Після візиту до Києва міністра оборони Великобританії Бена Уоллеса у серпні цього року у експертному та військових середовищах почалась жвава дискусія щодо пропозиції Великобританії остастити українські Збройні сили сучасними ракетними катерами, сумісними зі стандартами НАТО. Рішення про співпрацю досі не ухвалене, і прихильники цього проекту розраховують на жовтневий візит президента Зеленського до Лондона.
Кілька слів про сам проєкт. Великобританія пропонує кооперацію для побудови щонайменше восьми ракетних катерів і готова надати Україні під цей проєкт кредит на 10 років у розмірі до 1,25 млрд. британських фунтів ($1,6 млрд. за поточним курсом). При цьому британська сторона із розумінням ставиться до наявності у України власної оборонної промисловості. Тому пропозиція передбачає, щоб орієнтовно два катери будуть збудовані у Великобританії, решта – в Україні. Звісно, ракети та інше військово-морське озброєння доведеться купувати.
Море пахне війною
Хоча увага Кремля цієї осені більше прикута до Білорусі, військову небезпеку та бажання знищити українську незалежність ніхто не відміняв. Морське узбережжя – без перебільшення, найуразливіший напрям та найбезпечніша ділянка. Попередній порівняльний аналіз фахівців, дотичних до флоту, свідчить, що військовий потенціал ВМСУ щодо потенціалу ЧФ РФ дорівнює близько 1:17 (1:15, за іншими оцінками). Фахівці оцінюють при цьому сумарний залп озброєнь ЧФ РФ приблизно у 200 пусків (як відомо, РФ має ракети великої, малої та середньої дальності, а також – протикорабельні. Якщо сумувати наявні на озброєнні Чорноморського флоту РФ ракети, навіть без урахування ракет стратегічної авіації – бомбардувальників Ту-22М3, Ту-160, Ту-95, – то приблизно 200 ракет розташовано на берегових, корабельних та на підводних кораблях). Таке співставлення сил за засобів робить малоперспективною будь-яку бойову операцію найближчим часом, та мотивує до пошуку виключних асиметричних можливостей протидії ворожій країні.
Вразливими місцями Україні залишаються слабкість її Військово-морських сил, Повітряних сил (як бойової авіації так і системи ППО), а також наземної берегової інфраструктури. Крім того, протягом останніх років у РФ суттєво зросли можливості проведення диверсійних, десантно-штурмових та десантних операцій. Ворог має високі можливості до проведення морських десантно-штурмових операцій із захоплення важливих об’єктів (вузлів), які знаходяться на глибині до 20-60 км. Існує висока загроза підводних диверсантів, що потребує реагування в прилеглій до портів зоні та у безпосередній наближеності до військово-морських баз, на відстанях 5-7 міль від портів.
До того ж, аналіз свідчить, що за шість років, які пройшли з моменту анексії Криму, необхідні бойові спроможності держави для адекватної, асиметричної відповіді на ці загрози не були створенні. На сьогодні Україна практично не має флоту, спроможного надійно захистити морські акваторії та забезпечити інтереси держави. Наразі, за попередніми підрахунками ЦДАКР, на забезпечення першочергових потреб переозброєння ЗСУ у частині забезпечення захисту морського узбережжя (не на потреби ВМСУ, що значно ширше та передбачає закупівлю засобів ППО, розробку власних ЗРК, а також переозброєння Сил спеціальних операції) необхідно не менше 1 млрд. доларів щорічно, (тобто, близько 27 млрд. грн у цінах 2020 року, що, за попередніми підрахунками, потребувало б збільшення оборонного бюджету щонайменше у 1,5 рази). При цьому, на сьогоднішній день, за деякими оцінками, асигнування ВМСУ не перевищують 7-8 відсотків від загальної кількості ресурсів, які виділяються на потреби оборонних закупівель.
Українські оборонні пріоритети
На що може розраховувати Україна сьогодні – завтра? На озброєння прийнятий потужний протикорабельний ракетний комплекс РК-360 МЦ «Нептун». Наступного року ВМС України мають намір сформувати три дивізіони таких крилатих ракет. Однак, промисловість, за умов старту підготовки виробництва сьогодні, зможе передати один дивізіон у другій половині 2021 року. Хоча оглядачі звернули увагу не те, що персонал поки не готується, база зберігання ракет не будується, та й ресурси на згадані дивізіони ще не виділені.
Ще в Україні є проект власного ракетного катеру – «Гроза», розробки Миколаївського дослідницького-проєктного центру кораблебудування, – під морську версію згаданого вище «Нептуна». За найоптимістичнішими оцінками, перший вітчизняний ракетний катер міг би з’явитися десь у 2023 році. За умов політичної волі, наявності ресурсів та сподівання, що випробування підуть без жодних затримок. Хоча у світі не прийнято будувати бойові кораблі, зброї для яких ще реально не існує. То ж ризики часові, й технологічні у проєкту чималі.
