Протягом останнього місяця в зовнішній політиці Сербії відбулось ряд важливих подій, які навіть стали причиною спекуляцій про початок зміни її зовнішньополітичної орієнтації. Спершу, наприкінці серпня Белград приєднався до заяви ЄС, яка характеризує недавні президентські вибори в Білорусі як не вільні і несправедливі. Далі, відбулась сербсько-косовська зустріч у Вашингтоні, яка завершилась підписанням угоди про економічну нормалізацію між Белградом і Приштиною і викликала гнівну реакцію з боку Кремля, що вилилась у хамський коментар спікера російського МЗС Захарової. І нарешті, згодом, після зустрічі в американській столиці, Белград повідомив, що відмовляється від участі у щорічних тристоронніх російсько-білоруско-сербських військових навчаннях «Слов’янське братство». Однак в той же час зазначив, що рішення про припинення участі у військових маневрах розповсюджується й на усіх партнерів Сербії.
Зокрема, як зазначив з даного приводу Міністр оборони Сербії Александр Вулін, Белград до такого кроку змусив тиск з боку ЄС. «Сербія зазнає страшного і незаслуженого тиску з боку ЄС. Тиск, який не має сенсу і не заснований на наших рішеннях і наших діях, навіть на реальності. Це результат істерії, яка визначає політичні рішення та напрямки сильних держав», – висловив обурення сербський чиновник. При цьому він наголосив, що Сербії було запропоновано відмовитись від військових навчань з Білоруссю або попрощатися зі своїм європейським майбутнім. З огляду на вищевказане, а також беручи до у ваги те, що Сербія є нейтральною у військовому відношенні і, щоб зберегти цю позицію або, принаймні, обмежити наслідки посилених атак на неї, сербську політику та економіку, голова військового відомства заявив, що уряд вирішив припинити всі військові навчання та всі заходи з усіма партнерами. За його словами, Сербія не братиме участі у військових навчаннях з НАТО, Росією, США, Китаєм, ЄС, Сходом чи Заходом. Крім того, за словами Вуліна, буде переглянута і, у разі необхідності, припинена навіть участь Сербії у миротворчих операціях.
Коментар ЦДАКР:
– Що б не казали в Белграді про «страшний і незаслужений тиск» з боку ЄС, він насправді став для нього рятівним колом, адже позбавив сербське керівництво перспективи асоціювання з білоруським диктатором, що став токсичним для цивілізованого світу. Тепер для Сербії, яка вважає себе демократичною і прагне стати членом ЄС, будь-які зв’язки з режимом Лукашенко, особливо в сфері безпеки і оборони, є не те, що непотрібними, а навіть небезпечними. Крім того, враховуючи складну обстановку в Білорусі і вірогідність виникнення на її фоні різного роду провокацій, рішення Белграду про неучасть своїх військових у навчаннях убезпечило його від перспективи вскочити в неприємну історію з непередбачуваними наслідками;
– Останні кроки Сербії щодо режиму Лукашенка є свідченням того, що по ходу загострення обстановки в Білорусі, Белград опинився в дійсно складній ситуації і йому необхідна була пауза, яка б дозволила слідкувати за розвитком обстановки в Мінську і виходячи з неї, формувати свою подальшу зовнішню політику на білоруському напрямку з врахуванням власних інтересів, зокрема, тих, що стосуються євроінтеграції. В результаті взятої паузи, Сербія отримала можливість показати себе неупередженою та нейтральною державою і одночасно виграти для себе трохи часу, поки ситуація в Мінську не проясниться. Підтримка декларації ЄС щодо Білорусі додала Белграду плюсів в євроінтеграційну карму, а схвалення відмови Белграду від участі у військових навчаннях «Слов’янське братство» рядом американських чиновників та впливових аналітичних центрів – ще й декілька штрихів для позитивного іміджу Сербії у США.
