дані країни, переключили свою основну увагу з зовнішньої політики на вирішення внутрішніх проблем, зумовлених економічною та міграційною кризами, загрозами поширення тероризму і радикалізації.
З огляду на вищезазначені проблеми, існуюча система європейської безпеки потребує певного переформатування, при цьому основою для її забезпечення повинна залишатись НАТО, як організація, яка на сьогодні є найдієвішою з усіх існуючих і найбільш готовою до реагування на сучасні загрози. В той же час, для отримання більшого ефекту в питанні забезпечення безпеки в Європі, не виключено посилення співпраці НАТО та ЄС. В даному контексті слід зазначити, що одним з основних завдань НАТО на сьогодні є подальша адаптація до складних сучасних умов і, зокрема, до ведення гібридної війни. Це, серед іншого, буде одним з основних питань для обговорення в рамках наступного саміту НАТО у Варшаві. При цьому в даному питанні слід вирізняти три аспекти:
1. Посилення єдності в середині Альянсу, зокрема, в питанні посилення його військової присутності, та розбудови військової інфраструктури на своєму східному фланзі.
2. Вироблення дорожньої карти відносин НАТО з РФ, зокрема, пошук шляхів примушення РФ виконувати норми міжнародного права.
3. Розширення НАТО, – що Альянс сьогодні може запропонувати своїм партнерам і, особливо, Україні.
Якщо сьогодні подивитись на політику безпеки і оборони ЄС, то стає очевидним, що там не має чіткого розуміння подій ані в Україні, ані на Близькому Сході. Більш того, на сьогодні для регулювання питань безпеки і оборони ЄС досі керується документом від 2003 року. З огляду на це, основним завданням керівних органів ЄС буде розробка і прийняття нових керівних документів в сфері безпеки і оборони, які відповідатимуть умовам сучасної обстановки в світі. Робота над цими документами вже ведеться, і ймовірно в 2016 р. вони будуть прийняті.
Що стосується власне ОБСЄ, то дана організація не відповідає сучасним потребам безпеки в Європі, зокрема, через те, що там діє сильне проросійське лобі.
В той же час, я притримуюсь думки, що система європейської безпеки має включати і Росію. З нею потрібно рахуватись, оскільки вона завжди буде сусідом для Європи і передусім для України. І тому навіть в сучасних умовах потрібно шукати шляхи для збереження стосунків з нею. Проте, слід наголосити, що така інтеграція Росії в європейську систему безпеки можлива лише після зміни політичного режиму в Москві.
Що стосується власне відносин Україна-НАТО, то я переконаний, що Україна в майбутньому стане членом НАТО, проте на сьогодні, з огляду на міжнародну обстановку говорити про це недоцільно. В той же час я вважаю, що для стимулювання руху України в НАТО потрібно дати їй особливий статус партнера: не членство, але щось інше, оскільки Україна на сьогодні з усіх країн є найбільш підготовленою до цього.
При цьому в вданому аспекті слід зазначити, що Україні слід брати приклад з Грузії, яка після того, як в певний момент питання інтеграції в НАТО стало для неї закритим, почала використовувати зовсім іншу тактику відносин з Альянсом. Зокрема, замість того, щоб постійно нагадувати про бажання стати його членом, грузинська сторона на кожній зустрічі почала показувати реальні результати своєї роботи, спрямованої на інтеграцію в НАТО: результати реформування країни, зокрема, реформу МВС, боротьбу з корупцією, активну участь країни у різних програмах і місіях НАТО.
Що стосується ситуації на Донбасі, то вона є далекою до вирішення, оскільки Росія на сьогодні не готова втрачати контроль над окупованими територіями. В той же час, на сьогодні чітко проглядаються сигнали з Кремля стосовно того, що позиція Росії щодо Донбасу є дещо послабленою.
В даному контексті слід також зазначити, що на сьогодні в Мінському переговорному форматі з точки зору України є один суттєвий недолік, а саме: відсутність як переговорної сторони США. Більш того, я переконаний, що на міжнародному рівні США мають бути інтегровані в будь-який процес прийняття рішень, які стосуються України, оскільки ситуація в ній має прямий вплив на ситуацію в Європі – стратегічно важливому для Вашингтону регіоні.
Що стосується вірогідності посилення впливу США у Європі після президентських виборів в країні в 2016 р., то я не думаю, що це відбудеться. На мою думку, скоріш за все, США продовжуватимуть провадити ту лінію відносин з Європою, яку вони провадять на сьогодні. Більш вірогідним є те, що в Білому Домі відбудеться перегляд пріоритетів зовнішньої політики США, а саме: виведення на перший план відносини з Європою, а потім вже – із Близьким Сходом і Азією. І це, зокрема, вже відбувається. Як приклад цього можна назвати посилення військової присутності США в Європі, зокрема, «важких» підрозділів, розміщення на ротаційній основі багатонаціональних батальйонних тактичних груп, які з часом можуть бути дислоковані на постійній основі, постійну присутність кораблів ВМС США в акваторії Чорного моря, продовження програми ЄвроПРО.
Загалом, в даному питанні я вважаю, що пріоритети зовнішньої політики адміністрації президента Б.Обами, зокрема, відведення Європі другорядної ролі після Азії та Близького Сходу, були розставлені неправильно. Проте, події в Україні показали, що це було помилкою, і на сьогодні у Вашингтоні це розуміють і тому переорієнтація на Європу є неминучою.
Що стосується ймовірності посилення ролі Польщі після виборів у країні і приходу до влади партії «Право і Справедливість», то в Європі це може бути сприйнято негативно, оскільки там, як, зокрема, і в США, не дуже задоволені новим керівництвом, яке по своїй суті є популістами.
Що стосується можливого застосування РФ тактичної ядерної зброї у разі погіршення її позицій на міжнародній арені та всередині держави, то в Європі з серйозністю ставляться до цього питання. Зокрема, сьогодні заяви вищого керівництва РФ про застосування ядерної зброї дійсно становлять загрозу, оскільки таких заяв не було навіть в часи холодної війни, а сучасна політика Росії в питанні контролю над ядерним озброєнням є непрозорою. Більш того, РФ продовжує нарощувати свій ядерний потенціал, і НАТО поступається їй в цьому. З огляду на це, я вважаю, що НАТО потрібно повертатись до відновлення і посилення свого ядерного потенціалу. І я думаю, що питання нарощування своїх ядерних можливостей також буде одним з головних питань Варшавського саміту НАТО.
Бруно ЛЕТЕ,
старший співробітник з міжнародних програм та політики безпеки Фонду Маршалла