Корвет – особлива й окрема тема, яку варто поки що відкласти. Хоча б через реальне розуміння, що навіть за умов безперебійного фінансування він може з’явитися приблизно у 2025 році. І фахівці усіх таборів погоджуються: корвет – проект для України «не бойовий» (тобто у потенційній війні із РФ він ні до чого), а політичний (тобто потрібний Україні, якщо вона розраховує залишатися морською державою).
То ж, коли ми кажемо, що оборону прийдеться тримати вже завтра – післязавтра, у України немає нічого. Ну, хіба що, окрім справді потужних, із серйозним бойовим духом Сил спеціальних операцій та морської піхоти ВМСУ. Хоча й останніх важливо переозброїти із урахуванням сучасних тенденцій та технологій. До цього ще варто додати, що вітчизняну систему протиповітряної оборони ніяк не назвати безкомпромісною. Не перелічуючи її складові частини, принаймні у цій статті.
У такий ситуації не важко зрозуміти керівництво Міноборони, яке між підтримкою вітчизняної оборонної промисловості та забезпеченням оборони обирає останнє.
«Москітна» стратегія сьогодення
Теорія застосування «бойової зграї» вже діє та давно перетворилася на практику. Це, наприклад, підтвердило вдале масове використання безпілотників: у вересні 2019 року під час атак нафтопереробних заводів у Саудівській Аравії та наприкінці лютого 2020 року, коли сучасні ударні дрони масово використала Туреччина – у Сирії. Втілення цих компонентів у ЗС, з одного боку, «мистецтво можливого», тобто, для тих країн, що не можуть у короткі терміни часу придбати (розробити й випустити) потужні балістичні ракети, надсучасні літаки з гіперзвуковою зброєю або авіаносці. З іншого боку, «москітні стратегії» за умов технологічних переваг відіграють роль асиметричної зброї та є дієвим фактором стримування навіть для держав із потужним військовим потенціалом.
Саме так ставляться до проєкту Британії авторитетні профільні фахівці. Зокрема, адмірал Ігор Кабаненко, який вже кілька років є керівником Української агенції з перспективних науково-технічних розробок (UA.RPA), а до того мав чималий досвід у оборонному менеджменті, вважає, що «британський катерний проект доречний та наблизить Україну до створення асиметричних можливостей».
«Україна має обмежені можливості захисту національних інтересів на морі, а цей проєкт є результатом цікавого збігу багатьох обставин. Цей проект дозволить Україні створити костяк москітних спроможностей на морі, а ВМСУ отримають високо маневрені швидкісні, малопомітні платформи, що будуть здатні нанести потужне ураження. А якщо зараз прийняти рішення, вже наступного року Україна могла б отримати першу платформу», – вважає адмірал.
Звісно, питання локалізації виробництва є непростим. Зокрема, Ігор Кабаненко оцінює, що такий проект дозволить здійснити локалізацію виробництва – до 100 % платформ, але без урахування військово-морського озброєння, яке Україна ніколи не виробляла. А локалізацію, на його думку, треба робити на одному із приватних заводів України, і у такий спосіб відродити можливості будувати малі корвети.
«Саме так рухалася у будівництва флоту Туреччина, яка поступово опанувала самостійне будівництво великих кораблів», – підсумовує фахівець з питань флоту.
Про які катери йдеться? Хоча поки тривають перемовини, сторони не згадують конкретні назви бойових платформ, з неофіційних розмов відомо, що йдеться про сучасні катери довжиною близько 50 метрів з алюмінієвими корпусами, водотоннажністю до 400 тон, здатних діяти на швидкості 35-50 вузлів та маючих на озброєнні вісім ракетних установок. Це справді нові технології та можливість для України використання ракет дальністю 180 км.
Фахівці переконані, що разом із мультирольними 26-метровими сучасними американськими катерами Mark VI (також оснащеними ракетами дальністю дії проти надводних цілей до 8 км, та проти повітряних – до 20 км, із швидкістю до 45 вузлів) Україні вдасться суттєво посилити свої можливості на морі. Нагадаємо, що Держдеп США ухвалив продаж Україні 16 таких катерів, шість із яких прийдуть у якості військової допомоги. А ще справді узятися за поступове відродження кораблебудування.
До цього буде доцільним додати, що досить велика кількість країн йде нині шляхом розробок чи закупівлі або малих корветів (тобто кораблів водотоннажністю від 500 до майже 1500 тон), або власне ракетних катерів. Із протиставленням їх великим кораблям – це дозволяють сучасні технології. Скажімо, Норвегія вважає себе захищеною із моря, зробивши ставки на ракетні катери типу Skjold – водотоннажністю усього 274 тони, але здатний уражати на відстані 285 км, та маючий швидкість аж 60 вузлів. Швеція акцентує увагу на малих корветах-невидимках Visby (водотоннажністю 630 тон і максимальною швидкістю ходу в 35 вузлів). Загалом протягом останніх років вибір у бік такого типу кораблів зробили Норвегія і Індонезія, Південна Корея і Пакистан, КНР і Іран, Тайвань і Туркменістан, Об’єднані Арабські Емірати і Греція, М’янма і Єгипет. А самі малі кораблики вже отримали назву «морських термінаторів». То ж, Києву є над чим поміркувати.
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