– Незважаючи на те, що сербські провладні ЗМІ продовжують всіляко підкреслювати важливість економічної співпраці Сербії з Росією, ЄС і надалі залишається не тільки основним торгівельним партнером Белграду, а й найбільшим донором та інвестором у сербську економіку. Для порівняння: загальний товарообіг між Сербією і ЄС в 2019 році становив 24,9 млрд. євро, а з Росією – всього 2,7 млрд. євро. А тому, щоб не розказував Александр Вулін про «страшний і незаслужений тиск», у його країни, яка прагне з часом приєднатись до ЄС і напевно хоче продовжувати вигідні для себе хороші відносини зі своїм основним економічним партнером, не було іншого вибору, як слідувати зовнішньополітичним крокам Брюсселя.
– Найімовірніше метою заяви офіційного Белграду про те, що власне ЄС змусив його змінити своє ставлення до Білорусі, а також її широкого поширення в сербському інформаційному просторі, є його намагання зберегти обличчя перед Кремлем та своїми виборцями, більшість яких – проросійсько налаштовані. Представити себе невинною жертвою ЄС не було для сербського керівництва великою проблемою, адже в місцевих провладних ЗМІ, Євросоюз нерідко виступає в ролі мішені для нападів та різних звинувачень.
– Оцінка підтримки Сербією зовнішньополітичних рішень ЄС та її кроків в напрямку нормалізації відносин з Косово за посередництва США, як однозначний крен в бік Заходу і охолодження відносин з Росією, на даному етапі є передчасною. Відносини з Росією і, особливо її президентом, який продовжує користуватись великою популярністю серед сербського населення, надалі залишаються важливим елементом внутрішньої і зовнішньої політики чинного сербського державного керівництва. Підтвердженням цьому є, зокрема, телефонна розмова (яка, можна сказати, є традиційною) Александра Вучича з Путіним, в ході якої він поінформував очільника Кремля про свої нещодавні переговори у Вашингтоні та Брюсселі. Як повідомила прес-служба сербського президента, «співрозмовники підтвердили, що Сербія і Росія є щирими друзями, чия співпраця ґрунтується на взаємній довірі», а Вучич запевнив, що «Сербія буде відстоювати принцип військового нейтралітету і залишиться істинним і коректним партнером Росії».
– Здійснення кроків в бік Заходу та одночасне наголошення на відданості дружнім відносинам з Росією є яскравим прикладом сучасної зовнішньої політики Сербії, яка полягає у балансуванні між великим державами і є нічим іншим, як продовженням рівновіддаленої зовнішньої політики Югославії часів Йосипа Броз Тіто. Однак, якби чинний сербський президент не намагався приміряти на собі образ колишнього югославського диктатора, сучасні геополітичні реалії та ресурси країни не дозволяють Сербії знову стати тітовською Югославією. Більш того, ці реалії говорять про те, що з кожним разом балансувати стає і буде ставати все важче і рано чи пізно прийдеться робити непростий вибір. Про це, до речі натякають й слова речника Єврокомісії з питань сусідства, розширення, міжнародної співпраці та розвитку Ани Пісонеро стосовно згадуваного Вуліним «страшного і незаслуженого тиску» на Сербію з боку ЄС. «Відповідно до рамкових умов переговорів з Євросоюзом Сербія, як очікується, дедалі більше буде приводити власну політику стосовно третіх країн відповідно до політики та позиції, що ухвалена Європейським Союзом», – зазначила вона. Крім того, за її словами, оскільки Сербія визначила інтеграцію в ЄС як стратегічний пріоритет країни, вона має діяти відповідно до цього зобов’язання. Іншими словами, якщо Сербія дійсно хоче бути розвинутою європейською державою, стати членом Євросоюзу і в повній мірі користуватись вигодами від цього, то її керівництву потрібно злазити з двох стільців, на яких він зараз сидить і зайняти єдино правильний. Враховуючи те, що Сербія майже з усіх боків оточена країнами НАТО і ЄС, вибір, який з часом прийдеться робити Белграду є більш ніж очевидний.
